«Євробачення», другий півфінал: ефект Філіппа Кіркорова

За результатами другого півфіналу конкурсу «Євробачення», у фіналі ми побачимо артистів з Азербайджану, Албанії, Данії, Мальти, Нідерландів, Норвегії, Північної Македонії, Росії, Швейцарії та Швеції. На звичайних глядачів перетворилися артисти з Австрії, Вірменії, Ірландії, Латвії, Литви, Молдови, Румунії та Хорватії.

Цього разу з таким результатом можна погодитися цілковито й без застережень. Наприкінці трансляції першого півфіналу Тімур Мірошниченко попередив: «Другий півфінал буде ще цікавішим». Я й сам за досвідом переконався: хоч би яким випадковим був жереб, а рік за роком другий півфінал виходить яскравішим за перший — за всіма канонами драматургії.

Тепер же почуття було близьким до розчарування. Одна пісня, друга, третя — рядові, тривіальні. Був абсолютний надлишок повільних спокійних пісень без усілякої родзинки — одноманітних одна за одною. Кожен конкурсант душевно страждав на сцені відведені три хвилини, йому на зміну виходив інший і робив точнісінько те саме.

Аж от настала друга половина — й усе раптом змінилося. Я був упевнений, що це мій суб’єктивний настрій, аж поки не почали оголошувати результати. Один за одним конкурсанти з тієї самої другої половини проходили до фіналу, тоді як із першої половини — лічені щасливчики. У підсумку до фіналу вийшли всі конкурсанти, що виступали під порядковими номерами від 13 до 18 плюс конкурсант під номером 11, а крім них — порядкові номери 4, 7 та 8.

Два роки тому в Києві я був на церемонії жеребкування. Виглядало все так: країни спочатку розбивають по двох півфіналах, а потім вони витягають жереб, хто в якій частині — першій або другій — свого півфіналу виступатиме. Всередині кожної цієї «чвертки» порядок виступів визначають режисери. Оця нинішня очевидна перевага останньої «чвертки» — знову за всіма канонами драматургії! — змушує засумніватися в тому, що бачив на власні очі.

Чимало зусиль та фантазії доклали ізраїльські організатори для того, щоб телевізійне видовище цього разу було винятково цікавим. Не залежало від них тільки найголовніше — пісенний контент. І якщо минулого року в Лісабоні, та й дещо меншою мірою позаторік у Києві, відсіяними у півфіналах виявлялися яскраві й самобутні виступи, які, менше з тим, трошечки програвали лідерам, то цього разу межа між «так» та «ні» в обох півфіналах пролягала серед пісень, які, так, можуть бути — але можуть і не бути.

З обох півфіналів на фінал таки назбиралося вдосталь яскравих виступів, от тільки багато з них відрізняло те, що знайоме нам за виступами Філіппа Кіркорова: поки лунає пісня — чудово, змовкли останні звуки — й не пригадаєш уже нічого. Тож «великий друг Євробачення» був незримо присутній і тут. Майже не було мотивів, що прилипали б, що крутилися б у голові, що їх хотілося б наспівувати.

Стався під час другого півфіналу цікавий казус. Росіянин Сергій Лазарєв використав візуальний прийом: от він співає, а поруч — численні відеозображення його ж, який співає. Таке собі множення особистості. Цікаво, оригінально, незвично, запам'ятовується, привертає увагу — аудиторія мала це оцінити.

Й от минає всього три інших виступи, й на четвертому виявляється, що македонка Тамара Тодевська використала практично той самий прийом!

Я вже писав про Грецію та Кіпр водночас у першому півфіналі. У другому теж не бракувало подібного. Давно відомо: Молдова по-сусідськи віддає високі бали Росії та Румунії, а Румунія, та й Росія, дуже часто — Молдові. Усі три країни опинилися в одному півфіналі. Давно відомим є скандинавський ланцюжок: Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія, саме в такому порядку — кожна з цих країн віддає преференції сусідам по ланцюжку. Й якщо Фінляндія виступала в першому півфіналі, то три інші ланки виявилися нерозлучними в другому. Давно відомо, що Азербайджан та Вірменія «по-сусідськи» ніколи не дають одне одному жодного балу. Сусідське неголосування навряд чи бодай чимось відрізняється від сусідського голосування, бо так само є стороннім чинником, що впливає на підсумкові бали конкурсантів. Ці дві країни опинилися в одному півфіналі.

Виглядає, що наявний механізм розсіювання сусідів по різних «кошиках» є недостатнім і потребує вдосконалення.

Що ж до проведення конкурсу, то варто відзначити сцену й телекартинку: цьогоріч вони є повністю «кліповими»: глядачі, що випадково побачили б конкурсні виступи, дуже часто були б упевнені, що це — кліпи, а не сценічні виступи. Конфігурація самої сцени залишається практично непомітною.

Цього разу в паузах організатори бавили глядачів цікавими нарізками. Перед початком — нарізка з виступів і привітань переможців за багато років; можна було впізнати й ABBA, й Ізхара Когена, і Тото Кутуньйо, і Руслану, і багатьох інших. У паузі під час голосування була нарізка з пісень різних років, що стали хітами — незалежно від того, перемогли вони свого часу на конкурсі, а чи не дотягнули до перемоги. (Був в історії випадок, коли по завершенні конкурсу найбільшим хітом стала пісня, що посіла останнє місце: миттєве сприйняття тут і зараз та перевірка на «залишилося в пам'яті» — це часто далеко не одне й те саме.) Була й ще одна нарізка — оголошення 12 балів і реакції артистів, що отримали найвищу оцінку.

Нарешті, був дуже щемливий виступ — співав (і чудово співав!) ізраїльський гурт Shalva Band, до якого входять люди з інвалідністю. Публіка їх проводжала бурхливими оваціями.

 

comments powered by Disqus

Автори

К