Співачка, композиторка та авторка пісень Світлана Тарабарова цьогоріч стала музичною продюсеркою Національного відбору на «Дитяче Євробачення-2023». Сама мама трьох дітей, Світлана дуже відповідально поставилася до нової місії: переглянула більш ніж 150 заявок учасників, щоб обрати десятку фіналістів, а нині, поки триває підготовка до фіналу Нацвідбору, який відбудеться 1 жовтня, підтримує та вболіває за кожного з фінальної п’ятірки.

В інтерв’ю для «Детектора медіа» ми не оминули увагою питання творчості під час війни, адже Світлана влаштовує благодійні концерти для військових ще з 2014 року, а її пісня «Повертайся живим» стала неофіційним гімном АТО.

Про «Дитяче Євробачення»

— Світлано, під час цьогорічного Національного відбору на «Дитяче Євробачення» вас запросили стати його музичною продюсеркою. Чи відразу погодилися? Наскільки важливою для вас є ця місія?

— Погодилася майже одразу, бо, на мою думку, діти — це і є наше майбутнє, тож маємо боротися за нього тут і зараз. Багато років ми вважали, що це є чимось другорядним, ніхто не звертав уваги на те, що в плеєрах у дітей, що зрештою привело в лідери прослуховувань низькопробних виконавців країни-агресорки. Зараз у нас є унікальна можливість не тільки обрати представника від України на цьогорічне «Дитяче Євробачення», але й запалити нових юних зірок, бо, повірте мені, п’ятірка фіналістів надзвичайно сильна.

— Які були ваші очікування від участі в Нацвідборі? Чи справдилися вони?

— Це перший досвід долучення музичного продюсера до відбору «Дитячого Євробачення», тож сподівання були трохи незрозумілі, лякала невідомість (перший раз завжди важко), але знайомство з командою та учасниками перевершило всі навіть найоптимістичніші прогнози.

— Що найприємніше в цій місії, а що — найскладніше?

— Найприємніше — створювати диво, яке називається «пісня», особливо коли бачиш очі дітей, які світяться від щастя. Найскладніше — робити вибір. І тут я безмежно радію тому, що у фіналі робити вибір буду не я, а глядачі.

— Що можете розказати про п’ятірку фіналістів, чому саме їх обрали?

— Знову про вибір… За правилами цього року, я як музична продюсерка переглянула більш ніж 150 заявок, рекомендувала на прослуховування 10 виконавців, далі вони були запрошені до Києва, де вже обрали п’ятірку. Чи задоволена я цим вибором? Абсолютно, всі вони яскраві й, безумовно, талановиті. Сподіваюся, ви зрозумієте, чому я не буду напередодні глядацького голосування виділяти або нахвалювати когось окремо — для мене вони всі вже переможці.

А ви можете обрати свого фаворита, подивившись фінал.

— Наразі триває підготовка до фіналу нацвідбору. Які настанови даєте фіналістам? І яким буде ваше найголовніше побажання-настанова переможцю?

— Чим ближче до фіналу — тим вищий градус напруги, і якими б дружніми не були діти, але на фінал у Ніццу поїде лише один представник, тож більшість моїх порад містить більше психологічної підтримки. З професійної точки зору — вони майже все роблять бездоганно.

Про творчість під час війни

— Ви продовжуєте писати та виконувати пісні. Що змінилось у вашій творчості під час повномасштабного вторгнення?

— Для мене основні зміни відбулися у 2014 році, саме тоді відбувся мій перший концерт для військових, була написана пісня «Повертайся живим» а згодом і весь альбом «Вірю. Знаю», присвячений нашим захисникам, розпочався процес переходу на українську. Після початку повномасштабного вторгнення я навіть трохи розгубилася — хотілося написати нову пісню, яка б підтримала дух захисників, але більшість тем уже були згадані мною у піснях 2014–2015 років. Тож перша пісня після 24 лютого була написана англійською — і це був крик душі до всього світу: «Close the sky», закрийте небо над Україною! Вона побачила світ 14 березня, вже потім з'явилися інші пісні, які створювались, аби підтримати наших людей.

— Де знаходите натхнення?

— Останнім часом моє натхнення — це мої діти. Це дійсно новий всесвіт і справді заради них ми готові битися. А ще, звичайно, це очі наших захисників на концертах.

— Ваша пісня «Спи, котику милий» зі словами «Спи, котику милий, працюють Збройні сили, у пікселях люди-герої, вони щохвилини з тобою» за короткий час стала популярною. А чи так швидко ви її написали?

— Це унікальна історія: завдяки ось цьому вірусному відео, де військовик Олег Берестовий співає колискову своєму місячному синові, я почула перший рядок — і закохалася. Натхненний проєктом «Бавовна» (музика Ю.Гуржи, український текст Л. Якімчук, англійський — І.Карпа з альбому Ukrainian Songs Of Love And Hate, 2022) під час відпустки до новонародженого сина, він записав це відео.

Ну а далі через соцмережі я знайшла Олега та запропонувала заспівати разом. Так, ми трохи змінили оригінал, бо сьогодні хотілося саме помріяти про майбутнє та подякувати героям у «пікселі». Всі одразу дійшли згоди, що пісня повинна працювати на нашу перемогу, тож будь ласка: додаємо в свій плейлист, скачуємо, лайк, комент, репост, підписка — бо всі 100% грошей від монетизації треку йдуть на допомогу підрозділу артилерійської розвідки, де служить Олег Берестовий.

— Ви мама трьох дітей. Чи важко поєднувати материнство та роботу? Як вам вдається все встигати?

— Все — не вдається. А якщо серйозно, то робота мами — це найважче, що мені доводилося робити в житті, тому я завжди на кожному концерті кажу слова подяки нашим матерям. Але водночас діти дарують нам хвилини щастя, можуть однією посмішкою перекрити всі недоспані ночі та постійне хвилювання, тож ми настільки ж утомлені, наскільки й щасливі.

Про Херсон

— На початку повномасштабного вторгнення, коли Херсон опинився в окупації, ви підтримували рідне місто. Я як людина, яка жила в окупованому Херсоні чотири місяці, за це вам дуже вдячна, тоді дуже важливою була будь-яка підтримка з вільної землі. А ще я часто згадувала новорічний концерт і ваш виступ із піснею «Херсон». А як ви пережили окупацію рідного міста? І що відчували у день його звільнення?

— Це одна з найболючіших тем для мене, адже майже одразу з початком повномасштабного вторгнення в окупації опинилася моя родина — батьки всі ці страшні місяці перебували в Херсоні й не мали змоги виїхати. Щодня хвилювання, очікування дзвінка або смс, неможливість знайти інсулін для батька… А останні дні перед звільненням були найважчими — не було зв'язку, тож хвилину, коли я дізналася про звільнення, я чудово пам’ятаю: на сцені дитячого фестивалю у Луцьку я розплакалася від щастя й зі мною плакали люди в залі…

А щодо новорічного виступу — то мені навіть здалося, що між цими подіями та початком вторгнення є певний зв'язок: досить довго на сході та півдні під час святкових заходів запрошували російськомовних артистів — як наших, так і росіян — і ця тенденція почала ламатися саме у 2021 році. Я згадую виступи у Херсоні, Краматорську, Сіверськодонецьку — нас скрізь чудово приймали й усією площею ми співали українською, молодь була позитивно налаштована. Звісно, це лише частка, маленький маркер того, що відбувалося в суспільстві, але відчуття, що вороги втрачають навіть ті регіони, які в більшості були російськомовні, можливо, підштовхнуло до прийняття рішення про вторгнення.

— В одному з інтерв’ю ви сказали, що перемогу відсвяткують концертом у Херсоні. Плани в силі?

— І не тільки у Херсоні! Це день, коли ми будемо обійматися та плакати — і я мрію розділити це щастя з кожним українцем.

— Що зараз для вас є найважливішим? У чому знаходите сили та енергію? Що робить вас щасливою сьогодні?

— Перемога. Хоч нам і здається, що ми адаптуємося до умов життя під час війни — це неправда. Ми всі зараз «не ок», ми всі максимально «вичавлені», стомлені, розбалансовані, тож найважливіше зараз — це робити надзусилля, але наближати перемогу щодня. Напевно, це і дає мені сили жити далі. А щасливою завжди мене роблять діти, родина та музика. Тож, що б не трапилось у житті — завжди залишайтеся на світлому боці!

Фото: Суспільне та з архіву Світлани Тарабарової