Вікторія Польченко: Настав момент, коли радіо може бути рятівним колом, а музичне радіо — комфортною ковдрою, яка захищає

Вікторія Польченко: Настав момент, коли радіо може бути рятівним колом, а музичне радіо — комфортною ковдрою, яка захищає

11:05,
16 Травня 2024
2437

Вікторія Польченко: Настав момент, коли радіо може бути рятівним колом, а музичне радіо — комфортною ковдрою, яка захищає

11:05,
16 Травня 2024
2437
Вікторія Польченко: Настав момент, коли радіо може бути рятівним колом, а музичне радіо — комфортною ковдрою, яка захищає
Вікторія Польченко: Настав момент, коли радіо може бути рятівним колом, а музичне радіо — комфортною ковдрою, яка захищає
Креативна продюсерка радіо «Промінь» розповіла про українську музику, яка звучить на радіохвилі, про найголовніші здобутки найстарішого музичного радіо України та найближчі плани, дружбу з українськими виконавцями та інтерв’ю з кумиром дитинства, яке стало поштовхом до професії та яке вдалося зробити через 20 років.

У цьому році радіо «Промінь» виповнилося 59 років. 13 років із ним на одній радіохвилі — креативна продюсерка Вікторія Польченко. Але і виховувалася вона на музиці та радіопрограмах, які слухала з дитинства на «Промені». «Мені здається, що я з пелюшок на радіо», — жартує вона, пригадуючи, як у 17 років уперше потрапила у дитячу редакцію «Українського радіо», де пропрацювала рік перед вступом до журфаку, щоб мати доробок на творчий конкурс на вступних екзаменах. Деякий час Вікторія Польченко працювала на комерційних радіостанціях, а потім зрозуміла, що там їй не вистачає української музики, яка завжди була в її житті. Це й привело її на радіо «Промінь», яке, за словами Вікторії Польченко, завжди було на боці української музики та культури. Власне, й її шлях в професію розпочався з мрії записати інтерв’ю з улюбленою українською співачкою, яку вона здійснила через багато років уже як продюсерка проєкту на музичній радіохвилі «Променя».

— Вікторіє, багато хто з українців під час повномасштабного вторгнення переосмислив значення радіо. Мабуть, така трансформація відбулась і у слухачів радіо «Промінь», так само, як і у команди, яка на ньому працює?

— Під час блекауту, коли в тебе є комплект батарейок, ти вважаєшся крутішим за «Пункт незламності». Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми віддали свій ефір «Українському радіо», тому що розуміли, що на цей момент інформація, новини — це набагато важливіше, ніж музика. Ми стежили, коли ж настане той момент, коли ми зможемо аудиторію нашу підтримати емоційно музичним бекграундом. І десь у перший рік повномасштабного вторгнення до нас із BBC надходить запит: чи не хочете взяти участь у Europe's Biggest Dance Show? Це найбільше європейське танцювальне шоу, де збираються радіостанції з різних країн і кожна радіостанція відіграє 30-хвилинний сет.

Ми розуміємо, що запит дуже гарний, нам би дуже хотілось взяти його в роботу. Тим більше за півроку з’явилось багато українських треків. І ми можемо розповісти за допомогою музики про Україну всій Європі. Ми ухвалюємо рішення: прямий ефір — надто ризиковано, бо у нас на той час не було студій в укритті, виходитимемо з міксом в запису, буквально по дорозі з Києва до Львова наш диджей зробив цей мікс. І тут настає випробовування номер два. Блекаути. А чи на часі це для нашої аудиторії? Денс-шоу, а в країні — нестача електроенергії. Денс-шоу — а тривають обстріли. Але хіба не співають у метро під час повітряної тривоги? Словом, ми це зробили: український мікс прозвучав по всій Європі. Й уже тоді, коли згодом ми зробили українську адаптацію Europe's Biggest Dance Show, то зрозуміли, що занурення в європейську музичну атмосферу стало певною мірою рятівним емоційним колом, а музичне радіо на батарейках перетворюється на комфортну ковдру та захисні й підтримувальні обійми для багатьох слухачів.

