Зураб Аласанія: «В перший же день я сказав: моє завдання — знищити державне телебачення»

Зураб Аласанія: «В перший же день я сказав: моє завдання — знищити державне телебачення»

15:21,
3 Червня 2021
3070

Зураб Аласанія: «В перший же день я сказав: моє завдання — знищити державне телебачення»

15:21,
3 Червня 2021
3070
Зураб Аласанія: «В перший же день я сказав: моє завдання — знищити державне телебачення»
Зураб Аласанія: «В перший же день я сказав: моє завдання — знищити державне телебачення»
Чому Суспільне — це наче іржавий корабель, чим колишній керівник НСТУ пояснює, що компанія нарешті отримала повне фінансування, і як він хоче диктувати ринку стандарти.

Премія імені Георгія Гонгадзе, заснована українським ПЕН у партнерстві з Києво-Могилянською бізнес-школою (КМБШ), Асоціацією випускників КМБШ та «Українською правдою», розпочала показ відеолекторію «Журналістика незалежної України: Історія від першої особи». У рамках проєкту провідні українські журналісти діляться історіями про створення ключових медіа, учасниками яких були, а також про формування трендів і явищ, що визначали інформаційний порядок денний у країні і свідками яких були оповідачі. «Детектор медіа» вже публікував текстові виклади лекцій Вахтанга Кіпіані, Віталія Портникова, Наталії Лигачової, Ольги Герасим’юк, Севгіль Мусаєвої, Павла Казаріна та Андрія Куликова.«Суспільне телебачення України» (відео) — такою є тема чергової лекції в рамках відеолекторію, яку прочитав журналіст і медіаменеджер Зураб Аласанія.

Зураб Аласанія народився в Сухумі (зараз це окупована Росією частина Грузії), закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут. Почав працювати у журналістиці у другій половині 1990-х. У телебаченні починав на харківській телестудії «Телемак», пізніше працював у телерадіокомпанії «Симон». 5 липня 2005 року був призначений директором Харківської обласної державної ТРК і пропрацював там майже п’ять років. У 2006 році Аласанія заснував агентство «МедіаПорт» і тижневик «MediaPost». У 2013 році долучився до команди hromadske.tv. 25 березня 2014 року був призначений генеральним директором Національної телекомпанії України. 1 листопада 2016 року подав у відставку, за його словами, «у зв’язку із катастрофічною ситуацією з фінансуванням телерадіомовлення». 10 квітня 2017 року був обраний наглядовою радою НСТУ на посаду голови правління Національної суспільної телерадіокомпанії України. 13 травня 2021 року в Аласанії завершився контракт. 14 травня компанію очолив новообраний голова правління НСТУ Микола Чернотицький, який раніше працював у команді Зураба Аласанії.

Якби не британська Бі-бі-сі, українського Суспільного не було би, стверджує у своїй лекції Зураб Аласанія. Він не тільки розповідає історію становлення британського суспільного мовника, але й показує, чим схожі український та британський контексти. Пан Аласанія також досить детально розповідає історію створення Суспільного в Україні, згадує, з якими труднощами та перепонами довелося стикнутися йому та його команді, а також описує внесок у справу європейських партнерів. «Для чого Суспільне, коли навколо стільки інформації? Має бути точка відліку. Якщо такої точки немає, тобі нема на що орієнтуватися», — каже Зураб Аласанія. Більше про місію та цінності Суспільного — також у його лекції.

— Суспільне як таке починалося в Британії, з Бі-і-сі, яка була компанією, а потім стала корпорацією. Наступного року вона святкуватиме своє сторіччя. Ми говоритимемо про українське Суспільне, але воно не сталося б, якби не Бі-бі-сі.

На початку Бі-бі-сібуло п’ятьма приватними компаніями. Одна з них — «Марконі». Пам’ятаєте такого чувака, який винайшов радіо?

За три роки держава націоналізувала цю групу компаній, перетворивши їх на корпорацію. Спочатку вона функціонувала як державна компанія, а пізніше стала public — уже не державна, але ще й не суспільна. Під час Другої світової війни вони взагалі все призупинили, віддали все військовим і ті фігачили контрпропаганду, не соромлячись.

До речі, зараз у нас велика суперечка, чи припустима пропаганда і контрпропаганда на суспільному. Взагалі пропаганда — це державна річ, а ми, суспільне, тримаємося від держави осторонь.

Аж у 1946 році Бі-бі-сі перейшла до нормального цивільного мовлення. Перший варіант телебачення з’явився у британців у 1936 році, до того була тільки радіокорпорація. У 1955 році з’явилося ще й інше приватне телебачення, й тільки тоді вони втратили монополію. А на радіо монополія держави й Бі-бі-сі зникла тільки у 1973 році. З 1922 до 1973 року ніхто не мав права робити радіо, окрім Бі-бі-сі.

Чим вони трохи схожі на нас? Це 15 не областей, але графств, і в кожному було представництво Бі-бі-сі, яке працювало локально, але, коли потрібно, Бі-бі-сі їх об’єднувало в один сигнал. Наприклад, о шостій вечора починаються новини Бі-бі-сі, які дивиться не просто вся країна, а й весь світ. Але для внутрішньої аудиторії це виглядає так: у Лондоні вони дивляться новини про Лондон, у Сассексі в той самий час — новини про Сассекс. Такі речі досі працюють, бо людину цікавить, що в неї на вулиці.

Наша історія почалась у 1995 році. Тоді вперше було згадано в Законі про телебачення і радіо слово «суспільне». Що мали до того? Мали телерадіомовлення СРСР, а в 1991 році з’явилося телерадіомовлення УРСР. Це таке «заскорузле», коряве державне телебачення. Пізніше з’явилося УТ-1. Як притаманно нам, українцям, це був суцільний бардак усі 25 років. Закони вносилися, комітети створювалися. Так тривало до 2014 року. На цей момент була купа написаних проєктів щодо того, як це має бути в нас. Останній варіант закону, який був нашвидкуруч ухвалений 2014 року, писала Ганна Герман, колишня прессекретарка Віктора Януковича. В той момент був збіг багатьох обставин, прийшов час змінювати все і докорінно.

До того часу існувало державне телебачення України у вигляді Національної телекомпанії України, державне радіо у вигляді Національної радіокомпанії. Були 27 обласних телерадіокомпаній. Дивним чином Національна телекомпанія існувала окремо, вона мовила з київського телецентру. Керівників обласних телекомпаній із подання голів адміністрацій призначало Держкомтелерадіо, ще одна незрозуміла структура, яка досі існує. Така система створювала маленьких князьків по областях, які повністю залежали від голів адміністрацій, від мерів, від місцевих політиків. Фінансування йшло з центру. В такому стані ми дійшли до 2014 року.

Всі розуміли, що якась реформа має відбутися, але ніхто до певного часу не розумів, як саме. Подумали так: давайте знайдемо людину, кинемо її в це пекло і хай вона займається реформою. Цією людиною був я. Я прийшов головою саме НТКУ, це на той час був Перший національний. Поводився він, як свиня. За весь час перегляду архіву за 2013-2014 роки жодного кадру Майдану не булознайдено. В перший же день я сказав: моє завдання — знищити державне телебачення.

Звісно, я був не один. Зі мною в команді були дві людини, а назовні активістів, медіаекспертів було доволі багато. Дехто з них боровся з 1995 року за Суспільне. Росія загарбала Крим, потім почаласявійна на Донбасі. Державі було не до Суспільного, треба було перебудовувати в першу чергу правоохоронну систему і армію. Олександр Турчинов у 2014 році підписав закон про Суспільне.

Проєкт Ганни Герман був не просто недосконалий, він був кошмарний, але окей, база є, поїхали далі. Далі були поправки до цього закону. Прийшов Порошенко, він теж зайнявся в першу чергу армією. Були гарячі моменти на фронті, але жити треба, навіть коли відрізали ногу. Як я почувався? Так, наче мене поставили на іржавий корабель і сказали: народ України чекає, щоб ми попливли.

Окей, але ресурсу немає, людей немає, фінансів немає, а ті люди, як є — їх було сім із половиною тисяч, із них на НТКУ 2,5 тисячі, — невідомо чим займаються. Були суцільні концерти Поплавського, наприклад. Він мав свою продакшен-студію, яка виробляла його концерти. А ще він був і є ректором, тож він мав прекрасний ресурс — студентів, яких можна змушувати безкоштовно працювати. Він виробляв масу продукту, приходив на Перший національний і казав: ви це ставите, крапка. Щоб позбутися цього тягаря, треба було мати дуже багато зв’язків. Боюся, зараз мені це не вдалося б, а тоді це ще було можливо, бо вся країна була у стані турбулентності. Коли позбувся Поплавського, мені протягом місяця дзвонили десятки депутатів і казали: «Як ти можеш прибрати Михайла Михайловича? Ти що, здурів?» Потім такі ж речі відбувалися із Шустером: на його ефірах були всі політики, і всі як один мені дзвонили. Причому я не викидав Шустера, я дочекався, коли закінчиться контракт, і просто його не продовжив.

Закон, який дозволив би створити Суспільне, був пропиханий, скажімо так, абсолютно не природно. В березні 2015 року я, вже стомлений від того, що нічого не відбувається, оголосив, що у прямому ефірі Перший національний буде перебудовано в Суспільне. Це така дурня, що капець, але ми справді зробили це в прямому ефірі. Ми влаштували велику презентацію в Мистецькому арсеналі, туди прийшли всі включно з президентом і прем’єром. Я нікого з них не очікував, але вони, напевно, подумали: чому б не засвітитися на такій публічній події. Порошенко підписав закон у прямому ефірі. До реального запуску Суспільного тоді ще було далеко, але це публічне підписання мало своє значення. Що після цього? Треба було створювати саму компанію. Пам’ятаєте оті 27 (а на 2014 рік — 24) обласних телерадіокомпаній? Треба було все це об’єднати і на базі цього величезного монстра зробити Суспільне.

Тоді була популярна ідея, щоб усе, що було, знищити. Я і сам такий, що знищив би. Але так не буває. Куди ти подінеш сім з половиною тисяч людей? У мене пішло три з половиною роки, щоб їх звільнити. Одразу ти не можеш цього зробити: цього не дозволяють українські закони, атмосфера в країні, адже людей шкода. Суспільне — це не державне телебачення. Люди на Суспільному мають розуміти, що вони працюють не на владу і що влада й держава не є одним і тим самим. Кожна влада це плутає, кожна думає, що вона і є держава. Влада змінюється, а люди залишаються, і Суспільне теж безсмертне.

Вперше про справу зайшлося, коли допомогла Рада Європи. До речі, створення Суспільного було умовою асоціації України з ЄС. У 2016 році ми зібрали за допомогою європейців велику конференцію, я туди запросив Арсенія Яценюка, він прийшов, а це прем’єр-міністр, причому під час війни, розумієте, скільки в нього справ? Не кажучи вже про президента. Я зустрічаю Яценюка перед конференцією і він мене питає: «Що ти хочеш, щоб я сказав?». Я відповідаю: «Скажи, що має бути акціонерне товариство». Так і відбулося. Це був крутий поштовх. Ми почали це реалізовувати, посилаючись на слова прем’єра, який підписав відповідну постанову.

Що означає «акціонерне товариство»? Ми, звісно, фізично не випускали акції, але віртуально вони існують. В законі прописано, що всі акції ніколи не можуть, наприклад, торгуватися на ринку. Інша справа, що в Україні поки що немає ринку акцій, але то таке. За тим же законом держава не має права втручатися в роботу компанії.

Нарешті у квітні 2017 року Суспільне стартувало. Був конкурс: закон прописаний таким чином, що у Суспільного є Наглядова рада, яка обирається за складною процедурою. В ній спочатку було 17 осіб (зараз 16), із них умовно половина має призначатися фракціями Верховної Ради. Фракції мають делегувати не депутата, не партійного члена, не політика, навіть не медійника, а просто свого представника. Проте європейці допомогли й наполягли на тому, щоб друга половина була з громадського сектору, від різних сфер. Зараз голова Наглядової ради — Світлана Остапа, яка призначена партією «Голос», а колись вона була від «Самопомочі». Я її добре знаю, вона багато років цим займається, і я точно знаю, що ні «Самопоміч», ані «Голос» нею не керують. Але не всі партії це усвідомлюють, вважаючи, що оскільки вони делегували свою людину в Наглядову раду, то можуть нею керувати.

Як обирають ту половину, яка від громадського сектору? Нацрада збирає великі конференції, на яких громадські організації обговорюють проєкти, дискутують, що вони думають про Суспільне, й висувають своїх представників. Я там працюю сім років і можу сказати: краще не чути, що вони говорять про Суспільне. Здебільшого вони не знають, що таке Суспільне, навіщо воно. Потім із часом вони набувають необхідних знань та навичок. Коли члени Наглядової ради обрані, вони не мають права втручатись у господарчу діяльність. Для цього є правління, яке вони обирають вже в процесі конкурсу. Так само було в 2017 році: був конкурс, було дев’ятеро кандидатів. Я був один із них і виграв конкурс. Я перейшов із посади директора НТКУна посаду директора Національної суспільної телерадіокомпанії України, яка об’єднує всі обласні телекомпанії, радіокомпанії й навіть «Укртелефільм». Я мав щось зробити з цим іржавим кораблем, бо всі чекали, коли ми запустимося і коли Суспільне врятує Україну.

Повернуся до Британії. Вкрай важлива річ — як Бі-бі-сі фінансується. Вони мали 99 років і таку політичну культуру, що дозволило їм сказати кожному британцю: «Маєш у хаті телевізор? Все, ти платиш за Бі-бі-сі. Ти будеш керувати цим телеканалом, але ти й будеш платити». Зараз кожне домогосподарство платить 2 фунти 80 пенсів щомісяця. Таким чином Бі-бі-сі набирає щорічно 4,9 мільярда фунтів. Що маємо ми? По-перше, грошей у країні нема де брати, тож ми отримуємо гроші з державного бюджету. І в цьому є величезна проблема Суспільного.

Історія Суспільного будується не на мені, але початок цієї історії таки пов’язаний із тим, що ти як лідер компанії маєш сказати «ні» політикам, які намагаються використати Суспільне в своїх інтересах. Бюджет України затверджується наприкінці року, й ти розумієш, що маєш іти в Бюджетний комітет ВР і домовлятися. Як домовляються українські політики? Типовий представник політикуму підходить і каже: «От ми в тому регіоні ідемо по такому-то округу, от наш кандидат, ти ж розумієш. Ти пускаєш нашого кандидата в ефір, а ми даємо тобі бюджет». І так від маленького політика до президента держави.

Найбільший поки що скандал на Суспільному був під час хресної ходи за Томос, який влаштував Порошенко. Ми не те що відмовлялись його транслювати, ми просто вирішили, що релігійна подія в країні — це культурна подія. І ця хода на каналі «Культура» транслювалась у прямому ефірі. Почалися дискусії: як це колишній Перший національний смів не показати хресну ходу? Дійшло до заколоту в Наглядовій раді, яка достроково розірвала контракт зі мною за те, що в ефірі ми не показали Порошенка і хресну ходу. Був дикий скандал, через суд я поновився, ті люди вже зараз не працюють у Наглядовій раді, але це загальмувало реформу майже на півтора року.

Компанію трусило, люди не розуміли: ми незалежні чи нам диктують? Поведінка Порошенка була більш-менш цивілізованою, але він завжди пам’ятав про батіг. Ви не хочете робити того, що я вам кажу? Тоді я не буду робити того, що я можу. Бюджет? Фіг вам, а не бюджет. Ми отримали половину річного бюджету на половину року, а далі нам обіцяли дати другу половину. Минає половина року — і ніякої другої половини бюджету немає. І всі твої плани — під три чорти. І відразу: а де рейтинги? А чому ви не робите нові програми? І так кожного року повторюється одна й та сама історія. Жодного разу більше 54 % бюджету Суспільне не отримало.

В цьому році ми нарешті отримали повний бюджет. Нібито. Я більше 30 років працюю журналістом і знаю політиків, тому однозначно говорю, що повний бюджет компанія отримала тільки тому, що вони зібралися прибрати Суспільне до рук. У цьому році закінчується мій контракт і буде конкурс на нового голову правління.

Я вже казав, що Суспільне було як іржавий корабель. Важко було вичищати його від усього старого, доходило до пікетів тих людей, які там працювали по сорок років і це був їхній єдиний аргумент, чому вони мають продовжувати працювати. Звільнити їх неможливо, кодекс законів про працю не дозволяє цього робити. Тільки через суди, а суд поновлює цих людей. Цей процес схожий на те, ніби товчеш воду у ступі. От ми воду товкли три роки, намагаючись звільнити одних, узяти інших.

Ми кажемо: в нас є гроші, давайте ми ці гроші виведемо на зовнішній конкурс. Хто готовий виробляти хорошу програму ось про це за стандартами суспільного мовника?Продакшенів у країні чимало, й вони всі ледь виживають. Коли ми виходимо на ринок і таке кажемо, навіть мейджори прибігають, вони зацікавлені. Ми хочемо половину виробництва винести на аутсорс і забезпечити роботою людей, які не можуть самостійно вижити в журналістиці. Тепер є можливість, Суспільне підтримує. А ще хочемо задати ринку стандарти Суспільного, яке не робить жовтуху, бульварщину, hatespeech тощо. Ми хочемо передати ринку цінності Суспільного, бо в нас є місія, ми для того і працюємо — захищати свободу в Україні. Найпростіший спосіб заробити гроші на медійному ринку — привести астролога або екстрасенса в студію. Але ми собі такого дозволити не можемо.

Знов-таки за допомогою Ради Європи ми провели велике дослідження, в якому взяли участь 9 тисяч людей. Ми дослідили, що довіра аудиторії до Суспільного аж ніяк не корелює із журналістськими стандартами. Байдуже людям на твої стандарти. Для мене як для журналіста це серйозна проблема. Ба більше, довіра корелює з тим, як канал розказує те, що мені подобається і підходить саме мені. Якщо канал підтверджує мою точку зору, то я починаю йому довіряти. Дурня повна, але працює саме так.

Фінансування Суспільного залежить і досі від держави. Це дуже погано, я і вся команда це відчуваємо. Ми чинимо спротив чиновникам, хоч це не є нашою роботою, бо маємо робити щось для людей. Але це життя: всі суспільні мовники борються на свою незалежність. Українське Суспільне зараз не є дорослою людиною, нам чотири роки, і поки ми стоїмо ледь-ледь. І не факт, що ми виживемо. Можливо, все устаканиться після роботи другого голови правління. Нагадаю, Бі-бі-сі потребувало для цього 99 років. І навіть це не врятувало Британію від Брекзіту.

Для чого Суспільне, коли навколо стільки інформації? Має бути точка відліку. Якщо такої точки немає, тобі нема на що орієнтуватися. Суспільне ж не претендує на 100 % ринку. Але Суспільне претендує на те, щоби стандарти і факти без перекручень, навіть без інтерпретації існували в цій початковій точці і щоб люди знали, відносно чого вони вибирають свою точку зору.

Це і є завдання Суспільного. Ми маємо плекати консолідацію суспільства, і ми це робимо саме завдяки тому, що в нас у кожній області є філія. Ми зараз намагаємося об’єднати програми локальні і показувати, наприклад, як будують дороги у Харкові, маючи такий самий бюджет, як у Львові. І показати: тут на 100 гривень роблять у сто разів більше. І тоді люди можуть задуматися: а що ж робить їхній мер? Хочемо показувати, як говорять люди в різних регіонах: це ж різні світи! Поки що глядачам це не дуже заходить, але, повірте, рано чи пізно це зайде. У нас одна велика країна, і ми маємо бути разом.

Фото: скриншоти

Посилання за темою:

Завершилась епопея Суспільного з «деркачами»

Зураб Аласанія: «Рейтинги я не визнаю, головне — довіра»

Зураб Аласанія: «Я не хочу розбиратися в сортах “лайна”»

Зураб Аласанія: «Правила мають бути однакові для всіх. Немає друзів у роботі»

Читайте також
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Яна
05:23 / 09.06.2021
Как раз не удивительно, что Лазанья учит жить. Это такой тип людей, воруют и кричат другим, что они воры. Это та стадия, когда наглость уже переходит в какую-то незамутненную отмороженность. Впрочем, кто ему противостоять будет, забитые рабы Суспильного? Профи-то все разбежались в шоке от увиденного там
Esquire
06:40 / 07.06.2021
Зураб - найзухваліший з маніпуляторів. Дивно, що така людина читає лекції про боротьбу з маніпуляціями. Тільки наївні і байдужі до теми можуть сприймати серйозно все те, що він виносить назовні.
Яночька
08:56 / 04.06.2021
Скажем больше, на Суспильном работают россияне, например, гражданин РФ Кдо января этого года Казарин, и несколько редакторов - и это известные только мне - большие поклонники Шария и Путина, так что рассказывайте свои байки о патриотизме другим. Суспильне это лавка по отмыванию денег
LUPUS
21:32 / 03.06.2021
Якщо Перший свиня, то Аласанія падло. Передивіться архіви з2014 по 2021 і знайдіть кадри кореспондентів новин з фронту - НЕ ЗНАЙДЕТЕ. Бо новини УТ-1 на фронт не їздять. І так всі сім років, 2555 днів. Поодинокі кадри і фільми, типу документальних, зроблені виключно за особисті кошти і на ентузиазмі окремих працівників Першого. Проте маємо величезну купу самопіарних матеріалів, де головний герой сволота Аласанія.
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду