Катарсиси з Олегом Вергелісом у #NeoСцені на каналі «UA: Культура»

Кажучи вже геть простою мовою, хто, як не він? Адже в театральних колах важко знайти людину, яка знає цей досить обмежений і закритий світ настільки глибоко, присвятивши його вивченню не один десяток років.

#NeoСцена виходить на «UA: Культурі» щочетверга, починаючи з середини квітня. Гостями першого сезону програми були абсолютно різні актори та режисери. Але є одна риса, що їх об'єднує, — всі вони дуже непересічні творчі особистості. З якими ніколи не буває просто.

Проте Олег Вергеліс спілкується з цим примхливим народом дуже невимушено — багаторічна зануреність в український театральний процес дозволяє ведучому підібрати до кожного гостя ключик, який відмикає дверцята найпотаємніших куточків у їхніх суперечливих душах.

Незалежно від того, наскільки гість популярний, яку обіймає посаду в культурно-театральній ієрархії, господар програми #NeoСцена вміє вибудувати розмову так, що кожен із них почувається комфортно, бо може висловлюватися вільно, не озираючись на критиків чи заздрісників.

Олег Вергеліс із його авторською манерою неквапливої розмови й розлогами вступами / відступами про творчий шлях та головні здобутки конкретного персонажа органічно вписався у стиль телеканалу «UA: Культура». Головним напрямком якого, здається, таки є ставка на просвітництво.

Втім, темпоритм розмови ведучого з гостем залежить лише й тільки від темпераменту останнього.

Скажімо, #NeoСцена з Ірмою Вітовською вийшла просто-таки вибуховою. По-іншому спілкуватися із шалено енергійною примою Молодого Театру, продюсеркою кількох масштабних театральних проектів («Афродизіак», поставленому в Київському цирку, та антрепризи «Оскар і рожева пані», кошти від якої йдуть на паліативну допомогу смертельно хворим дітям) та ще й громадською діячкою, яка виступає за українську мову як засіб розрізнення між українцями та росіянами, далебі, неможливо.

Ірма Вітовська завжди заповнює собою весь простір. Незалежно від того, де вона з'являється, в підвалі Івано-Франківського театру імені Франка чи в телестудії.

Відповідно поводиться з нею й ведучий, роль якого в цьому випуску звелася до подавання реплік, які, до речі, не завжди були в тему. Надто ж коли стосувалися не театрального життя в різних ролях гості, а сучасних загроз життю суспільства. Й не лише українського, а й усього людства. Саме це, не більше, але й не менше, нині турбує Ірму Вітовську.

У цьому випуску вона показала себе справжньою «скаженою Гертрудою», яку зіграла на сцені Івано-Франківського театру імені Івана Франка. Як уточнює Олег Вергеліс, вистава «Гамлет» за лібрето Юрія Андруховича в постановці Ростислава Держипільського йде навіть не на сцені, а в підвалі театру.

А отже, глядач, ідучи сходами вниз, у цей «погріб», ніби спускається в пекло, де розігрується шалене постапокаліптичне дійство, в якому, на думку режисера Держипільського та виконавиці ролі Гертруди, живе нині весь світ.

Коли Олег Вергеліс каже, що з такої мішанини жанрів народжується справжнє мистецтво, Ірма Вітовська йому заперечує. Вона вважає: ця вистава, де змішано всі можливі й неможливі жанри, показує, що людству таки час виборсатися з його нинішньої моральної розмитості.

Уривки вистави «Гамлет» Івано-Франківського театру, показані телеглядачеві, звісно ж, не можуть передати всієї атмосфери на сцені та в залі. Адже театр — це в будь-якому разі мистецтво контактне у фізичному розумінні.

Але навіть із них можна оцінити гру Ірми Вітовської, яка в ролі матері Гамлета, зрадливої королеви, рве всі театральні шаблони. А ще вони викликають непереборне бажання відвідати цю виставу.

Ведучий, коментуючи катарсис (назва заключних частин кожного випуску #NeoСцени) своєї героїні, цитує думку британського дослідника шекспірівського театру щодо цієї вистави. Той сказав, що навіть коли в Європі перестане ходити транспорт, він поповзе на колінах через усі кордони, аби ще раз побачити Вітовську в ролі «скаженої Гертруди».

Така оцінка з боку британського критика для українських театралів — вершина похвали.

І взагалі, жартома каже ведучий, виявляється, «Гамлет» — це п'єса про данську королеву, а не про муки вибору її сина.

Кардинально протилежною за темпоритмом вийшла розмова з В'ячеславом Довженком, актором, який прокинувся знаменитим після фільму Ахтема Сеїтаблаєва «Кіборги». Хоча, коли наприкінці випуску ведучий #NeoСцени поцікавився в героя, за якими ролями, в серіалі «Клан ювелірів» чи повному метрі «Кіборги», його більше впізнають на вулицях, В'ячеслав із усмішкою уточнив — тепер його здебільшого впізнають за фільмом «Свінгери». Хоча, звісно ж, після успіху «Кіборгів» одразу після його виходу на великі екрани асоціювали із Серпнем.

Попри позірну легкість актора у спілкуванні, ведучому довелося в кадрі говорити набагато більше, ніж це було у програмі про Ірму Вітовську. Можливо, тому, що випуск із виконавцем ролі кіборга Серпня був лише четвертим у сезоні, а згаданий випуск із Вітовською — аж 11-м. А може, тому, що у випадку з В'ячеславом Довженком ведучому довелося говорити не лише про театральні роботи В'ячеслава, але й про кінематографічні. Ба більше, тут ішлося про телесеріали, які зазвичай для високочолих театральних критиків належать до «низьких» жанрів.

Але Олег Вергеліс змирився з необхідністю говорити про серіальну продукцію, в якій його герой давно і щільно знімається. Хоча, звісно ж, коли йшлося про театральні роботи В'ячеслава Довженка, наш театральний критик буквально розцвітав. Зокрема, про виставу Академічного театру на Подолі «Дівчинка з ведмедиком, або Неповнолітня», де, на думку Олега Вергеліса, його візаві зіграв роль, яка цілком може викликати у глядача той самий катарсис.

Ведучому #NeoСцени у випуску з В'ячеславом Довженком довелося почати ab ovo, de profundis та інших пошуків джерел артистичного дару актора. Для шанувальників останнього, які почали від нього фанатіти лише після успіху «Кіборгів» та «Свінгерів», досить несподіваною виявилася інформація про випадковість його появи на театральному кону.

«Спадкоємець» дніпропетровських залізничників, батько якого обіймав досить високу посаду в ієрархії системи шляхів сполучень і вже розпланував кар'єру сина на багато років уперед, опинився в театрі, виявляється, випадково, «за компанію» з другом. Який збирався вступати до Київського училища естрадно-циркового мистецтва. На відміну від В'ячеслава, котрий був приречений на залізничний технікум, а згодом — інститут залізничного транспорту в рідному Дніпропетровську.

Потрапивши в артистичне середовище, В'ячеслав відчув себе в іншому світі, який йому дуже сподобався. Відтоді він працює в київських театрах, куди фактурного актора беруть навіть без прослуховувань, як, приміром, узяв його у трупу Театру на Подолі Віталій Малахов.

Де він і грає вчителя Іполіта, закоханого в дівчинку у виставі за романом Віктора Домонтовича «Дівчинка з ведмедиком, або Неповнолітня».

Олег Вергеліс, виконуючи свою просвітницьку місію у програмі #NeoСцена, розповідає глядачеві не лише про сценічно-кінематографічний шлях В'ячеслава Довженка, який грає у виставі за твором Домонтовича. Він знаходить час ознайомити глядачів зі штрихами біографії автора цього твору, стверджуючи: життя автора «Дівчинки з ведмедиком» Віктора Домонтовича-Петрова настільки загадкове й бурхливе в усіх його іпостасях (чого варті лише дві з них — лінгвіст і шпигун), що воно точно варте уваги кінематографістів.

У випуску № 4 програми в розмові В'ячеслава Довженка з Олегом Вергелісом пролунало дуже принципове запитання про відмінність між головними героями Домонтовича й Набокова.

На думку виконавця ролі вчителя, закоханого в дитину, герой Домонтовича Іполит дуже відрізняється від персонажа Набокова Гумберта Гумберта. Тільки тому, що Іполит, закоханий у німфетку, чекає її повноліття. На відміну від героя «Лоліти», якому німфетка потрібна саме в ніжному віці.

Український театр, як доводить #NeoСцена, нині як ніколи актуальний. Бодай тому, що, як каже Євген Нищук, міністр культури й актор Київського Національного академічного театру імені Івана Франка, в розмові з Олегом Вергелісом нині, за його даними, українські театри демонструють максимальну заповнюваність.

Міністр культури, який не відмовився від акторської кар'єри в рідному театрі Франка й грає у виставі за романом Еріха-Марії Ремарка «Три товариші», — це явно VIP, тобто дуже важлива персона для театральної програми на каналі «UA: Культура». Бодай тому, що входить до того самого Кабміну, який урізав фінансування Суспільного без жодних надій на майбутнє.

Але про це, тобто недофінансування Суспільного, куди входить «UA: Культура», у програмі #NeoСцена з Євгеном Нищуком мовчать.

Натомість Євгена Нищука тут показують у виставі Київського Національного академічного театру імені Івана Франка «Три товариші» за однойменним і суперпопулярним у 60-х роках романом Еріха Марії Ремарка (режисер Юрій Одинокий).

На нього, каже Олег Вергеліс, неможливо потрапити, бо «Три товариші», текст майже сторічної давнини, поцілив у те, що нині переживає українське суспільство від 2014 року. Тобто ця вистава — про людей, які майже сто років тому переживали ті самі проблеми, на які нині приречені українські, геть юні ветерани чергової війни України за свою незалежність від Росії.

Перший сезон програми #NeoСцена на каналі Суспільного «UA: Культура» продемонстрував, що в умовах комфортного спілкування ведучого із зірками (без перебільшення) української сцени та кіно можна робити справжні відкриття.

Фото: скріншот відео, Facebook-сторінка Олега Вергеліса

comments powered by Disqus