«Адвокат диявола» в «Розсекреченій історії», або Чого не покажуть на NewsOne

У новому сезоні «Розсекреченої історії» на Суспільному ведучий, кандидат історичних наук Олександр Зінченко, як і раніше, послідовно й переконливо доводить, що українську історію треба знати. Принаймні, щоб не наступати на чергові історичні граблі, на яких українці танцюють уже сто років.

Проте четвертий випуск програми 17 листопада став дуже неординарним. Починаючи з назви — «Адвокат диявола. Як судили Стуса і Кунцевича?». Ті, хто в темі, одразу ж зрозуміли, що мова піде про участь у процесах над радянськими дисидентами Віктора Медведчука в ролі їхнього адвоката.

Про те, як саме пан Медведчук «захищав» дисидентів, насправді виступивши в ролі прокурора, можна було б і не згадувати, якби не його демонстративно-нахабне повернення в публічну політику останнім часом. Але ще більше тривожить те, що голова одіозної організації «Український вибір» непрямо отримав контроль над щонайменше двома інформаційними ресурсами. Відтак телеканали «112» та NewsOne стали просувати в ефірі проросійські меседжі, а СБУ в деяких із них вбачає «кліше російської пропаганди».

Саме тому цю постать варто аналізувати. У тому числі й минуле успішного й дуже багатого юриста.

Вислів «адвокат диявола» взято зі старовинних богословських дискусій між ученими теологами, один із яких на час диспуту ставав цим адвокатом, тобто намагався збити з праведного шляху святих отців. Але в богословській дискусії роль «адвоката диявола» була умовною й дуже тимчасовою. У нашому ж випадку Медведчук постає захисником диявольської машини зі знищення людей, яким був колись Радянський Союз, а нині в тому чи іншому вигляді постає РФ.

Річ навіть не в тім, що пан Медведчук є кумом президента абсолютно ворожої до України держави. Річ у тім, що він не вважає за потрібне бодай відхреститися від своєї участі у процесі над українськими дисидентами, будучи переконаним у власній правоті.

Про це й говорили учасники програми — той самий Микола Кунцевич, політв'язень СРСР, прізвище якого винесли в назву випуску; адвокат Роман Титикало, один із авторів публікації про роль Віктора Медведчука в суді над Василем Стусом на «Українській правді»; історик Анатолій Русначенко та журналістка «Радіо Свобода», дослідниця справи Стуса Софія Середа.

Бекґраунд пана Медведчука та його фактично прокурорська роль у процесі над Стусом не становлять жодної таємниці. Але це чомусь не завадило йому зайти у велику українську політику наприкінці 90-х — початку 2000-х. Наступного року, під час парламентських виборів, ситуація може повторитися, адже українці, як показує історія, зокрема й нещодавня, мають украй коротку пам'ять.

Саме тому українському виборцеві варто ще і ще раз нагадувати, як поводився Віктор Медведчук у часи тоталітаризму.

Дякувати богові, на те ще є живі свідки, один із яких, Микола Кунцевич, дожив до наших часів і може поділитися своїми спогадами, як його «захищав» Віктор Медведчук.

Ця історія вражає тим, що заперечує відому тезу на захист самого Медведчука, мовляв, останній у суді не міг інакше, бо проти безжальної машини тоталітарного судилища не попреш. Та й сам Віктор Медведчук у своєму єдиному синхроні, використаному в програмі «Розсекречена історія», запевняє, що його клієнт Василь Стус справді займався антирадянською агітацією, а отже був винним у кримінальному злочині, згідно з кваліфікацією статті 62 радянського Кримінального кодексу. Отож, каже нинішній голова партії «За життя», його поведінка, тобто визнання вини свого підзахисного, що, як підкреслив правник Роман Титикало, було неприпустимо навіть за радянськими канонами, цілком відповідала тодішнім законам.

Роман Титикало пояснив, що адвокат може виступати проти свого підопічного в єдиному випадку — коли клієнт обмовляє себе в суді, визнаючи власну провину. Визнання ж провини клієнта, тобто те, що зробив Віктор Медведчук у жовтні 1980 року під час процесу над Василем Стусом, суперечить усім правилам захисту.

Микола Кунцевич натомість розповів про свого першого адвоката, який настільки чесно виконував свою роботу, що домігся, аби його підопічному інкримінували не політичну 62-гу статтю, а звичайне хуліганство. Відтак хлопець не поїхав на Сибір, а відбував свій трирічний термін у дрогобицькій колонії. Уже там на нього відкрили нову справу — за те, що прочитав зі сцени уривок із поеми Євгена Євтушенка «Братская ГЭС». Незважаючи на те, що поему було надруковано в журналі «Юность», тюремне начальство почуло в поетичних рядках антирадянщину.

У новій справі був потрібен адвокат, і, як згадує Микола Кунцевич, слідчий дав його матері список державних захисників, але ткнув при цьому в прізвище Медведчука.

Далі історія розвивалася цілком у логіці «захисту» Василя Стуса.

Коли підсудний попросив провести експеримент, щоби судді впевнилися — все, що він читав зі сцени тюремного клубу, надруковано в офіційному всесоюзному журналі, адвокат виступив проти. Ба більше, коли прокурор вимагав для підсудного позбавлення волі на три роки, адвокат сказав, що той забув приєднати до цього терміну рік і 9 місяців, які Микола Кунцевич недосидів за перший «злочин».

Ця відповідь на запитання Олександра Зінченка, чи мав змогу адвокат у радянські часи захистити дисидента, яке він поставив іще й перехожим на київській вулиці, виявилася вичерпною.

Але в офісі пана Медведчука так не вважають. Журналістка й дослідниця справи Стуса Софія Середа розповіла, як після передачі «Радіо Свобода» за участі Миколи Кунцевича її сторінку в соцмережі з посиланням на ефір атакували боти. Вони твердили, що це політичне замовлення проти Віктора Медведчука або ж розпорядження Держдепу США, яке за грубі гроші виконав політв'язень радянських часів.

На що пан Кунцевич лише реготнув, мовляв, от халепа, а я й не знав, бо ніхто не платив!

Зачепили у програмі й реакцію Медведчука та його поплічників на вилучення деяких епізодів із художньої стрічки про життя Василя Стуса, які мали б описувати поведінку його адвоката. Олександр Зінченко нагадав глядачам, що юристи Віктора Медведчука у відповідь пообіцяли засудити авторів стрічки, якщо ті таки знімуть вилучені зі сценарію епізоди.

Роман Титикало обурення суспільства (на жаль, далеко не всього. — Авт.) оцінив дуже схвально. Він сказав, що, минуле треба проговорювати, бо лише так ми зможемо позбутися його тяжіння й прокляття.

Олександрові Зінченку можна було би закинути суб'єктивність, адже ніхто з його гостей не виступив на захист Віктора Медведчука. Бодай задля демонстрації «змагальності сторін». Але на те є цілком об'єктивні причини. Як розповіла Софія Середа, її редакція кілька разів просила прокоментувати ситуацію щодо програми «Радіо Свобода», надсилаючи запити в офіс Медведчука, але у відповідь у найкращому разі отримували хіба що переадресування. Більшість запитів від «Радіо Свобода» там узагалі ігнорували.

У «Розсекреченій історії» на Суспільному ніколи не апелювали до емоцій, керуючись виключно задокументованими фактами з архівів. Випуск «Адвокат диявола. Як судили Стуса і Кунцевича?» винятком не став.

Попри всю кричущість поведінки Віктора Медведчука як адвоката під час процесів над радянськими дисидентами, учасники цього випуску «Розсекреченої історії» не дозволили собі скотитися в пафос його викриття.

Адже це вже давно зробила сама історія. Шкода лише, що в українських реаліях вона любить повторюватися. Можна пошкодувати ще й за тим, що про минуле Віктора Медведчука якщо й розкажуть на каналах «112» чи NewsOne, то лише як приклад відданості Закону.

comments powered by Disqus