Блекаут і музика, блекаут і футбол. Чи на часі трансляція Чемпіонату світу з футболу 2022? Наше рішення транслювати матчі знайшло підтримку слухачів. Ми читали коментарі під постами у соцмережах і розуміли, що вчинили правильно: «Львів, світла немає по цілому місту, я в машині слухаю вас — ви єдине радіо, яке працює в місті», «Нікополь нескорений: без світла, але з футболом! Дяка Суспільному та радіо “Промінь”», «Колись у студентські 90-ті так само слухали трансляції по радіо», «Світло є, але очі втомилися, тому радіотрансляція — це класний варіант! Дякую за таку можливість», «Радіоприймач передає атмосферу, ніби ти на стадіоні біля гравців. Слухаю і насолоджуюсь!», «Одеська область без світла. Вболіваємо за Іспанію! 3-2 наш прогноз. Слухаємо вас!», «Через відсутність електроенергії в селі Анисів на Чернігівщині слухаю майже всі радіотрансляції на радіо “Промінь”. Дякую за гарне коментування! Все буде Україна!», «Дивлюся в Польщі з озвучкою радіо “Промінь”».

Для багатьох слухачів ці спортивні трансляції були таким собі «острівцем безпеки», на якому можна було побути разом з однодумцями і пережити спільно адреналінові чи дофамінові моменти.

  Вікторія Польченко – про значення радіо під час повномасштабного вторгнення

— Радіо «Промінь» — дуже справжнє, це такий баланс між тим, що ми чуємо в випусках новин — тобто реальним життям — і між тим, що створюють зараз українські музиканти. Знаєте, у кожного є свої критерії закінчення війни. Для мене таким критерієм є те, що ті музиканти, які зараз служать в ЗСУ, повернуться в ефір, прийдуть на радіо «Промінь» і будуть робити те, що вони робили до війни. Можливо, із їхніх вуст пролунає також звістка про нашу перемогу. А зараз ми робимо все можливе, щоб їм було куди повертатися. І щоб це «куди, з ким, для кого» мало всі ознаки критичного мислення, розуму та емпатії. Непросто планувати стратегічно, твої дії якісь короткострокові. Але з іншого боку це відшліфовує нашу антикрихість, ти усвідомлюєш, що все те, що працювало раніше, зараз не працює, і тобі потрібно шукати інший шлях реалізації всіх проєктів. Це важко, але цікаво.

22 квітня радіо «Промінь» виповнилось 59 років. Розкажіть, як відзначали цю дату в житті радіостанції?

— 59 років — це не 60, ми зробили невеличку репетицію перед великим ювілеєм. Нам, звісно, не наздогнати «Українське радіо», якому буде аж 100 років, але у нас все ще попереду.

Цього разу наш день народження був скромним, але ефективним. По-перше, ми приймали в прямому ефірі вітання від тих музикантів, які зараз боронять нашу країну або активно долучаються до зборів донатів на ЗСУ. Уявіть собі, Віталій Кириченко, лідер гурту «Нумер 482», вітав нас із Краматорська, де він служить зараз у війську, Марія Чеба — співачка і волонтерка, яка дуже часто буває на передовій, теж вмикалася до нас в ефір. Раді були чути й Олександра  Положинського, й Фоззі (Олександра Сидоренка) з ТНМК, у якого з радіо «Промінь» довга історія дружніх взаємин. До речі, Фоззі досі шукає фразу, яка колись звучала в ефірі радіо «Промінь» від ТНМК: «Коли вас ніхто не любить — вас любить “Промінь”». Сподіваюся, у когось із радіофанатів вона збереглась. Музиканти хочуть додати цей запис до свого нового альбому. Тож, можете писати нам на «Промінь», ми неодмінно передамо цей раритетний запис музикантам з ТНМК і собі залишимо для історії.

А взагалі-то день народження радіостанції був схожий на день народження багатьох із українців, коли ти виставляєш пост у фейсбук для привітань та кажеш: «Слухайте, мої друзі потребують ваших донатів, нехай ваш внесок в спільну суму і буде мені подарунком». Тому упродовж ефіру ми закликали всіх, хто слухає радіо «Промінь» і хоче нас привітати, зайти на сторінку тих музикантів, які роблять збори на ЗСУ, і задонатити.

А ще ми запитували у музикантів і наших слухачів: «Яким має бути радіо “Промінь” через 10 років?». Почули, що однозначно ми маємо зробити великий концерт на свої 60 років. Те, що ми плануємо, яким буде «Промінь» через 5, 10 чи 50 років, вже означає, що нам не байдуже, що буде з радіостанцією та  музикантами, які звучать в нашому ефірі, й як наша робота змінить слухачів, які увімкнуть «Промінь».

 Вікторія Польченко розповідає, як відзначали дня народження радіо «Промінь»

— А що на сьогодні є найціннішим здобутком радіо «Промінь» за ці роки?

— Наша аудиторія та довіра аудиторії. Я б могла зараз назвати і ютуб-канал, який ми запустили з 1 січня 2024 року, і про нашу аудіовізуальну студію прямого ефіру, плейлисти «Промінь рекомендує» на Spotify, найповнішу базу сучасної української музики від 2000-х і до сьогодні. Я б неодмінно згадала експертність ведучих і наявність єдиної спортивної радіоредакції в Україні, про ексклюзивне радіопартнерство пісенного конкурсу «Євробачення» та музичні й спортивні подкасти. Уявіть собі, за перші три місяці цього року ми відкрили для слухачів 203 нові українські музичні треки! Я не мріяла про це навіть 5 років тому. Тож бути поруч з українськими музикантами, з українською музикою, бути поруч зі слухачами, які поділяють твої цінності, — це найголовніший здобуток. Коли ти розумієш, що твоя робота змінює людей, і ти бачиш цей результат, що може бути кращим?

— Зараз вам це подобається, а чи подобався вам цей процес, коли ви тільки прийшли на радіо «Промінь» у 2011 році?

— Я пам’ятаю, що прийшла на радіо «Промінь» після роботи на комерційних радіостанціях і була здивована тим, як багато людей тут працює і як багато програм вони виробляють. Іноді ці програми здавалися мені схожими одна на одну. Хіба так може бути? Навіщо витрачати дорогий ефір і не менш дорогоцінну увагу слухача на дублювання контенту за змістом і формою? А мені тоді відповідали: «Ви не розумієте, це — авторська програма, автор так бачить».

З усією повагою до авторських програм, все одно на першому місці мають бути потреби аудиторії та місія радіостанції. Тож упродовж періоду переформатування «Радіо Промінь», вважаю, нам вдалося знайти компроміс щодо контенту, поєднавши цінності нашої аудиторії, експертність ведучих «Променя», цінності, місію та стратегічні цілі Суспільного мовлення.

Робити зміни заради змін — це точно не про нас. Дуже важливо зрозуміти на цьому етапі головну ідею радіостанції та чітко прописати портрет цільової аудиторії. У нас навіть була не просто аудиторія, а цільові персони. Так, звісно, це був збірний образ, але уявіть собі: за кілька років ми знайшли цих реальних людей: вони були підписані на сторінки «Променя» у фейсбуку та інстаграмі. І ті характеристики, які ми приписували нашим персонам, — усе це було притаманне нашим персонам у реальному житті: «взяла собаку з притулку», «поїхала в Прагу, але неодмінно повернуся додому», «був на концерті Onuka», «дивлюся з друзями футбол», «пішла на стендап». Це було і справді неймовірно, це свідчило про те, що наші зміни — цільові. Тож найголовніше — розуміти, для кого ти працюєш, які цінності у твоєї аудиторії і твоєї команди, а потім спільними зусиллями створювати разом щось нове.

— Коли ви це розповідаєте, у вас горять очі, і зрозуміло, що те, чим ви займаєтесь, це 100% ваше. Ви працювали на комерційних радіостанціях, і вже більше 10 років — на радіо «Промінь».

— Відкрию секрет: до того, як піти працювати на комерційні радіостанції, я також працювала на радіо. Мабуть, із 17 років: спочатку позаштатним юним кореспондентом, потім — десь із 3-го курсу Інституту журналістики — молодшим редактором дитячої редакції «Українського радіо». Практично вся робота була пов’язана з дітьми, підлітками та українськими музикантами, адже потім мене підхопила хвиля українських фестивалів «Червона рута» і «Перлини сезону». Тобто моє середовище — це українська музика. А чи могла я знайти її на ФМ-станціях у 2000 чи у 2008  роках? Хіба що вночі, винятково для виконання умов ліцензій, виданих Нацрадою з питань телебачення та радіомовлення. Що казали українським музикантам, коли вони приносили свої треки на радіо? «Неформат». Можу процитувати трек «Тартака»: «Негідного формату, компромату небагато, до того ж, ваша творчість не підкріплена паперами».

А тим часом на «Промені» продовжували тримати зв’язок з українськими виконавцями. Щоправда, частоти, на яких мовила тоді радіостанція, якось поступово «танули»: вони переходили у середній діапазон або у нижній піддіапазон УКХ, і, скажімо, в автомобільному приймачі радіостанцію неможливо було упіймати.

Тож радіо «Промінь» 2010–2011 років — це радіо, яке завжди було прихильне до української музики і мало чималу базу пісень українських виконавців, але не мало виходу до широкої аудиторії. А тим часом в радіопросторі українського контенту було дуже і дуже обмаль. Тож тоді ми зібрались на редакційній летучці й вирішили, що якщо унікальність радіо «Промінь» якраз у дружньому ставленні до українських музикантів, це може бути нашою особливістю. Тому вже тоді ми ухвалили рішення створювати плейлисти, які на 95% будуть складатися з української музики. І все це було до впровадження мовних квот на музичні матеріали!

 Під час інтерв’ю з Вікторією Польченко

— Щоб працювати на музичній радіостанції, потрібно любити музику. Українську музику. На якій музиці ви виховувались, кого з музикантів слухали?

- Я виховувалась саме на радіо «Промінь». «Гарячий компот», «Хіт-парад 12-2». «Брати Гадюкіни», «Скрябін», Руся, Ірина Білик. Навіть з однокласником ми колись посперечалися, що я візьму інтерв’ю у Русі (вона в його очах була зіркою номер один). Забігаючи наперед, вже років 20 потому я таки долучилася до інтерв’ю зі співачкою, але вже в якості креативної продюсерки, коли ми записували цикл програм «Антологія. Український альбом». Тож, можна сказати, що я свою обіцянку виконала. Або здійснила свою мрію.

Але тоді, у 90-х, треки, які звучали на радіо «Промінь», для мене були відкриттям: як же красиво і сучасно може звучати українська в піснях! Це той період, який допоміг визначитись, що українська музика — те, з чим мені хочеться працювати, і щоб її більше було в українському радіоефірі.

— Так а що більше подобається: працювати в студії чи керувати процесом?

— Це нероздільний для мене процес. Якщо закину роботу в студії, як я зможу тоді допомогти ведучим покращити своє звучання в ефірі? Іноді жартую: уявіть, що ваша дикція — це студентка інституту фізкультури, яка не пропускає жодного тренування, бо не хоче втрачати форму. А якщо до дикції ще додати бездоганну орфоепію (це наша студентка-фізкультурниця отримала диплом філолога) та ще й правильну інтонацію (це вже несуть «Оскар» в студію для нашої спортсменки-філологині!), то — частина успіху у вашого ефіру вже є.

З іншого боку, якщо ми разом із ведучими та редакторами не пропишемо всі разом карту проєкту і не визначимо дедлайнів кожного етапу виробництва, то чи досягнемо ми бажаного результату?

Сила в поєднанні своїх умінь та компетенцій. Коли мене питають, як ти змогла протриматися 10 років на радіо, на одному місці, я кажу: «Ви не розумієте. Щодня, щотижня я відкриваю якісь нові для себе знання. Світ надто стрімко змінюється і не бути в курсі цих якісних змін я не можу». Монтувати, начитувати, проводити прямі ефіри, генерувати проєкти, стежити за виконанням цих проєктів, бреймстормити, збирати команди — це життя сучасної радійниці.

— В одному з інтерв’ю ви сказали, що «Промінь» грав українську музику ще коли це не було мейнстримом. А як вдається витримувати конкуренцію, коли українська музика таки стала мейнстримом?

— Експертністю. Я знаю точно, що музиканти завжди запитують: «Як опинитись в ефірі? Я нам потрапити в ротацію?». Ви можете просто надіслати свій трек на емейл музичного редактора. Всі ці треки збирають, їх відслуховує наша музична команда, ми намагаємось тестувати весь отриманий матеріал на фокус-групах.

Зрештою, я розумію, що та команда, яка відслуховує ці треки (через її вуха, через її мізки, через її серця пройшла не одна сотня, не одна тисяча треків, не один терабайт відслуханої музики), розуміє, що може стати улюбленою піснею аудиторії, що є українською музикою зі знаком якості. Ти вже точно знаєш, що це чудовий текст, гарне аранжування. Але ми також розуміємо, що підхід до треків — це як виробництво подкасту: мало записати гарне аудіо — це половина справи. Варто ще провести це аудіо до своєї аудиторії та створити зі своєю аудиторією спільноту, яка буде чекати на наступний епізод, тобто на ваш наступний трек. І ось у цьому ми трішечки допомагаємо музикантам, запрошуючи їх до нас в ефір.

  Вікторія Польченко — про музику, яка звучить в ефірі

— До вас в ефіри радо приходять відомі українські музиканти, часто відбуваються прем’єри їх пісень також на радіо «Промінь». Це, безперечно, є результатом багаторічної роботи. Як відбувається ця взаємодія?

— Я, звісно, могла б сказати, що це дружба, але це ширше, ніж дружба. Це дружба і взаємоповага. Мені подобається, коли музиканти приходять на ефір і в перервах між розмовами ти чуєш від них: «Звідки ви так багато про нас знаєте?». Ведучі усміхаються і згадують все те, що передувало цій розмові в ефірі: підготовка, переслуховування треків, перечитування статей чи інтерв’ю з музикантами, дослідження їхніх соцмереж.

Ми справді цікавимося тими людьми, які приходять до нас на гостьові ефіри та створюють для нас і для наших слухачів музичні матеріали. Ми ставимося до українських музикантів не з позиції «той, хто надіслав нам трек», а «це та особистість, яка створила для нас і для наших слухачів музику». Ось тоді ти розумієш, що ефір може бути змістовним. Іноді розмови виходять за межі ефіру, вони не припиняються в соцмережах, вони не припиняються на сходинках Хрещатика, 26. Так, це, напевно, особлива дружба, яку ми дуже цінуємо.

— Гурт «Жадан і Собаки» на честь радіо «Промінь» назвав свій альбом «Радіопромінь», який вийшов у листопаді минулого року і був презентований в ефірі радіо «Промінь». Чим так надихнули музикантів?

— Мабуть, відповідь на це запитання знає сам Сергій Жадан, але це вже не перший творчий взаємообмін. Згадайте Степана Галябарду — героя твору «Депеш Мод» — це початок двохтисячних. До речі, як радійниця за цим твором можу простежити еволюцію радіопідводок ведучих: як робили це тоді і як змінилися побудова та зміст виходів в ефір сьогодні. Між іншим, багато хто з читачів «Депеш Мод» думали, що герой твору — Степан Петрович Галябарда — то вигаданий персонаж, але насправді — це тодішній керівник «Радіо Промінь». І це вже історія, закарбована в книжках. Сучасний «Промінь» — уже, мабуть, в альбомі «Радіопромінь», плюс це — дзеркало того, що відбувається зараз у нашому суспільстві: «різні культурні парадигми — ще той головняк».

Як звучить у пісні: «Я розумію ТікТок і всі діла

Але що ти знаєш про Бобула?

Що ти знаєш про Степана Галябарду?

І про Радіо “Промінь”? Короче, мала!»

Думаю, надихали ми тим, як ставимося до української музики, а українське суспільство давало натхнення своїми способами взаємодії з нашим контентом.

Тож у нас із Сергієм Жаданом — також довга історія дружби. Не забувайте, що радіо «Промінь» - 59 років. І ось, до речі, зовсім скоро буде наймасштабніший вечір поезії Сергія Жадана (25 травня 2024 року у київському Палаці спорту). На афішах цієї події не просто так логотипи «Радіо Промінь» та «Радіо Культура». Ми надихаємо, надихаємось і підтримуємо. Для нас це дуже важливо і цінно.

 Вікторія Польченко – про альбом гурту «Жадан і Собаки» «Радіопромінь»

— Торік у День Незалежності України почало свою роботу онлайн-радіо «Радіоточка». Як виникла ідея про її відновлення?

— «Радіоточка» нарешті почала своє мовлення, щоправда, поки що лише в інтернет-просторі. Ми нарешті втілити те, про що ми думали вже давно. І саму ідею створення нам підказали музична база «Радіо Промінь», яку ми збирали впродовж усього періоду існування, пісенні архіви Будинку звукозапису «Українського радіо» і, звісно, наші слухачі, які шукали цю музику і не могли знайти її в сучасному радіоландшафті. А українська музика знала, де вона зазвучала вперше: це була маленька радіоточка в кожній оселі. З часом радіоточки зникали, музика змінювалась і продовжувала створюватись, але вона не завжди знаходила своє місце в ефірі сучасних радіостанцій. Відверто скажемо: не було і досі немає в Україні радіостанції, яка б охопила пласт української музики від 60-х до 90-х років минулого століття. Ми її створили. Зараз у нашій музичній базі — всі раритетні записи, які створювалися і записувалися українськими музикантами у вищезгаданий період. Це те, що може вважатися золотим фондом української музики. І цей матеріал продовжує жити: від звучання в додатку Suspilne.radio до рілсів в інстаграмі чи тіктоку, адже ці треки дуже часто переспівує молоде покоління.

