Під час Революції гідності журналістка Таїсія Турчин працювала кореспонденткою новин 5-го каналу. Тоді медіа фільмували події цілодобово. Згодом виявилося, що багато матеріалів не збереглося. «Ну чому ми це належно не архівували?» — каже медійниця.

Навесні 2022 року Таїсія Турчин знову робила новини вже про російсько-українську війну. «На 10-й день війни я приїхала до Львова, роботи було багато, ми створювали матеріали про повномасштабне вторгнення, — розповідає Таїсія Турчин. — У ті дні ми не мали доступу до наших серверів. Не мали людей, які б могли все описувати та зберігати системно. Адже, будьмо відверті, в ті дні першочергово всі думали про збереження життя, а не про відео… Але, згадуючи свій попередній досвід із матеріалами про Революцію гідності, я почала робити все можливе для того, щоб зберегти якомога більше».

Це стало передісторією подальшої роботи з архівами Cуспільного мовника, оцифрування матеріалів і створення платформи «Суспільне Медіатека», про яку Таїсія Турчин розповіла в інтерв’ю «Детектору медіа».

— Таїсіє, в чому унікальність медіатеки?

— Ресурс «Суспільне Медіатека» — це сайт, на якому ми будемо публікувати архівні матеріали. Це великий масив внутрішньої роботи, яка наразі проводиться. Завдяки проєкту ЄС «Капіталізація аудіовізуальних архівів НСТУ для залучення громадськості в Україні» ми почали працювати з нашими архівами більш системно. Так склалося, що протягом тривалого часу архіви не були серед пріоритетів компанії. І якщо в центральній дирекції архівування тривало, то в регіональних підрозділах цього не було. Все, що вдалося зберегти з регіонів за цей період, — це поодинокі ініціативи людей, можна сказати, ентузіастів.

Зараз ми працюємо над тим, щоб Суспільний мовник мав єдину велику архівну базу. Щоб кожен виробник контенту мав розуміння, де та як шукати чи до кого звертатися по архівні матеріали. Я хочу зробити залізним правилом компанії, щоб кожен виробник також розумів, що одним з етапів виробництва, який не можна пропустити, є збереження власних матеріалів, архівування чернеток усіх матеріалів. Ресурс «Медіатека» в межах цього масиву роботи з архівами є одним із найцікавіших і найпоказовіших результатів.

Унікальність наша в тому, що ми будемо пропонувати на цьому сайті матеріали, які ви більше ніде не знайдете. Це і сюжети з новин різних років, і програми, і фільми. Але зараз ми ставимо наголос саме на чернетках (домонтажних матеріалах). Якщо журналіст поїхав на зйомку, відзняв 20 хвилин матеріалу, то в сюжет новин потрапило 1,5-2 хвилини, а решта пішла в архів. Коли ми говоримо про такі події як Революція гідності, нинішня війна, то кожен кадр, який на перший погляд здається не цінним, може слугувати щонайменше хронікою, а найбільше — доказовою базою для міжнародних судів. Те, що сьогодні здається просто відеодокументуванням нашої реальності, через п’ять років набуде іншої цінності, а через 50 — ще зовсім іншої. Тому ми хочемо на цьому вебресурсі давати можливість дослідникам, студентам і будь-кому, хто виявить цікавість, працювати з матеріалами, які є. Адже Суспільне мовлення — це не лише архів центральних телеканалів, а більш ніж 20 регіональних філій.

Ми розуміємо, що є трагічні історії, коли від російської агресії постраждали філії «Суспільне Херсон», «Суспільне Донбас», де архіви втрачені. Але все одно є випадки, коли попередники зберігали якісь матеріали. Наприклад, ми працюємо з відео довоєнних Маріуполя, Херсона, Донецька. З одного боку, серце кров’ю обливається, а з іншого — це неймовірно цікаво. Це найбільше наштовхує на роздуми й аналіз. Наша команда вважає, що це те, що потрібно суспільству, — аналіз того, що сталось і чому так сталося, чому ми не звертали уваги на ті речі, на які потрібно було звертати увагу.

Наприклад, 2009 рік, телеміст із Севастополем, лунають усі наративи про російську мову, автономію, російську самобутність. Коли ми бачимо, що на відео є лише російські триколори й жодного українського прапора, то думаємо: чому так? Ми пожинаємо плоди цієї бездіяльності. Якби ми тоді звертали на це належну увагу, то, можливо, історія би склалася трохи інакше. Подібних відео, над якими ми працюємо, дуже багато, ми хочемо поділитися ними з людьми, щоб вони так само дивилися, думали, аналізували та щоб не дозволили повторити помилки історії.

— Знаю, що а «Медіатеці» є відео, які вже можна назвати історичними. Розкажіть про них.

— Такі відео — взагалі моя пристрасть! Як це працює. Ми знаходимо в архівах якийсь файл чи носій, підписаний кількома загальними фразами, типу: «Новини. Домонтажні матеріали». Що на ньому — одному Богу відомо. Інколи почуваєшся археологом, коли секунда за секундою починаєш досліджувати такі відео. Наприклад, таким чином ми знайшли відео з першої пресконференції Леоніда Кучми в ролі Президента України у 1994 році. Запис трансляції святкування першої річниці Незалежності України 24 серпня 1992 року. Для нас, медійників, як і для істориків, такі речі дуже цінні. Це відео у відкритих джерелах я не знайшла ніде. Тут 94 хвилини унікальних кадрів. Можна подивитися, послухати, проаналізувати. Є неймовірно цікаві кадри про Чорнобиль, навесні 1986 року кореспонденти знімали сюжети про наслідки катастрофи. Це документування, жива хроніка, унікальні кадри, які становлять цінність для дуже широкої аудиторії. У нас є відео з 1950-х років і по сьогоднішній день. Кадри сучасної війни, які з кожним днем стають хронікою, історичною цінністю.

Крім того — і це для нас дуже важливо — функціонал сайта дозволяє ввімкнути англомовну версію, що значно розширює нашу аудиторію. І дозволить донести правду про, наприклад, сучасну війну всьому світові.

Усі відео про війну — в реальному часі, немонтовані. Таким чином можна повністю поринути в ту реальність, переглядаючи їх. Ці немонтовані кадри є великою цінністю, тут можна почути голос журналіста за кадром, це така собі телевізійна кухня. Ми свідомо цього не видаляємо, хочемо подати без прикрас — так, як це відбувалося.

• Читайте також: Олена Ремовська: Я знаю, що колеги на Суспільному відстоюватимуть мене так само, як це робили колеги на «Радіо Свобода»

— І що робите для того, щоб відвідувачі не загубились у величезному архіві Суспільного?

— Для того, щоб полегшити роботу з нашим сайтом, ми його поділили на окремі розділи. Наприклад: «Війна», «Суспільство», «Персоналії», «Визначні події», «Спорт» та інші. У розділі «Україна» є ще поділ на обласні центри. Також до кожного відео є теги, за якими можна знайти всі події на певну тему. Можна також сортувати за роками. Досить непогано працює функція пошуку. Нам здається, що система максимально дружня. Але ми розуміємо, що можуть виникати якісь речі, яких ми не передбачили, тому користувачі матимуть зворотний зв’язок, за допомогою спеціальної форми зможуть повідомити нам усі свої зауваження.

— Скажіть, будь ласка, а ці відео та аудіоматеріали зможе переглянути будь-хто й чи буде ця опція безплатною?

— Подивитися, проаналізувати чи вставити посилання на наш матеріал у свою дослідницьку працю може будь-хто. Що стосується завантаження чи включення наших матеріалів до нових творів — маються на увазі документальні фільми чи сюжети — то ми свідомо на це не йдемо. Бо ми розуміємо, що є авторське право й Суспільне є правовласником або правонаступником. Трапляються в наших архівах і матеріали, коли ми не володіємо всім обсягом прав, наприклад, на музичні твори, включені в програму. Тоді ми чітко про це зазначаємо в описі. Якщо комусь треба отримати матеріал і суміжні права на нього, то можна звернутися до Суспільного мовника окремим листом, і це буде відбуватися за окремою процедурою.

Зараз ми позиціюємо себе як така собі бібліотека, ми даємо можливість читачу або слухачу зайти на сайт і подивитись або послухати. Як бібліотека: береш книжку, читаєш і повертаєш. Ми не можемо дати можливість привласнювати.

— Медіатека — це колосальна праця. Скільки людей залучено до проєкту? Скільки він уже триває і скільки ще триватиме?

— Сайт — це лише верхівка, бо для того, щоб якесь відео з’явилося на ньому, до цього потрібно, щоб воно було знайдене, оцифроване, описане. Це спільна робота 23 архіваріусів у регіонах, Дмитра Рутковського, який роками ледь не самотужки займався архівами в центральній дирекції, його команди й архіваріусів новин. Зараз ми всі працюємо злагоджено. Що стосується вебресурсу «Суспільне Медіатека», то над ним зараз працюють два редактори: Надія Первак і Вікторія Мельничок (ми думаємо, що редакторів має бути щонайменше четверо). Також продюсерка і головна редакторка Ірина Гоць, дизайнерка Марія Довганик, яка працює над обкладинками, та відеоредактор Володимир Борецький. Тобто загалом шість людей разом зі мною. Ми хочемо масштабуватися, щоби пришвидшити роботу. Ми хочемо, щоб «Медіатека» постійно наповнювалася новими матеріалами. Ми плануємо, що наші публікації матимуть планувально-календарно-тематичні випуски. Тобто до певних річниць, визначних подій ми будемо шукати якийсь унікальний контент і публікувати його. Архів Суспільного мовлення — це десятки, якщо не сотні тисяч годин унікальних матеріалів. Коли ми тільки-но починали з цим працювати, у нас було таке враження, що ми посеред величезного океану: що робити й куди плисти? Потім ми визначили тематики, які нас цікавлять перш за все, і крок за кроком почали їх опрацьовувати. Це кропітка робота, яка займає багато часу, але результат того вартий. Сподіваюся, що люди також побачать його цінність, як бачимо це ми.

Ми почали працювати з архівами, зокрема з регіонами, влітку 2022 року. Відтоді наша база збагатилася тисячами нових матеріалів. Що стосується сайта — то за перші 2,5 місяця роботи ми завантажили 822 відео і не збираємося зупинятися.

• Читайте також: Наталка Пономарів: «Не хочеться, щоб обірвалася можливість фінансування для якісних культурних проєктів»

 Команда проєкту

— Коли буде запуск сайта «Медіатеки»?

— Ми плануємо до кінця року точно запустити бета-версію сайта. Треба пам’ятати, що це не лише відео, ще є аудіоархів «Українського радіо», яке має надзвичайно глибоку історію. Попереду ще дуже багато роботи, але сподіваємося, що спільними зусиллями нам удасться збагатити культурну спадщину. Адже ми — Суспільне, і це наша місія.

Фото: Христина Купльовська, Суспільне