Жінки в медіа: шлях до лідерства через рівні права й можливості

Жінки в медіа: шлях до лідерства через рівні права й можливості

19:36,
8 Березня 2024
1167

Жінки в медіа: шлях до лідерства через рівні права й можливості

19:36,
8 Березня 2024
1167
Жінки в медіа: шлях до лідерства через рівні права й можливості
Жінки в медіа: шлях до лідерства через рівні права й можливості
Серед співробітників Суспільного — 55 % жінок. 11 співробітниць компанії наразі служать у ЗСУ, 77 — виконують завдання в небезпечних зонах. З початку повномасштабної війни 8 колег отримали нагороди й медалі.

З нагоди Міжнародного дня боротьби за права жінок керівниці різних напрямів Суспільного Мовлення Марія Фрей, Олена Ремовська, Анастасія Гудима, Ангеліна Карякіна й Ірина Славінська розповіли про виклики, що їх доводиться долати жінкам на кар’єрному шляху. А також поділилися порадами — на що зважати в роботі та які питання варто ставити компаніям, що мають на меті сприяти зростанню жінок.

Ірина Славінська, виконавча продюсерка Радіо Культура, любить повторювати, що реальність, у якій багато що визначає фактор «як пощастить», — не є справедливою.

«Для колег із Суспільного окреслені нижче проблеми можуть мати вигляд радше теоретичних, оскільки команда багато зусиль вкладає в створення справедливого робочого простору. Це легко відчути й  у контенті, і в щоденній культурі спілкування, і в офіційних документах, які чітко фіксують неприпустимість гендерної дискримінації. Тобто нам усім радше пощастило.

Проте подібні реалії — на жаль, виняток. Життя та робота жінки в медіа — складна історія, де є свої пороги, стіни, стелі, вікна і двері. Адже досі в Україні фіксуємо чималий розрив заробітних плат між жінками й чоловіками. Ця проблема є глобальною, а не суто українською, проте від цього не легше. Також важливою проблемою дотепер є несправедливий розподіл доглядової праці між жінками й чоловіками — це впливає і на медіа теж, тобто й на життя жінок, які працюють у медіа, і на життя жінок, які не мають достатньо вільного часу, аби медіа відповідально споживати».

 

Ірина Славінська

Марія Фрей, членкиня правління Суспільного, відповідальна за новини та регіональне мовлення, розповіла:

«Був період, коли я думала, що насправді немає особливих проблем жіночого лідерства, що у XXI столітті жінки точно на рівні із чоловіками можуть досягати успіхів у навчанні та кар’єрі. І що ця тема вигадана й жодним чином не пасує нашому суспільству, у якому все буде так, «як сказала мама». А потім я народила свою першу дитину й після привітань із довгоочікуваною відпусткою (аж до трьох років!), зіштовхнулась із реальністю, яка забрала в мене сон, можливості та сили на будь-що інше, крім дитини.

Стати мамою в мої 24 мені здавалось природним процесом, адже жінки мого віку вже мали дітей і ніхто не планував розвивати кар’єру чи змінювати цей світ на краще. Навіть навпаки: стереотипи нав’язували нам, що ми — молоді мами — щасливіші та перспективніші за жінок, які все ще не прив’язали до себе чоловіків родинними зв’язками. Як же я тоді помилялась…

Минулого року на конференції в Німеччині мій чудовий колега необачно сказав, що декрет — це відпустка для жінок, і що він, мабуть, від такої можливості не відмовився б. Але після декількох моїх пропозицій проміняти місце в залі поруч із міжнародними партнерами на роки безсонних ночей і регулярні нервові зриви обережно забрав свої слова назад. Ця розмова для мене була ключовою в розумінні того, як важливо жінкам вголос розповідати про свій досвід чоловікам».

 

Марія Фрей

Анастасія Гудима, керівниця Координаційного центру мовлення нацспільнот і проєктів розмаїття, поділилася спостереженнями про те, як частина стереотипів, що їх вона раніше поділяла, розсіюється завдяки збільшенню знань про рівність прав, зміну кола спілкування і роботу із тематикою розмаїття та рівності. Та водночас залишаються сфери, де необхідно впроваджувати зміни. Адже ми належимо до поколінь, що виросли серед нерівності та підручників, у яких «Марійка спекла 10 пиріжків, а Іван змайстрував 20 деталей». Сьогоднішня школа досі не позбулася цього спадку. Син Анастасії навчається в 9 класі. Їм викладають предмет «автоділо», де, зокрема, вивчають правила дорожнього руху. Колега була впевнена, що ці уроки відвідує весь клас. Проте виявилось, що він лише для хлопців, дівчата в цей час мають інший — в’язання.

