Влітку голова правління Національної суспільної телерадіокомпанії України Микола Чернотицький заявив, що Суспільне хоче виробляти й замовляти більше контенту. У пріоритетах — документальне кіно, насамперед про війну. Такі проєкти Суспільне замовляло й виробляло самотужки і 2022 року; зараз у роботі історичні проєкти «Крим. Звільнення», «Тисячолітня війна. Історичний фронт» та «Ізоляція», відзнято повнометражну історію про місію «Евакуація 200» «На щиті». Проте, за словами генерального продюсера дирекції телебачення Григорія Тичини, Суспільному потрібен і розважальний контент. І це не тільки національний відбір на «Євробачення». На осінніх міжнародних телеринках компанія купила серіали, художні фільми й анімацію. І, до речі, представила каталог власних продуктів. Як розповіла директорка  Департаменту ліцензування прав НСТУ Олена Сікан, журналістські розслідування, документальні фільми і програми виробництва Суспільного купили поляки, естонці, латвійці, литовці і грузини. 

Детальніше про плани і пріоритети у виробництві Суспільного розповідають Григорій Тичина, Олена Сікан, виконавча продюсерка Першого каналу Ірина Бубнова і виконавчий продюсер каналу «Суспільне Культура» Лук’ян Галкін.

— Григорію, які пріоритети у виробництві контенту має  Суспільне з огляду на війну?

 Григорій Тичина, фото пресслужби Суспільного

Григорій Тичина: З початку широкомасштабної російської агресії проти України мовлення Суспільного суттєво змінилося. Ми виробляємо шестигодинні слоти загальнонаціонального телемарафону «Єдині новини #UAразом», який транслюється на Першому каналі. Дирекції телебачення, радіо, інформаційного і регіонального мовлення, цифрові платформи об’єднали зусилля, щоб інформувати телеаудиторію. Одна з ключових ролей у виробництві марафону — в команди творчого об’єднання «Суспільна студія» дирекції телебачення, яку очолює Наталія Загуменна. Інша команда — ТО суспільно-політичного мовлення під керівництвом Катерини Феленюк — відновила виробництво документальних проєктів.

 Ірина Бубнова, фото пресслужби Суспільного

Ірина Бубнова: Це історії героїв, які виходять у марафоні щотижня, та інтерв’ю на важливі теми. Вперше за багато років на телебаченні з’явилися два інтерв’ю жестовою мовою.

Восени сформовано нову команду, яка долучилася до відновлення виробництва повнометражних документальних проєктів. Результатом став повнометражний документальний проєкт «Made in колись…» про фольклор, про те, що ми маємо зберігати наші традиції, аби мати майбутнє.

Григорій Тичина: Ціла низка проєктів Першого вимушено розійшлася по інших телеканалах Суспільного. Церковні богослужіння, культурні події для широкого загалу, наприклад, пов’язані з «Євробаченням», транслює «Суспільне Культура». Мережа регіональних каналів узяла на себе трансляцію великих спортивних подій. Телеканал «Суспільне Культура» в березні ретранслював марафон «Єдині новини» і виробляв для нього матеріали, але з 28 березня відновив самостійне мовлення. Він зміг зберегти свій бренд, хоча сітка телеканалу враховує воєнні реалії нашого часу.

 Лук'ян Галкін 

Лук’ян Галкін:  Я зі здивуванням і захопленням можу констатувати, що цей рік є вкрай вдалим для виробництва документальних проєктів «Суспільне Культура»: ми випустили документальні серіали «Спадок Терещенків» та «Між крапельками», повнометражні фільми «У пошуках Сковороди» та «Щедрик проти “русского мира”», актуальні документальні проєкти «Kalush Orchestra, або Як ми перестали хвилюватися і виграли “Євробачення” під час війни», «Відсіч 10/10. Як українська культура перемагає російські ракети» та багато інших.

Маємо й лінійні проєкти власного виробництва. Всі дражливі події, детальна аналітика культурного й мистецького життя країни під час повномасштабного вторгнення стають основою випусків інформаційно-аналітичного проєкту «Культура на часі», який виходить щобудня. У проєкті «Культурний інстинкт» ми фіксуємо рефлексії, роздуми й динаміку ключових постатей української культури. Це проєкт не улесливих, а доволі гострих інтерв’ю, у яких ми торкаємося дражливих тем. Наприклад, співпраця з Росією до 24 лютого — ми знаємо, що війна почалась у 2014 році, та, судячи з усього, не для всіх.

—  Які ідеї зараз розробляються і  які  проєкти у виробництві на аутсорсі?

Григорій Тичина: Суспільне здебільшого фінансується з державного бюджету. Цього року насамперед фінансувалися найнеобхідніші потреби: зарплатня, трансляція сигналу, комунальні платежі, пальне. Те, без чого компанія припинить своє існування. Попри воєнні дії та суттєве обмеження фінансових ресурсів, власне виробництво у нас було активним весь рік. Завдяки потужній інституційній підтримці з боку наших міжнародних партнерів, грантодавців — Європейського Союзу, Canal France International, Державного департаменту США — ми могли проводити мистецькі конкурси на виробництво проєктів на аутсорсі за ідеями Суспільного.

Ми фокусуємося на фіксації подій сьогодення або на спробі провести історичний аналіз передумов, що призвели до відкритої війни, розв’язаної проти України Росією. Намагаємося дослідити, чому це сталося, що цьому передувало.

Нещодавно в ефірі телеканалу «Суспільне Культура» відбулася прем’єра фільму «Плавильний котел» документаліста Ігоря Кобрина. Свою нову роботу режисер присвятив Донбасу, регіону, який протягом століття був одним із індустріальних центрів України. Це трисерійний проєкт, побудований повністю на документальній хроніці у стилі попередніх робіт Ігоря Кобрина, серед яких «Собор на крові», «1941. Заборонена правда», «1945» та інші.  Здано проєкт «На щиті» виробництва компанії документаліста Мирослава Гая «Mir & Co Production». 

Інна Бубнова: Це перша документальна повнометражна історія про «Евакуацію 200» — волонтерський проєкт із пошуку, евакуації й ідентифікації тіл загиблих військових.

Григорій Тичина: Майже весь матеріал був відзнятий до початку повномасштабного вторгнення, кінцівка — після. Стрічка присвячена роботі пошукової групи, яка евакуювала тіла ще не впізнаних загиблих і займалася їхньою ідентифікацією.

Ірина Бубнова: Запущений у виробництво проєкт «Патріот міняє професію» — це 20 випусків 15-хвилинних історій про те, як наші патріоти змінювали професії, щоб допомагати країні наблизити перемогу. Також запущено у виробництво три історичні проєкти: «Крим. Звільнення», «Тисячолітня війна. Історичний фронт», «Ізоляція».

Григорій Тичина: Ми би хотіли, щоб ці проєкти залишилися документальним свідченням того, що відбувається зараз і як ми сприймаємо себе в далекому й не дуже минулому.

— Ви зараз плануєте виробництво передусім документальних проєктів про війну?

Григорій Тичина: Документальні проєкти, які фіксують війну, зараз у пріоритеті. Водночас ми розуміємо, що розважальний контент теж потрібен, адже люди мають розслаблятися й відпочивати. Людина не може 24 години на добу жити лише війною, іноді увага має перемикатися.

Тому ми багато уваги приділили виробництву і трансляції «Євробачення» — дорослих і дитячого. В ефірі телеканалу «Суспільне Культура» транслюється другий сезон проєкту «Країна пісень», присвячений дослідженню фольклорних традицій українських народних колективів.

Оголошений мистецький конкурс на виробництво гумористичного шоу. Хотілося б, щоб ми отримали не абстрактний гумор, а проєкт, прив’язаний до поточної ситуації. Гадаю, що навіть за найскладніших життєвих обставин ніколи не слід втрачати оптимізму й почуття гумору. 

— Багато заявок приходить на мистецькі конкурси? 

Ірина Бубнова: По-різному. На комедійне шоу — небагато, бо це специфічний напрям. На документалістику — багато, в тому числі від знаних на ринку виробників. На конкурсі на виробництво фіналу національного відбору «Євробачення-2023» ми мали пропозиції від найкращих гравців на ринку.

Лук’ян Галкін: Ринок зараз суттєво просів: немає багатьох замовників не тільки серед медіагруп, але й традиційних донорів на кшталт Українського культурного фонду, який зараз фактично втратив суб’єктність, і Держкіно, яке у стагнації. Тож вірю, що нам вдалося стати помітнішими гравцями. По-перше, цього року ми замовляли як ніколи багато. По-друге, ми дали ринку ту пропозицію, якої він потребував більше, ніж у попередні роки. Якщо ми подивимось на весь український ринок виробництва контенту, це, звісно, крапля в морі, але це все ж суттєва крапля. Частина виробників, які до нас приходили зі своїми ідеями цього року, раніше не потрапляли на мистецькі конкурси. Тепер крига скресла: ми стали більш знайомим і зрозумілим партнером.

Наприклад, «У пошуках Сковороди» для нас виробляли DGTL RLGN — це знаний виробник на ринку, у їхньому портфоліо серед інших фільми «Байконур. Вторгнення» та чудова стрічка про гурт DakhDaughters «Рози. Фільм-кабаре». 

Наступного року запланована реалізація проєкту за сценарієм Юрія Макарова «УРСР на вуха» — це дослідження української музики в період російської окупації. Ми виграли фінансування Pitch UA 3 і провели мистецький конкурс, на якому переміг продакшен Phalanstery Films Іллі Гладштейна. Вони створять для нас перші дві серії, залучивши сценаристом Віталія Бардецького, а режисером — Сергія Лисенка, який працював над фільмом «У пошуках Сковороди».

Цього року, коли ринок був у критичному стані, ми не зупинялися та шукали нові можливості для виробництва якісного контенту — і вірю, що створили такі можливості іншим.

— Деякі групи зараз пишуть сценарії на після перемоги. Чи є й у вас такі завдання?

Григорій Тичина: Сьогодні найбільший фактор невизначеності на українському медійному ринку — це війна. Важко говорити, скільки ще триватимуть бойові дії, як зміниться суспільна свідомість під час війни, якими стануть українці після її завершення і якими мають бути мовники, щоб відповідати новим запитам і потребам аудиторії.

Медійний ринок драматично змінився й далі міняється. Ще рік тому хто міг уявити, що одна з найбільших приватних медіагруп, «Україна», зникне?  Ми не знаємо, якими великі канали вийдуть після випробування національним марафоном «Єдині новини», що триває вже 10 місяців. Маємо бути готовими відновити самостійне мовлення Першого в будь-який момент, адже не знаємо, коли припиниться марафон. Звичайно, цей фактор невизначеності тисне, але в нас є варіанти сіток каналу після перемоги. Команда, яка виробляє марафон, після війни інформаційно допомагатиме реінтеграції звільнених українських територій, соціальній адаптації українських воїнів, які повернуться з фронту, біженців у Європі, які повертатимуться до своїх українських домівок. Ціла низка проєктів, які зараз вимушено розійшлися по інших телеканалах Суспільного, зокрема великі спортивні, музичні й релігійні трансляції, повернуться на Перший.

Завдяки підтримці донорів ми можемо забезпечувати поточні видатки на виробництво, закупівлю прав на європейський контент і перекрити потреби сітки на наступні рік-півтора.

Легша ситуація щодо телеканалу «Суспільне Культура», який зберігся як самостійний гравець, як бренд, хоча й із додатковим контентним навантаженням від Першого.

Лук’ян Галкін: Частина проєктів власного виробництва, запущених на «Суспільне Культура», є універсальними. Редакційна рамка «Культури на часі», яка зараз має спільний знаменник — «чому це важливо для українців під час повномасштабної війни», — після перемоги зміниться на «чому це важливо зараз для країни, яка пережила найбільшу катастрофу у своїй новітній історії». Культура — це не щось поза політикою, культура — це фактично світоглядна основа політики.

— Які плани має Суспільне щодо виробництва дитячого й підліткового контенту? Які формати  ви хотіли б запропонувати для цієї аудиторії?

Григорій Тичина: У березні, коли ми перезапускали телеканал «Суспільне Культура», нам хотілося, щоб на ньому знайшла своєрідний прихисток українська малеча, адже дуже мало каналів мовили тоді поза межами марафону. Перед війною ми закупили пакет мультфільмів української анімації кіностудії імені Довженка, який у перші місяці мовлення крутився в ефірі кілька годин зранку і кілька годин у вечірній час. Зараз він транслюється в ранкових слотах із 6-ї до 9-ї ранку — це традиційний час для анімації на загальнонаціональних каналах.  Водночас ми хочемо розширити пропозицію для дитячої аудиторії. Нам вдалося відшукати кількох знаних європейських виробників анімації, які співпрацюють із найбільшими стримінговими платформами світу. Сподіваюся, наступного року ми побачимо в ефірі нові мультфільми.

Лук’ян Галкін: Акцент на виробництві дитячого й освітнього контенту роблять колеги з цифрових платформ. Якщо йдеться не про специфічний дитячий телеканал, то аудиторія відповідного віку все ж більше присутня в диджиталі.

За 2022 рік ми встигли напрацювати ефективну модель співпраці всередині платформ Суспільного. Хочемо, щоб не тільки телеконтент поширювався в інтернеті, а й контент диджитал-платформ — у телеефірі. Колеги з диджиталу запустили лінійку мультфільмів, наприклад «Тото», яка пройшла в нашому дитячому слоті.

Традиційно ми виробляємо телеверсії концертів, які відбуваються в Будинку звукозапису. Серед них проєкт «Я віртуоз», за допомогою якого молоді таланти знаходять шлях до світу класичної музики. Коли ми вимірювали перегляди, ми знали, що цей проєкт має попит в аудиторії. Саме телеверсію концерту ми створюємо такою, аби вона могла надихати молодих виконавців.

— Розкажіть про міжнародні телеринки, які пройшли восени і в яких Суспільне брало участь. Якими були ваші пріоритети участі в телеринку?

Григорій Тичина: Особливість Суспільного мовлення на українському ринку — те, що ми єдині є членами Європейської телерадіомовної спілки (EBU). Завдяки членству в EBU ми маємо доступ до програм обміну новинним, документальним, іншими видами контенту європейських громадських мовників. Фактично ми маємо право «першої руки» на придбання прав на трансляцію великих спортивних міжнародних змагань, таких як біатлон або чемпіонату світу з футболу.

Європейські громадські мовники — це здебільшого провідні медійні компанії на тих територіях, де вони працюють. Їхня робота не обмежується новинами, мистецтвом, культурою: вони виробляють багато розважального контенту. У сітці всіх провідних європейських громадських телеканалів стоять серіали й великі розважальні шоу. Порівнювати можливості великих ринків та українського ринку немає жодного сенсу. Щоб задовольнити потреби аудиторії в різних типах контенту, нам важливо було вийти на міжнародні ринки, які традиційно проводяться в Європі. Громадські мовники відіграють ключову роль у цих ринках.

Цього року Суспільне вперше було на чотирьох телеринках: заочно на весняному MIPTV в Каннах, очно на NATPE в Будапешті, UNIFRANCE Rendez-Vous in Biarritz  та осінньому MIPCOM у Каннах. Уперше в нашій історії ми представили каталог контенту власного виробництва.

MIPCOM у Каннах — фактично найбільший щорічний телеринок у Європі. Цього року його відвідало понад 12000 учасників зі всього світу.  На обох телеринках у Каннах, весняному й осінньому, організатори пішли назустріч Україні й запропонували взяти участь безкоштовно.

Олена Сікан: Суспільне в межах Українського павільйону в Каннах уперше особисто представляло бренд компанії й контент власного виробництва. Глобальною ціллю була проєктна інтеграція з медійними компаніями європейських країн, пошук і виявлення можливостей співпраці, а також поширення правдивої інформації про війну в Україні.

За дні виставок ми провели близько 75 зустрічей із партнерами з усього світу — європейськими телеканалами та найбільшими студіями. Основні домовленості стосувалися продовження прав на куплені раніше контентні пакети на 2023 рік, прямої закупівлі прав під потреби сіток мовлення та презентації каталогу документальних проєктів на дистрибуцію.

Олена Сікан

— Який контент ви представляли на ринках?  Які країни та компанії цікавились українським виробництвом?

Григорій Тичина: Суспільне за останні 5 років виробило понад 100 документальних проєктів і журналістських розслідувань, які здобули нагороди як в Україні, так і у світі. Так, нещодавно фільм-розслідування «Буча 22» отримав перше місце на фестивалі «Серце Європи» в Польщі.  Було сформовано спільний каталог з іншими медіагрупами України в межах ініціативи «Ukrainian Content. Global Cooperation», у якому представлені різні жанри контенту. Власний каталог Суспільного містить близько 50 проєктів на дистрибуцію.

— Чи вдалося вам продати свої проєкти? 

Олена Сікан: Так, звичайно, журналістські розслідування, документальні фільми і програми Суспільного знайшли покупців. Зараз ми на першому етапі розвитку дистрибуції прав на телеканали Польщі, Естонії, Латвії, Литви і Грузії. Окрім комерційної мети, ми намагаємося популяризувати суспільно важливий контент про реалії України й нашу культуру. Тому розглядаємо також пропозиції контенту на обмін.

Окрім readymade-контенту Суспільне пропонує ринку України і світу свою бібліотеку відеоматеріалів. Протягом цього року попит на такі права зріс, і ми розвиваємо й цей напрям. Як правило, уривками відео для включення в аудіовізуальні твори цікавляться виробники контенту.

— Чи вплинула війна в Україні на виробництво інших країн?

Григорій Тичина: Я почав їздити на телеринки на початку «нульових». Раніше бувало, що західні правовласники-продавці важко розрізняли ринки пострадянських країн. Багато західних великих мейджорів працювали через Москву. Зараз ситуація змінилась радикально — ми бачили на ринках відгомін подій, пов’язаних із війною. Мейджори втратили доходи від російської території, закриваючи свої представництва в Росії, хоча це був для них один зі значущих ринків. Світова телеіндустрія приєдналась до кампанії ембарго — на російські  компанії накладено табу, вони тепер персони non grata на цих ринках. Ми відчуваємо, наскільки радикально змінилося сприйняття того, що Україна — це самостійна держава з власним ринком, який постраждав через війну. Колеги сподіваються на перемогу України й розуміють, що після цього настане період відновлення. Вони вірять у цю перспективу й підтримують українців.

— Чи готові були учасники домовлятися про копродукцію?

Григорій Тичина: Війна об’єднала індустрію і «розв’язала проблему» пошуку спільної теми в контенті для різних країн — документалістика про українські реалії і вплив війни на ситуацію у світі є однією з ключових тем всіх обговорень за участі європейських мовників, де йшлося про копродукцію. Багато українців виїхали за кордон, тепер їм доводиться адаптуватися під нові реалії, що не могло не відобразитися на контенті. Люди почали більше цікавитися способом життя і культурою одне одного.  Ми бачили, що з’явилося багато контенту про Україну виробництва громадських мовників, знімальні групи яких зараз відвідують нашу країну, знімають війну і на гарячих ділянках, і в тилових містах.  Досить часто іноземні телеканали напряму замовляють контент, який їх цікавить, в українських продюсерів, дозволяючи при цьому безплатно транслювати його в телеефірі на території України.

— Чи багато  було документальних проєктів?

Григорій Тичина: Так, це один із важливих жанрів, який є в каталогах навіть мейджорів. У нас є кілька партнерів, із якими ми працюємо останні декілька років. Завдяки участі в Unifrance Rendez-Vous in Biarritz і в MIPCOM у Каннах сподіваємося, що нам вдасться розширити коло партнерів і українська телеаудиторія побачить нові цікаві документальні проєкти. Насамперед ми шукали історичний контент, європейський погляд на історію.

— Які формати були найпопулярнішими? Які тенденції у форматах серіалів ви могли б відзначити з пропозиції телеринку?

Григорій Тичина: Якщо абстрагуватися від українського контексту, то після пандемії COVID-19 бачимо сплеск інтересу до розважального контенту. Найбільше за останні роки були представлені різні формати dating show. У світі стрімко зростає популярність подібних «одноразових» та «легких» форматів після декількох років карантину. Стійка увага мовників світу до великого розважального шоу (одне з них — The Nation's Biggest Karaoke).

Олена Сікан: У документалістиці зростає кількість проєктів про інклюзію та залучення громадського діалогу (Make me Prime Minister, Back to school, The A Talk).

— Які пакети контенту ви купили чи плануєте купити за результатами телеринків?

Григорій Тичина: Ми опрацьовуємо підсумки наших зустрічей. Насамперед фокусуємося на великих пакетах документального продукту: історичного, культурологічного, пізнавального. Йдеться про журналістські розслідування, документальні фільми, історичні драми, кінофільми. Передусім нас цікавить контент європейського виробництва, а також прем’єри українських художніх фільмів.  Як я вже казав, хочемо представити аудиторії Суспільного нові мультфільми.

Лук’ян Галкін: Для нас важливий якісний серіальний продукт європейських виробників, зокрема маємо великий пакет Бі-бі-сі. Триває показ найкращих зразків фестивального кіно формату артмейнстрим, більш наближеного до глядача. Це фільми, які мали прем’єри на ключових фестивалях класу А, наприклад, Берлінале, Венеція, Санденс, Канни, або класика, якою ми пишаємося в нашому ефірі і яка залучає Україну до світового контексту.

— Як війна змінила показники ефективності для тих проєктів, які ви замовляєте й виробляєте самостійно? Чим вони мають стати для вашої медіагрупи, ринку та глядача?

Григорій Тичина: Ми втратили інструмент вимірювання — навесні припинила працювати телепанель. Зараз ідеться про відновлення панелі у 2023 році, але це буде спрощена модель вимірювання, яка охоплюватиме лише міста з населенням 50 тисяч+. Вибірка охоплюватиме лише 30 % української аудиторії. 70 % залишається за бортом. Це якраз невеликі міста і села — ті території, де багато глядачів Суспільного. Ми зараз обмірковуємо модель критеріїв ефективності в нових умовах. Нова панель показуватиме нам тенденції, але повністю релевантних для нас результати ми там не побачимо. Через це нам працюватиметься трохи важче, ніж нашим колегам. Тому що відрізняються завдання, а традиційне мірило успішності буде усіченим. Сподіваємося, що власний Центр досліджень, який розвиватиметься на Суспільному, допоможе нам коректно сформулювати свої показники ефективності для успішної роботи після перемоги.

Фото на головній: під час зйомок документального фільму «Made in колись»