«Плавильний котел» Ігоря Кобрина: Донбас очима України

«Плавильний котел» Ігоря Кобрина: Донбас очима України

14:52,
18 Січня 2023
2358

«Плавильний котел» Ігоря Кобрина: Донбас очима України

14:52,
18 Січня 2023
2358
«Плавильний котел» Ігоря Кобрина: Донбас очима України
«Плавильний котел» Ігоря Кобрина: Донбас очима України
Трисерійний фільм Суспільного пропонує визначитися, чим є Донбас для довоєнної, воюючої і повоєнної України: втраченим раєм, валізою без ручки чи місцем великих надій.

Перше десятиліття незалежності України Донбас був просто одним із промислових регіонів України. Проголошена донбаська окремішність та необхідність зважати на особливості саме цього регіону, який складається з частин Донецької та Луганської областей (північ Луганщини — вже Слобожанщина, південь Донеччини — Приазов’я), увірвалася в наше життя восени 2004 року. Під час виборчої кампанії на противагу європейському вибору, який пропонував Україні Ющенко, почали говорити про якусь унікальну окремішність Донбасу, який, по-перше, «годує Україну», по-друге, ні в яку Європу нізащо не піде.  Потім ця окремішність була персоніфікована й прибула до Києва спеціальними потягами підтримувати свого кандидата Віктора Януковича, отаборилася на залізничному вокзалі, пила і вступала в беззмістовні дискусії із місцевими «бандерівцями».

Тоді й у наступне десятиліття Україну, якщо не всіх людей доброї волі, закликали «почути Донбас», нагадували, що «Донбасс никто не ставил на колени» і всерйоз заговорили про «народ Донбасу». Все це було смішно до першої крові, пролитої в Донецьку, Слов`янську, Краматорську та Маріуполі прибічниками «окремішності», які взяли в руки зброю за сприяння Росії. Потім була окупація частини Донеччини і Луганщини з оголошенням про створення фейкових «республік».

Спостерігаючи за цим усім, хтось міг справді подумати, що Донбас якийсь не такий, має особливу ірраціональну природу, раз із енергією, вартою кращого застосування, чинив спротив входженню України в цивілізований світ, а потім сам на себе накликав біду у вигляді «русского мира». Це як у тій приказці: на зло бабусі виморожу собі вуха.

Донбас весь час намагаються подати як регіон з особливими потребами, на які треба зважати, якщо ми хочемо об’єднати Україну (в тому числі — піти на якісь поступки, пожертвувати своїми цінностями, бо для Донбасу, мовляв, вони неприйнятні).

Можливо, історична документалістика краще допоможе зрозуміти, що з розмов про «донбаську ментальність», «народ Донбасу» і особливий шлях, яким має йти регіон, — правда? Таку спробу зробив режисер Ігор Кобрин у документальному серіалі «Плавильний котел», який вийшов на Суспільному 14 грудня.

Суспільне не дарма пишається цим продуктом, і не дарма її хвалять проукраїнські глядачі. Це зразок якісної документалістики з точно підібраною хронікою, частина якої з’являється в телеефірі вперше. І це ж треба — зняти цей фільм, за словами продюсера Сергія Заболотного, збиралися ще 2004 року. Тоді, коли мислячі люди почали звертати увагу на розмови про «окремішність» Донбасу. Дослідники-документалісти надумали з’ясувати, де ж цей Донбас був раніше, чому особливої уваги почав вимагати лише тепер, хто винен у тому, що Донбас такий, і що з цим усім робити Україні.

«Корифей української документалістики Ігор Кобрин крок за кроком досліджує коріння цієї унікальної спільноти та унікального явища — ретельно, з фактами й документами. Завдяки фільму ми зможемо нарешті сказати: так, ми почули Донбас»», — сказав виконавчий продюсер центральної редакції дирекції телебачення Суспільного Юрій Макаров.

Хоча фільм і показує Донбас із середини, препарує його історію з 1917 року, глядач бачить цю історію очима України. Оповідач за кадром не розділяє Україну й Донбас і не відділяє Україну від Донбасу. Не розмежовує, а вводить у загальний контекст непростої, багато в чому трагічної й героїчної історії України ХХ століття. Можна було б зазирнути в давніші часи. Проте Ігор Кобрин своїм фільмом, особливо третьою серією під назвою «Вітрина», демонструє м`яку наполегливу категоричність. Ті проблеми, які Україна має з Донбасом, рукотворні — створені штучно в повоєнному СРСР зусиллями Москви.

