Андрій Шевченко: «Абонентська плата – це шлях в нікуди»

За процедурою, оскільки перший законопроект (урядовий) набрав достатню кількість голосів, другий на голосування не виносився. За проголосували 353 народні депутати: 185 від Партії регіонів, 84 від «Батьківщини», 33 від «УДАРу Віталія Кличка», 28 від КПУ, 23 позафракційних, та жодного голосу від «Свободи».

Схвалений законопроект передбачає створення в Україні Національної суспільної телерадіокомпанії України (НСТУ). Про створення НСТУ на базі існуючих державних мовників – не йдеться. Статут НСТУ має затверджуватися Кабміном. Нагляд за діяльністю здійснюватиме наглядова рада із 17 членів (14 представників від всеукраїнських громадських об'єднань і 3 представники від Кабміну). Виконавчим органом НСТУ має бути правління, підзвітне наглядовій раді.

Фінансування передбачено здійснювати за рахунок коштів Держбюджету протягом чотирьох років з дня набрання чинності законом. Після цього НСТУ може фінансуватися за рахунок абонентної плати, продажу власної теле- і радіопродукції, державного замовлення (не більш як 20 % загального обсягу мовлення НСТУ), добровільних і благодійних внесків, пожертвувань фізичних і юридичних осіб, крім анонімних та інших надходжень.

Між прийнятим у першому читанні урядовим і нерозглянутим депутатським законопроектами є суттєва різниця в багатьох аспектах, а головне – в найбільш принципових: щодо управління, фінансування та редакційної незалежності. Проте є всі шанси підготувати до другого читання документ у такій редакції, яка увібрала б найкращі положення з обох законопроектів. Про плани та перспективи роботи над майбутнім законом розповів Андрій Шевченко.

– Андрію, як ставитеся до того факту, що 3 липня пройшов урядовий законопроект, а не депутатський?

– По-перше, цей день я вважаю великою перемогою тих, хто все ще вірить у справу суспільного мовлення. Навіть сьогодні зранку голосування за цей законопроект не було очевидним, і я думаю, що тільки дуже конструктивна позиція «Батьківщини», УДАРу, депутатів від опозиції дозволила сьогодні вийти на результат. Ми сказали, що на цій стадії готові підтримати будь-який законопроект про суспільне мовлення, аби він пройшов перше читання, щоб мати можливість створити робочу групу і працювати над остаточним текстом. Тому вважаємо сьогоднішній результат дуже позитивним. Я залишаюся при думці, що депутатський законопроект, під яким стоїть мій підпис і який ми розробляли разом із експертами Тарасом Шевченком, Дмитром Котляром і Романом Головенком, є сильнішим, кращим. Але все ж сьогодні ми отримали достойний результат, який дає нам можливість готуватися до другого читання.

– Які пропозиції щодо вдосконалення проекту плануєте вносити?

– Що вважаю за необхідне змінити? Перше і найсерйозніше питання – наглядовий орган. В урядовому законопроекті він називається наглядовою радою, через що, до речі, можуть бути проблеми з Господарським кодексом, тому що наглядова рада містить певні навантаження, пов’язані з виконанням господарського законодавства. Зараз пропонується, як на мене, досить справедливий принцип її формування.

По-перше, зараз у документі не враховано балансу політичних інтересів. Урядовий законопроект передбачає, що в наглядову раду гарантовано ввійдуть три представники Кабінету Міністрів. В українських реаліях це означає – три представники однієї політичної сили. І жодним чином там не передбачена присутність будь-якої іншої політичної сили. Думаю, що це абсолютно неправильний шлях. У нашому ж законопроекті було передбачено, що кожна фракція парламенту матиме хоча б одного представника в наглядовому органі. Отже, нам треба збалансувати політичні інтереси.

По-друге, в урядовому проекті закладено досить слабкий принцип жеребкування представників громадських організацій. Я нагадаю: там передбачається, що 14 місць у наглядовій раді віддаються різним групам громадських організацій. І якщо буде більше однієї організації, то проводитиметься жеребкування. Подивіться, що це означає на практиці: наприклад, релігійні організації пропонують своїх кандидатів, і маємо 80–100 представників від різних релігійних громад. Жеребкуванням посаду обійматиме абсолютно випадкова людина. А наскільки в праві буде ця людина представляти дуже різноманітне середовище громадських організацій у майбутній наглядовій раді? Чи справді вона зможе представити інтереси всіх?

Крім того, це відкриває великий простір для маніпуляцій з боку влади, і ми бачили приклади з новітньої історії, коли, наприклад, громадська рада при МЗС повністю дискредитувала цю ідею. Я залишаюся при думці, що нам потрібно буде шукати досконалішого механізму залучення громадськості, щоб ми отримали реальне представництво її інтересів.

Також я би звернув увагу на механізм прийняття рішень у наглядовій раді. Зараз виписано таку схему: кворум – 2/3, рішення ухвалюються простою більшістю. Що це означає: 17 членів наглядової ради, 11 прийшло – вже є кворум, для простої більшості достатньо 6 голосів – тобто 6 членів наглядової ради зможуть приймати рішення, призначати керівника та правління, затверджувати бюджет і звітність. Нам здається, що 6 чоловік із 17 – це точно не адекватне представництво. До того ж, одразу троє з них можуть бути представниками Кабміну, і мені здається, що в такому випадку ризик маніпуляцій дуже великий. Наша версія пропонує, щоб найважливіші рішення наглядового органу, такі як затвердження керівника, ухвалювалися б кваліфікованою більшістю у 2/3 від титульного складу наглядового органу.

Отже, розібралися з органами управління. Другий блок – це фінансування. Тут я зверну увагу на один момент: уряд передбачає, що через 4 роки, вірогідно, ми перейдемо до механізму абонентської плати. Я думаю, що це хибний шлях. У сучасній Європі лишилося буквально кілька країн, де є абонентська плата, зокрема це Великобританія і Німеччина. Там абонплату ввели ще в середині XX століття, це була фактично плата за телебачення, а не за канал суспільного мовлення. І навіть у цих країнах абонентська плата викликає неймовірний спротив, неймовірні дискусії, з року в рік обговорюється питання її скасування. Всі інші країни, в тому числі ті, що створювали суспільне мовлення в 90-ті роки або в останні 10 років: Македонія, Грузія та всі інші, що зараз разом із ОБСЄ і Радою Європи працюють у цьому напрямку, – перейшли на інший принцип, принцип гарантованого бюджетного фінансування. Це означає, що чітко фіксується певний бюджетний рядочок, який не залежить від прізвища міністра фінансів. Абонентська плата – це шлях у нікуди. Ну, я вам скажу так: я не уявляю політика, який вийде до українського народу і переконає в тому, що люди мають платити кілька десятків або кілька сотень гривень на рік за ще один канал у своєму телевізорі, тим більше платити за нього в тій країні, де до влади немає жодної довіри. Це тупиковий шлях, і нам треба його переглядати.

Ми обговорили незалежність кадрову, незалежність фінансову, а третє питання – це незалежність редакційна. Я би ще раз по цьому уважно пройшовся. Мені здається, що ми маємо сильніше зафіксувати положення про те, що ніхто не має права втручатися в редакційну політику суспільного мовлення. Це має бути прописано чорним по білому – так, щоб ні в кого не виникало спокуси.

Ще зроблю окремий комплімент заднім числом Держтелерадіо. Це перше Держтелерадіо, яке за час існування української держави зуміло провести через Кабмін свій проект Закону про суспільне мовлення. Проект загалом непоганий. Я думаю, що це найкраще з того, що видавало на-гора Держтелерадіо у сфері суспільного мовлення за всі роки свого існування. Думаю, це непогана база. Можна було би врахувати більше пропозицій громадянського суспільства й медіа-експертів. На жаль, наразі цього не зробили, але в нас є можливість зробити це до другого читання.

– Яким чином будете просувати зміни?

– Я маю твердий намір далі працювати в робочій групі. Вже отримав запрошення від голови Комітету з питань свободи слова та інформації Миколи Томенка взяти участь, за що я йому дуже вдячний. Думаю, в нас є всі шанси до другого читання представити набагато якісніший документ.

– Вчора утворилося міжфракційне об’єднання «Відкрита громадянська платформа», яке зареєстрували Ви, Леся Оробець, Андрій Мірошниченко і Юрій Сиротюк. У меморандумі зазначено, що об’єднання створено зокрема з метою сприяння якнайшвидшому ухваленню закону про суспільне мовлення. Яким чином діятиме об’єднання з огляду на те, що пройшов саме урядовий законопроект?

– Я думаю, що для цього об’єднання набагато важливішим є сам прогрес напрямку суспільного мовлення. Я дуже вдячний колегам по «Громадянській платформі» за підтримку саме нашої версії, яку ми відпрацьовували разом із найкращими медіа-юристами України. Я не можу говорити за своїх колег, але, тим не менш, мені здається, ми маємо бути задоволені сьогоднішнім результатом. Тому що ми сьогодні просунулися, стали на крок ближче до суспільного мовлення, а саме це було нашою метою.

– Що думаєте з приводу нещодавно презентованих онлайн-проектів «Спільнобачення» та «Громадське телебачення»?

– По-перше, я дуже їх підтримую. Вважаю, що зараз у нашому журналістському середовищі такий час безнадійності, зневіри, що сам факт появи групи людей, які кажуть, що вони будуть працювати по совісті й ніхто їм не перешкодить, є дуже цінним. Свого часу приклад 5-го каналу, який був білою вороною серед усього телевізійного простору, показав: з’явилася біла ворона – чекай змін на всьому ринку, тому що він неминуче буде за цим тягнутися. Тож сам факт появи цих проектів набагато важливіший за всі організаційні деталі й т. ін. Думаю, це теж крок до справжнього суспільного мовлення. Очевидно, що те, чим займаються мої друзі та колеги, поки що не можна назвати суспільним мовленням: воно інакше робиться, з іншими гарантіями, – але напрямок правильний. Думаю, що їх треба всіляко підтримувати, тому що це наближає нас до мети.

– Скільки часу законопроект буде готуватися до другого читання?

– Я би не ставив тут спринтерських цілей. Думаю, ми не можемо ризикувати цим законом, і вносити його в зал треба тільки тоді, коли ми матимемо гарантовані голоси для його ухвалення. Треба бути готовими до того, що це може бути марафонська дистанція. Треба бути готовими до дуже детальної та кропіткої роботи з узгодження тексту.

Нагадаю, що колись, у 2005 році, ще в парламенті IV скликання, в нас уже був закон про суспільне мовлення, який пройшов перше читання і був успішно завалений у другому, тому що тоді Комітетом керував Сергій Правденко й він просто не зміг переконати зал підтримати законопроект. Мені здається, причина провалу була в тому, що було недостатньо узгоджено всі інтереси для ухвалення у другому читання. Цього разу ми не можемо так помилитись. Я думаю, що реалістичний план – це 2014 рік. Такий мій прогноз.

– А який у такому разі прогноз дасте щодо створення суспільного мовлення на практиці?

– Ой, давайте поки що туди навіть не заглядати. Скептично я оцінюю можливості створення суспільного мовлення при президенті Януковичі і при цьому уряді. Це не просто питання моєї особистої неприязні. За них говорять їхні справи. Ми можемо подивитися зараз на УТ-1, який і далі лідирує серед каналів за політичним дисбалансом. Це той канал, де минулого року були цілі місяці, коли в новинах опозиція не отримувала слова. Якби ці люди, ця команда при владі хотіла мати суспільне мовлення, вона би робила це вже зараз.

Свого часу, коли ми були в команді Тараса Стецьківа на УТ-1, ми без жодних законів про суспільне мовлення затверджували засади редакційної політики, викоренили джинсу з сюжетів і відмовилися від телефонного права з Адміністрації президента. Ми не чекали закону. Тож я скептично ставлюся до цієї влади. Вона поки що ніяк не виявила свою готовність змінювати УТ-1 на щось в інтересах суспільства. І, тим не менш, це не привід не рухатися вперед. Треба ухвалювати закон із розрахунку, що ним скористається суспільство якщо не зараз, то пізніше, якщо не до президентських виборів, то після, і якщо не той колектив, що працює на УТ-1 зараз, то люди, які прийдуть їм на зміну пізніше. Тому треба рухатися вперед.

– Що думаєте про новостворене Суспільне телебачення Росії – ОТР? Чи брали з нього приклад у процесі підготовці законопроектів?

– Я не експерт у цьому питанні, не досліджував, тому утримуюся від коментарів.

comments powered by Disqus