— Максим Яковенко під час презентації, яка проходила у березні в « Бармен Диктаті», висловив сподівання, що вона лунатиме і на FM-станціях по всій Україні. Вже є інформація про те, що вона звучить у Лубнах і Новодністровську на FM -хвилях.

— О, ви знаєте навіть більше, ніж я! Насправді, згідно з документами, «Радіоточка» звучить лише в Лубнах. Це мовлення громад. Саме громада вирішує, яку радіостанцію вони можуть транслювати. І справді, деякі регіони, які транслювали радіо «Промінь», можуть зараз обрати для трансляції «Радіоточку». Нехай у кожної української громади буде вибір щодо української музики: нова та актуальна чи раритетна з історією.

— За цей час ви вже, мабуть, маєте якісь відгуки від слухачів. Що люди кажуть?

— Від слухачів, музикантів, радіоведучих. Знаєте, неможливо змінюватися, не відзначаючи свій поступ. Тому нерідко ми порівнюємо свої ефіри: що змінилося, скажімо, за пів року, рік, що нам вдалося, що можна було зробити краще. Для нас важливо, що думає слухач із цього приводу, як його життя релевантне до того, що звучить в ефірі Радіо «Промінь».

І нам дуже приємно, коли у відгуках бачимо, що наші слухачі з нами на одній життєвій хвилі. Хоча іноді можна побачити й відгуки-відкриття: «Де ви були раніше? Чому ми вас не чули?», «Я ніколи не чула так багато нової української музики!». А ось з нашого ютуб-каналу про «Гомін Out»: «Круто натрапити на таке шоу в ютубі. Люблю кожного з ведучих окремо і всіх разом!» або «Ви — на радіо “Промінь”? Ви — на радіо “Промінь”! Невже аж так круто все змінюється?)) Щастя, здоров’я!». І відразу відповідь вже від іншого слухача-глядача: «Вони тут роками. Вам просто російський контент затуляв)».

Коли медіапродукт радіо «Промінь» дозволяє спільноті комунікувати між собою — це вже про ефективну роботу. Це якраз той фідбек, який дозволяє тобі планувати й реалізовувати проєкти, які враховують стратегію радіостанції та запити аудиторії.

  Вікторія Польченко – про «Радіоточку»

— Як змінився ефір під час повномасштабної війни?

— Я б порівняла життя радіо «Промінь» після повномасштабного вторгнення з життям звичайної людини. «Промінь» переживав усе те, що переживали ми. Все за шкалою емоцій людини, яка живе під час війни: і страх, і єднання, й апатію, і піднесення. Найголовніше було в цьому — зібрати команду, налаштувати її на плідну роботу, дослухатися до потреб аудиторії та не боятися робити те, чого ніколи до цього не робили. Скажімо, ми ніколи не виходили в ефір з укриттів — тепер ми це вміємо робити й не залишаємо без інформації та музики наших слухачів. З перших годин повномасштабного вторгнення на хвилях радіо «Промінь» почало мовити «Українське радіо» — це був цілком логічний крок, коли важливішими були новини, а не плейлист. Наша команда об’єдналася з усіма радіоколегами Суспільного і ми разом створювали контент. Пізніше — вже наприкінці квітня й на початку травня 2022-го ми відновили музичний ефір. Відновлення почалося з музики, випусків новин і прямої трансляції «Євробачення», бо у квітні інший поштовх до відновлення ефіру був пов’язаний з «Євробаченням». Як це: «Kalush» зі «Стефанією» поїде боротися за перемогу на «Євробаченні» у Турині, а ми не розповімо про це і не зробимо з ним включення в прямий ефір?! До речі, і справді відразу після своєї перемоги перші слова, які сказав Олег Псюк — звучали саме в ефірі радіо «Промінь».

Перед тим, як відновити мовлення і повернутися в ефір, ми зробили реновацію нашого продукту: деякі проєкти, що звучали до 22 лютого 2022-го, залишилися в наших архівах (щось втратило актуальність, щось не відповідало теперішній ситуації за емоційним посилом, щось просто могло бути тригерним для самих радійників і наших слухачів). Ми змінили гасло: «Люби музику. Це — взаємно» на «“Промінь”. Твій на 100%», тому що якраз бути «своїм на 100%» — у цей момент набагато важливіше, ніж просто отримувати взаємність з улюбленою музикою.

Ми змінили лінійку програм, оновили музичну базу, відновили вихід «“Промінь” рекомендує» і були ошелешені, як багато почали створювати саме української музики (а нас із нашим досвідом роботи з українськомовним контентом було непросто здивувати).

Проте дещо залишилося незмінним: як завжди, радіо «Промінь» — це про актуальну українську музику, це перший радіостендап в українському радіоефірі та фахові спортивні трансляції найзнаковіших подій — від Олімпіади до Чемпіонату світу з футболу.

 Вікторія Польченко – про плани радіо «Промінь»

— Розкажіть про проєкти, над якими працюєте і які найближчим часом з’являться в ефірі?

— Я думаю, що невдовзі української музики трохи більше буде в Європі, тому що зараз ми обговорюємо наш спільний музичний проєкт з іспанською радіостанцією, яка також входить до Європейської мовної спілки. Дуже хотілося б, щоб на радіо «Промінь» з’являлося більше подкастів: це той вид контенту, який зараз почав якісно розвиватися в Україні, дивуючи розмаїттям тем і жанрів. Раніше ми підходили до контенту з тієї точки зору, що якщо це тільки аудіо, то це дуже мало для радіо. Повномасштабне вторгнення підкреслило те, що одну й ту ж інформацію можна або послухати, або прочитати або передати якимсь коротким повідомленням. Ми розуміємо, що будуть з’являтися ті проєкти, які є конвергентними. Це те, що охоплює прямий ефір, або просто ефір, подкаст, лонгриди на сайті, короткі серії аудіограм. Ми намагатимемося всі проєкти, які з’являтимуться, робити мультиплатформними. Ми розуміємо: якщо цей проєкт з’явився на радіо «Промінь» — ми можемо поділитись і з іншими платформами Суспільного, з якими ми перетинаємось за аудиторією. Мені здається, що проєкти, які будуть про музику, спорт, українське кіно — усе це в наших планах.

— Енергія, яку ви випромінюєте, заряджає. І складається враження, що ви з легкістю можете втілювати в життя всі грандіозні плани, змінювати, переформовувати без підзарядки та батарейок. А що вас надихає, дає сили рухатися на цій швидкості?

— Для мене це короткочасні поїздки Україною, коли ти змінюєш повністю своє оточення і занурюєшся у незнайоме місто. Це може бути поїздка за кордон. Це люди, які щось створюють. Це команда, яка хоче щось робити, скажімо, зібрати 200 тисяч на потреби Сил оборони.

Мене підтримували весь цей час тренінги, які я проводила для радійників та подкастерів. Це — єднає команди, створює нові спільноти однодумців, це дає друге дихання, і дзеркальні нейрони починають працювати, бо все це тобі передається — і тоді така хвиля здіймається, яку вже нічим не зупинити.

Фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»

Читайте також
Коли «Детектор медіа» тільки розпочинав роботу, найпопулярніші українські медіа ще дослухалися до темників. Але завдяки спільній боротьбі журналістів та суспільства це змінилося. Найпоказовіше: Україна пройшла шлях від державного телебачення до Суспільного.

Тепер наша команда прагне розширювати аудиторію та впливовість Суспільного мовлення заради ідей та ідеалів, які воно продовжує ілюструвати.

Запрошуємо приєднатися до нас у цьому завданні, ставши частиною Спільноти «Детектора медіа».
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Леся
11:12 / 17.05.2024
Руслане, та давай вже назви пісень, бо щось ти точно не Промінь слухаєш)
Леся
11:11 / 17.05.2024
Руслане, та давай вже назви пісень, бо щось ти точно не Промінь слухаєш)
Леся
11:10 / 17.05.2024
Руслане, та давай вже назви пісень, бо щось ти точно не Промінь слухаєш)
Леся
11:10 / 17.05.2024
Руслане, та давай вже назви пісень, бо щось ти точно не Промінь слухаєш)
Руслан
13:01 / 16.05.2024
Всі мої знайомі і я, перестали слухати Промінь. Люди і так в важкому психологічному стані. А тут ще й ця суїцидально-депресивна музика постійно звучить.
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду