Радіодиктант: ложка дьогтю не зіпсувала свята

Радіодиктант: ложка дьогтю не зіпсувала свята

09:25,
12 Листопада 2022
3626

Радіодиктант: ложка дьогтю не зіпсувала свята

09:25,
12 Листопада 2022
3626
Радіодиктант: ложка дьогтю не зіпсувала свята
Радіодиктант: ложка дьогтю не зіпсувала свята
Усі захоплені відгуки на цьогорічний диктант — про художній бік тексту й читання. Але є ще практичний.

Цьогорічний Радіодиктант національної єдності був особливим: війна. І в Києві, і в інших містах трансляція йшла з бомбосховищ, в Одесі — з легендарних катакомб. Серед закордонних включень були ті, де диктант писали біженці з України — зокрема, в Таллінні.

Тема злочинної російської агресії не давала про себе забути. У студіях були волонтери, люди у військовій формі, переселенці.

Але й ніколи ще не було такої атмосфери натхнення, рішучості, ніколи ще ця атмосфера не була такою щемливою. Українська мова стала символом і знаряддям боротьби, виразником незламного духу — й це відчувалося навіть без піднесених слів. Чимало людей зізнавалися, що цього разу писали диктант уперше — саме в патріотичному пориві. Інші — як-от жінка з Чернігова — розповідали, що раніше розмовляли лише російською, а тепер вирішили перейти на українську.

Цього разу в репліках і ведучих, і гостей не було пафосу. Роман Коляда не наганяв патетики, а його співрозмовники не прагнули сказати «красиво», високим штилем. Не було найменшого враження штучності або затягнутості: всі репліки були короткими й змістовними, а діалоги — динамічними. Й усе сказане було від душі, наболілим. Лише один момент різонув, і про нього варто сказати окремо.

У включенні з Одеси традиційно вже, як і з року в рік, серед тих, хто писав диктант в імпровізованій студії у катакомбах, було названо «представників національних спільнот». По-перше, політична нація в нас одна — українська, й самим фактом написання диктанту учасники засвідчили свою належність до неї. По-друге ж, оце «національні» — стародавній радянський штамп. Чотирнадцять неросійських союзних республік називали «національними республіками», хоча за конституцією СРСР Росія, тобто РРФСР, була рівноправною з усіма ними, однією з п’ятнадцяти рівних. А виходило, що Росія була... якою — інтернаціональною, безнаціональною, наднаціональною?

До 1941 року в Росії була така АРСР Німців Поволжя. Звучить, мов «гетто для німців Поволжя». Та й сьогодні в Росії традиційно ведуть мову про «національні автономії», а решту пострадянських країн звуть «національними (на відміну від Росії) державами». Ще з радянських часів і дотепер у Росії звичним є протиставлення: «російська мова» vs «національні мови», ніби російська не є такою самою національною, просто для інших народів — іншонаціональною, а зовсім не «інтернаціональною».

Отакий сенс традиційно й вкладають у слово «національний», вжите в подібному контексті: «гетто для нацменів». Звідси ростуть ноги й у пропагандистського штампу «націоналізм», яким маркують будь-яке прагнення неросійських народів вийти зі стану гетто, й у проголошення етнічних росіян «представниками Росії в національних гетто», й у відмові етнічним росіянам не лише у праві, а в самій можливості бути патріотами України.

Тож від слова «національний» у такому контексті варто відмовитися й не копіювати Росію, а замінити його в даному разі на «етнокультурні спільноти» — якими вони, власне, є.

А от чого я не пам’ятаю, то це наголосу на відключеннях, через які багато українців не змогли подивитися ефір, вчасно написати й відправити. Бо ж не станеш писати диктант при свічці, а всі невідкладні справи треба встигнути зробити між відключеннями.

Ну й, власне, сам диктант. Тут враження розпадаються на фрагменти. Сам текст Ірини Цілик — блискучий. Пронизливий, щемливий, теплий. Слухачі у студії сприймали його емоційно, Роман Коляда навіть розплакався. А ще — це, мабуть, уперше за всю історію диктантів «живий» текст — не штучний, написаний так, як ми розмовляємо й пишемо, «земною» мовою. Читала його Ада Роговцева неперевершено. Це було читання великої акторки — без того, що звуть акторством, тепло й проникливо, розкривши дух тексту.

Отут і починається ложка дьогтю. Як кажуть у школі, текст диктанту — передусім із мови, а не з літератури. А саме тут були проблеми. Ада Роговцева ніби змагалася з минулорічним диктуванням Юрія Андруховича: хто швидше. Ні, саме читання тексту ще можна було витримати, хоча це й був радше оповідальний темп, ніж диктувальний. От тільки паузи! Між реченнями вони були надто короткі: дописуєш здоровезний шмат речення, а тут уже лунає нове й одразу вдруге, для диктування. Вловлювати додаткову інформацію — де абзац, наприклад, — було вже понад силу. Та й, власне, секунду-дві хотілося б розім’яти руку.

А ще паузи були нерівними, темп вийшов рваним. Найдовша пауза була там, де за різними читаннями майже неможливо було зрозуміти: то це нове речення чи ні? Наприкінці диктанту від когось із ведучих пролунало до гостя запитання про крапку з комою — отут тільки таємницю й було розкрито.

Роман Коляда був змушений нагадати диктувальниці, що по завершенні диктування текст треба прочитати знову. Роговцева прочитала — але так, що не те, що щось виправити — встигнути знайти у своєму записі місце, яке вона читає, мені так жодного разу й не вдалося. Виглядало, що великій акторці ніхто не сказав, навіщо це повторне читання.

А ще було враження, що пані Роговцева повсякчас збивалася з темпу і з процедури. Було очевидним: вона не звикла диктувати, вона ніколи не робила цього раніше. І їй ніхто не підказав, як варто було це робити із суто практичної точки зору.

Зверніть увагу: всі захоплені відгуки — про художній бік і тексту, й читання. Не про практичний. Тут, як видається, може бути два висновки: або запрошувати диктувати варто тих, хто саме це вміє робити фахово. Тобто перестати гнатися за знаменитостями. Хоча запрошення до диктування ось саме нинішнього диктанту Ади Роговцевої, безумовно, мало великий суспільний сенс. Або ж готувати до цього завдання наших видатних — але в інших сферах — особистостей.

І ще одне. Зважаючи на обставини війни й вимкнень, краще було би додати ще один день для відправлення, а текст опублікувати ще на день пізніше. Бо ймовірно, що багато хто не встиг вчасно — особливо звичайною поштою із сіл.

Фото: Анастасії Мантач, Суспільне

Читайте також
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
для Тиманчи
10:21 / 13.11.2022
Детектор никогда не обращал внимания на контент суспильного, потому что никто его не смотрит из-за гннусного качества оного. В этом же случае, когда было большое внимание к диктану и большая аудитория, замалчивать стало невозможным, потому что все видели. А оставлять неувиденной ложку дёгтя было бы противопоставить детектор всем и здравому смыслу.
Ігор
21:43 / 12.11.2022
Практично з усім можна погодитися. А текст диктанту краще доручити озвучувати вчителеві з досвідом такої роботи і хорошою дикцією.
Тиманчи
16:58 / 12.11.2022
Нарешті критики добралися ДО ЯКОСТІ КОНТЕНТУ, що його виробляє суспільне. А то тільки дифирамбы від ЖУКчки - будуть робити, хочуть зробити, зроблено на першому! А те, що зроблено суцільне лайно, - детектор не цікавило.
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду