Фільм-розслідування Суспільного «Черга на прощання»: шлях додому безвісти зниклих на війні

Фільм-розслідування Суспільного «Черга на прощання»: шлях додому безвісти зниклих на війні

12:00,
2 Вересня 2023
2588

Фільм-розслідування Суспільного «Черга на прощання»: шлях додому безвісти зниклих на війні

12:00,
2 Вересня 2023
2588
Фільм-розслідування Суспільного «Черга на прощання»: шлях додому безвісти зниклих на війні
Фільм-розслідування Суспільного «Черга на прощання»: шлях додому безвісти зниклих на війні
30 серпня 2023 року в кінотеатрі «Жовтень» відбулася презентація документального фільму-розслідування від команди Суспільного мовлення «Черга на прощання». Він розповідає про шлях пошуку, ідентифікації за ДНК та повернення додому загиблих українців.

У центрі оповіді — історія Ірини Карась, яка разом із десятилітньою дочкою Настею за декілька днів до повномасштабного вторгнення поїхала з Маріуполя. Як тоді вона вважала — «за три дні повернеться». А в цей час її чоловік — командир снайперської групи бригади Нацгвардії «Азов» Євген Карась — залишається боронити Маріуполь. Він загинув 7 березня 2022 року під час оборони міських околиць. Його вважали зниклим безвісти, Ірина шукала способи повернути з окупованої території тіло, а Настя продовжувала малювати татові й писати йому повідомлення. Бо як сказати дочці правду, жінка не знала.

Ірина Карась

А на неї саму ще чекав довгий шлях повернення тіла бійця додому, який тривав 14 місяців. Це шлях пошуку, ідентифікації за ДНК та повернення додому загиблого, можливість попрощатися й поховати.

У документальному фільмі «Черга на прощання» йдеться й про те, що у воєнних реаліях життя в Україні лабораторіям не вистачає потужностей, фахівців і ресурсів на проведення тисяч ДНК-експертиз. І водночас українське законодавство не дозволяє правоохоронцям залучати результати й фахівців з іноземних лабораторій, зазначають у стрічці.

«Спочатку був факт, який став поштовхом до створення цього фільму. Я дізналася, що люди так довго очікують на ці експертизи, на це право повернути ім’я, поховати людину. І цих чоловіків уже називають за місяцями, коли він поступив, — "листопадник", "грудник". Існує ця проблема, але я не чула, щоб у медіа про неї говорили. Я подумала, що який же це масштаб, що люди чекають місяцями, і їхніх близьких називають. І саме з цього почалася ця історія. Ірина готова була говорити, а нашу героїню нам допомогла знайти патронатна служба "Азова"», — розповідає авторка ідеї фільму Ярослава Тимощук.

Ірина Карась, головна героїня розслідування, на власному досвіді дізналася, як це: 14 місяців чекати на можливість поховати чоловіка, батька власної дитини. Малюнок Ірининої дочки Насті зображено на листівці, яку вручали всім глядачам на презентації документальної стрічки. На ньому мама, тато й донечка, а ще майоріє український прапор.

«Вона намалювала те, про що мріяла, — як ми будемо гуляти в парку, — а в нас цієї можливості було дуже мало. Моя війна не почалася 2022 року, вона почалась у 2015 році, коли чоловік пішов боронити Батьківщину. І весь цей час дитина чекала, малювала та продовжує малювати», — розповідає Ірина Карась.

Хронометраж фільму «Черга на прощання» — трохи більш ніж 50 хвилин. Це оповідь про шлях повернення тіла загиблого воїна додому. Ірина Карась змогла попрощатися з чоловіком через 14 місяців після його загибелі — а тисячі українських родин іще чекають ідентифікації безвісти зниклих рідних. Вони стоять у довгій черзі на прощання.

«Моя історія — це маленька краплина в цьому величезному морі болю, страждань, чекання. Я б хотіла, щоб на прикладі цього не забували, що є й така тема, яку треба висвітлювати. Треба боротися і треба повертати кожного героя додому. Хочу, щоб кожен герой повернувся, щоб кожна мама дочекалася. Бо деякі мами навіть не знають, чи потрапили зразки ДНК в базу. І мені хочеться сказати мамам і дружинам, які чекають: не здавайтеся, нагадуйте про себе кожного дня, бо без вас повернути героя тяжко», — говорить Ірина Карась.

Команда розслідувачів Суспільного у фільмі «Черга на прощання» порушує низку питань, які наразі залишаються без відповіді. Чи вдасться пошуковим групам знайти загиблих після звільнення територій? Як швидко лабораторії можуть провести ДНК-експертизу? Чи може українська влада посприяти пришвидшенню пошуку й ідентифікації загиблих через російсько-українську війну?

Авторка фільму Ярослава Тимощук розповіла, що робота над проєктом тривала декілька місяців, і за цей час вона зріднилася зі своєю героїнею, бо тісно спілкувалися тривалий час.

Ярослава Тимощук

«Весь час думала: якщо я відчуваю такі емоції — то що ж у цієї людини на душі? Ці слова Ірини не ввійшли у стрічку, але я їх так добре запам’ятала: "Ти помираєш один раз — і це найстрашніше, а потім ти помираєш на кожному з цих маленьких етапів, коли знову постають ці кола чекання. І ти знову повторно проживаєш біль"», — згадує Ярослава Тимощук.

Команда розслідувачів Суспільного у фільмі «Черга на прощання» говорить, що проблему ДНК-профілювання мав би розв’язати закон «Про державну реєстрацію геномної інформації людини».

Співпраця з Міжнародною комісією з питань зниклих безвісти (МКЗБ) також сприяла би поліпшенню ситуації, але, за словами голови організації «Медійна ініціатива за права людини» Ольги Решетилової, цей процес гальмується, бо угода про співпрацю з МКЗБ все ніяк не підписується, а українське законодавство обмежує допомогу з боку цієї комісії та інших міжнародних організацій.

Ольга Решетилова

«Я розумію, що суспільство не може осягнути всього масштабу проблеми, але для нас, для правозахисників, це одна з найнагальніших тем, тому що ми щодня отримуємо десятки повідомлень від рідних про зникнення або військових, або цивільних, якщо йдеться про окуповані території. Пошук цих людей і для нас, і для структур, із якими ми співпрацюємо, перетворюється на основну роботу. Державі потрібно використовувати ті можливості, які вже створені у світі. Така історія, як підписання угоди з Міжнародною комісією з питань пошуку зниклих безвісти, яка має світовий авторитет, міжурядову організацію та потужні можливості, чомусь не виконується. У цьому фільмі, мені здається, порушена тільки частина проблем, а насправді дуже яскраво показано, з яким пеклом стикаються родичі загиблих, які у своєму болісному стані ще й мають боротися з бюрократичною системою», — говорить голова організації «Медійна ініціатива за права людини» Ольга Решетилова.

Над стрічкою працювали:

Ярослава Тимощук — авторка фільму;

Інна Білецька, Алла Садовник — редакторки фільму;

Світлана Коваль — операторка-постановниця;

Олександр Стратонов — режисер монтажу та композитор;

Владислав Васильченко — режисер-консультант;

Алла Садовник —  відповідальна за фактчекінг;

Людмила Панкратова — юридична експертиза.

Документальний фільм-розслідування «Черга на прощання» можна подивитися на ютуб-каналі «Суспільне Новини».

Фото: Максим Поліщук/«Детектор медіа»

Читайте також
Коли «Детектор медіа» тільки розпочинав роботу, найпопулярніші українські медіа ще дослухалися до темників. Але завдяки спільній боротьбі журналістів та суспільства це змінилося. Найпоказовіше: Україна пройшла шлях від державного телебачення до Суспільного.

Тепер наша команда прагне розширювати аудиторію та впливовість Суспільного мовлення заради ідей та ідеалів, які воно продовжує ілюструвати.

Запрошуємо приєднатися до нас у цьому завданні, ставши частиною Спільноти «Детектора медіа».
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду