Наталка Пономарів: «Не хочеться, щоб обірвалася можливість фінансування для якісних культурних проєктів»

Наталка Пономарів: «Не хочеться, щоб обірвалася можливість фінансування для якісних культурних проєктів»

17:00,
29 Серпня 2023
2847

Наталка Пономарів: «Не хочеться, щоб обірвалася можливість фінансування для якісних культурних проєктів»

17:00,
29 Серпня 2023
2847
Наталка Пономарів: «Не хочеться, щоб обірвалася можливість фінансування для якісних культурних проєктів»
Наталка Пономарів: «Не хочеться, щоб обірвалася можливість фінансування для якісних культурних проєктів»
Авторка документальних проєктів — про фінансування телеконтенту під час війни, цікавість до історії та дослідження російської пропаганди.

Наталка Пономарів — українська журналістка, ведуча та сценаристка. У 2021 році вона дебютувала як авторка сценарію документального серіалу про родину підприємців і меценатів під назвою «Спадок Терещенків», що вийшов на телеканалі «Суспільне Культура». У 2022 році вона стала сценаристкою документального фільму «Щедрик проти “русского міра”», який розповідає про гастролі Української республіканської капели під диригуванням Олександра Кошиця. Прем'єра фільму відбулася в грудні цього року в ефірі марафону «Єдині новини», каналу «Суспільне Культура» та на їхньому ютуб-каналі, де він уже зібрав понад 700 тисяч переглядів.

«Детектор медіа» поговорив із Наталкою про фахових експертів у документалістиці, цільову авдиторію історичних телевізійних проєктів і ринок кіновиробництва після перемоги.

Чому саме історична документалістика стала вашим вибором?

— Моїй команді випала нагода ще до повномасштабного вторгнення працювати над історичними проєктами спільно з Українським інститутом національної пам’яті. Разом ми готували такі проєкти як «Істфакт», «Сто років боротьби» та «Війна і міф». Це все були такі короткі ролики у форматі блогу, де ми намагалися яскраво висвітлити якісь маловідомі історичні події. Метою цих проєктів була популяризація маловідомих сторінок української історії. Вийшло так, що, захотівши популяризувати й захопити аудиторію, ми популяризували цю історію самі собі. І це дуже круто, коли ти сам собі відкриваєш невідомі раніше історичні факти. Було дуже приємно, що саме наші матеріали були одними із найзатребуваніших у соцмережах Інституту. Ми відчули, що людям потрібен такий продукт, у короткому та молодіжному відеоформаті. Мабуть, саме так наша команда зайшла в цю історичну тематику.

Але багато сторінок української історії вимагають більшого формату, тобто ми реально не можемо розповісти все за 3 хвилини, бо розповідати справді потрібно чимало.

Історична документалістика потребує роботи з архівами, часто складнодоступними. Як отримувати доступ до цінних архівних даних?

— У нас було два різних досвіди роботи з архівами. Коли ми працювали над серіалом «Спадок Терещенків», то більшість потрібних нам архівних матеріалів була в Україні, але певна частина була в російських музеях. Очевидно, що ми ніяк не співпрацювали з російськими джерелами.

Ситуація з роботою над «Щедриком» була зовсім іншою. Багато архівних матеріалів зберігалося в європейських установах. Зауважу, що наш фільм будувався вже на виконаній величезній роботі історикині та головної героїні фільму Тіни Пересунько. Декілька попередніх років вона сама досліджувала та шукала архівні документи, що значно спростило завдання нам, документалістам. Але все ж були такі матеріали, які ми бачили вперше. Я разом із командою особисто їздила у таку двотижневу «відпустку» в Прагу,  яку ми згодом назвали «Слідами Щедрика». Попередньо ми напряму писали листи в різні установи та домовлялися з науковими працівниками про співпрацю. Ми були в захваті, бо нам вдалося ознайомитися з унікальними афішами концертів Української республіканської капели та книгою пам'яті виступів хору, яка зберігається ще з тих часів, коли там був музей української еміграції. 

У ваших проєктах також використані інтерв’ю понад трьох десятків експертів. Чи складно залучати фахівців до роботи і як ви вирішуєте, з ким саме співпрацювати?

— Зазвичай вони легко відгукуються на пропозиції співпраці, але все ж не з усіма, звісно, виходить домовитися. Втім, у нашій команді існує чітке правило: ми співпрацюємо лише з тими людьми, які є справжніми експертами у певній сфері, попри те, що вони можуть бути маловідомими на широкий загал. Не варто боятися невідомих прізвищ науковців, особливо якщо він у фільмі з’явиться вперше. Такі експерти зазвичай легко йдуть на співпрацю, бо теми, які ми висвітлюємо, — це те, чим вони живуть і те, що вони хочуть популяризувати.

Яка, на вашу думку, цільова авдиторія історичних документальних проєктів?

— Особисто я б не ділила нашу цільову авдиторію за віком, статтю чи географією. Наші глядачі — це всі ті, кому цікава Україна. Сучасний суспільно-політичний контекст сприяє зростанню цієї частини населення. Приємно, що ця тенденція найпомітніша серед молоді.

Однак нам іще більше радісно, коли старше покоління (віком 60+) переосмислює та відкриває для себе цю історію заново. Такі люди зазвичай висловлюють вдячність за те, що їм вдалося дізнатися правду, яка їм була невідома через вплив радянської пропаганди.

Ваші обидві роботи лише в ютубі сумарно переглянуло понад 800 тис. глядачів. Чи були моменти, коли ви сумнівалися в успішності своїх проєктів під час їхнього створення?

— Щоразу! На рівні ідей у мене завжди виходять геніальні продукти, але реалізувати їх на практиці часом стає викликом. Під час роботи з'являється низка перешкод, однак, подолавши їх, відчуваю, що ми йдемо правильним шляхом. Завжди є моменти сумніву, особливо коли дедлайн підходить до кінця. Але попри труднощі, важливо шукати компроміси з собою та, за потреби, спрощувати підхід до роботи.

Ще одне, про що не варто забувати, — це те, що створення документального проєкту — це результат праці багатьох людей, у кожного з яких є свої ідеї та переконання. Зазвичай у таких випадках люди ніяк не можуть спрацюватися, але нам у цьому плані пощастило, бо ми нашою командою працюємо вже багато років, буквально розуміємо одне одного з пів слова, і в нас ніколи не було конфліктів із режисерами, редакторами чи дизайнерами. І, звісно, надзвичайно важлива роль продюсера, який робить фінальний продукт із наших матеріалів. Як правило, кінцевий результат завжди виходить не таким, як ми його задумували, але ніколи не було гірше за очікування. Навпаки, зазвичай результат перевершує їх.

Тож сумніви присутні завжди. Однак відгуки та вітання глядачів після першого ж показу підтверджують, що моя праця недаремна, і це надихає продовжувати.

Що, на вашу думку, є найбільшою проблемою сучасного кіновиробництва в Україні та яким чином це впливає на створення документальних фільмів?

— Проблема фінансування присутня завжди. Завжди не вистачає грошей на фінансування культури. Хоча мені здається, що були й гірші часи.

Проте я вірю, що якщо ідея справді вартісна, то завжди можна шукати різні способи фінансування. Наявні грантові можливості, фандрейзинг та участь у мистецьких конкурсах можуть стати важливим джерелом коштів для реалізації проєктів. Не буває такого, що гроші самі вас знайдуть — потрібно активно докладати зусиль для їх залучення.

Нещодавно в українському інфопросторі бурхливо обговорювали державне фінансування різних телепроєктів, які транслюватимуться на телеканалах «Дім» і «FreeДом». Загалом на ці телеканали в держбюджеті на поточний рік закладено майже 2 мільярди гривень. Чи доречні, на вашу думку, такі витрати на телевиробництво під час воєнного стану?

— Знову ж таки, на цю тему можна довго сперечатися — на часі зараз культура чи ні. Але особисто мені не хочеться, щоб у результаті жертвою цього конфлікту стала саме історична документалістика, бо саме цей жанр, на мою думку, має жити завжди. Тому не хочеться, щоб обірвалася можливість усього фінансування для якісних культурних проєктів.

Яким, на вашу думку, буде ринок українського кіно після перемоги? Що залишиться або зміниться?

— Точно не хотілося б, щоб повторювалися ті ж самі помилки. Хотілось би, щоби створювалося більше проукраїнського, якісного контенту, щоб телебачення давало можливість його показувати й поступово відходило від формату, який зараз там переважає. Тобто щоби збільшувалася частка документального кіно в ефірі, а також щоб телеканали продюсували або самі створювали подібний контент. Зрозуміло, що авдиторія може бажати розважальних програм, але ми віримо, що існує можливість вирватися з цього замкненого кола. Важливо продемонструвати глядачам, що в Україні вже наразі існує якісний продукт, який може конкурувати на світовому рівні. Переконавши їх у цьому, ми можемо сподіватися на зростання популярності та зменшення домінування російського контенту. Крім того, радує, що зараз українські фільми та серіали починають набирати популярність і за межами країни та з'являтися на стримінгових платформах. Раніше це видавалося чимось нездійсненним, але зараз ми бачимо позитивні зміни. Тому надія полягає у тому, що в майбутньому український контент стане нормою для тих самих стримінгів.

Чи працюєте ви зараз над новими проєктами?

— Наразі ми працюємо над створенням нового документального серіалу, присвяченого російській пропаганді. Кожна майбутня серія цього проєкту має освітлювати різні аспекти життя та демонструвати вплив пропаганди на людей.

Зараз ми перебуваємо на етапі, про який ми говорили раніше: де нічого не виходить і де є безліч сумнівів. Але вже і не на тому етапі, коли я не можу нічого не анонсувати, бо ми вже почали роботу. Наша мета — створити величезний амбітний проєкт, що розкриє вплив пропаганди навіть тоді, коли вона здається очевидною та зрозумілою.

У всьому світі є загальне уявлення про Україну, але це уявлення містить сліди російської пропаганди, що намагалася впливати і створювати некоректний наратив про відсутність суб'єктності в України. Я бажаю також розібратися з наративом про «єдині народи», який, попри підтримку України всім світом, і досі може заважати розумінню того, чому ми не можемо просто мирно порозумітися.

У мене є величезна мотивація працювати над цим проєктом і закінчити його до кінця поточного року.

Зараз моя робота повністю зосереджена на темі пропаганди. Це актуально і необхідно. Я сподіваюся, що це приверне увагу глядачів. Звісно, виникають чергові виклики, оскільки ми стикаємося не лише з історичним контекстом. Наприклад, події, що сталися сто років тому, мають культурне значення і можуть бути показані публічно. Проте, роблячи матеріал про російську пропаганду, ми також повинні розглядати й сучасні приклади, а це вже може зачепити питання авторського права.

На майбутнє теж є достатньо ідей, зокрема пов’язаних з історичними постатями. Мені дуже подобається біографічний жанр, але це зараз лише на рівні ідей, праця над якими ще навіть не була розпочата. Але я дуже хочу знайти можливості їх реалізувати.

Фото: Natalka Ponomariv / фейсбук

Читайте також
Коли «Детектор медіа» тільки розпочинав роботу, найпопулярніші українські медіа ще дослухалися до темників. Але завдяки спільній боротьбі журналістів та суспільства це змінилося. Найпоказовіше: Україна пройшла шлях від державного телебачення до Суспільного.

Тепер наша команда прагне розширювати аудиторію та впливовість Суспільного мовлення заради ідей та ідеалів, які воно продовжує ілюструвати.

Запрошуємо приєднатися до нас у цьому завданні, ставши частиною Спільноти «Детектора медіа».
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
не приипинеться ,
13:34 / 02.09.2023
якщо всім кодлом не сидіти по два тижні в Празі.
фінансування не припинеться ,
13:28 / 02.09.2023
якщо чернотицьчина перестане безконтрольно жерти і гребти в свої безодні кишені державне фінансування .
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду