«Повітряна й тривожна книжка» Ірини Славінської: про життя в нових воєнних реаліях

«Повітряна й тривожна книжка» Ірини Славінської: про життя в нових воєнних реаліях

11:00,
4 Вересня 2023
2629

«Повітряна й тривожна книжка» Ірини Славінської: про життя в нових воєнних реаліях

11:00,
4 Вересня 2023
2629
«Повітряна й тривожна книжка» Ірини Славінської: про життя в нових воєнних реаліях
«Повітряна й тривожна книжка» Ірини Славінської: про життя в нових воєнних реаліях
28 серпня у книгарні Vivat відбулася презентація «Повітряної й тривожної книжки» виконавчої продюсерки радіо «Культура», письменниці та перекладачки Ірини Славінської.

Книжка Ірини Славінської складається з есеїв, у яких авторка пише про власний досвід життя в умовах повномасштабного вторгнення. Книжка має інтонацію радіоефіру, без різких переходів і зайвого шуму — ніби слухаєш спокійний голос радіоведучої, яка розповідає про життя в «мирному» й «тиловому» місті. Воно, звісно, не «мирне» й не «тилове», але за час війни багато речей із нової воєнної дійсності стали для нас звичними.

«Повітряна й тривожна книжка» знову повертає читача у 24 лютого 2022 року, щоб відчути й пережити шлях трансформації багатьох українців. Дехто навчився збирати тривожну валізку, багато хто чітко знає, що таке «правило двох стін», а деякі вміють відрізняти звуки «прильотів» і роботу ППО. Ми навчилися жити без електроенергії, зв’язку й інтернету під час блекаутів і завжди мати вдома запас питної води та їжі швидкого приготування. Ми навчилися жити між повітряними тривогами, спати в коридорах і бомбосховищах — і разом із тим вірити в перемогу.

«Створюючи цю книжку, я найбільше працювала над тим, щоб у цих текстах не кричати. Це пов’язано з тим, що я як людина постійно живу в новинах, працюючи на радіо, працюючи на Суспільному мовнику. У режимі, коли ти працюєш у радіоефірі, є дуже велика задача — не верещати. Тому що тобі все одно потрібно зберігати якусь рамку. Цю інтонацію радіоефіру, в той час, коли все перевертається всередині, зберігати й у літературній формі. Мені хотілося зберегти трохи спокою, коли ми озираємося на себе нещодавніх, озираємося на вчорашній день страшних воєнних злочинів, і нам треба про них розповісти тим, хто про них не знає», — розповіла письменниця.

Книжка Ірини Славінської — про зміну пріоритетів, про дім, про місто, про те, що стало справжньою цінністю, а що стало зайвим, про те, як змінилася наша реальність і як змінились ми. А ще «Повітряна й тривожна книжка» дає можливість зазирнути за лаштунки радіоефіру та життя радійників, яке також змінилося з початком повномасштабного вторгнення.

Ірина Славінська говорить, що роль радіо у створенні книжки є дуже важливою.

«Багато текстів присвячено рутині й буденності радіоефірів. Тут описано чимало досвідів, із якими щодня стикаються мої колеги, які працюють наживо з перших хвилин початку повномасштабного вторгнення, і мені хотілося про це розповісти. Саме тому я багато говорю про особливу хімію радіоефіру й про голоси тих, кого ми чуємо. А також про голос України на наразі тимчасово окупованих територіях — деякі, на щастя, вже є деокуповані. І ми знаємо зі свідчень людей із тих деокупованих міст і містечок, що там звучав голос Суспільного, "Українського радіо" та моїх колег із радіо "Культура". І це просто величезна честь», — розповідає авторка книжки.

Також Ірина Славінська говорить, що якби не було радіо, то й книжка, певно, була б іншою.

«Вона б, напевно, описувала більше таких досвідів суто міських і персональних. Зрештою, досвід містян і містянок, які живуть у "мирних" містах. Усі ці сюжетні лінії у книжці є, але до них вплітається це невидиме життя, яке ведуть радіоведучі наживо. Їх ніхто не бачить, але чують. Це особливий вид відповідальності», — говорить Ірина Славінська.

Письменниця під час презентації книжки розповіла, що для неї з перших днів повномасштабного вторгнення головним залишалася її професія радіоведучої, для неї було зрозуміло, що «то головне, що я маю робити». Писати, так само як і читати книжки, у воєнних умовах життя вдавалося не відразу. Виявилося, що писати французькою мовою на прохання французьких друзів було набагато простіше, бо «українська мова мені боліла». Пізніше, в серпні 2022 року, коли у Київ приїхав її французький колега, він запитав: «Чим Київ узагалі схожий на місто у війні?»

«У серпні минулого року в Києві було більш-менш тихо, здавалося, що всі сидять на літніх терасах і п’ють лавандовий лате. І ніхто не напружується темою війни. Ми з ним багато говорили про знаки війни, які можуть засвідчити, що це місто у війні. Я в той момент подумала, що це важлива тема. Історія людей, що живуть у "мирних" і "тилових" містах, важлива. Ось про що ця книжка», — розповідає Ірина Славінська.

Це був початок, задум книжки, а його втілення розпочалося, коли Київ опинився в темряві, розпочалися відімкнення електроенергії через російські обстріли.

«Виявилося, що в такі вечори заряд на ноутбуці — єдина моя розвага, яка мені доступна. Тому цей період так сильно присутній у книжці. А загалом "Повітряна й тривожна книжка" охоплює час від 24 лютого 2022 року до весни цього року», — говорить Ірина Славінська.

Читаючи есеї, розумієш, що в них більше життя, ніж війни, більше віри та сподівань, ніж туги та безнадії. Книжка насправді вийшла більше «повітряна», ніж «тривожна». І саме таким був задум авторки.

«Я намагалася написати цю книжку так, щоб вона була максимально не монотонною. Саме тому ви тут можете побачити переключення між чимось суперсерйозним і легковажним, наприклад, манікюр і Валуєвський циркуляр. Між текстами — декілька коротких скетчів, які є замальовкою того, що я бачу на власні очі. Есеї можна читати як окремо, так і як цілісну композицію», — розповідає Ірина Славінська.

Символічним у «Повітряній і тривожній книжці» є й останній есей під назвою «Перемога» — і в ньому про найзаповітнішу мрію радійників.

«У всіх знайомих мені колег, які працюють у прямому ефірі, є одна найзаповітніша мрія, — говорить Ірина. — Раніше, з 2014 року, цією мрією було повідомити про те, що вмер Путін. З 24 лютого 2022 року ми мріємо, що саме на нашу ефірну зміну випаде повідомлення про закінчення війни. Я не уявляю, що я робитиму, якщо це буде моя ефірна зміна, бо в цей момент сформульовану раніше задачу — не кричати в прямому ефірі — буде важко втілити».

Фото: Максим Поліщук / «Детектор медіа»

Читайте також
Коли «Детектор медіа» тільки розпочинав роботу, найпопулярніші українські медіа ще дослухалися до темників. Але завдяки спільній боротьбі журналістів та суспільства це змінилося. Найпоказовіше: Україна пройшла шлях від державного телебачення до Суспільного.

Тепер наша команда прагне розширювати аудиторію та впливовість Суспільного мовлення заради ідей та ідеалів, які воно продовжує ілюструвати.

Запрошуємо приєднатися до нас у цьому завданні, ставши частиною Спільноти «Детектора медіа».
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду