Автори:

Ольга Жук

25 і 26 березня платформи Суспільного транслюватимуть документальний проєкт про трьох капеланів різного віросповідання та етнічного походження «Капелани. Віра на війні».

26 лютого 2022 року Василь Вирозуб, Леонід Болгаров та Олександр Чоков на судні «Сапфір» вирушили з пошуково-рятувальною місією на острів Зміїний, щоб забрати тіла нібито загиблих українських прикордонників. Росіяни атакували корабель та екіпаж українського судна потрапив у полон. 

Прем’єра документального проєкту на платформах Суспільного:

• 25 березня: 19:00 — YouTube Першого; 21:00 — місцеві канали; 
• 26 березня: 13:30 — канал «Суспільне Культура»;
• 26 березня: 21:00 — радіоверсія в ефірі «Українського Радіо».

Василь Вирозуб пробув у полоні 70 днів, Леонід Болгаров та Олексадр Чоков — 43 дні. У полоні їм дали номери замість імен, піддавали знущанням та тортурам, тримали в карцері, морили голодом, цькували собаками. Усі капелани займалися волонтерством з 2014 року та продовжили робити це після повернення з полону — підтримувати військових та їхні родини. Вони надають духовну підтримку військовим на фронті та в тилу, створюючи культурний місток між різними віросповіданнями.

Над проєктом працювала команда Координаційного центру мовлення національних меншин Суспільного. Олена Кривенко — авторка та режисерка, Надія Стадницька — редакторка, Олена Мамай — режисерка монтажу, Андрій Дмитрик — графічний дизайнер, Юнус Сейтаблаєв — оператор-постановник, В'ячеслав Попелюх, Євгеній Войтенко — оператори, Ольга Мудрова, Анна Терзівець — інформаційні редакторки, Анастасія Гудима — виконавча продюсерка.

Вони відзняли 20 годин матеріалу, з яких зробили  28 хвилин фільму.

«Я раніше думала, що капелани лише підтримують бойовий дух розмовами й молитвами, але познайомившись з героями нашого фільму, побачила обсяги їхньої роботи і на лінії фронту, і в тилу. Капелани для солдатів стають і мамою, і татом, і товаришами, і психологами одночасно. Цей фільм це чергове розвіювання стереотипів, як і всі наші проєкти», — ділиться враженнями Олена Кривенко.

«Україна — унікальна держава в Європі, яка не відповідає моделі, де домінує одна релігія, і унікальна мультиетнічним населенням. Нам пощастило знайти героїв, які створюють культурні та релігійні містки у суспільстві й можуть про це розповісти на прикладі власного досвіду, зокрема через досвід військового капеланства», — вважає Анастасія Гудима, керівниця Координаційного центра мовлення національних меншин Суспільного, виконавча продюсерка проєкту.

У фільмі розкривається роль капеланів у війську та зміна їхнього статусу з ухваленням змін до законодавства.

Василь Вирозуб — настоятель Свято-Троїцького гарнізонного храму м. Одеса, священник Православної церкви України. Ініціатор створення Служби військового капеланства Збройних сил України. У 2014-2015 роках — військовий капелан у складі 72-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. З 2014 року займається волонтерством. Після повернення з полону допомагає у реабілітації військовополонених, родин загиблих, опікується військовим госпіталем. Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня.

Його дорога до капеланства почалася з Майдану: «Там, де твій народ, там має бути священник».

«Капелан — це був тато, брат, друг, товариш. Це був волонтер, це  той, хто повинен нагодувати, одягнути, витягнути  з поля бою,   знати,  як накласти джгут. До того ж  ти мав і маму якось заспокоїти: "Не хвилюйтесь, мамо! Син  одягнений, взутий і в  касці"», — розповідає капелан.

Він переконаний, що капелан повинен здобути спеціальну освіту: «Це має бути і фізична підготовка, оскільки він все-таки завжди поруч, а також і психологічна підготовка».

Олександр Чоков — пастор Християнської реформаторської церкви Прославлення Української євангельської церкви. У 2014 році став волонтером — допомагав переселенцям. З 2018 року — штатний капелан 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. Засновник духовного мультиконфесійного центру.  З 2022 року як військовий капелан проходить службу в Збройних силах України, продовжує займатися волонтерством. Має нагороди від Міністерства оборони України, Генерального штабу ЗСУ. 

«Місія капеланської роботи задля  перемоги дуже велика. Потрібно підтримувати бойовий дух, і капелан знає, як це робити. Капелан може, як той годинник, щось покласти на місце і людина піде правильним шляхом,  і її дух буде високим. А якщо у людини високий дух, то жоден ворог його не зламає», — впевнений Олександр Чоков.

Він підкреслює: «Заради наших дітей, заради наших онуків ми маємо вистояти і мати пам'ять, тому що багато людей загинуло. Тому, нам потрібно боротися далі».

Леонід Болгаров — пастор Християнської реформаторської церкви прославлення Української євангельської церкви. У 2014 році став військовим капеланом — спочатку у 18-му окремому батальйоні морської піхоти, потім у 1-му окремому Феодосійському батальйоні морської піхоти та у 38-му зенітному ракетному полку імені генерал-хорунжого Юрія Тютюнника. Після повернення з полону займається гуманітарною допомогою для військових, опікується госпіталем у Миколаївській області та продовжує свою капеланську роботу на фронті. Нагороджений відзнакою МО України медаллю «За сприяння Збройним силам України».

Леонід каже, що у нього навіть думки не було не поїхати з рятувальною місією: «Взагалі, я  живу за  таким принципом: “Якщо не я, то хто?”».

«Найцінніше, що у мене було з собою, — це стрічка двостороння, моя Біблія. Вона у мене уже 17 років. До речі, у полоні її перевіряли на екстремізм, і коли вона до мене повернулась, то стала ще дорожчою», — згадує Леонід Болгаров.

Нагадаємо, прем’єра фільму відбулася 17 березня в ефірі цілодобового інформаційного національного марафону «Єдині новини #UAразом».