Як улаштоване суспільне мовлення Франції

cita.com.ua

Продовжуємо серію матеріалів про суспільне телебачення різних держав, попередні статті: Канада, НорвегіяБританія, Німеччина, Японія, Нова Зеландія, Швеція, Бельгія,ФінляндіяЯпоніяСШАЕстоніяПольща.

Суспільне мовлення у Франції здійснюється декількома компаніями – Французьке телебачення (France Télévisions, далі FT), Французьке радіо та ARTE.

Набір каналів холдингу FT, що існує сьогодні, сформувався на початку 2000-х років відповідно до оновленого Закону про свободу комунікацій, що мав на меті посилити суспільний сегмент мовлення.  До нього входять:

France2 ­­загальнонаціональний канал, створений з метою інформувати, розважати та просвітлювати глядача, пропонує різноманітну ТБ-програму;

France3 пропонує загальнонаціональний та регіональний контент відповідно до чотирьох основних географічних регіонів країни. Основний акцент це програми на історичну тематику, а також життя регіонів;

France 4  позіціонує себе як канал для аудиторії від 20 до 40 років. Тут можна побачити різножанрові програми, але здебільшого це розважальний та культурний напрямок. Канал є певним французьким аналогом ВВС3 (спорт, сіткоми, мистецтво, музика);

France 5 – освітній канал, що через аудіовізуальну складову намагається донести інформацію, викликати зацікавленість та посприяти поширенню знань.

Outre-mer 1ère  – мережа радіо- та телеканалів 9-ти заморських територій та департаментів Франції;

France Ô – супутниковий міжнародний канал про заморські території Франції.

До групи FT також входить низка дочірних кінокомпаній та компанія з виробництва реклами. Окрім цього, FT є акціонером п’ятьох тематичних каналів (Ma Planète, Planète Thalassa, Gulli, Mezzo та Euronews), а також володіє долею капіталу чотирьох французьких компаній мовлення (France 24, CFI, TV5 Monde, ARTE). Щотижня частка FT складає близько 80% від загальної ТБ-аудиторії.

Головна будівля France Télévisions (фото - France Télévisions - сс

Канал ARTE був створений у 1992 році сумісними зусиллями телекомпаній Arte France та ARTE Deutschland GmbH – дочірнього відділення двох основних суспільних мовників Німеччини ARD та ZDF, які прагнули перенести співробітництво між двома країнами у новий культурний вимір. ARTE транслюється на всій території Європи німецькою та французькою мовами. У Франції мовлення здійснюється на каналі France 5 виключно в період між 19-00 та 3-00; основний контент – високоякісні культурні програми, документальне кіно та ток-шоу.

І, нарешті, Французьке радіо здійснює мовлення через декілька мереж та радіостанцій – France Inter, France Info, France Musique, France Cultur, Radio Bleue, FIP, Le Mouv' та RFI - Міжнародне французьке радіо, що покриває території за межами Франції, переважно – країни Африки.

Управління

Діяльність приватних та суспільних телекомпаній контролює Вища рада з питань телерадіомовлення (Conseil supérieur de l'audiovisuel). До її складу входять дев'ять членів, з яких три призначаються президентом і по три головами обох палат парламенту з числа видатних діячів мовлення, культури та академічних кіл. Це незалежний неупереджений орган, члени якого обираються на 5 років без права переобрання. Вони не можуть мати комерційних інтересів у сфері мас-медіа і навіть не мають права працювати на телебаченні або радіо після відставки.

Рада регулює діяльність радіомовного та телевізійного сектору через численні повноваження (розподіляє радіо-, телевізійні та супутникові частоти і ліцензує кабельні канали, призначає керівників державних теле- і радіокомпаній, стежить за неупередженістю мовлення в період виборів, а також за дотриманням квот на імпортну продукцію, охороняє права дітей та молоді, карає порушників закону шляхом штрафів або тимчасового припинення передач тощо). Одне із завдань ради не допускати зловживання телебаченням як інструментом особистої влади або комерційних інтересів.

Вищими органами управління всередині організацій-мовників є відповідні адміністративні ради, які формуються за схожим порядком. Адміністративна Рада складається з 14 членів: 2 члени призначають Національна асамблея та Сенат, 5 – Уряд (з державних службовців), 5 – Вища рада з питань телерадіомовлення (з яких один має представляти неурядові організації, один – Французькі заморські території та департаменти, один – кіноіндустрію), 2 – трудовий колектив організації суспільного мовлення.

Фінансування 

До 2000 року вплив політичних чинників на визначення розміру щорічного фінансування суспільного мовлення у Франції був досить значним. Участь у формуванні пропозицій щодо щорічного бюджетного фінансування суспільного мовлення брали Міністерство з питань комунікацій та Міністерство фінансів, розроблені ними пропозиції затверджувалися Прем’єр-міністром, після чого передавалися на розгляд парламенту. Парламент міг вносити зміни до відповідних пропозицій, у тому числі – переглядати загальний обсяг фінансування та напрями використання відповідних коштів, наприклад, на капітальні інвестиції та оплату праці. Відповідно, ступінь самостійності організацій суспільного мовлення у власному фінансовому плануванні був досить невисоким.

Дім Radio France у Парижі, збудовано 1968 р. (фото - Gérard Ducher - сс

У серпні 2000 року до законодавства про телебачення і радіомовлення було внесено суттєві зміни, спрямовані на вирішення проблеми надмірної фінансової залежності суспільного мовлення від держави. Зокрема, передбачалося, що обсяг фінансування організацій суспільного мовлення визначатиметься на підставі багаторічних угод (на 3 або 5 років), які укладалися кожною з організацій суспільного мовлення з урядом. В цих угодах визначався обсяг щорічного фінансування суспільного мовлення, а також конкретні обов’язки відповідних організацій, у тому числі – щодо впровадження інноваційних технологій та забезпечення різноманітності програмного контенту. У 2009 році розпочалася реформа державного телерадіомовлення за ініціативи тодішнього президента Ніколя Саркозі, в рамках якої передбачалося ­заборонити рекламу на державних каналах, але спершу заборонили рекламу з восьмої вечора до шостої ранку. Згідно пропозицій Саркозі реклама мала повністю зникнути з ефіру суспільного телебачення до 2011 року, але мораторій було відтерміновано до 2015 року. Відмова від реклами, вочевидь, принесла мільйонні збитки холдингу, і підвищення абонплати не врятувало ситуацію. Відомо, що, новий Президент Франції Франсуа Олланд, усвідомлює суперечливість реформ попередника і планує нові реформи.

На сучасному етапі держава фінансує мовників на 25%-30%, інша частина надходить зі спеціального податку та комерційної діяльності.

Разом з єдиним податком на нерухомість (taxe d’habitation) населення сплачує податок за перегляд телевізійних каналів (la redevance audiovisuelle). При повному позбавленні від сплати податку на нерухомість власник автоматично позбавляється сплати податку за перегляд телебачення. Спеціальний податок на телебачення і радіо покриває приблизно від третини до половини витрат мовників, решта фінансування здійснюється через прибутки від рекламної діяльності. За перегляд ТБ у 2012 році французи мали сплатити €125 за рік (для порівняння у 2007 €116 за рік), у заморських департаментах – €80.

У 2010 році прибуток від податку склав 2 472, 7 млн (для порівняння, €1 834,3 млн – у 2006 році), від реклами – €485 млн (для порівняння, €833,60 – у 2006 році).

До 2005 року контроль за сплатою абонентської плати здійснював спеціальний структурний підрозділ Міністерства фінансів Франції, в якому працювало близько 1400 службовців і на утримання якого Державний бюджет виділяв в €73,5 млн. При цьому контрольні повноваження органу були суттєво обмежені – його посадові особи не мали право проводити перевірки встановлення телевізійних та радіоприймачів безпосередньо в житлових помешканнях. Проблему було вирішено шляхом віднесення абонентської плати до переліку місцевих податків – починаючи з 2005 року контроль за її сплатою здійснюють податкові органи.

Щороку під час затвердження фінансового законодавства Парламент на основі доповіді, представленої членами фінансових комісій Національних Зборів та Сенату, встановлює розміри податку на використання телевізійних приймачів і затверджує розподіл доходу від цього податку між суспільними телерадіокомпаніями. У розподілі доходу Парламентом враховується бюджетний проект кожної телекомпанії, зміни її діяльності та власні ресурси, її зусилля в створенні програм, а також зобов'язання перед аудиторією.

Центр France Télévisions у Парижі, збудовано у  1998 році (фото Flickr - pdstahl - cc)

Програмна політика

Загальною вимогою до програм суспільного мовника є їх позапартійність, коректність і пропорційність. Відповідно до законодавства, суспільний мовник зобов'язаний включати в програми заяви та повідомлення Уряду Франції. Трансляція парламентських дебатів здійснюється під контролем парламентської комісії.

Суспільний мовник повинен також забезпечити різноманітність сітки мовлення, керуючись тими ж правилами, які діють щодо внутрішнього різноманіття в програмах, з урахуванням необхідності задоволення потреб різних груп населення.

Окрім того, що реклама заборонена у прайм-тайм, вона також не може переривати трансляцію художніх фільмів.

Вища рада з питань телерадіомовлення слідкує, щоб не менше 40%  програм йшли французькою мовою, європейським програмам повинно відводитися не менше 60% часу. Канали зобов’язані також витрачати мінімум 15% доходу на створення оригінальної ТБ-продукції та мінімум 3% – на виробництво французьких фільмів.

Інтеграція в інтернет

За інформацією FT сайти каналів компанії відвідують більше 3,5 млн відвідувачів щомісячно. Компанія також ініціювала кілька інтернет проектів, які успішно розвиваються. Наприклад, у 2003 році при підтримці Міністерства освіти, стартував lesite.tv ресурс навчальних відео.  У 2010 запущено pluzz.fr, на якому протягом тижня після телетрансляції можна подивитися до 80% контенту каналів France 2, France 3, France 4, France 5 та France Ô. Після цього періоду перегляд програм доступний лише за певні кошти.

Існує також корисний ресурс Curiosphere.tv французьке освітнє веб-ТБ створене з метою надати освітянам та батькам найкращий аудіовізуальний контент для громадської освіти дітей та популяризації культури.

Джерела:

Правове регулювання суспільного мовлення: стандарти ЄС, Ради Європи та досвід країн-членів Євросоюзу. Київ, 2007; Ковриженко Д. Фінансування суспільного мовлення в країнах Європи. Київ, 2008; Общественное телевидение за рубежом: Франция; FTV: RapportAnnuel, 2010; Матеріали сайтів «Телекритика», «RapidTV».
comments powered by Disqus