18 жовтня в Будинку кіно відбулася презентація документального фільму Координаційного центру мовлення національних меншин Суспільного «Таким мене зробила війна».

  Арсен Медник

Творці фільму на прикладі Арсена Медника показали труднощі, з якими стикаються військові після повернення з фронту. Їм доводиться не лише долати власні болі та психологічні наслідки пережитого, а ще й натрапляти на байдужість, нерозуміння в мирному житті, бюрократію в державних установах. І якщо на фронті поруч було плече побратимів, то тут, у цивільному житті, найчастіше доводиться «воювати» сам на сам.

«Коли я познайомилась з Арсеном, я зрозуміла, наскільки мало ми знаємо людей, які пізнали війну не з новин, наскільки для них важлива підтримка кожного з нас. Я сподіваюся, після перегляду фільму ви вийдете з великою долею емпатії до усіх військових», — сказала перед переглядом фільму продюсерка фільму та керівниця Координаційного центру мовлення національних меншин Анастасія Гудима.

• Читайте також: Фільм-розслідування Суспільного «Черга на прощання»: шлях додому безвісти зниклих на війні

Герой стрічки «Таким мене зробила війна» розповів про те, що йому болить, а завдяки допомозі зумів подолати біль, залежності та психологічні травми. «Ви можете мене питати про що завгодно, я про все розкажу. Я вже нічого не боюся», — сказав Арсен Медник під час презентації. Але так було не завжди.

 Арсен Медник з творчою командою фільму

Арсен Медник зростав у багатодітній родині в Бучі, на Київщині. Він працював на декількох роботах — ремонтником взуття, інструктором у тирі, на СТО, мріяв про навчання та відкриття власної справи. А в лютому 2022 року хлопець записується в ТрО, стає на захист міста.

«Арсена я знаю з дитинства, ми виросли в одному дворі, ходили в одну школу. Ми випадково зустрілися через 15 років у місті Рівному, куди разом зі своїми сім’ями тікали від окупації Бучі. Він почав розповідати, що влаштувався на роботу, годує всю велику родину і хоче потрапити в ЗСУ, щоб захищати Україну. Мене це тоді дуже здивувало. Я зняла коротенький сюжет про нього і почала стежити за його життям. Ми зустрілися з ним уже в Києві, після поранення. І я відчула, як він змінився. Це вже був чоловік, дуже спокійний, але з купою болю та переживань. Це вже був не той Арсен, який кричав: “Я піду воювати!”, він жити не хотів, був у повному відчаї. Я розуміла, що треба щось робити, бо ми можемо втратити людину. У нього був дуже важкий психологічний стан», — розповідає авторка та режисерка фільму Олена Кривенко.

  Авторка та режисерка фільму Олена Кривенко

Вона хотіла допомогти Арсену Меднику, а водночас зрозуміла, що потрібно знімати документальний фільм. І робота ця тривала майже дев’ять місяців.

«Я розуміла, що на фронті багато людей таких, як Арсен. Якщо ми не будемо знімати та показувати цю правду, то ніхто не буде про це знати. Я хотіла показати трансформації, як зовнішні, так і внутрішні. Відчуження від соціуму, біль, переживання, його досягнення та успіхи, які ми переживали разом із ним. Разом із ним змінювалась і я, мої ідеали, моя творчість. Це 45 хвилин, у які я втілила шматочок життя Арсена», — говорить Олена Кривенко.

• Читайте також: Герої з передової у документальному серіалі «Позиція Україна»

Арсен воював у десантно-штурмовій бригаді ЗСУ на Півдні. Після першого поранення за місяць повернувся на передову. Вдруге отримав важкі травми, місяць пролежав у комі, повернувся додому. І тут стикнувся з новими реаліями життя — довгими чергами в медичних закладах, щоб отримати статус особи з інвалідністю, бюрократичними перепонами й байдужістю. Почав вживати наркотики, щоб полегшало. Що це не вихід, Арсен і сам, за його словами, розумів, але самотужки впоратись із цим не міг.

Допомогу йому надали в Державному центрі психічного здоров’я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна». Завдяки їй Арсен зумів подолати свої психологічні травми та залежність. Отримав статус людини з інвалідністю внаслідок війни (у нього проблеми зі слухом і немає кількох пальців на руці), продовжує службу у військовій частині. Арсен прийшов на презентацію розповісти про свій шлях. Глядачі зустріли оплесками героя фільму, слухали його стоячи.

