Всеукраїнський радіодиктант Національної єдності-2022 запам’ятався українцям не тільки щемливим текстом «Твій дім» Ірини Цілик, а й реакцією ведучого Українського радіо Романа Коляди. «Я ще протримаюся 20 хвилин, а потім піду пореву», – сказав він після того, як Ада Роговцева прочитала текст. Ведучий розповів «Суспільне Культура» про відчуття дому, плани після перемоги та що найбільше вразило в тексті Радіодиктанту.

Яким було 24 лютого та як змінилося життя після

24 лютого моє життя змінилося, як і життя всіх українців – воно розділилося назавжди на «до» та «після». Я прокинувся, як і багато наших громадян, від вибухів. Другим, що я почув, було повідомлення моїх колег з Українського радіо, адже я одразу ввімкнув приймач. Вони говорили, що почалося повномасштабне вторгнення і Україна під обстрілами. На довгі місяці життя стало підпорядкованим ритму ефірів, нічних змін, чергувань, повідомлень про повітряні тривоги. Таке життя радиста, який живе в умовах війни.

Що найбільше вразило в тексті Радіодиктанту

Ще коли напередодні побачив текст Радіодиктанту, – так сталося в силу моїх обов'язків, тому що була репетиція, – я зрозумів, що це буде складно. Прямо так собі й сказав: «Коляда, це буде складно».

Тому що тема дому б'є в саме серце, вона вражає, зворушує – і це м'яко сказано.

Але коли репетиція пройшла, я думав, що все-таки витримаю, все буде нормально. Але не так сталося, як гадалося, тому що безпосередньо в прямому ефірі, коли наклалися відчуття, що мільйони людей зараз із тобою це пишуть, слухають і точно по той бік приймачів і ґаджетів плачуть, і ймовірно, це ще й пишуть на фронті, то голос кілька разів зірвався. Це всі бачили й чули, потім розтиражували в соцмережах.

Образ дому та чи змінилося відчуття дому з початку повномасштабної війни

З образом дому складно, тому що в силу деяких обставин у ту квартиру, з якої я пішов 25 лютого з тривожною валізкою, не повернувся вже ніколи – вона не була розбомблена, там більше йшлося про людські стосунки з орендодавцями. Вони склалися сумно й мені довелося просити чужих людей, щоб перевезли мої речі на зовсім іншу квартиру.

Потім я для себе віднайшов інший будинок, який став моїм домом зовсім незадовго до 10 жовтня, і він був розстріляний російським калібром. Потім ще на місяць – квартири друзів, холод, разом із моєю коханою, яка боялась увійти у свій дім. Усе це страхіття... Сказати, що все це ранить – не сказати нічого. Це ПТСР, звертання до лікарів і таке інше. Тому відчуття дому змінилося, бо дім змінився.

Раніше жартували, що дім там, де твоя зарядка від ґаджетів. Зарядка від ґаджетів у мене зараз завжди у тривожній валізці, тому дім там, де я. Дім там, де ми.

Плани після перемоги

Після перемоги я буду спати. У всіх нас точно буде багато різної роботи після перемоги, але я нарешті впіймаю відчуття безпеки, дуже міцно обійму кохану й ми будемо спати. А потім їсти, а потім вітати одне одного й радіти. Точніше, ми в процесі всього цього навіть сплячи точно будемо радіти.

Що можна сказати всім, хто зараз із різних причин не може повернутися додому

У мене немає слів для тих, хто втратив дім, які могли б заспокоїти. Чесно, таких слів не існує. Цього ніколи не зрозуміє той, хто цього не пережив. Єдине, що я можу сказати: так, я теж пережив це відчуття, і я поруч, ось тут – на відстані радіохвилі разом з усіма проживаю цю війну, в якій ми переможемо.

Фото: Facebook Романа Коляди