osvita.mediasapiens.ua

Суспільне мовлення: оздоровлення суспільства

flickr.com

Сайт "Суспільне мовлення" публікує роботи, які увійшли у шорт-ліст номінантів на перемогу. Переможці будуть відомі 6 квітня.

Питання створення Суспільного мовлення – це не тільки питання об’єктивного контенту, це питання здоров’я суспільства.

Сучасна інформаційна чума вбиває повільно і естетично. Її ціль – не знешкодити тіло, а завдати серйозних ударів духу, які роблять організм непридатним до будь-якої протестної діяльності. У сучасному інформаційному світі зброя проти метафізичного набагато дієвіша. Технологія її проста – варто тільки запустити низку несприятливих збудників у зону поширення, наприклад, в українські аудіовізуальні медіа. Наше ТБ аж кишить різного роду недугами. Воно повне хвороб, які калічать суспільство.

Якщо відверта фізична війна проти українців розпочалася відносно недавно, то війна у духовній та інтелектуальній сфері ведеться дуже давно – і йдеться не тільки про російську пропаганду. Інформаційний бруд, яким вкривало український телепростір протягом багатьох років – з початку його недавнього зародження - має дію не менш згубну. Звідси байдужість та апатія, відсутність високих цінностей у значної частини населення, так необхідних зараз, у відповідальний для України час. То може й невипадково, що саме студентська молодь дала початок українському відродженню сучасності, яка, за статистикою, найменше споживає телепродукції.

Молоде українське телебачення за час свого становлення так і не стало самостійним, хоч і значно розширилось у межах. Більше того, поява нових каналів – комерційних – зробила його ще більш залежним. Відтак важко назвати наше ТБ прозорим і незаангажованим. Якщо не брати до уваги якісних журналістських починань, які були зреалізовані в останні роки, українське телебачення у своїй більшості низькопробне і примітивне. Замість виховувати гуманне і надихати до корисних дій, сучасні телевізійні програми спонукають до жорстокості та розбещують публіку. На жаль, у потрібний час не було стримувальних засобів, які б перешкодили розповсюдженню інформаційної гнилі. Комерційний аспект питання визначив і продовжує визначати смислове наповнення.

До всього – українське ТБ має яскраво виражений комплекс неповноцінності. Перенасичене попсовою російською і другосортною американською продукцією, воно майже безлике. Усі ці хвороби – розбещеність, примітивність, відсутність власної ідентичності – лінійно передаються українській аудиторії. Яке суспільство на такому продукті може сформуватися?

Суспільне мовлення – реальний спосіб оздоровити інформаційно заражене українське суспільство. Культурні проекти, якісні фільми, продукція власного виробництва може стати тим наповненням, яке конче необхідне українському телебаченню. Телеканал, непідкорений волі комерційної реклами, з вільним простором для думок і бачень, з журналістикою, яка відповідає  міжнародним стандартам – все це не тільки дасть глядачеві надію на якісну продукцію, а й відкриє журналістам простір для пошуку нових творчих рішень. Журналіст виступатиме посередником не між однією людиною (у суспільному аспекті сильнішою), і іншою (значно слабшою), а, як і  повинно бути, між світом подій та історій і глядачем. Журналіст, який стає ланкою донесення інформації, а не інструментом у руках бізнесменів та політиків, стає ближчим суспільству, є його частиною.

Важко сказати, чи досягла свідомість українського соціуму того рівня, щоб платити за правду, в той час, коли на ТБ завали інформаційного сміття. Можна сказати тільки одне: аудиторія стомилася від споживання неякісної продукції, хоч і продовжує це робити - поки нема альтернатив. Знаючи про власника і фінансування певного телеканалу, українець продовжуватиме його регулярно дивитись, якщо обирати нема з чого, або ж інформаційна ніша повністю перейде до нових медіа. Першочергове питання, яке зараз стоїть, – це масово популяризувати Суспільне, бо більшість українців навіть не знають, що альтернатива є.

Чим може привабити Суспільне мовлення? В той час, поки комерційні канали мають достатньо коштів і потужну технологічну базу, яка на перших етапах Суспільному недоступна, СМ може «взяти» саме змістовим наповненням, цікавими творчими рішеннями, об’єктивністю.

Новини

На перший погляд, потреба у якісній новинній продукції й створює необхідність запуску незалежного Суспільного мовлення, хоч чинник відсутності авторитетних теленовин не єдиний. Завдяки висвітленню інформації різнобічно і незаангажовано, інформаційні випуски суспільних медіа за кордоном створили гідну конкуренцію комерційним чи державним ЗМІ, а деякі, як от у Данії, навіть вийшли на передові позиції на новинному ринку. Достовірне джерело, висвітлення бачень різних сторін конфлікту без їх оцінки телеканалом вселяють довіру в аудиторії. Незалежність змісту програми від політичних фігур дає змогу як журналістові, так і глядачеві почуватися вільним. Журналіст не змушений втискати свій матеріал в рамки політики певного ЗМІ, що визначена великою політикою, а глядач не боїться, що побачить інформацію однобічну, неповну, що від нього щось приховали. Така журналістика має право вважатися справді відокремленою від політики, четвертою гілкою влади. Влади інформації, а не конкретної установи, без прицілу на глядача як на об’єкт впливу, влади максимально комунікативної, в якій суспільним мовником диктуються суспільні інтереси.

Заполітизованість новин – далеко не єдина причина, яка відштовхує. Українські теленовини сьогодні часто перетворюються на шоу, в якій правдива журналістика поставлена на терези з рейтингами. Сучасні новини схожі на шкідливу їжу, яка на вигляд приваблива і смачна, але не дає ніякої користі, отруює суспільство. «Чорна хроніка», політичні та світські інтриги, абсолютно безглузді сюжету націлені не на те, щоб наситити інформацією, а тільки дати жагу до такої інформаційної їжі, викликати залежність, подібну дії глютамату натрію.

Проблема в тому, що такі новини не тільки не приносять інформаційної користі, а й неабияк шкодять. Криміналістика, хоч і захоплює, вселяє в людину страх і неспокій мінливого світу; інтриги життя недосяжних пересічній людині «еліт» зацікавлюють аудиторію, але в результаті тільки посилюють відчуття несправедливості, зневагу і ненависть до багатіїв, вже не говорячи про «порожні» новини, які розповідають людині про те, що до неї абсолютно не дотичне.

Новини українського телебачення далекі від глядача, вони наче ставлять бар’єр між ним і навколишнім світом на телеекрані, з якого іпостась звичайного українця з комерційних цілей викинена. Українське суспільство, перенасичене шкідливою продукцією, стомилось від новин, відокремлених від реалій їхнього життя.

Очевидно, що саме завдяки функціонуванню громадських медіа, за кордоном ще у II пол. XX ст. розвинувся інший спосіб зацікавити – через наратив. Перевага такого подання у тому, що воно не відриває дійсність від людини, а людину від дійсності. Живі репортажі, які «переносять» глядача в місце дії, персоніфікація явищ у новинах, розкриття бачень звичайних людей – увесь цей інструментарій створений для близьких аудиторії історій. Досвід «літератури факту» Тома Вулфа - відомого американського журналіста, який зарекомендував себе як вдалий в американських та європейських мовниках, є тією панацеєю, яка може знову вселити довіру суспільства в український інформаційний телеконтент. Суспільне мовлення може стати доброю платформою для наративу в українських новинах.

Жива мова, яскравий зображально-виражальний  інструментарій – не єдине, що зближує людину з новинами на телеекрані. В першу чергу це теми, які безпосередньо стосуються суспільства. На жаль, в наших інформаційних програмах соціальний вимір в політичних та економічних повідомленнях не завжди врахований, що ставить соціум як бездіяльного підкореного економіки та політики.

Відтак різнобічність поглядів і незаангажованість, як у BBC, суспільно важливі теми і доступна простому глядачеві манера подання, достовірність і фактичність інформації зроблять новини справді суспільними, і за таке, безперечно, варто платити.

Дитячі програми

Аудиторія телебачення не обмежена віковим критерієм. Наймолодші глядачі займають свою нішу у структурі споживачів телевізійної продукції. Пообідній ефір комерційних телегігантів заповнений програмами для дітей, переважно мультиками – саме для молодших школярів, які тільки-но повернулися додому. Дитячі програми крутять і в ранкові суботні та недільні ефіри, а також вранці по буднях.

Як правило, батьки обмежують час дитини перед телевізором, але повністю не забороняють – все-таки зручний спосіб чимось зайняти своє чадо на певний час. Прикро, що крім шкоди для дитячих очей, вагоміший негатив від телевізора не завжди в фокусі. Методи, які комерційні канали використовують у конкуренції за наймолодшого глядача, як не сумно, мало чим відрізняються від схем впливу на дорослих.

У дитини яскраво виражене прагнення пізнавати, і цікавить її в першу чергу те, про що їй знати забороняють. Якщо дитина задасть мамі чи татові незручне питання, а ті ухиляться від відповіді, і є змога дізнатись про те саме на ТБ – вона радо дивитиметься таку програму. Чим більше їй заборонятимуть, тим сильнішим буде її бажання такі передачі дивитись.

Неспроможність деяких батьків пояснити дитині вагомі речі або просто нестача часу на власних дітей, призводить до того, що мале українське покоління більше виховується миготливим кольоровим екраном, аніж мамою і татом. На жаль, виробники дитячої продукції рідко думають про користь програм для формування особистості дитини, її світобачення.

В останні роки спостерігаємо негативну тенденцію українського комерційного ТБ: мультфільми, які колись показували тільки у вечірній час, зараз беззастережно крутять і вдень. Не може не дивувати, що «Південний парк» чи «Футураму» поставлено на рівні з іншими мультиками, які зорієнтовані таки на дитячу аудиторію. А ще сумніше те, що старі добрі мультфільми все більше поступаються місцем вищезгаданим.

Інший аспект, яким можна захопити дитячу увагу, – видовище. Виробники динамічних програм мало задумуються про змістове, а тим паче ціннісно-виховне, наповнення, завданням стоїть показати якнайбільше яскравих сцен. Замість світлих і добрих мультфільмів, маємо різного роду фантастику, яка набита картинами жорстокості та насильства. Це псує уяву сучасної дитини і розуміння сили і краси цього світу, несе непоправної шкоди формуванню системи цінностей малолітнього глядача. В основі цього, знову ж таки, комерційний інтерес.

Безумовно, Суспільному мовленню так само доведеться конкурувати з комерційними телеканалами, зокрема за дитячу аудиторію. Але чи може він робити це такими ж методами – інше питання. Навряд чи батьки, які оплачують ліцензію на телеканал, приймуть за належне, що голівки їхніх дітей з малих років засмічуватимуть аморальними і жорстокими мультфільмами та програмами.

Суспільне мовлення – репрезентант соціальних інтересів, і має виражати опіку спільноти над наймолодшим його поколінням. СМ є чи не єдиним способом виправити ситуацію з дитячим українським телеконтентом, яка дійсно у дуже плачевному стані.

Творчих рішень для вирішення поставленої проблеми у СМ чимало. Якщо виробництво українських мультиків обійдеться дорого, то запуск дитячих інтерактивних програм не має потреби у товстому бюджеті, а, втім, може бути вдалим ходом. Конкурси талантів, вікторини, різного роду змагання, у яких малі глядачі зможуть брати участь, напевно що зацікавлять дітей і їхніх батьків.

Не варто забувати і про пізнавальні та повчальні програми, старі якісні мультфільми, які хоч і спочатку можуть не вдовольнити примхливого осучасненого малого глядача, але завдяки професійним творчим підходам мають немалу перспективу вийти на відповідний конкурентоздатний рівень. Важливим завданням дитячих телепрограм також є подавати патріотичну продукцію, змалку виховувати дітей у дусі українських традицій.

На Суспільному мовленні пріоритет надано думці глядача. Коли йдеться про дитячі програми, цей принцип, безперечно, стосується й дітей. Залучення малих українців до створення і випуску дитячих передач – ще одне сміливе творче рішення. СМ пропонує широкий простір для реалізації найрізноманітніших ідей. Потрібне тільки бажання, а суспільство, яке хоче мати майбутнє, просто не може не дбати про інформаційне поле для його наймолодших членів.

Розважальні програми

Комерційне телебачення носить передусім розважальний характер, тому закономірно, що розважальні програми складають основне його наповнення. Від ток-шоу до масштабних концертних проектів, від ранкових передач до багатосерійних комедій та мелодрам – асортимент вибору для сучасного глядача дуже широкий.

Коли йдеться про розважальну продукцію, постає низка питань щодо ролі Суспільного мовлення. СМ навряд чи зможе скласти гідну конкуренцію на цій арені, то чи потрібно і чи можливо запровадити нові розважальні програми, які б мали успіх і користувалися попитом у сучасної аудиторії? І інше питання – наскільки велика суспільна цінність такого контенту, і чи варто взагалі забивати СМ такого роду продукцією?

Для формування здорового суспільства розважальних передач недостатньо, але саме до таких програм на телебаченні люди звикли і СМ не повинне ігнорувати цей факт. Мовлення, яке хоче стати масовим, просто не може викидати з ефіру ігрову продукцію. Адже навіть на BBC існують чотири канали з різними ступенями «серйозності» поданої інформації. Поки в Україні є нагода створити лише один.

Українське Суспільне матиме небагато шансів «вижити» без розважальних передач, але значно важливіше якими вони будуть. Попри різноманіття і багатий ринок «легкої» інформації, є сфери, яким медійники комерційних каналів не надавали значної уваги. Насамперед нерейтинговим темам.

Тут доцільно повернутися до проблеми близького людині контенту. Комерційні медіа були переконані, що екстравагантна, неординарна інформація захопить аудиторію – і не помилились: так і сталось. Проблема в тому, що тепер таке подання суспільству здебільшого  набридло, пошук цікавого у далеких вимірах життя втрачає позиції. Необхідно зазначити, що непоодинокі комерційні гіганти нашого ТБ цю тенденцію помітили і почали насичувати свої програми соціоцентричною інформацією, але повністю перейти на такі позиції, певна річ, жоден із каналів поки не наважувався.

Інформація «від людини» вже зарекомендувала себе в зарубіжній практиці і в деяких українських передачах. Вона стосується конкретного члена соціуму, торкається питань важливих аспектів його життя. Як ідея антропоцентризму може зреалізуватися у журналістській практиці – варіантів сила-силенна.

Мені доводилося працювати з жанром телелайфу – життєвої історії нічим не примітної на перший погляд людини з багатим внутрішнім світом, сильної духом. Переконана, що такі матеріали здатні і зацікавити, і виховувати гуманістичні цінності у глядача. У них не менш ніж у хороших фільмах закладений певний етичний зміст, адже розповідь тут - про реальну людину зі справжніми переживаннями і болем, неповторним індивідуальним досвідом. І, що важливіше, такі матеріали стосуються людей, які для глядача можуть виявитися старим знайомим або жителем сусіднього двору, або просто глядач відчує духовну близькість з героєм, спільність турбот і прагнень.

Лайфи – історії реальних людей у художній формі – можуть стати тимчасовою, «стартовою» альтернативою російським серіалам. Однак, певна річ, українське СМ має думати і про виготовлення свого багатосерійного продукту. Важливе значення слід надати також документалістиці, перспективи для розвитку якої в Україні чималі, і перекладу якісного іноземного кіно українською мовою.

Розважальна функція телеканалу може вдало поєднуватися з функцією поширення національних цінностей. Безформеність і відсутність обличчя комерційного ТБ є аж ніяк не перевагою. Суспільне мовлення навпаки має стати осередком української культурної ідентичності.

Звичайно, аудиторія СМ може відчути різницю від комерційного не лише на прикладі новин, дитячих і розважальних програм. Це стосується всього змістового наповнення, за допомогою якого можливо залучити на свій бік українського глядача, зокрема пізнавальних, освітніх, культурницьких програм.

Пріоритетна відмінність Суспільного мовлення у тому, що головний гравець у ньому не політика, не економічний інтерес, а саме людина як член соціуму. Відповідальне за фінансування програми суспільство має декларувати свої потреби мовнику, який зобов’язаний об’єктивно підходити до висвітлення інформації. Адже без домовленості телебачення і суспільства неможливе комунікування, а лише пропаганда і прямий вплив.

Важливість політичних рішень як підґрунтя для становлення і функціонування Суспільного мовлення очевидна, але в першу чергу слід зважати на домовленість між суспільством і мовником. Саме через відмежованість від політичного впливу може бути сконструйований міцний зв'язок між СМ та соціумом. Тільки спільними зусиллями, рухом назустріч працівники медіа і громадськість здатні розвинути в Україні потужне, вільне Суспільне мовлення. І для цього варто старатися – адже оздоровлення телеконтенту це запорука оздоровлення  суспільства.

Орися Грудка, студентка ФСНСТ-1  Національного університету «КМА»

 

comments powered by Disqus