Інформаційна гігієна: як вберегти глядачів від псевдоекспертів

media-society-psuga.blogspot.com

Питанням про те, як вберегти громадськість від впливу таких заангажованих експертів, задався відомий британський журналіст і письменник Джордж Монбіо (George Monbiot).  У  колонках для видання The Guardian – від 29 листопада та 12 груднявін виводить три правила «інформаційної гігієни», виконання яких дозволило б применшити маніпулятивний вплив кишенькових аналітичних центрів на громадську думку та державну політику.

По-перше, журналісти завжди мають вивчати спікерів, у яких вони беруть коментарі, і досліджувати їхні зв’язки, насамперед фінансові, з бізнес-структурами, що зацікавлені у вирішенні обговорюваного питання на свою користь.

По-друге, якщо такі зв’язки очевидні, слід розуміти, що експерт навряд буде неупередженим. А це означає, що журналіст зобов’язаний повідомити про це своїй аудиторії. Так люди будуть розуміти контекст і зможуть більш критично оцінювати слова спікера.

По-третє, самі аналітичні центри мають оприлюднювати джерела свого фінансування і надавати відповідну інформацію на журналістські запити. «Будь-хто, хто чесно заявляє про свої інтереси, має право висловитися», – пише Монбіо і закликає журналістів не давати слова тим організаціям, які наполегливо приховують імена своїх спонсорів.

На його думку, критично важливо, аби ці правила насамперед виконували громадські мовники. Вони мають стояти осторонь відстоювання комерційних інтересів, і саме така позиція донині забезпечувала їм значно вищу довіру суспільства, аніж її мають приватні ЗМІ. 

BBC як антиприклад

Власне, спонукала Джорджа Монбіо до написання колонок на цю тему ранкова програма Today на громадському радіо BBC Radio 4 за 28 листопада.

«Редакційні настанови BBC нічого не важать? Я запитую про це, бо вони ігнорують їх кожного дня, коли не розкривають комерційних інтересів запрошених ними експертів», – такими словами почав він свою першу колонку.

Його обурив випуск програми, під час якого обговорювали дискусійну і болючу для Великобританії тему доцільності введення, за прикладом Австралії, єдиного дизайну пачок для  усіх марок сигарет. Незалежним експертом з цього питання запросили Марка Літтелвуда (Mark Littlewood), директора Інституту економіки (Institute of Economic Affairs), який, що достеменно відомо, вже не перший рік отримує фінансові дотації від тютюнових компаній – British American Tobacco, Philip Morris International та Japan Tobacco International. 

Слухачів BBC Radio 4 про прямий зв’язок Інституту економіки з тютюновим бізнесом, а отже потенційну заангажованість гостя, не повідомили. А це, на думку Монбіо, є порушенням їхніх прав з одного боку, і журналістських стандартів – з іншого.

«Я би не мав жодних претензій до BBC, якби вони повідомляли про можливі приховані інтереси представників цих аналітичних центрів… Це важливо, бо багато слухачів BBC  сприймають його як неупереджене джерело інформації, що, на відміну багатьох інших ЗМІ, стоїть осторонь відстоювання чиїхось корпоративних інтересів шляхом формування відповідної громадської думки», – зазначає журналіст.

Отже, гостем програми Today стає експерт, який виступає проти посилення антитютюнового законодавства. Слухачів не повідомляють, що ця людина сама ймовірно зацікавлена у тому, аби ніякого посилення не відбулося. Замовчування цього факту Монбіо називає прямим порушенням трьох пунктів редакційних настанов BBC:

– 3.4.7. обов’язково попередньо перевіряти особу гостя, аби упевнитися у його компетентності;

– 3.4.12. вказувати джерела інформації, яку поширюють гості студії, та надавати дані про організацію або фірму, яку вони представляють для того, аби глядачі могли належним чином їх оцінити;

– 4.4.14. не сприймати як щось беззаперечне сказане представниками різних інституцій (приміром, вчених, журналістів, дослідників або представників благодійних організацій) і обов’язково попереджувати глядачів, якщо обговорюване у студії питання прямо торкається інтересів гостей студії.

Оскільки жодне з цих правил, на думку Джорджа Монбіо, не було виконано, він надіслав скаргу на BBC Radio 4 з вимогою публічних пояснень ситуації. Те ж саме закликав зробити своїх читачів.

Керівництво BBC на скарги відреагувало і дало таку відповідь: 

«Ми не вважаємо, що було доцільним або необхідним вказувати джерела фінансування Інституту економіки, які він сам не публікує у відкритому доступі. Ми представили Марка Літтелвуда як курця, що має вказати аудиторії на його ймовірне ставлення до питання. Також ми  повідомили, що він є директором Інституту економіки. Тим не менш, погоджуємося, що було би краще, аби ми вдалися до нашої традиційної практики і описали інститут як незалежну аналітичну установу, що б показало слухачам не лише особистий, але й ідеологічний фон аргументів гостя».

Ці аргументи суспільного мовника Монбіо назвав абсурдними.

«BBC дійсно вважає, що їхні слухачі не мають знати, що гість, який виступає проти посилення контролю над тютюном, фінансується тютюновою індустрією? І кому взагалі важливо, є Інститут економіки приватним чи урядовим аналітичним центром? Це мало про що пояснює. Значно промовистішим є те, від чийого імені цей центр говорить», – вважає оглядач  The Guardian.

І додає, що відмова BBC вказувати джерела фінансування інституту лиш через те, що сам інститут не хоче їх розкривати, виглядає ще більш смішно і непрофесійно:

«Відсутність прозорості має мотивувати до більш прискіпливої перевірки, а не навпаки… Така позиція BBC дозволяє будь-кому називати себе незалежним експертом, навіть якщо він по шию загруз у корпоративних грошах». 

Тож таке пояснення Джорджа Монбіо не влаштувало, тому він надіслав у BBC повторну скаргу. Відповідь не забарилася.

«Окрім інформації у статті, не існує достовірних підтверджень того, що Інститут економіки фінансується тютюновими компаніями. Тому ці заяви є голослівними. Але навіть не це є ключовим у даному питанні. Наш головний аргумент полягає у тому, що ми вказали, що Марк Літтелвуд є курцем, а його інститут – недержавною установою. Вважаємо, що цього є цілком достатньо, аби слухачі могли відповідним чином ідентифікувати його позицію».

Автор The Guardian спростовує твердження BBC про те, що немає перевірених доказів зв’язків тютюнових компаній та Інституту економіки. В якості доказу, наводить цитати представників Philip Morris International та Japan Tobacco International з публікацій у інших британських ЗМІ, в яких вони цей зв’язок підтверджують. Крім того, додає він, у внутрішніх документах тютюнових компаній, які були опубліковані 2002 року на вимогу суду, знаходимо підтвердження, що Інститут економіки отримує гроші від тютюнників ще з 1963 року.

Монбіо закликає своїх читачів продовжувати скаржитися на BBC для того, аби таки вплинути на них і змусити «змінити свою редакційну політику, де прірва між редакційними настановами та практичною їх реалізацію є занадто великою».

Аби посилити тиск на суспільного мовника, журналіст створив онлайн-петицію з вимогою до BBC завжди розкривати аудиторії фінансову заангажованість  спікерів у тих темах, в обговоренні яких вони беруть участь. 

«Це важливо, оскільки ВВС має репутацію неупередженого джерела інформації, що стоїть осторонь відстоювання чиїхось корпоративних інтересів. Однак відсутність відвертості з боку їхніх працівників ставить це під сумнів.

Майже кожного дня, у новинах і програмах про поточні події на BBC дають ефірний час організаціям, що називають себе аналітичними центрами, які, однак, відмовляються розкривати свої фінансові інтереси.

Люди, що представляють ці аналітичні центри, часто обговорюють теми, що напряму стосуються інтересів великих корпорацій, але відмовляються зізнаватися,  чи вони самі отримують від них гроші.

Одним із останніх таких прикладів є інтерв'ю щодо уніфікованої упаковки для всіх марок сигарет з Марком Літтлвудом, директором Інституту економіки, під час  радіопередачі Today. Ні редакція програми, ні сам Літтелвуд не повідомили, що його інститут протягом багатьох років отримує гроші від British American Tobacco, Philip Morris і Japan Tobacco International.

У відповідь на скарги, BBC відмовилися визнати, що вони зобов’язані повідомляти аудиторію про такий конфлікт інтересів їхніх гостей. Навіть попри те, що така позиція прямо суперечить редакційним настановам BBC. Здається, вони вважають, що слухачі не мають знати, що хтось, хто виступає проти посилення регулювання продажу тютюнових виробів, фінансується тютюновою промисловістю. Це дозволяє людям, які є корпоративними лобістами виступати в якості незалежних експертів.

Звісно, будь-хто, хто чесно заявляє про свої інтереси, має право висловитися. Однак ми закликаємо BBC не надавати ефірний час для обговорення спірних суспільно важливих питань представникам організацій, які відмовляються повідомляти, хто їх спонсорує. Фінансові інтереси гостей студії мають бути відразу поясненні глядачам, у той момент, коли їм представляють експертів».  

Станом на 19 грудня петиція назбирала понад 7 тис. підписів.

Контекст і глибина проблеми

Подібні до Інституту економіки аналітичні центри, які отримують гроші від бізнес-структур, виступають насамперед їхніми лобістами та  піарниками, переконує Монбіо. Їм значно легше потрапити у ЗМІ в якості експертів, завуальовано просувати інтереси бізнесу і вводити громадськість в оману.

«Не тільки я так вважаю», – пише він і цитує Джеффа Джадсона (Jeff Judson) та Девіда Фрума (David Frum). Перший є «ветераном корпоративного лобізму», так його називає сам Монбіо. Другий – журналістом та колишнім спічрайтером з економічних питань екс-президента США Джорджа Буша. У своїй роботі він тісно співпрацював з Американським інститутом підприємництва, а в одній зі статей відверто заявив, що аналітичні центри «дедалі частіше виконують роль піар-агентств, які конструюють альтернативні системи знань…»

Щодо Джадсона, то Монбіо радить усім почитати його «сповідь лобіста» – статтю, під назвою «21 причина, чому незалежні аналітичні центри є найбільш ефективними інструментами впливу на державну політику». Серед причин, які він у ній наводить, читаємо: аналітичні центри прекрасно володіють інструментами впливу на громадську думку – не гірше, аніж топові PR-агенції. При цьому, їхні послуги значно дешевші, а довіра до них громадськості – в рази вища. Саме вони стають джерелом ідей та фактів для незліченної кількості ЗМІ. Журналісти самі звертаються до них за коментарями. Політики і законотворці постійно використовують їхні дослідження для аргументації своєї позиції. Все це робить подібні інституції ідеальним інструментом для прихованого лобіювання інтересів бізнесу. А завдяки законодавчому дозволу не розголошувати джерела свого фінансування, вони стають майже невразливими до критики. 

comments powered by Disqus