Повітряні тривоги, що тривають майже цілодобово, російські удари, FPV-дрони й постійний ризик для життя — у таких умовах сьогодні працюють журналісти «Суспільне Суми». Редакція не лише оперативно висвітлює події, а й щодня ухвалює рішення, де головний пріоритет — безпека команди.

Т.в.о. менеджерки «Суспільне Суми» Анастасія Шимаріна та головна редакторка Катерина Гладенко розповіли «Детектору медіа», як змінилася робота редакції в умовах прикордонного регіону, чому журналісти інколи змушені відмовлятися від зйомок, як працюють під час масованих атак і що допомагає команді витримувати щоденне життя в умовах війни.

Анастасія Шимаріна: «Впродовж доби часто повітряні тривоги тривають значно довше, ніж умовно безпечні періоди між ними»

Т.в.о. менеджерки «Суспільне Суми» Анастасія Шимаріна

— Суми сьогодні — прифронтове місто, яке постійно перебуває під обстрілами. Як ця реальність змінила життя редакції?

— Варто уточнити, що Сумська команда Суспільного мовлення — це адмінпрацівники, редакція в Сумах і гіперлокальні кореспонденти у різних районах області. Реальність прифронтового регіону змінила буквально все. Впродовж доби часто повітряні тривоги тривають значно довше, ніж умовно безпечні періоди між ними. Команда працює в умовах постійної загрози. Якщо раніше планували роботу, виходячи з редакційних завдань, то сьогодні — ще й із пов’язаних з обстрілами подій, тож кожне рішення проходить перевірку на безпеку.

— Як сьогодні працює філія?

— Звичні довоєнні алгоритми більше не працюють ні в повсякденному житті, ні у професійному. Частина процесів організована дистанційно, є резервні канали зв’язку, відпрацьовані дії під час повітряних тривог та обстрілів, робота на виїздах потребує засобів захисту — каски, бронежилети, аптечки, детектори дронів тощо. Ми вдосконалюємо алгоритми, адже ситуація змінюється постійно. Важливо бути готовими до того, що робочий день може змінитися за кілька хвилин через атаку, відсутність електроенергії чи зв’язку. Попри це ми маємо забезпечити стабільну роботу команди й виконання місії Суспільного.

— Наскільки змінилася ситуація за останній рік? Які нові виклики з’явилися?

— Коли живеш на прикордонні, зміна ситуації не вимірюється роками. Тут зміни сприймаються інакше. За останні місяці все ускладнилося. Збільшилася кількість атак по прикордонню та населених пунктах більш віддалених від лінії бойового зіткнення, змінився характер загроз. Так, до прикладу, у Сумах 26 липня лише за 10 хвилин прилетіли 7 ракет. А над містом уже працюють ворожі FPV на оптоволокні. Основний виклик — безпековий.

— Як постійна небезпека впливає на людей у команді — професійно та психологічно?

— Колеги втомлюються не лише фізично, а й емоційно. Постійна небезпека виснажує. Кожен із нас живе в однакових умовах: повітряні тривоги, обстріли, переживання за рідних і близьких. Це неможливо ігнорувати.

Професійно — з’являються нові навички. Як ми жартуємо, «життя й школа до цього нас не готували». Психологічно — маємо балансувати між гарними й трагічними подіями.

Разом із тим я бачу, наскільки згуртованою є команда. Люди підтримують одне одного, підміняють колег, якщо це необхідно, допомагають не лише в роботі, а й поза роботою. Саме ця взаємна підтримка дає сили працювати далі.

Колектив «Суспільне Суми», День вишиванки, 2025 рік

— Як керувати філією, коли повітряні тривоги та обстріли можуть у будь-який момент перервати робочий процес?

— На Сумщині повітряні тривоги можуть тривати майже цілодобово. Вони не переривають робочий процес, це робочий процес вписується в реалії сьогодення.

Керування в таких умовах — це постійне ухвалення рішень у ситуації невизначеності, швидка координація та готовність змінювати плани буквально за кілька хвилин. Наприклад, світло чи зв’язок можуть зникнути у будь-який момент, бо ворог безперервно нищить об’єкти енергетичної інфраструктури регіону.

Тому, якби ми чекали кожного відбою чи відновлення електропостачання, команда фактично не змогла б працювати. Якщо ризик зростає, пріоритетом безумовно є безпека людей.

— Як організована робота редакції під час масованих атак або тривалих повітряних тривог?

— Ми навчилися працювати в цих умовах. Робочі процеси організовані максимально гнучко. Моя відповідальність — не висвітлювати події, а забезпечити команді умови, за яких можливо професійно виконувати свою роботу, наскільки дозволяє безпекова ситуація.

— Чи доводилося перебудовувати графіки, змінювати формати роботи або шукати нові способи комунікації всередині команди?

— Комунікації максимально перейшли в режим онлайн. Графіки роботи перебудовуються вкрай часто. Як керівник, маю думати не лише про виконання виробничих завдань, а й про те, як забезпечити команді можливість працювати в таких умовах: швидко реагувати на будь-які зміни.

Навчання з домедичної допомоги. Суми, 2026 рік

— Що допомагає триматися в умовах життя прифронтового міста?

— Я кажу, що тримаюся за сумське повітря. Але передусім допомагають люди. Підтримка колег, родини й розуміння, що навіть у найскладніші часи якісна журналістика залишається важливою складовою стійкості суспільства. Ми працюємо для людей, які живуть у цих умовах разом із нами, і це надає роботі Суспільного в Сумах особливого змісту.

Катерина Гладенко, головна редакторка «Суспільне Суми»: «Жоден матеріал не вартий людського життя»

Катерина Гладенко на місці влучання безпілотника у Сумах, жовтень 2024 рік

— Розкажіть, у яких умовах доводиться працювати журналістам філії зараз? Як змінилася безпекова ситуація останнім часом?

— Дедалі працювати стає все складніше. Сумщина — прикордонний регіон, який щодня зазнає російських атак. Наші журналісти працюють під звуки повітряних тривог, виїжджають на місця обстрілів, працюють у громадах, які перебувають під постійною загрозою. Навіть у Сумах ми не можемо дочекатися відбою тривоги і тільки тоді виїжджати на обстріл, бо тривоги в середньому тривають по 20 годин на добу, тому в кожному конкретному випадку оцінюємо ситуацію і ухвалюємо рішення. Ще один виклик — це FPV-дрони, засилля яких робить небезпечними навіть доїзд до громад. Безпекова ситуація постійно змінюється, тому ми щодня оцінюємо ризики.

— Є думка, що існує певна заборона на висвітлення подій у місті. Чи доводилося стикатися з ситуаціями, коли вам забороняли про щось говорити? Які узгодження проходите при публікації матеріалів?

— Я чула від колег про заборону в’їзду в місто без погодження з ОВА або Генштабом, але, оскільки ми вже на місці, на нас це впливу не має. Ми працюємо відповідно до журналістських стандартів і вимог законодавства, що діють під час воєнного стану. Ніхто не забороняє нам знімати цивільні об’єкти, не погоджує наші матеріали. Водночас ми не публікуємо інформацію, яка може зашкодити обороні або поставити під загрозу життя людей. Якщо є питання щодо можливого розголошення чутливої інформації, ми консультуємося з відповідними службами. Але редакційні рішення ухвалюємо самостійно.

— Як ви ухвалюєте рішення, чи варто журналістам їхати на місце обстрілу або працювати поблизу кордону?

— Кожен виїзд оцінюється окремо. Ми аналізуємо оперативну ситуацію, повідомлення військових і зідзвонюємося з головами громад і старостами. Якщо ризик надто високий, ми не відправляємо туди команду. Жоден матеріал не вартий людського життя. Нещодавно відклали поїздку в Білопілля, бо міський голова розповів, що місто атакують дрони з самого ранку і вони не виходять з укриттів.

— Чи були випадки, коли заради безпеки доводилося відмовлятися від зйомок або змінювати редакційні плани?

— Так, і неодноразово. Один із випадків, коли ми вже виїздили в Стецьківку — там російські військові вдарили по школі — на блок-посту нашу групу зупинили військовослужбовці та порадили не їхати через постійну загрозу з повітря. Звісно, ми послухали. Нещодавно наша група їхала з «Білими янголами» на евакуацію, то їм довелося чекати близько чотирьох годин, поки отримали дозвіл їхати далі, бо постійно кружляли дрони. Це вже звична практика роботи в умовах війни.

— Як виглядає підготовка журналіста до виїзду в потенційно небезпечне місце?

— Ми обговорюємо маршрут, намагаємося дізнатись актуальну безпекову інформацію. Якщо ні, то дізнаємось у військових на місцях. Усі співробітники, які працюють у небезпечних районах, мають засоби індивідуального захисту та пройшли навчання з безпеки. Під час роботи я намагаюся не відволікати команду, але завжди прошу бути на зв’язку за змоги.

Катерина Гладенко на місці удару КАБів по Сумах, 22 червня 2026 рік

— Які правила безпеки для вашої команди є безумовними?

— Найголовніше правило — не ризикувати без потреби. Завжди використовуємо бронежилети та шоломи, дотримуємося рекомендацій військових і рятувальників, а також негайно реагуємо на зміну ситуації. Якщо безпекові умови погіршуються — залишаємо місце. Не затримуємося на локації зайвий час, намагаємося працювати швидко. При повторних загрозах, які зараз стали все частішими, ховаємося в укриття.

— Наскільки змінилася робота операторів, журналістів і водіїв у прифронтовому регіоні?

— Війна змінила роботу всіх. Журналісти сьогодні мають швидко збирати інформацію, передавати її редакторам на стрічці, при цьому постійно оцінювати ризики. Але, на жаль, не завжди нам відомо про них. Зараз одна з цілей у місті — це АЗС, які війська Росії атакують фактично щоденно. В один із таких виїздів групі пощастило приїхати на місце на кілька хвилин пізніше, бо ворог завдав повторного удару в момент, коли вони вже повертали на заправку. Тоді обійшлося без поранень, але ще кілька разів групі довелося бігати в укриття, вже разом з працівниками заправки та рятувальниками, які працювали на місці. Водії часто стають повноцінними учасниками роботи команди саме на виїздах у громади, бо поки знімальна група працює, водій може спілкуватися з місцевими, які більш обізнані про загрози або з військовими.

Навчання з домедичної допомоги. Суми, 2025 рік

— Як ви балансуєте між необхідністю оперативно інформувати аудиторію та обов’язком зберегти життя й здоров’я команди?

— Ми обираємо безпеку. Якщо треба перечекати прямо зараз — ми це робимо. Оперативність важлива, але вона не може бути важливішою за життя наших колег.

— Журналісти постійно працюють із людським горем. Як ви допомагаєте команді не вигоріти?

— Це одна з найбільших проблем. Ми говоримо всередині колективу, підтримуємо одне одного, за можливості плануємо графіки так, щоб люди могли переключитися і зробити таку роботу, яка буде більше до душі. Звісно, пропонуємо всі наявні психологічні сесії, ретрити для участі й закликаємо всіх на них реєструватися, якщо є потреба. Дуже важливо не залишатися з цими переживаннями наодинці.

Катерина Гладенко. Суми. Пряме включення на Великдень біля храму, 2025 рік

— Як змінилися інформаційні потреби жителів Сумщини за час війни?

— Сьогодні людям передусім потрібна перевірена інформація. Вони хочуть знати, що сталося, які наслідки, де отримати допомогу, як працюють служби, що відбувається в їхній громаді. Водночас є великий запит на людські історії про тих, хто пережив евакуацію, обстріли, хто допомагає іншим. Саме такі історії допомагають людям відчувати підтримку й розуміти, що вони не залишилися наодинці.

— Що б ви хотіли, щоб українці з інших регіонів зрозуміли про життя й роботу журналістів у Сумах?

— Що війна тут — це не новинний привід, а щоденна реальність. Ми працюємо в тих самих умовах, у яких живуть наші глядачі: під обстрілами, з повітряними тривогами, знаючи, що небезпека може виникнути будь-якої миті. Але водночас ми розуміємо, наскільки важливо документувати все, що відбувається. Це потрібно і для людей сьогодні, і для історії, і для майбутньої відповідальності за злочини, які Росія чинить проти нашого міста і всієї України.

Фото надані Анастасією Шимаріною та Катериною Гладенко