Арсен Медник

«На фронті завжди важко. Дуже важко втрачати побратимів. Ми там помираємо, а коли приїжджаємо з фронту, то розуміємо, що нікому не потрібні. Відчуваємо цю прірву. Це важко пояснити словами. Коли ти стоїш і бачиш, що життя навколо кипить, а твоє життя вже пройшло. Але ми боремось. І там боремось, і тут. Тут — із самими собою, а там — із ними. Завжди триває війна. Нам потрібна ваша підтримка. ЗСУ дуже потрібна підтримка», — розповідає Арсен Медник.

Ром за походженням, Арсен розповів, що разом із ним в окопі були ще єврей і сирієць — і всі вони воюють під українським прапором.

«Суспільство змінилося стосовно ромської нації, й багато побратимів ромського походження сьогодні воюють, захищають країну поруч з українцями. Війна нас усіх об’єднала, незалежно від нації, релігії, поглядів. Суспільство змінилося. Те, що ви робите у відеопросторі, дуже важливо. Ми отримали сьогодні не просто емоції, а енергію, яку потрібно у своєму серці закласти й нести далі в суспільство, говорити про ці проблеми. Арсен дуже відверто про це говорить, і так повинно бути, бо якщо ми будемо замовчувати ці проблеми, то вони не будуть розв’язуватися», — сказав заступник директора департаменту моніторингу додержання рівних прав і свобод, прав національних меншин, політичних і релігійних поглядів Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Володимир Кондур.

 Володимир Кондур

Після перегляду документального фільму «Таким мене зробила війна» учасники презентації обговорили проблему, яку висвітлили автори стрічки. Зокрема, шукали відповіді на питання: що суспільство має зробити, щоб полегшити шлях адаптації військових у мирному житті.

«У нас цього року стартував проєкт “Помічник ветерана”. У кожному місті, у кожній громаді буде людина, яка допомагатиме у розв’язанні питань. Ми розуміємо, що така проблема, як у вас, справді існує. Ця людина буде консультувати, пояснювати, куди звертатися за допомогою. Вона буде супроводжувати у процесі повернення до цивільного життя. Пілотний проєкт зараз діє в чотирьох областях, у наступному році плануємо масштабувати його на всю Україну. Орієнтовно буде півтори тисячі помічників, один помічник на 100 родин. Ця людина буде або ветеран, або хтось із родини ветерана. Це той, хто вас розуміє. З жовтня вже працює 12 помічників», — розповів представник Мінветеранів Олексій Тарабукін.

 Олексій Тарабукін

Читайте також: Документальний фільм Суспільного «Домівка на спині»: повертатися додому чи залишатися за кордоном?

«Мене взагалі дивує, чому в нас у суспільстві постає питання про якусь прірву між військовими та цивільними. Люди, завжди пам’ятайте: вони зупинили російську армію! Має бути тотальна повага, яка проявляється у словах та у справах. Психічне здоров’я людини, яка повертається з фронту, залежить не від лікаря, а від кожної людини, яка його зустрічає тут. Арсен отримав допомогу завдяки небайдужій до нього людині — Олені. Дві речі потрібні людині, яка повертається з фронту: відчуття довіри та відчуття безпеки. Тоді він може свої невидимі поранення розкрити до того ступеня, коли ми можемо допомогти», — сказала директорка Державного центру психічного здоров’я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна» Ксенія Возніцина.

  Ксенія Возніцина та Арсен Медник

Над фільмом «Таким мене зробила війна» працювали:

Авторка та режисерка — Олена Кривенко, редакторки — Надія Стадницька, Анастасія Гудима, літературна редакторка — Олена Адамчук, оператор-постановник — Юнус Сейтаблаєв, оператор — Євген Шевченко, режисерка монтажу — Олена Мамай, звукорежисер фільмування — Сергій Петренко, звукорежисер зведення — Вадим Григорук, колористка — Поліна Чечкова, графічні дизайнери — Ганна Красножон, Юрій Мордвінов, Максим Лесняк, адміністраторка — Марія Харакоз, водій — Олександр Глібко, продюсерка — Анастасія Гудима.

 Команда документального фільму «Таким мене зробила війна»

Прем’єра документального фільму на платформах Суспільного відбудеться 22 жовтня о 22:15 на Першому каналі Суспільного мовлення в ефірі марафону «Єдині новини» та 24 жовтня о 22:00 — на місцевих телеканалах Суспільного мовлення.

Фото: Максим Поліщук/«Детектор медіа»