Дитяче «Євробачення»: нацвідбори ростуть і дорослішають

Дитяче «Євробачення»: нацвідбори ростуть і дорослішають

10:00,
7 Жовтня 2023
2228

Дитяче «Євробачення»: нацвідбори ростуть і дорослішають

10:00,
7 Жовтня 2023
2228
Дитяче «Євробачення»: нацвідбори ростуть і дорослішають
Дитяче «Євробачення»: нацвідбори ростуть і дорослішають
До учасників не ставляться як до дітей, а їхні пісні — дорослі та зрілі.

Уже не новина: в нацвідборі на дитяче «Євробачення» перемогла 9-річна Анастасія Димид. Здобувши друге місце за голосуванням журі та перше від глядачів, вона перемогла поза всякою конкуренцією.

І те, що її конкуренти були істотно старшими за неї, вкотре вже ставить запитання про коректність змагання між дев’яти- та п’ятнадцятирічними учасниками — адже між ними вікова, ментальна та поведінкова прірва. Втім, це правило не суто українське, такими є вимоги Європейської спілки мовників.

Але залишається сумнів: чи голосували глядачі саме за виступ, а чи за «ой яку дитинку». А з іншого боку, виступ переможниці був безсумнівно запальним, а приспів її пісні — єдиним, що причепився й подумки наспівується.

Потягом останніх років виступи на юніорських нацвідборах стають дедалі професійнішими — це майже дорослі за якістю виступи, навіть у зовсім юної переможниці. «Дорослішали» не лише виступи, а й поведінка дорослих учасників: без жодної зверхності щодо конкурсантів, без жодного менторства — на рівних. Прикрим винятком був лише Тімур Мірошниченко: його тон справляв враження радше зображення рівності, гри в рівність — такого собі «ну ви ж у нас уже зовсім дорослі».

Що ще вразило, то це проведення нацвідбору, сценарій. Знову ж таки, передусім, пісні й виступи без знижок на «дитячість». Це було справді цікаве шоу, пісні цікаво було слухати. Й тих, хто не переміг, було справді шкода. Особливо коли крупним планом показували їхні обличчя зі сльозами на очах.

Найбільше шкода було Поліну Бабій, яка здобула найвищі бали від журі й мало вже не святкувала перемогу. Й тут спало на думку: традиція, коли члени журі от саме юніорських нацвідборів, коментуючи виступи, не вказують на вади, а прагнуть надихнути конкурсантів, вселити надії — чи не хибна вона? Адже результатом стають розчаруванням та мало не розпачем — знову ж таки, судячи з крупних планів облич. Діти й навіть підлітки гостріше, ніж дорослі, переживають невдачі. Та й якщо учасники «дорослих» нацвідборів, навіть не вигравши, однаково відкривають собі двері до шоубізнесу, то юніори такої можливості позбавлені: просто свято закінчується, й замість карети — гарбуз.

Що ще вразило на цьогорічному нацвідборі — то це «розмовна» частина. Якщо раніше особливо юніорські нацвідбори перетворювалися на токшоу з рідкісними музичними антрактами, то цього разу розмови не були задовгими, все було дуже динамічним, і нічого не видавалося зайвим і натягнутим. Це — безумовне зростання рівня.

Не занадто балакучими були й ведучі Тімур Мірошниченко й Анна Тульєва, й члени журі. Склад журі вразив особливо: Альона Альона, Ігор Кондратюк та Джеррі Хейл. Коли обговорювали критерії оцінювання, саме Кондратюк повів мову про емоційність. Згодом він же заговорив про музичні хуки.

І все ж... Під час обговорення виступів надто багато уваги, як на мою думку, було приділено текстам. Українською — тобто однаково незрозумілою переважній більшості європейців — мовою. До Дениса Грищука члени журі буквально причепилися: в тексті його пісні нічого про війну й дуже побіжно про біль.

Варто вже залишити в минулому цю російсько-радянську традицію оцінювати пісні за текстами. Бо це в росіян так заведено: вони оцінюють пісні перш за все за текстами. Справді, й частушка, й зеківська пісня, й дворово-пацанська пісня весь меседж несуть у тексті й вимагають лише слабенького акомпанементу. Натомість і за українською, й за більш західною пісенною традицією пісня — це передусім музика, мелодія. Власне, за визначенням пісня є музичним твором із текстом, а не поетичним із акомпанементом...

Якщо вже про тексти, то англомовні вставки в деяких піснях видавалися зайвими: виконуючи їх, конкурсанти переходили з емоційності на старанність. Та й тембр голосів змінювався через артикуляційну різницю. Музична продюсерка Світлана Тарабарова сказала, що правила вимагають 60 % рідної мови й 40 % англійської. Насправді ж вони вимагають не менш як 60 % рідної — хоч усі 100 % — й не більш як 40 % англійської — хоч жодного слова.

А ще в текстах конкурсних пісень, за хибною традицією, було надто багато наказового способу — настанов і повчань. І надто мало особистого, від себе й про себе.

Що ж до ведення, то Світлану Тарабарову неможливо не відзначити. Саме вона, до речі, й написала деякі конкурсні пісні. Так влучно вона знайшла тональність спілкування з конкурсантами та висловлювань про них! І так щиро це було! Й так по справі всі репліки! І стало шкода, що вона ніколи не представляла Україну на великому «Євробаченні». Вона, як ніхто, вміє співати так, щоби ніби світло випромінювати.

Другий юніорський нацвідбір під час війни... І, звісно, тема війни лунала повсякчас — і в текстах пісень, і в репліках ведучих та журі, й у привітанні Мірошниченка: «Добрий вечір, незламна Україно!». Так, війна — це наш біль, що не проходить. А все ж подеколи залишався присмак кон’юнктури. Пісня Світлани Тарабарової з усіма конкурсантами пробирала до кісток. А от привітання Мірошниченка, як і прискіпування до тексту пісні Грищука, залишили враження чогось задля годиться. Зрештою, в тексті переможної пісні «Стефанія» гурту «Калуш Оркестра» не було ані слова про війну.

Справжні почуття від байрактарщини відрізняє одна-єдина річ — щирість. Та сама Маша Кондратенко співала свого «Ваньку-встаньку» щиро та з запалом, а от далі пішов конвеєр. Щирість, а чи кон’юнктурне «бо так треба» — це завжди видно й чути.

... Україна обрала гідну виконавицю з гідною піснею. От тільки не залишає побоювання: постановники знову можуть усе спаплюжити, зробивши з емоційної безпосередньої співачки робота з косичками. Якось переглянув демонстраційний кліп «Творчих» — той, що перед великим «Євробаченням» вони надсилали до оргкомітету. Чорт забирай, це ж була готова постановка: кліп знімали на сцені, а трошки декорацій і всі світлові ефекти цілком можна було відтворити в Ліверпулі! Але «видатні» постановники зробили чортзна-що, коли навіть роздивитися тих «Творчих» глядачі не отримали змоги — не кажучи вже про їхні міміку, вирази облич і жести.

Фото: Суспільне

Коли «Детектор медіа» тільки розпочинав роботу, найпопулярніші українські медіа ще дослухалися до темників. Але завдяки спільній боротьбі журналістів та суспільства це змінилося. Найпоказовіше: Україна пройшла шлях від державного телебачення до Суспільного.

Тепер наша команда прагне розширювати аудиторію та впливовість Суспільного мовлення заради ідей та ідеалів, які воно продовжує ілюструвати.

Запрошуємо приєднатися до нас у цьому завданні, ставши частиною Спільноти «Детектора медіа».
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду