Ірина Славінська: На радіо в тебе є, як писав Шевченко, «слова та голос — більш нічого». Частина 2
Ірина Славінська: На радіо в тебе є, як писав Шевченко, «слова та голос — більш нічого». Частина 2
Першу частину інтерв’ю — про «Книжковий арсенал», культуру під час війни, власні та найулюбленіші книжки — читайте тут. У другій частині письменниця та перекладачка, виконавча продюсерка радіо «Культура» Ірина Славінська розповідає про зміни на радіо під час війни, нові проєкти, співпрацю з талановитими артистами й пошук нових голосів.
— Ірино, як змінилася сітка мовлення радіо «Культура» під час повномасштабної війни?
— З 24 лютого 2022 року команди «Українського радіо», радіо «Культура», радіо «Промінь» і колективи в регіонах співпрацювали разом, аби забезпечити безперебійний цілодобовий ефір. Дотепер частина ведучих і режисерів радіо «Культура» беруть участь у цілодобовому радіомарафоні, який виходить на «Українському радіо». Тобто радіо «Культура» сьогодні працює і на свої ефіри, і, взаємодіючи з командою радіостанцій Суспільного, створює цілодобовий контент. Ми почали повертатися до власного окремого програмування в червні 2022 року, почали з трьох перших годин мовлення. Станом на сьогодні вже маємо вісім годин безперервного мовлення, щобудня з 12-ї по 20-ту години. Дуже хотілося б повернути й елементи ранкових ефірів. Побачимо, як усе складеться — на появу нових проєктів впливає багато обставин.
— В ефірі радіо «Культура» йде вже другий сезон проєкту «Протипанічна оборона». Як його задумували? Як його сприймають слухачі?
— О, це дуже цікава історія. На радіо «Культура» з нами вже певний час співпрацює як радіоблогерка Оксана Мороз, відома фахівчиня з протидії дезінформації. Саме від неї надійшла ідея спробувати попрацювати з темою дезінформації. Для нас це не перший досвід такого тематичного наповнення, адже свого часу, на початку 2022 року, ще до великого вторгнення, ми за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» запустили просвітницький проєкт «Вся правда про ковід». Сьогодні, звичайно, ця тема видається такою далекою, але для нашої команди це стало важливим досвідом роботи.
Насправді після початку вторгнення ми з колегами захоплено дивилися на нові проєкти розвінчання російських фейків, як-от подкаст Вадима Міського «Русскій фейк, іди на…». В антидезінформаційних проєктах часто працюють саме з поточним моментом — фейком дня або тижня, який важливо викрити швидко, зокрема для західної та української аудиторії. Для нас цей вектор роботи був менш цікавим, тому що радіо «Культура» насамперед має якісну експертизу роботи саме з історичною тематикою. Нам стало цікаво подивитися в минуле. Навіщо? Ми всі не раз чули, що сучасна російська пропаганда працює за методичками КДБ старих часів. Але що це за методички? Що в них писали, які вони пропонували інструменти? Нам захотілося розібратися та поділитися цими відкриттями з аудиторією. З цим контекстом ми й працюємо в обох сезонах «Протипанічної оборони». У кожному з епізодів є якісь приклади із сучасної воєнної реальності, але кожен випадок віддзеркалений аналогічним випадком із минулого. Ми даємо пояснення, як це працювало в минулому і як це може працювати, наприклад, в умовах соцмереж.
У другому сезоні є особливість: ми додали голоси психологинь, які пояснювали, чому нас так зачіпають фейки. Тому що один із рецептів роботи російської пропаганди — вплив на емоції широкого загалу, кожного та кожної з нас. Якщо фейк нас зачіпає, то він працює. Тож ми намагалися з’ясувати, як зробити так, щоби трішки менше реагувати на те, що навмисно створено так, щоб нас зачепити. Таке собі правило самозахисту.
Ми отримуємо дуже багато фідбеку в соцмережах, фейсбуці насамперед. І я знаю, що нашим учасникам та учасницям цього проєкту напряму пишуть слухачі та слухачки. Також упізнають за голосом — це звична історія радіоведучих насправді. Хтось надсилає відгуки в приватних повідомленнях. Відгуки добрі.
— Ще один ваш проєкт, тематика якого є відображенням сьогоднішньої дійсності, «Музиканти і війна», потрапив до конкурсної програми «AudioDocs 2023». Яку цінність має це міжнародне визнання?
— Розкажу передісторію. Цей проєкт з’явився завдяки тому, що за підтримки British Council нам вдалося в цей непростий воєнний рік, ще й у часи блекаутів, провести дуже велике навчання — тренінг із роботи з радіодокументалістикою для персоналу Суспільного. Для мене було важливо, щоби в одній команді, в одній навчальній групі опинилися люди з різних платформ Суспільного. Відповідно, там були не тільки мої колеги з радіо «Культура», а й колеги з інших радіостанцій Суспільного, телевізійники, новинарі. Були декілька людей із регіонів — із наших філій. І вся ця строката команда об’єдналася в навчальні групи та почала продукувати дуже цікаві ідеї — так завжди буває в розмаїтих середовищах, де разом працюють дуже різні люди.
Нам пощастило працювати з однією з топових британських радіодокументалісток — продюсеркою Луїзою Котон, яка працює з BBC. Вона як тренерка йшла в максимально практичний аспект і показувала на дуже конкретних прикладах, із чим вона стикалася, де були труднощі, ділилася цікавими знахідками щодо роботи зі звуком. І, наприклад, моя частина команди вийшла з усвідомленням, як мені здалося, що радіодокументалістику можна творити буквально з будь-якого сюжету, навіть із дуже обмеженими засобами. Буквально зі смартфоном у руках можна створити радіодокументальний цінний і цікавий проєкт.
За умовами цього навчання, всі, хто його закінчив, мав запропонувати проєкт радіодокументалки для радіо «Культура». Його можна було створити або в групі, або самостійно. І одна з радіодокументалок була створена нашою продюсеркою Катрею Гончарук, яка запропонувала ідею проєкту «Музиканти і війна». І це стало цікавим продовженням тих репортажів, які Катря почала робити практично з лютого 2022 року, щойно почалося вторгнення. В Катрі вже був напрацьований дуже цікавий матеріал, із яким можна було працювати. І так з’явилася ця десятисерійна радіодокументалка.
Її велика цінність, я думаю, полягає в тому, що це проєкт, з одного боку, про війну в Україні, та з іншого — про житейські, людські історії, а також про музику. Серед тих людей, чиї голоси ми чуємо, є світові знаменитості, як-от Людмила Монастирська, є інші дуже значні українські голоси жінок і чоловіків, які переживають реалії війни. Але водночас, попри те, що це суперзірки, ми розуміємо, що всі вони стикаються з тим, з чим стикається будь-яка пересічна людина в Україні. Вони всі переживають і блекаути, і потреби якось змінити свій побут, воюють, волонтерять. І цей проєкт відбувся, він презентує дуже багато різних жанрів музики — тут є й опера, і академічна класична музика, і поп, і рок, і фольк. Слухаючи кожну з цих серій, ми раптом виявляємо, що вся країна, так само як і всі музиканти, проживає щось дуже подібне.
«AudioDocs 2023» як фестиваль дуже високо оцінили цю документалку. Це, до речі, єдиний твір, який у програмі фестивалю демонстрували, тобто слухали повністю, бо всі інші твори були представлені п’ятихвилинними фрагментами. Катря була присутня як авторка, продюсерка цього проєкту та могла відповідати на запитання аудиторії. І мені здається важливим, що ми можемо через такі присвячені мистецтву проєкти краще розповідати про те, що переживає Україна.
Мені видається, що для всієї команди Суспільного важливо розуміти, що наші проєкти можуть бути оцінені колегами з усього світу — не тільки через тему війни, але й через цікаву професійну роботу.
Загалом робота нашої музичної редакції показала, якою важливою силою є музика. Протягом 2022 року записи української музики, які готували мої колеги, радіостанції — членкині ЄМС замовляли для своїх ефірів понад 150 разів. Цього року ми продовжуємо цю роботу — днями мій колега, керівник музичної редакції Олександр Пірєв на зустрічі ЄМС представив новий щомісячний проєкт — записи української музики різних епох, від бароко до сучасності.
— Багато з’явилося в ефірі та на диджитал-платформах дитячого контенту. Казки, радіоп’єса «Ліга непарних шкарпеток»… Це спроба розширити слухацьку аудиторію, залучивши наймолодших слухачів?
— На радіо «Культура» давно існує передача «Вечірня колисанка». Вона деякий час після початку вторгнення не звучала в ефірі через особливості нашого теперішнього програмування. Але нам вдалося відновити вихід цієї передачі в дуже тісній співпраці з нашим колегами із платформи диджиталу. Ми разом запустили новий сезон проєкту «Казки на ніч», який є водночас добіркою нових 40 казок «Вечірньої колисанки». Продюсує його звукову частину команда радіо «Культура»: тексти, голоси, оформлення кожної серії ми відбираємо в тісній співпраці з колегами із диджиталу. І цей проєкт поширюється одразу на дуже багатьох платформах — в ефірі радіо, на ютуб-каналі «Бробакс» та інших диджитал-платформах.
Для нас дуже важливо пам’ятати, що не всі діти мають однаковий доступ до дитячого контенту. І важливо, аби українські родини мали можливість отримувати доступ до казок або інших програм для дітей із різних джерел.
У цьому проєкті є дуже багато сенсів. Це, з одного боку, наша звична передача, але з іншого, я реально відчуваю всю цю соціальну відповідальність і ту можливу користь, яку звичайні українські родини можуть отримати, слухаючи «Вечірню колисанку» та новий сезон «Казок на ніч».
— Нещодавно в ефірі прозвучала й радіоп’єса «Ліга непарних шкарпеток». Як вдалося залучити до її озвучки стількох відомих людей?
— Наша команда має традицію взаємодії і з музикантами, і з театрами, і з письменниками та письменницями. Яскравим прикладом є «Ліга непарних шкарпеток». Відома українська письменниця Галина Вдовиченко показала нам свою п’єсу, яка створювалася як радіодрама — це давній, улюблений, дуже складний, до речі, в роботі жанр. І в нашій команді працює суперфахівчиня радіолітературних передач Світлана Свиридко, котра опікується проєктом «Аудіокнижка» та проєктом «Радіодетектив». Саме вона першою побачила цей текст, прочитала та почала реалізовувати його постановку. А зіркові голоси — це так само наша традиція, тому що ми багато взаємодіємо з театрами.. Голоси відомих акторів нам залучати зовсім нескладно, як і іншим суспільним мовникам. Так, на BBC ви легко знайдете Стівена Фрая. На «Франц культурі» ви так само легко знайдете контент, створений акторами з трупи «Comédie Française». І справжні зірки — це ті, хто реально буде тішитися нагоді прозвучати на радіо, бажати цього, бо радіозвучання художнього слова виняткове. Ти не можеш його порівняти навіть із театром, бо на радіо в тебе є, як писав Шевченко, «слова та голос, більш нічого». Є ти, мікрофон і текст — жодних інших «підпірок» у тебе немає. Тому я ціную цю довіру до нашої команди. І водночас зовсім не дивуюся, що так багато потужних авторів, акторів і акторок хочуть працювати з нами.
— Як ви ставитеся до гумористичних проєктів під час воєнного стану?
— Якщо сферично у вакуумі, то добре, але все залежить від того, що це за проєкт. Я дуже добре знаю від тих, хто сьогодні воює, що в окремих ситуаціях тільки гумор допомагає триматися. Так само мої колеги, близькі друзі, які багато волонтерять — це люди, які багато плачуть, але також і багато сміються. Тому що є ситуація, коли тільки сміх тебе може врятувати. Тому засадничо проти гумору в час війни я нічого не маю, але далі вже справа в нюансах. Що це за гумор? Що це за жарти? Що це за проєкт? Хто і з чого сміється? Я думаю, що це насправді дуже складне мистецтво, дуже складне поле для роботи. І по-справжньому талановиті люди, думаю, можуть дати цьому раду.
До речі, в нас є історія, яка ілюструє цю тезу. Це наша робота зі створення радіоверсії вистави Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша «Лишатись (не) можна». Ми її записували восени, десь за мить до того, як почалися постійні блекаути. Дуже довго працювали над фінальною аудіоверсією цієї вистави — цим опікувалася Світлана Гудзь-Войтенко. Це була захоплива, дуже цікава робота. Колеги з радіотеатральної редакції багато працювали, щоб ця прем’єра в аудіоверсії мала доступне та зрозуміле звучання, була би зрозумілою для тих, хто не може прийти в театр і побачити виставу на власні очі. І ця п’єса, вистава, і ця радіоверсія абсолютно несподівано для мене виявилася наповненою багатьма комічними елементами. Так, актори й акторки, розповідаючи про свій досвід життя в окупації, сміються. Це одна з тих вистав, під час якої ти постійно перебуваєш на межі. То плачеш, то смієшся, то плескаєш, то не знаходиш слів. І, по-моєму, це теж дуже хороший приклад того, як може проявлятися гумор. Навіть коли ми говоримо про страшне, ми можемо говорити й про щось смішне.
— У себе на фейсбук-сторінці ви нещодавно написали, що шукаєте нові голоси на радіо. Знайшли? Чи означає це, що невдовзі вони звучатимуть у нових проєктах?
— Так, я вже говорила про те, що ми плануємо запустити протягом літа. Так сталося, що нашу команду несподівано покинуло двоє ведучих. Тому я опинилася з оголеним, так би мовити, флангом, і виникла ця потреба шукати нові голоси. Зараз тривають тракти, тому поки нікого не можу оголосити. Але можу констатувати, що дуже багато класних, талановитих людей із хорошим досвідом довіряють радіо «Культура», щоб запропонувати нам свою співпрацю. І я впевнена, що коли ми закінчимо пошуки, наша команда посилиться талановитими людьми.
Фото: Максим Поліщук/«Детектор медіа»
