У неділю, 18 грудня, о 20:00 на телеканалі Суспільне Культура відбудеться прем'єра документального фільму «У пошуках Сковороди». Фільм створений до 300-річчя видатного українського філософа компанією ТОВ «Діджітал Реліджн» («DGTL RLGN») на замовлення Суспільного Мовлення.

Напередодні телепрем’єри, вже цієї суботи, 10 грудня, о 18:00 стрічку презентують в межах мистецького проєкту «Світ Сковороди» в Українському домі у Києві. Вхід на допрем’єрний показ — вільний.

«Історія створення цього фільму сама по собі гідна окремої стрічки, яку можна коротко схарактеризувати головним українським словом року — “незламність”. Виготовлений в умовах обстрілів і знеструмлень, “У пошуках Сковороди” у доступній глядацькій формі викладає ключові тези світогляду Григорія Савича, а також органічно поєднує їх з грізними випробуваннями сучасності. Російські окупанти невипадково обирають мішенями сакральні для української культури об’єкти, у тому числі — і сковородинівські. Звісно ж, ці спроби нищення марні, адже Сковорода — у носіях його ідей, у тих, хто обирає свободу своєю життєвою філософією. 

Освідчуються Сковороді в цій картині Святослав Вакарчук та Олеся Островська-Люта, Юрій Макаров і Тарас Лютий — безліч яскравих спікерів та спікерок, чиї емоційні роздуми, певен, зроблять славетного українського філософа ближчим кожному і кожній, хто перегляне цей фільм. Вдячний за титанічну роботу команді “DGTL RLGN”, яка створила стрічку на замовлення Суспільне Культура. У їхній натхненній роботі відчувається: ми натрапили на людей, для яких кіно є тією самою “сродною працею”», — розповів виконавчий продюсер телеканалу Суспільне Культура Лук'ян Галкін. 

Режисером фільму став Максим Сметана, автор сценарію — Сергій Лисенко, композитор — Антон Байбаков. Продюсери стрічки — Віталій Шереметьєв, Ольга Бесхмельниціна, Юлія Козінська та Олександр Прокопенко.

«Ми хочемо популяризувати спадок Григорія Савича серед молодого покоління в контексті сучасних драматичних подій та майбутнього української нації в державі Україна. Показати його життєвий шлях і творчий доробок. Тому і подали заявку на мистецький конкурс Суспільного», — каже режисер Максим Сметана.

Лідер гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук, директорка «Мистецького арсеналу» Олеся Островська-Люта, директор Інститут філософії імені Г. Сковороди Анатолій Єрмоленко, засновниця «Бібліотеки майбутнього» Вероніка Селега, філософ Володимир Єрмоленко, письменник Тарас Лютий, історикиня, дослідниця історії Криму Гульнара Абдулаєва, докторка філософських наук, професорка Київського національного університету імені Т. Шевченка Наталя Кривда та інші відомі особистості стали спікерами документального фільму про Сковороду. 

Напередодні виходу стрічки сценарист Сергій Лисенко розповів про деталі зйомок, концепцію та складнощі, з якими зіштовхнулася творча команда, яка працювала над фільмом в умовах повномасштабної війни. 

Яким було ваше сприйняття ліричного героя до початку роботи над фільмом «У пошуках Сковороди» і після? Що змінилося?

— Оскільки задовго до початку роботи над фільмом у мене було доволі цілісне й сформоване впродовж багатьох років уявлення про Сковороду, я не можу сказати, що моє особисте сприйняття нашого філософа номер один якось принципово змінилось. Проте сьомого травня цього року сталася подія, яка на мене дуже вплинула. Подія, на жаль, трагічна. Йдеться про влучання російської ракети у меморіальний музей Григорія Сковороди, що розташований у селі Сковородинівка Харківської області. Для мене територія цього музею — місце сили, точка на мапі України, на якій багато що тримається. І ця сумна звістка миттєво зробила Сковороду нашим сучасником. Ніби й триста років потому він мандрує Слобожанщиною та дошкуляє російському режиму своїм вільнодумством і любов’ю до України. Він був і лишається нашою духовною зброєю.

Чому ви вирішили взятись за біографію Сковороди?

— Ця постать приваблювала мене ще зі студентських років. Я тоді товаришував з неформальними колами київської молоді, зокрема з хіпі (не плутати з сьогоднішніми хіпстерами). Це були пацифісти з довгим волоссям, які подорожували автостопом, займалися духовним самовдосконаленням та проповідували братню любов. У їхньому пантеоні Григорій Сковорода займав почесне місце, десь між Карлосом Кастанедою та Джимом Моррісоном. Вони вважали його першим українським хіпі і, відповідно, своїм духовним батьком. Тож неформали підштовхнули мене до знайомства з текстами Сковороди та його біографією. І ця особистість виявилася нескінченно привабливою. Щира, безкомпромісна, волелюбна людина, яка заради своїх духовних принципів зреклася всього того, що ми вважаємо життєвим успіхом. Відтоді й триває мій «роман» зі Сковородою, який, врешті-решт, втілився в сценарій документального фільму.

Які джерела ви опрацьовували при написанні сценарію?

— При написанні сценарію я, зрозуміло, спирався на літературну та філософську спадщину Григорія Савича, цикли «Сад Божественних пісень» і «Байки харківські», діалоги та есеї «Наркіс», «Дружня бесіда про духовний світ», «Битва архистратига Михаїла із Сатаною». Також завжди під рукою у мене було листування Сковороди з його улюбленим учнем Михайлом Ковалинським. Хоча в сценарії не так вже й багато сковородинських цитат, ці твори дарували мені натхнення. А справжнім дороговказом стала для мене книжка видатного дослідника Леоніда Ушкалова «Ловитва невловного птаха». Мабуть, це найкраще з того, що я читав про Сковороду. Назву цього твору я обіграв у діалозі героїв фільму, студентів Могилянки, як данину пам’яті визначного українського сковородознавця. 

Як довго працювали над сценарієм?

— Перші нотатки з’явилися наприкінці 2021 року. Саме тоді мені спало на думку написати документальний road movie, фільм-подорож, в якому герої блукають Україною, намагаючись відтворити життєвий маршрут Григорія Савича. Тоді ж народилися й персонажі — могилянські спудеї Богдан та Марічка, «фанати» Сковороди, котрі намагаються розкрити таємницю мислителя, яка, звісно, так і залишиться нерозгаданою. Та в процесі цієї мандрівки вони відкриють для себе багато цікавого.

Як ви зараз сприймаєте Сковороду як персонажа? Опишіть його, будь ласка. 

— Сковороду у нас люблять порівнювати з видатними філософами древності. Його часто називають українським Діогеном, Сократом, Конфуцієм, Спінозою. А він, на мою думку, є самим собою — глибоким й оригінальним вітчизняним мислителем. І він стоїть врівень з титанами минулого — недарма ЮНЕСКО включила його до списку ста найголовніших мудреців світу. Для мене Сковорода це передусім людина, що втілила свої світоглядні принципи у життєву практику. Дуже легко говорити про свободу і духовне зростання у затишному кабінеті чи університетській авдиторії. І зовсім інша справа бути настільки вільним, щоби відкинути комфорт, кар’єру та достаток заради пошуків істини.

Для мене Сковорода — уособлення споконвічного прагнення українців бути вільними на своїй землі. А найкращий опис Сковороди належить його учню Михайлу Ковалинському: «Завжди веселий, бадьорий, легкий, рухливий, стриманий, цнотливий, усім задоволений, добродушний. Відвідував хворих, утішав печальних, ділив останнє з неімущими, вибирав і любив друзів за їхнє серце, мав побожність без марновірства, вченість без зазнайства, поводження без лестощів». Ну як можна не закохатися в таку людину?

Сковорода вже мем, як ви вважаєте, чи це правильно, робити з таких постатей мемних персонажів і розміщувати їхні обличчя на одязі, аксесуарах тощо?

— Гадаю, Григорій Савич лише іронічно посміхнувся б, побачивши своє обличчя в когось на футболці. Особисто я вважаю, що будь-які акції, спрямовані на популяризацію Сковороди та його спадщини, є абсолютно прийнятними. Сьогодні молодик одягає худі з написом «Світ ловив мене та не спіймав», а завтра, можливо, відкриває книгу, щоб дізнатись, що це був за дивак, на якого полював цілий світ. Я був би не проти, якби Сковорода став героєм коміксу — адже, за легендою, він походив з роду козаків-характерників й успадкував певні суперздібності. І щоб у цьому коміксі, крім захопливих пригод, ненав’язливо розкривались його філософські ідеї. Хай Григорій Савич входить у вітчизняний маскульт. Хтось обмежиться кількома його афоризмами (що теж непогано), а хтось піде далі й прочитає його байки чи діалоги.

Чому треба дивитися цей фільм?

— З певних джерел ми знаємо, що українські селяни разом з іконами вішали у покуті портрети Сковороди. Пізніше його замінив Тарас Шевченко. Навряд чи жителі Наддніпрянщини чи Полісся були знайомі з його філософськими творами. Але вони чули оповідки з життя мандрівного мудреця та слухали пісні на його слова. І в цих історіях, у цих віршах містилось щось дуже важливе, щось, що зачіпало струни української душі. Гадаю, цей фільм допоможе нам зрозуміти не тільки Сковороду, а й самих себе. Єдине, що треба мати до початку перегляду, — бажання дізнатися більше про найвидатнішого українського філософа.

Нагадаємо, на Суспільному тривають «Тижні Григорія Сковороди» — до  300-річчя з дня народження геніального мислителя Григорія Сковороди. Серія програм, фільмів, спеціальних проєктів представлені на всіх платформах Суспільного Мовлення і покликані глибше познайомити аудиторію з особистістю Сковороди та його внеском у розвиток української та загальноєвропейської філософської думки.

Суспільне Культура — суспільний загальнонаціональний телеканал для культурного дозвілля. Кіно, театр і музика, цікаві програми про мистецтво, спецпроєкти та ефіри наживо з головних культурних та мистецьких подій країни.