У пошуках невловимого. Документальний фільм до 300-річчя Григорія Сковороди на Суспільному

У пошуках невловимого. Документальний фільм до 300-річчя Григорія Сковороди на Суспільному

11:54,
11 Грудня 2022
3607

У пошуках невловимого. Документальний фільм до 300-річчя Григорія Сковороди на Суспільному

11:54,
11 Грудня 2022
3607
У пошуках невловимого. Документальний фільм до 300-річчя Григорія Сковороди на Суспільному
У пошуках невловимого. Документальний фільм до 300-річчя Григорія Сковороди на Суспільному
Він був прототипом ідеального коуча на постійному тренінгу з особистісного розвитку.

— Сковорода народився!

— Зловімо його!

     Інтернет-мем

Ходила легенда, що колись, задовго до Шевченка, його портрети вішали в українських хатах поруч з іконами. На жаль, вигадка, але про щось вона каже: людина, яка за життя могла вважатися класичним лузером — сім’ї немає, свого дому немає, статків немає, кар’єри немає, — стала повноцінним лідером громадської думки й залишалася ним, доки не помінявся порядок денний. І потім ще довго, в тому числі в незалежній Україні, Григорій Савич Сковорода був «річчю в собі» (цілком у його власному репертуарі), у найкращому разі предметом наукових розвідок для вузького кола, портретом на 500-гривневій купюрі й героєм фольклору одного київського вишу. Дві обставини сприяли ренесансу Сковороди серед широкого загалу: власне, 300-річний ювілей, який трапляється раз в історії, та перебіг війни з Імперією, який змушує переглянути засади колективної свідомості українців, спробувати зрозуміти, де коріння їхньої стійкості та волі до свободи. Це була довга преамбула до розповіді про новий документальний фільм на замовлення Суспільного з очевидною назвою «У пошуках Сковороди» (автор сценарію Сергій Лисенко, режисер Максим Сметана).

Канон документального байопіка склався не вчора: народився, одружився (або не одружився), ведучий у кадрі (або без ведучого), локації, що мають стосунок до героя (або не мають), авторитетні коментатори (або не надто), головне, що екран — на 99% пряма ілюстрація тексту. Нічого не вдієш, так воно працює. Автори, вочевидь, відчували огиду до банальностей і наважилися зламати жанр, точніше, змішати жанри, використавши в розповіді елементи road movie й увівши в кадр двох досить умовних сучасних героїв, за легендою — студентів того самого вишу на Контрактовій площі.

Юрій Макаров. Фото: Олексія Темченка

Донедавна я дотримувався віри, що ігрові включення в документалку варто заборонити спеціальним декретом, хіба що раптом ти працюєш на Бі-бі-сі або ZDF. Я, власне, й досі так вважаю, але готовий розглянути варіанти, якщо автори мають уявлення про кінематографічну культуру. Цього разу, поза сумнівом, мають: «могилянці» Марічка й Богдан, які вирушили містами та селами України в пошуках Сковороди, виявилися симпатичними й органічними, дивитися на них приємно, а слухати цікаво попри очевидну постановочність, буквально «на межі», їхніх сцен.

Головним героєм фільму так чи так виявився не сам філософ у плоті, що зрештою очікувано (біографія відома пунктирно, прижиттєве зображення одне-єдине), а коло його ідей — моральні й екзистенційні проблеми просунутого українця кінця епохи бароко й, додам, кінця ілюзій щодо можливості вільного існування поза системою. Не претендуватиму на оригінальність, констатувавши, що на шляху до Сковороди сучасний читач має потребу в посередниках, гідах-тлумачах, надто вже безхитрісними, щоби не сказати наївними, виглядають окремі його тези. Втім у потоці асоціацій я час від часу згадую світлої пам’яті блаженнішого Любомира Гузара: він постійно ділився якимись простими думками, які могли здатися самоочевидними, але ніколи —банальними. В цьому була загадка його мудрості. Сковорода, поза сумнівом, міг висловлюватися складно й зашифровано, будучи цілком зануреним у сучасний йому гуманітарний контекст, проте предметом його амбіцій були найзагальніші і водночас найбільш конкретно-прикладні проблеми: щастя, самореалізація, самопізнання, серце, праця, сенс життя. Шукаючи зрозумілих сьогоднішнім юним хіпстерам аналогій, я знайшов нахабну формулу: в часи, коли не існувало ані психологів, ані психоаналітиків, ані курсів самовдосконалення (самі лише духівники-сповідники), він був прототипом ідеального коуча на постійно діючому тренінгу з особистісного розвитку.

