— Юліє, розкажіть, як розпочався ваш шлях на Суспільному? На яку позицію ви прийшли з початку і як почали займатися дитячим контентом?

— Я прийшла у 2015 році, тоді юридично ще не було Суспільного (ПАТ «НСТУ» як юридична особа була зареєстрована у січні 2017 року — «ДМ»), це був телеканал «Культура». Вісім років тому мене взяли на позицію гостьової редакторки у проєкт «Ранок з Культурою». Я навчалася на останньому курсі Інституту журналістики, і ця робота дозволяла поєднувати її з навчанням. В перші тижні моєї роботи в команді зʼявилась вакансія ведучої, терміново оголосили кастинг. Я взяла участь у відборі на загальних засадах (здається, десь має зберігатися його запис) і зрештою успішно пройшла – мене затвердили на роль ведучої.

Пізніше, у 2017-му, нарешті сталась реформа, з’явилось Суспільне, і Культура стала його частиною. Наш старий «Ранок» закрили. Нова команда, яку очолив виконавчий продюсер Лукʼян Галкін, створила прямоефірний «Пізній ранок шоу», на якому я продовжила працювати ведучою. Загалом це було чотири роки роботи в кадрі – з 2015 по 2019.

У 2019 році почала виявляти ініціативу та долучатися до проєктів як продюсерка, хотілося спробувати себе в інших ролях. Тоді ми запустили перший цикловий проєкт про музеї на українському телебаченні «Ідемо в музей». Я працювала над ним три сезони, це було окреме культурне життя у відрядженнях в різні куточки країни, від Донеччини до Галичини.

Паралельно було багато спецпроєктів та партнерств – неодноразово працювали на «Книжковому Арсеналі», Львівському міжнародному Book Forum, створювали проєкти з Британською Радою, Французьким інститутом, висвітлювати Каннський та Венеційський фестивалі, Берлінале. Насправді це величезний неоціненний досвід, адже я працювала в абсолютно різних проєктах і форматах – від документальних фільмів до Дитячого Євробачення, від масштабних концертних зйомок до історичних спецпроєктів.  У 2022 році ми запускали «Культуру на часі». В останні роки була відповідальною за усе наше внутрішнє виробництво. Я там зросла, здається, на усіх ланках.

• Читайте також: Авторка програми про музеї на Суспільному Ольга Носко: Тепер хочеться знімати не закордонні музеї, а свої, українські

У певний момент зрозуміла, що всередині цього відділу я вже зробила усе, що могла зробити, тож хочу рухатися далі. Звернулась до члена правління, відповідального за управління персоналом, Дмитра Козлова. Ми почали говорити, де я можу бути корисною в компанії зі своїм досвідом та в яких ролях. Ми розглядали різні варіанти, але так сталося, що Вікторія Мурована запропонувала очолити редакцію дитячого та підліткового мовлення в дирекції цифрових платформ. Звісно, було багато вагань, але бажання розвитку та усвідомлення можливості реалізувати новий важливий проєкт виявилося сильнішим. Власне, на цій посаді я працюю вже рік.

Юлія Дичук розповіла про свій шлях на Суспільному

— Які свої проєкти ви можете виділити як найбільш успішні? Який досвід із попередніх позицій допомагає зараз на нинішній посаді?

— Залежно, що ми вважаємо успіхом! Якщо говорити про важливі іміджеві та кроскультурні проєкти, то, приміром, це фільм про «Kalush Orchestra», які перемогли на «Євробаченні 2022». Ми поїхали до хлопців одразу як вони повернулись з Турина, познайомились з батьками, побували в їх домівках. Як на мене, у нас вийшла хороша історія, ми задокументували важливий епізод і в житті гурту, і в житті країни у перший рік повномасштабної війни. До речі, в цьому ж 22-му я також вперше долучилась до зйомок кліпу – ми з колегами створили музичне відео для Злати Дзюньки, яка представляла Україну на Дитячому Євробаченні, я виступила у ролі креативної продюсерки.

Звісно, мені пригадується рік до повномасштабного вторгнення, коли ми змогли поїхати на Каннський та Венеційський фестивалі. Ці проєкти важливі й з точки зору міжнародної культурної співпраці, і з точки зору видимості Суспільного. І, звісно, дуже складні проєкти організаційно. Одна справа, коли ти щось робиш на місці, де ти усіх знаєш і говориш однією мовою, інша справа, коли ти домовляєшся про інтерв’ю з іноземними режисерами та продюсерами, й навіть не знаєш, чи впустять команду в європейські країни при жорстких ковідних обмеженнях, що діяли на той момент. Спілкування з консульствами та посольствами додало впевненості, що всі проблеми можна розв’язати.

Зрештою все, що було у цих проєктах, усі виробничі, операційні чи логістичні складнощі, — все це допомагає мені зараз. Хоча зараз я менше працюю з виробництвом, у дитячому мовленні зʼявилося більше стратегічних завдань, ми працюємо над масштабуванням дитячого мовлення, виходимо за межі аудіовізувального контенту (як от із книгою «Хоробрі казки»). А в проєктній роботі я виступаю у ролі супервайзерки, адже ми здебільшого працюємо з контентом на аутсорсі.

— Перед якими труднощами ви поставали на початку роботи на новій посаді, що було найскладніше, а що найцікавіше на новій посаді?

— Це, напевно, речі, які переплітаються. Найскладніше було зрозуміти, чого хочуть діти. У мене немає власних дітей,  я не працювала з цією аудиторією раніше, тому на початку було складно, але водночас цікаво дослідити, зрозуміти, почати відчувати, як це відчувають зокрема й батьки, чого вони хочуть, які у них є проблеми та запити. Коли торік у січні прийшла на нову посаду, у виробництві були «Хоробрі казки» й другий сезон «Тото». Долучилася до цього з Вікторією Мурованою. Перш за все, я намагалась впіймати ті критичні точки, за які треба триматися. Треба було швидко навчитися бачити ризики та брати відповідальність за рішення, який контент можна допустити до дітей. Особливо, для дітей, які живуть та зростають у країні під час повномасштабної війни. Важливо було розуміти, що ти робиш безпечний контент, який не травмує і що він буде дитиноцентричним – ці основи я переймала у колег.

• Читайте також: «Хоробрі казки»: терапевтичні історії для дітей презентували у вигляді книжки

Але найголовніше — мене одразу підтримали. Вікторія передавала (і продовжує це робити) весь свій досвід, помилки, поради. Також у редакції є моя чудова партнерка, менеджерка Олена Онищенко, яка тримає нашу аутсорсову складову роботи. Олена може все: і провести мистецький конкурс, і працювати з виробниками, і достеменно вичитати угоди відповідно до законодавства, а також порадити щось, адже має редакторську освіту і загалом великий медійний досвід. Тож мені дуже пощастило потрапити у команду, яка довіряє і допомагає. В команді диджиталу загалом працюють кросфункціональні фахівці, ми часто об’єднуємося в проєктні творчі команди. Зважаючи на те, що наша редакція наразі складається з 3 осіб — це дійсно неоціненно.

На допомогу завжди приходять люди, які мають відповідний фах і досвід. Зокрема, це психологиня Маріанна Новаковська, яка працює з нами на різних проєктах і підказує, також це соціологиня Вікторія Бриндза, яка свого часу писала концепцію дитячого мовлення для Суспільного, а зараз продовжує на волонтерських засадах нас консультувати.

Звісно, коли ти дивишся одну, другу, десяту серію, дивишся інші проєкти, читаєш дитячі книжки — ти починаєш жити всім цим, більше і більше у цьому розбиратися. Також цікавим викликом було зрозуміти, які ще формати ми можемо розробити та запропонувати дітям. Коли я прийшла, на «Бробаксі» була анімація, та цього року ми вперше запустили шоу за участі дітей — «Бробакс Шоу». Це перший live action та animation формат, до якого ми розробили концепцію всередині команди та реалізували з агенцією Green Pinguin. Цікаво пробувати різні формати, дивитися, що вже є на медіаринку, що є у наших європейських колег і що можна створити тут нового, всередині.

 Юлія Дичук розповідає про складнощі та цікаві моменти роботи на новій посаді

— Перейдемо до масштабної події минулої осені — запуску ютуб-каналу для підлітків «Колайдер». Як він з’явився?

— Усе розпочалося, коли Вікторія Мурована запітчила Європейському Союзу проєкт для підлітків, і вони виділили на це фінансування. Ми розуміли, що аудиторію потрібно розширювати, ми не можемо бути лише на «Бробаксі» для дошкільнят, маємо спілкуватись і з підлітками. Ми провели мистецький конкурс, оголосили його як освітній блок для аудиторії 8–13 років. У нас було два пріоритетних майданчики – тікток та ютуб, але також була передбачена адаптація епізодів і для телебачення, адже ми переконані, що кожна одиниця контенту має бути максимально доступною для різних платформ. Важливо сказати, що паралельно з конкурсом ми проводили дослідження цієї вікової групи, щоб приймати рішення щодо форматів, які будемо розробляти зважено і  розуміти яка контентна потреба у нашої аудиторії. Тож ми домовились з Вікторією Борщенко, керівницею дирекції досліджень на Суспільному, що її команда замовить таке дослідження і вони нас підтримали.

— Чому саме концепція, яку розробила команда Pedan buro, здобула перемогу у конкурсі?

— Що нас привабило в pedan|buro? Те, що вони запропонували експериментальний формат –  не одну ідею, а цілих три. Вони сказали: давайте ми зробимо канал, для нього розробимо три абсолютно різні формати і потестимо їх, щоб зрозуміти який краще працює для подальшого розвитку. Члени комісії з різних дирекцій Суспільного, які брали участь в Мистецькому конкурсі, підтримали команду бюро своїм голосуванням. За умовами конкурсу мало бути не менше 15 епізодів, вони запропонували 18, це по 6 епізодів для кожного формату: експлейнер, батл блогерів і цифрова безпека. Таким чином, їх пропозиція була найбільш широкою, яка максимально охоплює захоплення аудиторії. 

Зрештою, коли команда Педан бюро перемогла, ми якраз працювали з дослідженням, тому перед тим як писати детальні сценарії, запрошувати блогерів, перед входженням у виробничий процес ми провели стратегічну сесію: подивились результати дослідження, проаналізували їх разом і зрозуміли, що там є багато підказок для нас.

Були і речі, які нас засмутили. Зокрема, те, що частина дітей досі дивляться російський контент і вони про це відверто говорять. Часом вони не зважають на те, хто це і якою мовою говорить. Діти 8-10 років рідко підписуються на когось, навіть не пригадують імена блогерів чи назви каналів, вони просто дивляться те, що їм пропонують алгоритми. В 11-12 років вже більш чітко розвивається індивідуальність, ти хочеш бути не таким як усі, хочеш бути унікальним, слідкувати за кимось конкретним. Ми, звісно, підтвердили свої думки, що є активний запит на ігри, на геймерів, стрімерів, також зацікавлення розважальним контентом. Ми подивились на ці дослідження, на теми, які цікавлять хлопчиків та дівчаток, і тоді почали розвивати три формати, які маємо наразі.

Перша рубрика – експлейнер-формат «Та невже?». Це пізнавальні освітні історії, цікаві факти пов’язані з Україною та світом. Також ми зрозуміли, що нам потрібно налагоджувати співпрацю з блогерами. Зараз це наші конкуренти, але нам варто стати союзниками. Тож другий формат – це наукові батли «Хто тут Ейнштейн?». У зйомках взяли участь Даша Кубік, Влад Шевченко, Валерія Пєшка, Вікторія Олійник, Альона Альона та інші. Третій формат – це «КіберХата», про цифрову безпеку та все, що приховує інтернет. Блогери Лєра Пєшка та Микола Мальчин будуть розповідати на своєму досвіді про блогерство, фішинг, онлайн-знайомства, геотеги, паролі та інші речі, які можуть бути не очевидні, коли ти постійно скролиш соцмережі, але поза тим дуже важливі для нашої безпеки.

 Під час інтерв’ю з Юлією Дичук

 — А розкажіть про глобальну мету «Колайдера».

— Насправді будь-яка глобальна мета розкладається на маленькі кроки. Перший крок — це зайти на ринок підліткового українського контенту, стати гравцем на цьому ринку. Почати бути цікавими дітям і підліткам, спілкуватися з ними. Зайняти нішу десь поруч із блогерами, щоб нам почали довіряти. Якщо ми говоримо, що довіряють «Суспільне Новини», то це доросла аудиторія, а підлітки в принципі не розуміють, що таке Суспільне. Треба з ними говорити зараз, щоб завтра вони виросли й почали споживати наш інший контент. Друге — це почати розбудовувати маленькими цеглинками велику стіну від російського контенту. Усі про це говорять, але хтось мусить це робити. Це складно. Бачу, як роблять якісь дешеві формати для маленьких дітей, пісеньки вірусні, казки, але дуже складно потрапити в аудиторію для підлітків. Поки ми не будемо це робити, вони будуть продовжувати дивитися російське. Вони дивляться це не тому, що так хочуть, а тому, що їм пропонують.

• Читайте також: «Пацани не вибачаються». Чому наша серіальна індустрія профукала підлітків і що з цим робити

Приміром під час фокус-груп з підлітками ми дізналися, що один з популярних ютуб-каналів серед цієї аудиторії – російський AdMe. Ми не вважаємо цей контент якісним або доброчесним, але, на жаль, маємо брати до уваги його високу популярність серед українських дітей та пропонувати власну альтернативу. Ми, власне, і почали це робити. Ми також можемо робити якісь помилки, дивитись що краще працює, що гірше, але альтернативи самостійному виробництву немає. Якщо ми є суспільним мовником, який має у своїй місії та стратегії розвиток дитячого та освітнього контенту. Я дуже рада, що ми зробили крок до глобальної мети – витіснення російського контенту. Це дуже складна задача, це не документальний фільм, який ти зробиш і потім десять років його можуть дивитись, тут треба постійно слідкувати за трендами та вподобаннями, утримувати увагу найскладнішої аудиторії. Якщо їм щось не подобається – вони перемикають і не повернуться, не дадуть тобі другого шансу.

— Які відгуки від цільової аудиторії після перегляду перших випусків ви отримуєте? Що говорять і пишуть діти та підлітки?

— Дуже багато відгуків у тіктоці, де збирається просто фантастична спільнота школярів, які постійно пишуть коментарі та взаємодіють між собою. Це тішить. «Колайдер» – це  простір критичного мислення та діалогу. Наприклад, моя улюблена історія. Одне з наших найпопулярніших відео у тіктоці (майже 900 тисяч переглядів) про кратер на Волині. Це з першого відео про космос, де ми розповідаємо про те, що на Волині теж є кратер, це зараз село Маневичі. Ми попросили написати, чи є тут хтось із Маневичів, що ви знаєте про це та як ви там живете? Зараз там більше тисячі коментарів. «Це не село, це смт, ви помилилися», — пишуть діти. І там різні історії, що цей кратер не тоді утворився, коли ви кажете. Або тоді утворився, але за інших обставин. «А ми знаємо іншу історію». «А ми не знаємо цієї історії, я тут живу, але взагалі цього не знала»... Вони починають спілкуватись — і це найцінніше, це те, чого ми прагнемо. Це не обов’язково має бути прямий відгук на якість контенту, але це відгук на ту історію, яку ми запропонували.

Багато також пишуть про голос Павла Скороходька, діти обожнюють та впізнають його, адже це офіційний голос «Гаррі Поттера» в Україні, Губки Боба, Соніка та інших персонажів. На ютубі ж переважають коментарі під форматом «Хто тут Ейнштейн?», хтось підтримує блогерів у батлах, хтось просить запросити інших на зйомки, а хтось навіть не згоден з нашою суддею Софією та пропонує анулювати результати раундів. Також дуже активно виконують домашки в рамках цього формату і змагаються за подарунки. Тож це теж активне долучення, а не лише пасивний перегляд чи вподобайка. Поки що скидається на те, що їм цікаво.

 Юлія Дичук говорить про запуск нового проєкту «Колайдер»

— Скільки за часом ще триватиме «Колайдер»?

— У першому сезоні проєкту буде 18 повних випусків. Ми виходимо раз на тиждень, щочетверга. Почали дистрибуцію в грудні, будемо продовжувати до кінця березня.

— Це про підліткову аудиторію, а ви ж ще працюєте з дітьми. У січні виходить другий наклад книжки «Хоробрі книжки». Перший уже розкупили?

— Так! У видавництва на складі книжок не залишилося, ще є трохи по книгарнях. Видавництво вирішило видати ще тисячу екземплярів. Це свідчить про те, що був запит, ми цьому дуже радіємо. Ми думаємо і про те, щоб зробити продовження «Хоробрих казок». Авторкою казок є Вікторія Мурована, зараз я її вмовляю написати нові казки. Адже теми наших історій досі актуальні та дуже на часі.

Юлія Дичук анонсує нові проєкти на платформах Суспільного

— Що цікавого на найближчий час ви підготували чи готуєте для своєї аудиторії?

— Можна анонсувати кілька класних проєктів, які я з нетерпінням чекаю. Ось, приміром, торік ми з департаментом закордонного співробітництва розпочали перемовини з членами ЄМС щодо можливості транслювати їхній дитячий контент на наших цифрових платформах. І днями вже отримали першу підписану угоду щодо можливості дистрибутувати мультфільм «Simon» (France TV) на ютуб-каналі «Бробакс». Це перший випадок на Суспільному мовленні, де ми отримуємо дитячий європейський контент першочергово для цифрової платформи, не лише для телебачення. Тож цього року можна буде побачити 52 епізоди одного з  найпопулярніших європейських анімаційних мультсеріалів, адаптованих українською мовою.

З цікавого для підліткової аудиторії цього року ми плануємо зробити проєкт підліткових новин у форматі коротких експлейнерів і влогів. Це буде на платформі «Колайдера», фінансово й експертизою нам допомагатиме Deutsche Welle Academy. Ми усвідомлюємо, що новини будуть фокусом нашої компанії наступні роки, тому абсолютно переконані, що маємо готувати нашого глядача вже з раннього віку. Для нас це буде перший досвід роботи з таким форматом, та наразі він успішно реалізується більш ніж у 25 країнах Європи. Торік я була в навчальній поїздці у Стокгольмі, спілкувалася з редакцією, яка робить такий проєкт у Швеції, зараз спілкуюся з колегами BBC й інших мовників, щоб перейняти досвід для старту. Це будуть новини для підлітків у тому форматі, у якому вони готові споживати — яскравому, короткому, диджитальному. Тож це наша амбітна мета на цей рік.

Фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»