«Здавалось би, нічого поганого у в’язанні нема, але було б чудово, якби дівчата мали вибір і могли вільно відвідувати уроки з автоділа та набиратись знань і навичок, аби стати вправними водійками. Або ж інший випадок: підручник з «Основи здоров’я» за 8 клас, у якому прямо вказується, що дівчатам не варто носити спідниці чи яскравий одяг, аби не стати жертвою насилля — і ні слова про підтримку й боротьбу із цим іншими гідними методами. Мій обов’язок — пояснити синові цю нерівність, із якою зіштовхуються жінки, починаючи зі школи, аби він у дорослому житті став підтримкою та союзником для жінок, не був байдужим чи мовчазним», — розповіла Анастасія Гудима.

 

Анастасія Гудима

Батьківський чат у подібних випадках або ж на час 8 березня стає окремою платформою для дискусій із мамами. Тати там теж є, проте їх меншість, і вони не беруть участі в обговореннях. Частим аргументом у цих дискусіях є: у боротьбі за права в жінок хочуть відібрати квіти та цукерки.

«Коли жінки говорять про права, це не означає їхню відмову від квітів чи бажання готувати борщ, — сказала Анастасія. — Це про розуміння сумнівних плюсів, які пропонує патріархат — «подати пальто», «відкрити двері» — в обмін на реальні права: зміни в законодавстві, рівність зарплат, безпека вдома, на вулицях та у вагонах купе. Це про союзництво і спільну боротьбу з печерними світоглядами сексизму й мізогінії, гомофобії, расизму, ксенофобії. Це про розуміння сили розмаїття та рівних прав для різних людей».

Олена Ремовська, журналістка Суспільного й авторка програми «Ремовська Інтерв’ю» поділилася:

«Мені пощастило працювати із жінками-менеджерками, які показували — і показують — свій приклад лідерства й того, як журналістка може бути цінною і впливовою у своїй професії. Я бачу, з якими викликами вони стикаються, і розумію, що ефективна робота журналісткою чи редакторкою інколи вимагає більше зусиль, ніж їх докладав би колега-чоловік. Перш за все, мова про баланс між роботою та сімейним життям. Але наша сфера в цілому прогресивна, тому мені складно говорити про якусь дуже відчутну дискримінацію. Я допускаю, що за понад 10 років роботи в журналістиці хтось із моїх співрозмовників міг оцінювати мене саме на основі моєї статі й/або віку, але для мене це — радше питання до цієї людини як людини, її конструктивності».

 

Олена Ремовська

Ірина Славінська зазначила, що важливо згадати і про несправедливу представленість жінок у медіа: «Зазвичай жінки не отримують рівної частки присутності в медіа як героїні новин або експертки, залучені до коментування. «Парад костюмів» у медіа створює ілюзію, що тільки чоловіки є фахівцями в більшості царин. Також важливим вектором роботи є протидія щоденному сексизму та стереотипам щодо жінок. І із цим можна боротися, ключ до змін тут лежить у руках кожної окремої редакції».

«Я спостерігаю, як жіноче лідерство проявляється в героїнях наших проєктів, адже подекуди їм найскладніше, оскільки відчувають на собі подвійну чи потрійну дискримінацію, до прикладу ромські жінки. І після нашої роботи з ними, запису інтерв’ю і фільмування вони змінюються, стають впевненішими, зростають, стають лідерками у своїх громадах і надихають інших жінок, і мене зокрема. Ця дотичність до розвитку і формування жіночої спільноти надає сили й розуміння, що все не дарма», — ділиться Анастасія Гудима.

Радниця голови правління Суспільного Ангеліна Карякіна звернула увагу на притаманну журналістській професії особливість цькування — онлайн-булінг:

«Жінок, які працюють у журналістиці, а особливо тих, хто працює в кадрі можуть, цькувати дуже жорстоко. Майже завжди таке цькування матиме сексуалізований характер і включатиме оцінку зовнішності, родинного стану. Якщо комусь не подобається контент, який виробляє жінка або контент за її участі, як правило, у коментарях завжди можна прочитати оцінки того, наскільки вона неприваблива або невдоволена своїм [сексуальним] життям. Такі коментарі або навіть особисті повідомлення можуть лишати не лише чоловіки, а жінки жінкам, і це особливо сумно.

Я не ставала жертвою якогось системного булінгу через свою роботу, але завжди, на всіх етапах у професії отримувала подібні коментарі й оцінки. Жертвами системного онлайн-булінгу ставали журналістки або ведучі, з якими я працювала як редакторка. І навіть якщо в матеріалу було два автори, саме жінка-співавторка, а не чоловік завжди отримувала найжорсткіші коментарі або навіть погрози».

 

Ангеліна Карякіна

Ангеліна Карякіна зазначає, що механіки боротьби із цим явищем різні — хоч це й системне, суспільне явище й боротися з ним можна довго, важливо озвучувати проблему. А також і в ньюзрумах, і в приватних розмовах усвідомлювати, яку оцінку даємо за однакову роботу жінкам і чоловікам. Часто люди, які лишають жорстокі коментарі онлайн, не скажуть подібного в очі. Але шкода від цього не менша, і людину можна легко загнати в депресію, вбити мотивацію, знесилити. Не завжди подібні випробування роблять сильнішими. Сильнішими, перш за все, роблять підтримка, солідарність і свідомі практики щодо зниження нерівності.

«Суттєвою проблемою є також невидимі стіни та стелі в професії. На жаль, часто жінка несправедливо довго працює на одній посаді, не отримуючи ані підвищення, ані більшої видимості своєї роботи. Частина проблеми — у сексизмі суспільства, що не завжди схильне справедливо оцінювати жіночу працю. Та інша частина — у роботі інституцій, що не пропонують прозорих правил гри для жінок, які прагнуть кар’єрного зростання. І цю частину задачки можна вирішити, працюючи з політиками і процедурами, розвиваючи команди», — переконана Ірина Славінська.

«Нині наголошувати про рівність прав та підтримувати інших жінок стає частиною моєї місії. Мені важливо, щоби про гендерну рівність комунікували не лише жінки, а й чоловіки. А жінки ставали союзницями одна одній, що виявляється в способах комунікації, емпатії, толерантності, співпраці та здатності до сприйняття нових ідей», — наголосила Анастасія Гудима.

 

Марія Фрей усвідомила проблеми гендерної рівності з досвідом материнства. Тепер для неї насамперед — це реалістичний аналіз того, які можливості має створити компанія, щоб жінка мала час, безпечне середовище та натхнення на розвиток. Членкиня правління Суспільного поділилася переліком питань, які кожна компанія, на її думку, має ставити собі, щоби сприяти зростанню жінок, і які вона також час від часу ставить собі:

  • Чи безпечний і комфортний простір, у якому працює жінка: від цінностей корпоративної культури до освітлення та умивальників у кабінках вбиральні?
  • У який час мають бути лекції та події, щоб вони відповідали ритму життя жінки з дітьми?
  • Чи може компанія або її партнери якимось чином допомагати зменшувати час на виконання побутової роботи жінок: комплексні вечері, дитячі кімнати, додаткові логістичні послуги?
  • Які можливості надає компанія жінкам, аби вільно організовувати свій робочий час у певні фази циклу, залежно від її емоційного та фізичного самопочуття?
  • Наскільки рівним є ставлення до жінок та чоловіків із погляду професійних знань і навичок та чи однаковим є ставлення до жінок і чоловіків на рівнозначних посадах?
  • І, заключне, але не останнє — які рішення ухвалюють жінки в компанії?

«Ці питання, з одного боку, — дуже прості, а з іншого — потребують часу та ресурсів, яких завжди не вистачає. Водночас це не має засмучувати чи зневірювати інших жінок, адже, власне, жіноче лідерство відоме у всьому світі завдяки своїм найсильнішим рисам: витривалості та пластичності. І ці риси дуже потрібні сучасному виснаженому та неконтрольованому світу. Відтак рішення точно будуть знайдені та, швидше за все, уже в найближчому майбутньому!» — сказала Марія Фрей.

Суспільне Мовлення — незалежна медіакомпанія з потужним охопленням на всіх платформах: телеканали Перший, Суспільне Новини, Суспільне Культура, Суспільне Спорт та національна мережа місцевих каналів; радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, Радіоточка. Лише перевірені новини читайте на сайті suspilne.media, на національних і місцевих діджитал-платформах. Ми мовимо мовами нацспільнот, представляємо Україну на Євробаченні, розвиваємо дитячий ресурс «Бробакс», навчаємо медіаспільноту в Академії Суспільного Мовлення. Маємо Суспільне Медіатеку — платформу унікальних відео та аудіо Суспільного від 1950-х і до сьогодні. Захищаємо свободи в Україні.

Матеріал підготувала Мар’яна Хемій

Фотографували Анастасія Мантач, Олег Переверзєв і Володимир Шевчук

 Джерело: Суспільне

 

Коли «Детектор медіа» тільки розпочинав роботу, найпопулярніші українські медіа ще дослухалися до темників. Але завдяки спільній боротьбі журналістів та суспільства це змінилося. Найпоказовіше: Україна пройшла шлях від державного телебачення до Суспільного.

Тепер наша команда прагне розширювати аудиторію та впливовість Суспільного мовлення заради ідей та ідеалів, які воно продовжує ілюструвати.

Запрошуємо приєднатися до нас у цьому завданні, ставши частиною Спільноти «Детектора медіа».
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду