У грудні в Національній суспільній телерадіокомпанії України вчетверте проходить пітчинг ідей телевізійних проєктів для регіональних філій. Наразі автори програм захищають ідеї перед комісією із центрального офісу Суспільного. 25 грудня мають оголосити переможців зі 133 проєктів, які відібрали для захисту.

Поки в НСТУ відбирають ідеї, які профінансують із власного бюджету у 2021 році, а потім покажуть у всіх філіях Суспільного, «Детектор суспільного мовлення», розпитав кількох минулорічних переможців пітчингу, чи вдалося реалізувати все задумане та здати повністю весь проєкт.

Третій пітчинг відбувся у листопаді 2019 року. За планом, із переможцями мали підписати договори навесні 2020 року чи максимум на початку літа, й одразу ж мало розпочатися виробництво 20 проєктів. Та цей процес поставили на паузу через проблеми з бюджетом НСТУ (спочатку урізали на 300 млн, тоді через борг перед «Євроньюз» на понад три місяці заблокували рахунки, а після скорочення бюджету й виплати боргу в компанії залишилося 1,16 млрд грн, тобто 57 % запланованого державного фінансування). Врешті договори почали підписувати в серпні-вересні, через що з анонсованих 20  проєктів на аутсорсі наразі у філіях Суспільного показали 16. Це «Еко-люди», «Street Cхід», «Шерифи для нових громад», «Недалечко», «Геолокація: Волинь», «Край пригод», «Я вдома», «Роздивись», «Земля, наближена до неба», «Кіношкола вдома», «Буковинські загадки», «Антропологія», «(Не)відомі Карпати», «Ок, я тобі поясню», «Заархівоване», «Піщана казка».

Хто виробляє для Суспільного проєкти на аутсорсі?

Перший пітчинг на Суспільному був для своїх, внутрішній. Менеджери відшліфовували схему відбору. Другий уже провели для сторонніх виробників. Тоді багато «шанувальників» Суспільного саркастично коментували у фейсбуку (зокрема на сторінці «Детектора суспільного мовлення), що немає дурних — розробляти й подавати ідею, яку потім можуть вкрасти в НСТУ й самі зробити. На щастя, не всі були такої думки, тож пітчинги для незалежних виробників уже стали, можна сказати, традиційними.

Правда, виникла інша проблема: в регіонах не так багато продакшенів, які би хотіли виробляти програми для Суспільного. Але попит народжує пропозицію. Під час третього пітчингу частина працівників Суспільного хотіла взяти в ньому участь, але він був винятково для сторонніх виробників. Вони ризикнули й запропонували свої ідеї від себе або ж подали їх від сторонніх підприємців. Врешті вони виграли пітчинг, що збіглося з оптимізацію штату у зв’язку з упровадженням нової концепції регіонального мовлення. Тож тепер у штаті у філіях менше співробітників, але в регіонах стало більше фізичних осіб-підприємців, які продукують ідеї і втілюють їх для Суспільного.

Серед колишніх працівників НСТУ, які зареєструвалися як ФОП, Марина Буличева.

Наразі вона виробляє для філій Суспільного на аутсорсі два проєкти — «Ок, я тобі поясню» і «ЗаАрхівоване». До того Марина майже чотири роки пропрацювала в Чернівецькій філії: була кореспонденткою та ведучою новин, працювала редакторкою ранкового шоу і ведучою суспільно-політичної програми «Українського радіо. Буковина».

Олена Горобець працювала у Кропивницькій філії майже чотири роки, з 2016 року до вересня 2020 року.

Була керівницею творчої групи «Українського радіо. Кропивницький», ведучою й редакторкою телерадіопрограм. Вона хоч і поєднувала роботу на радіо з іншими підробітками, але не планувала йти із Суспільного. Коли в січні 2020 року стало відомо, що планується скорочення кадрів, вона очолила комітет із захисту Суспільного, виступила організаторкою протесту проти скорочення регіонального мовлення. Хоча вже тоді вирішила для себе, що не буде претендувати на місце у скороченому штаті. У вересні 2020 року за власним бажанням із філії пішли вона, лінійна продюсерка програм радіо, одна із провідних ведучих і деякі редактори.

Ще у 2019 року Олена Горобець мала для пітчингу ідею тревел-шоу «Недалечко» й запропонувала її Артему Луценку, який був зареєстрований як ФОП, мав техніку, знімав фестивалі, робив рекламні ролики. «Хоч не собі, то хай інші зроблять, аби ідея не пропала і була втілена», — думала на той час Олена. Артем Луцький виграв пітчинг з ідею Олени Горобець, підписав із філію Суспільного договір. Коли вже розпочався знімальний процес, Олена стала співведучою туристичного проєкту, теж зареєструвавшись як ФОП.

Ріта Карпенко — авторка й ведуча проєкту «Street Cхід», який виробляла для Суспільного на аутсорсі. Близько двох років вона працювала на суспільному регіональному каналі «До ТеБе» у Краматорську.

«Прийшла на телеканал, коли він уже відновив мовлення після переїзду з окупації Донецька, коли формувалася та розширювалася команда у Краматорську. Саме “До ТеБе” вплинув на моє становлення як телевізійного журналіста. Було дуже багато молодих працівників: без досвіду, без суттєвих навичок, але з величезним бажанням працювати і навчатися. І це були чудові два роки, оскільки працювала у колективі, який став справжньою великою родиною. Звільнялася тоді, коли відбувалося об’єднання із Луганською філією. Розуміла, що втрачається щось суттєве, підсвідомо важливе», — розповіла вона.

Наразі вона є фізичною особою-підприємцем. Основні її медійні проєкти пов’язані із громадською організацією «Антикризовий медіа-центр».

Директорку ТОВ «Телерадіокомпанія “Громада”» Таїсію Павленко із Сум до осені 2019 року нічого не пов’язувало із Суспільним.

На момент оголошення пітчингу Суспільного в неї була молода телерадіокомпанія, яка не мала ліцензії на мовлення. «Ми подавали заяву на ліцензію Національної ради з питань телебачення та радіомовлення (радіомовлення по місту Конотоп Сумської області) й отримали її, але нам не вдалося реалізувати наш бізнес-план і зробити його економічно вигідним. Тому через рік ми відмовилися від наданої нам ліцензії», — зазначила Таїсія Павленко.

ТРК «Громада» займається тим, що виготовляє відеоконтент на замовлення для інших телерадіокомпаній чи відеоконтент для розміщення в соціальних мережах. На пітчинг подали ідею квест-мандрівки «Край пригод».

Як виникли ідеї проєктів, які подали на пітчинг?

Працюючи у штаті Чернівецької філії, Марина Буличевастворювала міжпрограмки «ЗаАрхівоване» та «Школа вдома». «Займатися своїм власним проєктом — це досить логічний крок, враховуючи, що спробувала себе майже у всіх можливих ролях. Мені важко сказати, чи продовжила б я роботу, якби мої проєкти не перемогли. Зрозуміло, що мені хотілося б рухатись уперед», — розповіла вона.

Майже всі вихідні упродовж літа 2019 року Олена Горобець із родиноюподорожувала рідною Кіровоградською областю. Тоді вона виявила, що в інтернеті не так багато інформації, фото й відео про те, куди можна поїхати на Кіровоградщині. «У серпні я побувала на дивовижної краси голубих озерах в околицях Олександрії. Не повірила очам, що може існувати настільки блакитна вода. Саме там я вирішила, що хочу знову повернутися на озера, але вже з якісною технікою і зняти сюжет, щоб усі побачили, наскільки Звенигородський кам’яний кар’єр крутий», — згадала Олега Горобець.

Із форматом програми вона не помилилася. І Суспільне на правильному шляху, обравши своїм девізом презумпцію оптимізму.Веселі й позитивні випуски «Недалечко» в ютубі набрали по кілька тисяч переглядів і ще так само у фейсбуку. «Нам пишуть у приватні повідомлення з тих міст, про які зняли матеріал, і дякують за проєкт. Люди з охотою поширюють відео, коментують», — розповіла Олена Горобець.

Узяти участь у пітчингу Ріті Карпенко запропонував тодішній продюсер «UA: Донбасу». «Він знав, що ми з командою працюємо з різними партнерами, у тому числі, й міжнародними. Тож подумав, що і така співпраця може бути для нас цікавою. Ідея проєкту з’явилась у мене давно, але деталі продумувала спеціально до конкурсу. Найскладніше було “влізти” знову у телевізійний формат, оскільки за останній час більше спрямовувала увагу на інтернет», — розповіла авторка й ведуча «Street Схід».

У команди Таїсії Павленко був досвід зйомок туристичних подій та об’єктів у Сумській області, хоча до цього вони ніколи не займалася зйомками квестів, а формат «Краю пригод» — якраз квест-мандрівка про туристичні місця Сумщини. «Нам хотілося зробити цікаву програму про Сумщину. Про те, які в нас є цікаві місця й цікаві люди. Ми обирали різних людей, з різними поглядами на життя, з різними зацікавленнями, щоб максимально широко показати різні туристичні маршрути для різних категорій людей», — розповіла вона.

На відміну від інших проєктів, які знімали на аутсорсі для Суспільного, «Край пригод» має в кожному випуску нового ведучого. «Нам здавалося, що один ведучий нас буде обмежувати, тому й вирішили, що кожен випуск — це буде окремий маршрут, який пройде одна людина за один день. Для участі у програмі ми запрошували референтних для нашого регіону осіб, які мають вплив на свою аудиторію», — зазначила Таїсія Павленко.

Як збирають команду і звідки беруть техніку?

«У мене є невелика команда, яку я сформувала вже після того, як зареєструвала ФОП. Це оператор, який знімає випуски. Сценаристка дитячого проєкту — дівчина, яка має молодшого брата, а тому краще знає, як пояснити малечі світ довкола. Також у моїй команді є архіваріус — чоловік, який вишукує необхідні відео в архіві нашого телеканалу. Він працював на нашому телеканалі з 1974 року (зараз уже не працює) і як ніхто інший знає, що є в архіві», — поділилася Марина Буличева. Свої проєкти вона самотужки монтує, для цього їй необхідний ноутбук, який придбала собі перш ніж розпочати роботу.

Завдяки тому, що Олена Горобець співпрацювала з Артемом Луцьким, питання з командою й технікою були закриті. Окремо підписували договори з візажистом, водієм та деякими іншим спеціалістами. Зараз Олена має свій продакшен, виробляє міське реаліті-шоу «Хочу тут жити».

Ріті Карпенко допомагаютьспеціалісти, з якими працює над проєктами в «Антикризовому медіа-центрі». Це оператори, відеоінженери, адміністратори. «Також залучила одну з колишніх колег для допомоги в роботі над сценаріями та організаційними моментами. Це люди, з якими я працюю не перший рік і яким повністю довіряю», — сказала вона. З технікою її знову ж таки виручив «Антикризовий медіа-центр», щоправда, дрон, який потрібен був для зйомок, довелося орендувати.

У знімальній групі, та й у штаті телерадіокомпанії «Громада», четверо людей. «Сценарії кожної програми ми розробляли разом. Наш режисер, дизайнер та ідейний натхненник, а іноді й оператор — Євген Серебряков. Оператор і монтажер — Олексій Кузнєцов, другий оператор і оператор коптера — Дмитро Курган. Закадровий голос у наших програмах — це Рім Фондіков», — презентувала команду Таїсія Павленко. Основну техніку «Громада» мала свою, але дещо доводилося і брати в оренду.

Чи вистачило грошей, які виділило Суспільне?

Під час подання документів на пітчинг автори ідей повинні прописати бюджет проєкту. Потім вони його ще допрацьовують і доузгоджують. Та не завжди можна все врахувати.

«Кошторис я складала, відштовхуючись від гонорарів, які мала сплатити оператору, сценаристу, архіваріусу та залишити собі, плюс витрати на транспорт та оренду меблів для студії. Єдине, що я вирахувала не дуже точно, — податок, він вийшов вищим, ніж я розраховувала, тому я би переглянула бюджет, якби могла», — зізналася Марина Буличева. З нею розраховувалися після того, як здавала випуски програм.

Кропивницька філія Суспільного вперше виступила в ролі організатора пітчингу. «Всі дуже хвилювалися, як зробити так, щоб не було ні в кого проблем, тому підписали контракт, що ми всі випуски здаємо за один раз і всі гроші отримуємо одним траншем», — розповіла Олена Горобець.

Тож команді «Недалечко» довелося чимало грошей викласти власних, тільки на проїзд вони витратили 30 тисяч гривень, не говорячи про харчування, ночівлю та інші видатки. За її словами, підрядникам довелося пояснювати, що гроші будуть, але пізніше. «Реалізація цього проєкту стала можливою завдяки водієві, який підписав із нами договір і чекав гроші до кінця. Коли працювали над “Недалечко”, то часто вживали слово “диво”», — зізналася вона.

Бюджет «Street Схід» був розрахований, виходячи з розуміння, що проєкт буде реалізовано влітку 2020 року. «Певно, що з урахуванням усіх інфляцій, здорожчання послуг тощо, наступного року сума була б уже іншою», — сказала Ріта Карпенко. Із нею розрахувалися двома траншами.

За її словами, скільки у проєкт не заклади, усе можна витратити з користю: додати певних «фішок», більше вкласти у продакшен. «Ми розуміємо, що Суспільне, на жаль, нині не може похизуватися великими бюджетами. І не хотілося “загинати” ціну так, щоб позбавити когось іще спробувати свої сили. Маю сказати, що це певний компроміс між ціною та якістю. Але, в той же час, і можливість для подальшого зростання. Ми також враховуємо всі свої помилки та недоліки, й постійно вдосконалюємося», — поділилася вона.

Таїсії Павленко допоміг колишній досвід роботи головною бухгалтеркою, врахували й податки, й основні витрати. Однак усе одно команда мала витрати, яких не передбачала. «Зокрема, ми не передбачили роботу звукорежисера, а ця робота виявилася вкрай необхідною. Бюджет проєкту ми складали майже за рік до укладання договору, тому й ціни змінилися, та й за роботу по скороченому графіку персоналу треба було доплачувати. Запланованого прибутку ми не отримали, бо були додаткові витрати, але це був хороший і потрібний досвід», — розповіла вона. Наразі з командою проєкту «Край пригод»розрахувалися частково (приблизно 45 % від зданого матеріалу).

Які труднощі подолали?

Ні в кого з авторів ідей не було питань щодо заповнення документів. Зате під час зйомок не раз доводилося понервувати. Олена Горобець згадує, що, готуючись до зйомок фінішного випуску про Кропивницький, вона задумала політати над містом на повітряній кулі. А політ коштує 11 тисяч гривень, ніхто з команди не мав бажання таку суму із власної кишені викладати, коли вже й так доволі багато вклали. Врешті вони домовилися з чоловіком, який організовує польоти, що він їх візьме другою партією після польоту, за який люди заплатять, щоб не мати збитків.

«Подвійний політ можна зробити тільки за певної погоди. Ми чекали два тижні, одного вечора о 22:00 аеронавт зателефонував і сказав, щоб о 05.00 ми були на локації у Кропивницькому. Мій співведучий Женя в той момент вів весілля за 100 км у райцентрі. Він на таксі приїхав у Кропивницький, щоб ми могли разом на повітряній кулі фінішувати проєкт. Можна було би без цього обійтися, але це було би геть не те», — розповіла вона.

Карантин, затягування підписання договору і зйомки

Більшість проєктів, які виграли пітчинг, розраховані на літо — щоб їх знімати в теплу погоду.

«Коли я планувала зйомки (а це було рік тому), розраховувала на низку заходів та фестивалів, у межах яких створюються нові мурали на Донеччині та Луганщині. Ми хотіли побувати на них, помалювати разом із художниками, поспілкуватися з ними у процесі творчості. Але коронавірус уніс свої корективи. Взагалі-то, цей рік виявився не найкращим для реалізації проєкту такого штибу. І можливо, якби ми знімали його в інший час, то “Street Схід” виглядав би інакше. Але я безмежно вдячна своїй команді, а також керівниці “UA: Донбас” Ірині Коваль та продюсеру Олександру Марченку за злагоджену роботу та вміння подолати будь-які складнощі», — розповіла Ріта Карпенко.

Таїсія Павленко до 3 серпня 2020 року не знала, чи укладуть із нею договір, чи буде цей проєкт реалізовано і профінансовано. «Поки ми не здали перші чотири випуски, з нами не готові були працювати далі. Всім було “трішки лячно”, чи вийде те, що ми робимо вперше. Ну, наче все вийшло, і роботу далі ми продовжили, хоча вже була й осінь. Та й наша Сумщина красива в різні пори року, й подорожувати можна круглий рік, що ми у своїх програмах і намагалися показали. Спочатку ми планували реалізувати цей проєкт за шість місяців і почати у травні, а основні зйомки провести влітку, але сталося не так, як гадалося… Короновірус вніс свої корективи… Чотири місяці на реалізацію такого масштабного проєкту — це дуже напружений графік роботи», — розповіла вона.

За її словами, під час роботи над проєктом то хворів хтось із команди, то хворіли герої, то на території, де вони планували знімати, вводили «червону зону» і забороняли в’їзд і виїзд. «Було дуже страшно завезти в якесь село хворобу, тому ми були максимально обережні й дотримувалися санітарних вимог лікарів», — зізналася Таїсія Павленко.

Врешті їм вдалося здати 11 випусків «Краю пригод», 12-й не змогли відзняти у зв’язку з обмеженнями, пов’язаними зі введенням «червоної зони» в області й забороною відвідувати громадські місця.

«Фішки» проєктів

Ріта Карпенко розпочинає кожен випуск «Street Схід» на місцевому автовокзалі із жовтою валізою. «Валіза — трохи банально, але найперший символ подорожей. А жовта і яскрава вона тому, що саме такі є ті об’єкти, які ми відвідуємо. Мурали, графіті — вони змінюють сірі стіни, додають фарб, змінюють настрій. І валіза додавала настрою творчій команді (не кажучи про те, що вміщувала певну частину апаратури при переході між локаціями). А наліпки на ній — зображення муралів вз міст, які ми відвідали», — розповіла вона.

Для проєкту обрали формат подорожей автобусами та маршрутками, щоб кожен здійснив хоча б одну таку подорож. «Не обов’язково спеціально, але якщо будете у справах у якомусь з цих міст, приділіть дві години. Я вам гарантую, що воно того варте!» — наголосила Ріта.

Під час зйомок вона відвідала низку міст у Луганській та Донецькій областях. До початку роботи над проєктом особисто не була в Мирнограді та Новопскові. «І це був цікавий досвід. Особливо вразив Новопсков. Там дуже щирі та відкриті люди, які зустрічали нас майже як рідних», — згадала Ріта Карпенко.

Частина її героїв російськомовні, тож їй довелося дублювати пряму мову українською. «Це одна з вимог у договорі. Особисто для мене вона була однією зі складних, адже хотілося максимально зберегти характери, манеру спілкування художників. Усі вони цікаві особистості, а при дублюванні якась частина харизми втрачається. Але не всі могли спілкуватися українською. Тож були вимоги щодо дублювання, і ми їх дотримувалися», — розповіла авторка проєкту.

Таїсія Павленко перед зйомками побувала у всіх місцях. «Подорожували самі, або виконували роботу на замовлення. Для зйомок ми, звісно ж, проїхали всіма цими місцями, і не один раз», — сказала вона.

Для проєкту «Край пригод» її команда розробила спеціальний логотип, виробила брендові футболки, тубус, забрендували бус, на якому подорожували Сумщиною. Зробивши таку ретельну підготовку до туристичного квесту, вони могли би продовжити проєкт самостійно, але не мають на це права. «Ми продали виключні авторські права на реалізацію цього проєкту НСТУ», — додала Таїсія Павленко.

Роль продюсера у проєктах на аутсорсі

Продюсер Чернівецької філії Суспільного Максим Волошин допомагав Марині Буличевій на всіх етапах виробництва. «Особливу увагу ми приділяли наповненню кожного випуску, як змістовному, так і візуальному. Також ми разом розробляли графік виконання та контролю робіт», — сказала вона.

За словами Олени Горобець, продюсерка «UA: Кропивницького» Олена Кваша робила все, щоби проєкт «Недалечко» вийшов. Перед зйомками авторка підготувала п’ять сценаріїв, які показала продюсерці, та отримала деякі рекомендації. Після монтажу були ще додаткові поради. Олена Горобець розповіла, що у філії її команді дали максимальну свободу, а от на вищих рівнях у центральній дирекції в кожного продюсера були свої правки.

Продюсер «UA: Донбасу» Олександр Марченко займався здебільшого організаційними моментами, а також передивлявся кожен випуск на наявність недоліків, помилок, розповіла Ріта Карпенко. За її словами, він міг порадити щось додати або змінити для підтримки загальної динаміки або настрою. «Дуже йому вдячна за уважність та витримку. Адже через зміни у планах героїв, перенесені зйомки та необхідність дотримуватися карантинних вимог, інколи складно було вкластися у дедлайни. Найбільшу частину часу займали саме організаційні моменти. Знаєте, дуже важко “зловити” творчих людей у потрібному місці і в потрібний час. А майже всі наші спікери — художники, і на місці довго не сидять», — сказала вона.

Продюсерка «UA: Сум» Оксана Кириленко допомагала і скеровувала команду проєкту «Край пригод». «Телевізійний проєкт такого формату ми реалізовували вперше, і вдячні їй за поради. На формат і подачу програми не впливали, кардинально ідею програми ми не змінювали, але були нюанси, привнесені виключно продюсеркою проєкту. Її досвід у реалізації телевізійних проєктів значно більший за наш, і ми намагалися максимально прислухатися до цих порад», — поділилася Таїсія Павленко.

Співпраця з місцевою владою

У Кіровоградській області 12 міст включно з обласним центром, тож Олена Горобець та її команда вирішили, що проєкт матиме 12 випусків. У кожному місті намагалися знайти щось цікаве, і не раз їм у цьому допомагали місцева влада тауправління інвестиційної діяльності та туризму Кіровоградської обласної державної адміністрації. «Наші об’єкти мало розкручені, вже не кажучи про народних майстрів. Покладаючись на інтернет, ми б цього самі не зробили. Багато у чому допомагали спеціалісти з відділів культури, міські голови. У більшості випадків вони розуміли, що ми для них робимо, тож підказували контакти, возили нас до деяких майстрів народної творчості, всіляко сприяли», — розповіла ведуча проєкту «Недалечко».

Але траплялося так, що місцева влада спершу відгукувалася, а перед самими зйомками через брак часу розводила руками. Саме так трапилося з міським головою Долинська. Тоді Олена Горобець звернулася в управління інвестиційної діяльності та туризму Кіровоградської ОДА, де їй без жодних проблем допомогли з контактами й локаціями. Також в облдержадміністрації пішли назустріч і писали від себе листа в «Укрзалізницю», щоб дозволили зйомки на вузькоколійній залізниці у Гайвороні. Олена Горобець у цей час їхала полями без зв’язку на потрібну локацію. У тому ж Гайвороні спеціально для проєкту машиніст п’ять годин топив паровоз, який був на ремонті, законсервований. Зате в сюжеті вдалося показати, як працює головна родзинка Гайворона.

Та іноді вдавалося обійтися без міської влади. Наприклад, в Олександрії знімальну групу супроводжували працівники бібліотеки, якіорганізовують багато зустрічей із письменниками.

Ріта Карпенко працювала разом із колегою над пошуком героїв та локацій, обирали ті, що «чіпляли» їх самих. Також радилися із друзями та знайомими з різних міст.

«Тісно з міськими радами не співпрацювали, але до деяких зверталися. Цікаво, що і за нашими спостереженнями, і за розповідями місцевих художників, далеко не всюди влада звертає увагу на мурали й стрит-арт і вважає їх чимось важливим для міста. Подекуди, наприклад, митці просять допомогти підготувати стіну під малюнок, а на цьому економлять, і тоді через півроку-рік з муралу злазить фарба. Дуже прикро на таке дивитися. Я сподіваюся, що і завдяки нашому проєкту також можновладці приділятимуть більше уваги таким питанням. Адже прикрасити міста у такий спосіб набагато легше спільними зусиллями», — зазначила вона.

За словами Таїсії Павленко, всі локації вони шукали самі, а допомагали їм у цьому у відділі промоції та туризму департаменту культури, інформаційної політики та туризму Сумської облдержадміністрації.

Чи готові продовжувати співпрацю із Суспільним?

Із 26 жовтня по 22 листопада тривав перший етап відбору ідей проєктів для регіональних каналів Суспільного. Філії Суспільного шукали ідеї телевізійних програм про:замовчувану історію регіону радянських часів;життя й побут віддалених міст регіону;здоров’я в регіоні;культурно-освітнє життя регіону під гаслом «Навчання впродовж життя»;деіндустріалізацію регіону і права, рівність та доступність у регіоні.

Марина Буличева, яка займається виключно проєктами для Суспільного, на новий конкурс подала два проєкти. За її словами, один із них — це продовження дитячої програми, над якою вона працювала, другий сезон хоче присвятити англійській мові й назвала його «Ок, я тобі поясню англійську». Ще один проєкт присвячений відомим на всю Україну буковинцям: Назарію Яремчуку, Володимиру Івасюку, Дмитру Гнатюку та Івану Миколайчуку. Вона каже, що хотіла би й далі працювати як ФОП, але не знає, чи вдасться і чи будуть інші проєкти. «Якщо ні — з радістю повернусь у буденну професію», — сказала журналістка.

Олега Горобець подала п’ять проєктів. Найбільше опікується проєктом про деіндустралізацію та історію будівництва в радянські часи. Наприклад, про будівництво Кременчуцької ГЕС у Світловодську. «Кажуть, це будувалося голіруч жінками після війни. Для цього затоплювалися села», — розповіла вона. Журналістка хотіла би зняти чотири серії хронометражем 26 хвилин про кожен із таких об’єктів на Кіровоградщині. Ще серед її ідей є проєкти, які стосуються реабілітації дітей з інвалідністю, освіти людей третього віку та етнографічних експедицій Кіровоградщиною.

Не залишилася осторонь нового пітчингу від Суспільного і Ріта Карпенко. «Цього разу із командою подавали ідеї стосовно теми деіндустріалізації, а також доступності й інклюзії. Нам здається, що виходячи із цьогорічного досвіду, можемо врахувати всі нюанси та зі свого боку покращити і якість контенту, і не “набивати ґулі” на організаційних моментах», — розповіла вона.

Від ТРК «Громади» на пітчинг подали другий сезон проєкту «Край пригод», дещо у зміненому форматі та відповідно до тем, запропонованих програмою «Створюй із Суспільним» на 2021 рік. «Маємо надію, що його підтримають, бо ми отримали дуже багато схвальних відгуків про цей цикл, та і не все, що хотіли про Сумщину розповісти, ми включили в 11 програм. Є ще на Сумщині місця, про які варто розповісти і дізнатися», — сказала Таїсія Павленко.