В одному з інтерв’ю сценарист фільму (і сам титулований режисер) Сергій Лисенко казав, що для представників його покоління Сковорода перебував десь поруч із Джимом Моррісоном і Карлосом Кастанедою — додам від себе, і веселими бунтівниками Вудстока або Сорбонни-1968. Взірцевий хіпі XVIII століття був суголосний тим, хто поміняв курс громадської думки цілої західної цивілізації за допомогою не струнких трактатів і політичних декларацій, а всього лише чарівних пісенних формул і поетичних метафор. І вони ж, дорослішаючи, прогледіли монстра червоно-коричневого тоталітаризму, але чи це знецінює їхні досягнення?

Сковорода з’явився «за п’ять хвилин до» — напередодні епохи романтизму, коли сама по собі біографія митця або мислителя, його цілісний життєвий шлях разом із доробком почали сприйматися як кінцевий результат творчості. Самостійний і самодостатній інтелектуал Нової доби, він визначив для українців не кінцевий пункт, а радше вектор руху. Залишається загадкою, як він сприймав синхронні політичні колізії: поступове знищення автономії Гетьманщини, подальшу агресію імперії (серед іншого, за участі самих українців), зрештою, закріпачення більшості українців. Не помічав? Мирився? Вважав дрібницями порівняно зі сферою духу? Дивно, але ж це він написав «Оду про вольность» із цілком ясною апеляцією до Богдана Хмельницького, і він же стверджував: «Дух свободи внутрь нас родить». Звісно, для відповіді на такі непрості запитання потрібен не один документальний фільм, а мінімум курс академічних лекцій, але перший крок «у пошуках» зроблено. Подальший шлях долатимуть герої-могилянці, хіпстери, поліглоти, освічені завтрашні українці.

А допоможуть їм, зокрема, спікери фільму, філософи й культурологи, про яких варто тут згадати: Тарас Лютий, Володимир Єрмоленко, Наталія Кривда, Ростислав Семків, Вахтанг Кебуладзе, Анатолій Єрмоленко та інші — ті, хто доклався й докладається до того, щоби постать Сковороди, наша національна гордість, була обставиною життя не лише високочолих професорів, а, власне, всіх, хто має в цьому потребу.

Колаж: Суспільне

Я чекав, що подорож у фільмі закінчиться згідно з вимогами жанру: наші мандрівники приїдуть на місце, де філософ, передчуваючи відхід, викопав собі могилу й вимовив останню із сотень крилатих фраз. Натомість кінцевим пунктом виявляються руїни музею в Сковородинівці, знищеного російською крилатою ракетою. Життя виявляється досконалим сценаристом, пропонуючи красномовніші й переконливіші сюжети: ось він, дух свободи, ось те, що хоче його знищити, ось ті, хто готовий протистояти руїні, колись і сьогодні. Кінець фільму.

Посилання за темою:

Вийшов новий радіосеріал про Сковороду. У головних ролях — Ада Роговцева та Сергій Жадан

Starlight Media стала медіапартнером мистецького проєкту «Світ Сковороди»

Сковорода дійшов і до Вашингтона. Пам’ятник відкрили біля Українського дому

«Укрпошта» випустила марку до 300-річчя від дня народження Сковороди

Російські окупанти зруйнували музей Григорія Сковороди на Харківщині

Ілюстрація: Суспільне

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду