Анна Тульєва протягом п’яти років розповідає на цифрових платформах Суспільного про міжнародний пісенний конкурс «Євробачення». Усе починалося з того, що вона знімала та монтувала відеоролики на власному телефоні. Зараз її влоги «Привіт, Євробачення» мають тисячі переглядів, репостів і схвальних коментарів, а ютуб-канал «Євробачення Україна» нещодавно отримав «срібну кнопку» від відеохостингу, маючи 100 тисяч підписників. «Цей конкурс — те, чим я живу, і моя робота тут — чи не єдине кохання мого життя», — написала ведуча на своїй фейсбук-сторінці, радіючи нагороді від ютубу.

— Анно, розкажіть, із чого розпочався ваш особистий шлях до «Євробачення»? І чим воно є для вас зараз?

— Шлях розпочався, мабуть, із глядачки конкурсу. З дитинства дивилася «Євробачення» з мамою та дідусем. А потім уже перебувала на «Євробаченні» у 2017 році як волонтерка. Для мене було честю стати частиною команди волонтерів конкурсу. Також це дало багато можливостей, друзів і хороших людей, із якими я спілкуюсь і дотепер. Зараз «Євробачення» — це перш за все робота. Часом складно не втратити баланс як фанатки конкурсу та як людини, яка працює на проєкті, але на 80% у мене виходить. Я досі стежу за учасниками та їхніми піснями як глядачка — це допомагає мені щиро інформувати глядачів нашого ютуб-каналу та телеглядачів.

      Читайте також: 162 мільйони телеглядачів дивились «Євробачення-2023» у прямому етері

— Ви пройшли шлях від монтажу роликів про «Євробачення» в телефоні до «срібної кнопки» від ютубу. Скільки людей зараз працює разом із вами над відеоконтентом про «Євробачення»?

— Команда «Євробачення» на цифрових платформах, звісно, стала більшою з 2019 року, адже тоді я практично все робила сама у відрядженнях. Це також досвід, але складний. Та саме він дає зрозуміти, як круто, коли в тебе є оператори, які тобі допомагають, редактори, сммники та люди, які за тебе вболівають. Це фантастично, що команда «Суспільне Євробачення» — це саме ті люди, які, як і я, живуть «Євробаченням» і люблять цей конкурс. Усе, що ми робимо, — насамперед для людей, для наших глядачів, і ми відчуваємо їхню вдячність. Тому наша команда дуже радіє, коли контент відгукується в серцях єврофанів.

      Читайте також: Диджитал-платформи Суспільного зібрали майже 21 мільйон переглядів відео про «Євробачення-2023»

— Працювати на «Євробаченні» було вашою мрією. А коли мрія стала дійсністю, чи не втратила вона своєї привабливості для вас?

— Це не було моєю мрією ніколи, бо я про таке навіть і не мріяла. Це сталося, бо так, мабуть, мало статися. Можна не вірити в долю і у Всесвіт, але моє життя — доказ того, що якісь вищі сили точно існують. Тому привабливість для мене не втрачена. Я просто роблю те, що мала б робити, і працюю кожного для на улюбленій роботі.

— Розкажіть про першу поїздку на «Євробачення». І чи змінюються відчуття із року в рік? Як воно: бути свідком масштабної музичної події та ще й фільмувати радісні емоції переможців і розчарування тих, кому не вистачило балів для перемоги?

— Моя перша поїздка була на дитяче «Євробачення» у 2019 році. Потім почалася пандемія — і я ще рік чекала свого законного дорослого «Євробачення» у Роттердамі. І коли нарешті це сталося і я поїхала у складі делегації з гуртом Go_A, побачила логотип конкурсу, то зрозуміла, що, певно, це і була моя мрія — і зараз вона здійснилася.

Щодо «Євробачення» у Турині, то було дуже важко, адже це була моя перша поїздка за кордон під час повномасштабного вторгнення. Мені було важко їхати з України, навіть на два тижні, їхала зі сльозами на очах. У перший день перебування в арені я була розгублена, не знала, що мені знімати та що показувати людям, які зараз сидять у бомбосховищах, страждають від війни, чи воно їм взагалі потрібно. Таке питання в моїх очах можна було побачити по першому влогу. Зібратись і знімати далі мені допомогли саме користувачі ютуб-каналу, бо почалися коментарі на кшталт «камон, українська делегаціє, запаліть там, покажіть їм, що ми боремося», «ми дивимося вас з окупованих територій, вболіваємо». Я читала — і це мене запалювало так, що у наступних влогів зʼявилися навіжені перегляди, свої історії і приколи. Я зрозуміла, що людям потрібен розважальний контент також, їм треба відволікатися від важких новин. А коли вже були на сцені з Kalush Orchestra й записували перший коментар, то, здається, від щастя плакали всі. Особисто мій прямий ефір на нашу інстаграм-сторінку тривав 30 хвилин — і всі 30 хвилин я просто плакала і не могла нічого з цим вдіяти. Це велике щастя — бачити, як твориться історія музики України, як твориться історія «Євробачення».

— Цього року «Євробачення» проходило в Ліверпулі, Велика Британія проводила його від імені України. Розкажіть про атмосферу, що найбільше вразило?

— Мабуть, я вже статично бачу конкурс, і тепер мене мало що вражало. Але це було унікальне «Євробачення», бо це був український конкурс на британській землі. Багато було співпраці Суспільного та ВВС, це унікальний досвід. І, чесно кажучи, я не проти зняти серйозний документальний фільм про цьогорічне «Євробачення», аби показати нашим нащадкам, як українці вивели цей конкурс на новий рівень.

      Читайте також: Євробачення: суперечливий фінал

Ніхто ніколи не робив нацвідбір у метро, тому що метро для нас — це бомбосховище, ніхто не готувався в умовах війни і не перемагав на «Євробаченні», доводячи всій Європі та світу сильний дух українців, ніхто не виступав на правах країни, яка перемогла, але не на своїй землі. Якби у нас не було війни, Україна ніколи б не відмовилася від проведення конкурсу, бо він мегаважливий для нас. Ще з давніх-давен наші предки розповідали свою історію в піснях і співом лікували рани. Тому, безумовно, це був унікальний конкурс, щонайменше тому, що там виступила рекордна кількість українських артистів. Велика шана британцям, що вони так прийняли наше «Євробачення» і співпрацювали з нами. Це дуже круто.

— Як працювати з цьогорічними представниками України на «Євробаченні» — гуртом Tvorchi?

— Як і завжди. Це артисти, до кожного має бути свій підхід. Наш контент також унікальний, як і цьогорічне «Євробачення» — я показую все глядачам не як ведуча, а як фанатка, яку закинули за лаштунки «Євробачення». Тому, звичайно, кожного року я полюю за справжніми емоціями артистів. Tvorchi дуже класні хлопці, щирі й круті. Ми потоваришували, й було дуже цікаво з ними працювати. Коли вони йшли на сцену, терористи почали пускати ракети саме на їхній рідний Тернопіль. Тому я уявляю, які емоції вони переживали під час виступу, і дуже респектую хлопцям, що попри це вони достойно показали свій номер на цій міжнародній арені.

— Один із ваших влогів розповідає про день України у EuroVillage. Що там вразило найбільше? І чи вдалося скуштувати борщ від Клопотенка?

— Я жила цим днем у EuroVillage, бо ця локація «Євробачення» мені найрідніша, адже з неї я і починала свій шлях. Найбільше я хотіла побачити своїх друзів, гурт Go_A, це найрідніші люди мені, й наша зустріч була дуже яскравою. Далі ми поринули в атмосферу України, бо там було дуже багато наших артистів. Круто, що місто Ліверпуль так радо прийняло українську музику. А скуштувати борщу не вдалося, бо швидко все розібрали. Наша їжа там була дуже популярна, саме про це і розповідав Євген Клопотенко. І саме український день у EuroVillage довів, що нам вдалося показати нашу культуру з усіх боків.

      Читайте також: «За що ми боремося» — гасло культурної програми України в межах «Євробачення-2023»

— За подіями «Євробачення-2023» багато прихильників конкурсу стежили у ваших влогах. Чи були якісь труднощі у зйомках?

— Труднощі завжди є, але серйозних не було. Звісно, ми аналізуємо нашу роботу після завершення конкурсу й оптимізуємо її. Так було і цього року, тому сподіваюся, що зі Швеції буде новий рівень контенту.

— Анно, дивлячись ваші влоги, ніби переносишся в ту атмосферу. У кадрі ви завжди позитивна та усміхнена, попри шалений ритм за лаштунками конкурсу. Що давало сили витримати цей ритм?

— Сили мені дають наші глядачі, бо я роблю це перш за все для них. Мені багато людей пишуть у соцмережах, багато впізнають, а коли зустрічають — навіть починають плакати і казати такі слова, що розривається серце. Багато хто говорить, що влоги рятують їх від поганого настрою, що коли складно, то вмикають їх і поринають в атмосферу «Євробачення». Тож коли чуєш таке — це рятує від втоми від недоспаних ночей і важких днів, додає сили знімати ще більше, бо розумієш велику відповідальність на собі.

      Читайте також: 40% сягнула частка телетрансляції «Євробачення-2023» на «Суспільне Культура»

— Чому, на вашу думку, «Євробачення» не втрачає популярності протягом багатьох років? Чи не здається вам, що в Україні до цього конкурсу більше уваги, ніж у країнах Європи?

— Варто не забувати про головну й важливу місію «Євробачення», яке було створене після Другої світової війни, коли в Європі панувала розруха і післявоєнна криза. Конкурс з’явився, щоб об’єднати країни заради миру. Саме тоді кожна країна могла показати свою культуру, і завдяки цьому почало ще більше розвиватися телебачення та музична сфера. До України на конкурсі завжди багато уваги, бо ми єдина країна, яка завжди проходить до фіналу. Ми завжди гідно себе показуємо, для нас це завжди важливо.

— Яка тепер у вас мрія?

— Немає часу мріяти, треба жити і працювати тут і зараз! А бажання одне — перемога!

 Фото: Суспільне