За великим рахунком, «Плавильний котел» міг вкластися в одну серію на 60—70 хвилин і обійшовся б без перших двох, які виконують роль своєрідної експозиції. Ні, вона не задовга, не затягнута, відеоряд підібраний точно й ретельно, зі знанням справи, і дивишся й слухаєш на одному диханні. Проте ця задовга інтродукція потрібна тут так само, як задовгий — може видатися — вступ до основної частини цього тексту. Перші дві серії — «Зашморг» і «Фортеця» — вкотре переповідають загальну історію боротьби й поразки Першої української революції, в якій Донбас шукав своє окреме місце, але не знайшов. Сюди ж — українізація 1920-тих, Голодомор і сталінський терор 1930-тих, Друга світова війна, німецька окупація, згадка про «Молоду гвардію» як чи то реального, чи то роздмуханого пропагандою з незначного факту руху підлітково-юнацького опору.

Хоча Ігор Кобрин робить окремий, суто «донбаський» акцент на тому, що раніше якось проходило повз увагу. Стаханівський рух, — ясна річ, породження більшовицькою пропаганди, — подавався як возвеличення шахтаря, людини праці, трударя з мозолястими руками, робітника в автентичному вигляді. Але коли в 1930-ті шахтарі стали героями кінофільмів, наприклад, стрічки «Велике життя» Леоніда Лукова, подвиг цей із трудового перетворився на воєнний. Шахтарі в фіналі дружно йдуть «громить в бою врага», як раніше трактористи в однойменному фільмі попереджали: «Мы будем бить повсюду и везде». Шахтар, символ Донбасу, усвідомив себе парамілітарною силою. Що й почало проявлятися на Антимайдані, який переріс в «ополчення Донбасу», а ним уже скористалась Росія.

Вкраплення з власне донбаської історії згадуються в загальноісторичному контексті і до третьої серії є лише деталями сценарію. Але «Вітрина» — нарешті збільшувальне скло. Ретельний дослідницький погляд на Донбас як штучно створений умовний соціалістичний рай. Регіон, який був до більшовицької окупації самоокупним, від 1960-тих і  надалі перетворився на дотаційний, збитковий та ідеальний з точки зору маніпуляцій. Відверто кажучи, лояльність шахтарів Росія без зайвих мук сумління купила. Знецінивши при цьому інші професії на Донбасі.

І цікавий момент: від середини 1970-тих акцент Донбасу змістили з промисловості, з шахтарів на «Шахтар» — футбольну команду й однойменний футбольний клуб. Фізкультура і спорт у тоталітарних державах вивищуються там, де в усьому іншому стагнація і криза. Адже спортивна підготовка залежить від самих людей. Натомість організація промислового виробництва, економіка, загальна культурна й освітня політика — все ж прерогатива тих, хто керує, а не тих, хто тренується на турніку в своєму дворі. Проте саме на футболі виявилася побудованою радянська й пострадянська ідентичність Донбасу, що виявив у своєму нашумілому документальному фільмі «Інший Челсі» (2011) німець Якоб Пройс.

Ближче до фіналу Ігор Кобрин дає надію на відродження потенціалу Донбасу. Кадри 1980-тих показують молодих енергійних людей, які намагаються вибудувати бізнес-модель і перезапустити підприємства, аби вони не були дотаційними. Натомість не показано, як будівничий потенціал Донбасу трансформувався в руйнівний: ті, хто в 1991 році вітав Незалежність і мав великі надії на розвиток у межах єдиної держави, в 2000-ні заговорили про Україну-дармоїдку, яку годує Донбас.

А фінал трисерійної стрічки — своєрідний «донбаський тупик». Глухий кут, у який радянська Росія завела дві області України, і разом із ними всю державу. І тепер Україна постійно намагається знайти відповідь, що робити з Донбасом. І розводить руками: переагітувати неможливо; купити лояльність — є небезпека потрапити в залежність від шантажиста й постійно платити відкупне; позбавити російського впливу — бракує ресурсів.

Але користь «Плавильного котла» — в можливості для тих, хто хоче це усвідомити. Й самому для себе визначитися, чим є Донбас для довоєнної, воюючої і повоєнної України: втраченим раєм, валізою без ручки чи місцем великих надій.

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду