Жіночий код і національні спільноти на Суспільному

Жіночий код і національні спільноти на Суспільному

10:30,
8 Липня 2021
2360

Жіночий код і національні спільноти на Суспільному

10:30,
8 Липня 2021
2360
Жіночий код і національні спільноти на Суспільному
Жіночий код і національні спільноти на Суспільному
Програма про національні костюми корінних народів України, вироблена на аутсорсі, потребує кращої підготовки ведучої та продовження теми із залученням чоловіків.

У Національній суспільній телерадіокомпанії України, починаючи з 2019 року, все частіше проводять мистецькі конкурсидлязалучення до виробництва сторонніх продакшенів. Вперше таку форму співпраці протестували у філіях Суспільного, коли локальні виробники по всій Україні пропонували на пітчинг ідеї здебільшого туристичних проєктів. Відпрацювавши механізм у регіонах, до мистецьких конкурсів вдалися загальнонаціональні телеканали «UA: Перший» і «UA: Культура», а також «Українське радіо». І на цьому не зупинилися.

У структурі компанії є Координаційний центр мовлення національних меншин під керівництвом Анастасії Гудими. Донедавна в центрі було чотири працівники — замало, щоб виробляти програми самотужки. І хоча Суспільне в кількох філіях має редакції мовлення нацменшин, та вони не підпорядковуються Координаційному центру, хоч і взаємодіють із ним.

У 2020 році Координаційний центр мовлення нацменшин запропонував провести конкурс на виробництво проєктупро костюми. Програму «Візуальний код» виробництва продакшену Visimka Production уже показали всі філії Суспільного, а після доброї реакції глядачів на цифрових платформах транслювали на «UA: Першому» та «UA: Культурі». Коротку версію поширювали на цифрових платформах Суспільного. Проєктдістав позитивні відгуки як від його героїнь, так і від багатьох глядачів.

Співпраця Координаційного центру та незалежних продакшенів унікальна не тільки на медіаринку, а й у самій НСТУ. Зазвичай Суспільне подає ідею, далі продакшен шукає героїв, ведучих і подає на узгодження майже готовий проєкт. У цьому випадку велика частина роботи над проєктом лягла на плечі центру, оскільки тема корінних народів непопулярна в суспільстві й продакшени не завжди розуміють, що саме має робити Суспільне в цьому напрямку. Перед оголошенням тендеру на Prozorro Анастасія Гудима з командою повністю розробили концепцію «Візуального коду», знайшли майже всіх героїнь, провели з ними попередні глибинні інтерв’ю, вибрали ведучу та аж тоді доручили виробництво переможцю торгів — Visimka Production. Від продакшену вимагалося мати свою техніку, зняти шість випусків проєкту, змонтувати «рибу» й після ретельного узгодження з Координаційним центром зробити версії для телебачення та цифрових платформ. Щоб уникнути можливих творчих непорозумінь і тримати все під дипломатичним контролем, на всі зйомки разом із продакшеном їздила креативна продюсерка Координаційного центру мовлення національних меншин Олена Кривенко.

Ведучою обрали дизайнерку зі Львова Ольгу Романову, яка до того не мала телевізійного досвіду — і це було відчутно в кожному випуску. Вона відвідала п’ять майстринь — представниць національних спільнот: польку, єврейку, азербайджанку, словачку та вірменку, — перейняла в них досвід і створила колекцію одягу за мотивами вбрання народів, які живуть в Україні. Ольга Романова розмовляла з героїнями з галицьким акцентом, що, з одного боку виглядало природно, органічно й цікаво, а з іншого, хотілося б менше помилок і більш насиченої, різноманітної мови. Іноді ведучій бракувало слів і вона зловживала словом «направду».

В останньому, шостому за ліком випуску Ольга Романова презентує свою колекцію з етномотивами та сама дає інтерв’ю про враження від зустрічей із представницями національних спільнот. І тут видно, що з нею вже попрацював редактор (або хтось інший), а може, ведуча говорить за чітким сценарієм, бо її мова враз стає виразнішою.

Через карантинні обмеження плани щодо колекції не вдалося втілити повністю. Її мали презентувати на Ukrainian Fashion Week, таким чином привернувши увагу і до проєкту, і до національних костюмів народів України. Але цього не сталося. Зрештою, колекція Ольги Романової лише злегка натякає на той одяг, який показали й пошили героїні у п’яти випусках «Візуального коду». Якби не знати передісторії, то навряд би хтось здогадався, що це колекція за мотивами культур різних народів. Як сказала сама дизайнерка, для неї насамперед було важливим, щоб одяг був зручним і кожна жінка захотіла одягнути щось із колекції.

Перший сезон «Візуального коду» вийшов повністю жіночим: ведуча їздить у гості до героїнь і окрім одягу говорить із ними про жіночу долю. Кожна з них ділиться приватними історіями, які зазвичай люди не готові виносити в публічний простір.

Журналісти часто стикаються з тим, що під час інтерв’ю їм розповідають разючі історії з особистого життя, які пізніше забороняють оприлюднювати або негативно відгукуються про готовий матеріал. Згадаймо, для прикладу, документальний проєкт «MonoKate» про Катерину Павленко, солістку гурту Go_A, який представляв Україну на «Євробаченні-2021», який виробила команда Суспільного. Під час зйомок вона була максимально відвертою, розповіла про непрості стосунки з мамою, жахливі умови проживання в юності, які призвели до хвороби й дуже малих шансів вижити. У програмі «Рандеву» Яніна Соколова каже, що це «дуже зворушливе відео», але сама Катя зізнається, що їй фільм не подобається, бо він «недостатньо мотивуючий, більше сумний».

У «Візуальному коді» таких казусів удалося уникнути. Полька Олена Хоменко з Білої Церкви розповіла, що її дочка померла у 2013 році, й вона сама виховує онука. Українська художниця вірменського походження Марина Саркісян зізналася, що колишній чоловік не поділяв її любові до мистецтва, тому вони розлучилися. Представниця азербайджанської спільноти Рена Сафарова розповіла, що в Луганську мала приватний будинок і щовихідних сім’я збиралася на пікніки із самоваром і азербайджанськими стравами просто неба на килимі, що передається з рук у руки кілька поколінь. «Все було: і робота, і будинок, і автомобіль, і діти росли, гарно навчалися, а потім війна почалася, все покинули, приїхали сюди (до Києва)», — каже жінка.

Викладачка івриту Марина Шаташвілі, яка виховує трьох дітей та створює унікальні жіночі єврейські хустки й чоловічі кіпи (круглі чоловічі шапочки), продемонструвала на камери домашнє святкування шабату. Майстриня словацьких народних вбрань Даринка Габор познайомила ведучу зі своїм другим чоловіком і двома дітьми від першого шлюбу, який протривав чотири роки. «Пішла від нього вагітна. Коли нема любові між людьми, нема сенсу далі жити заради дітей, діти страждали набагато більше», — вважає Даринка. Тоді вона жила в селі на Закарпатті, й каже, що її вчинок викликав шок і нерозуміння громади.

Коли програма вийшла в ефір, героїні на своїх сторінках у фейсбуку і в коментарях під відео дякували ведучій і команді Суспільного за участь у проєкті й запрошували ще в гості.

А де ж чоловіки у «Візуальному коді»? Їм виділили другорядну роль — подавати чай жінкам після майстеркласів чи приготувати традиційну страву. Для першого сезону проєкту, де показали п’ять спільнот із понад ста тридцяти, які є в Україні, акцент на жіночому вбранні та жіночій долі — непогано, зважаючи, що аудиторія Суспільного більше жіноча, ніж чоловіча. Та надалі хотілося б дізнатися і про чоловічий одяг та чоловічі долі. Із джерел «Детектора медіа» відомо, що на Суспільному над цим працюють. І вже у другому сезоні «Візуального коду», який мають знімати цього року, ведучим буде чоловік і йтиметься у тому числі про чоловіче вбрання. Також планують подавати більше фактів про національні костюми.

Поки що тендерна процедура на виробництво «Візуального коду-2» на Prozorro не завершена. З-поміж трьох учасників переміг Іван Петренко, для підписання договору йому потрібно виконати певні вимоги. Якщо все складеться, прем’єра другого сезону буде у березні 2022 року.

У 2021 році Координаційний центр отримав більше грошей (у 2020-му через секвестр скоротили витрати на виробництво, грошей вистачило тільки на «Візуальний код») і готує п’ять проєктів на аутсорсі: «Візуальний код-2», проєкт про внесок національних спільнот установлення сучасної України до Дня Незалежності (прем’єра відбудеться восени) з робочою назвою «Добрі справи», проєкт до Дня толерантності, який відзначають 16 листопада, і кулінарний проєкт про закрутки на зразок того, що команда Суспільного виробляла про великодню випічку корінних народів. Також до цього списку додається переможець конкурсу «Створюй із Суспільним» Юрій Бойко, який на замовлення філії «UA: Київ» має виробляти вісім випусків проєкту «Їхав грек» про відомого мандрівника грецького походження, який вирушає в подорож Україною. Під час мандрівки він має вирішити, де оселитись: в Україні чи якійсь із країн Євросоюзу.

Читайте також
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
люпус
00:26 / 11.07.2021
Програми і стаття-одного поля ягідки. Автор не вміє аналізувати і лише пероповідає дещо з програми, а автори передачі не знають що таке телебачення. В обох випадках страждають глядачі і читачи.
Микола
16:42 / 09.07.2021
Яка все це ФІГНЯ на фоні того, що УКРАЇНА І ЇЇ НАРОД ОКУПОВАНІ ЖИДАМИ, котрі ВИМОРЮЮТЬ етнічних українців!!! Нахера вся ця ваша УРА-ПИСАНИНА???
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду