Федір Скрипник: «Головне, щоб журналісти зрозуміли, що вони працюють не тільки на телебаченні»

Федір Скрипник — непублічна людина. Його сторінки в соцмережах дуже скупі на інформацію, лиш де-не-де напише, що шукає кореспондентів чи ведучих. Він майже не бере участі в заходах як представник Суспільного. Та від цього його роль у телерадіокомпанії ні на йоту не зменшується. Щодня Федір Скрипник приймає низку важливих рішень на рівні із членами правління Суспільного, а результати роботи його команди оцінює вся країна та регулярно моніторять експерти, в тому числі й «Детектор медіа».

Ми зустрічаємося з генпродюсером інформаційного мовлення Суспільного в «UA: Hub» у телецентрі «Олівець». Пан Скрипник уже понад три роки входить до топменеджменту Суспільного, але ще жодного разу не мав професійної фотосесії у стінах компанії. Спеціально для цього інтерв’ю, а це, до речі, його перша велика розмова із журналістами про новини Суспільного, колеги з НСТУ його фотографують. Далі Федір Скрипник проводить нас у ньюзрум, розташований у цокольному приміщенні телецентру. На вікнах жалюзі, жодної красивої панорами. Проте Федір Скрипник каже, що це дуже зручно, бо не треба їздити на ліфті, вивчати коридори «Олівця», кореспонденти можуть одразу вискочити у внутрішній двір, сісти в машину — і вже на події.

У колективі його люблять і поважають. Йому справді вдалося зробити весь ньюзрум НСТУ — а це понад 200 людей у Києві й понад 20 людей у кожній філії в кожному обласному центрі — злагодженою командою однодумців, у якій усі одне одному довіряють.

Говоримо із Федором Скрипником про все: як він прийшов на Суспільне, що застав, чи досі в ньюзрумі протікає стеля, про збільшення його обов’язків, про функціонування ньюзруму в системі ньюзгезерінг (яка є частиною проєкту «Ньюзхаус»), налагодження робочого процесу в усіх філіях, про репутацію компанії та звільнення, про зміни, що чекають новинарів, а отже й споживачів контенту Суспільного, у 2021 році.

Чому Суспільне, а не комерційний канал

– Федоре, з вересня 2017 року ви обіймаєте посаду виконавчого продюсера інформаційного мовлення НСТУ. У грудні 2019 року ви стали генпродюсером інформаційного мовлення Суспільного. До того ви працювали на комерційних каналах – ZIK і «24». Це була ваша ініціатива перейти на Суспільне чи, можливо, хтось із менеджерів вас переманював?

– Між останнім місцем роботи на посаді шефредактора на каналі ZIK до Суспільного минуло кілька місяців. Я звільнився навесні 2017 року. Так, я висловлював своє бажання працювати на Суспільному керівництву, але не напрошувався. Минуло кілька місяців, Владислав Грузинський, який тоді був генеральним продюсером інформаційного мовлення, запропонував зустрітися, обговорили все. Рішення приймалося доволі швидко.

– Чому обрали Суспільне, а не інший комерційний канал? Адже вам було відомо, що це колишнє державне телебачення, де на той момент було багато проблем із технікою, брак коштів, роздутий і не завжди вмотивований колектив.

– Мені було цікаво долучитися до Суспільного, бо такого в Україні не було. Керівництво обіцяло, що на Суспільному буде все чисто, ніяких спущених зверху матеріалів. І це справді так досі, цього дотримуються. За три роки на Суспільному від голови правління НСТУ я отримав до п’яти повідомлень у телеграмі з якимись подіями чи коментарями зі словами: «Подивись, раптом буде цікаво». За таким принципом я іноді закидаю у групу планування якусь інформацію. Мої мрії здійснилися, це незалежний мовник, і мене це влаштовує.

Я не можу сказати, що на попередніх місцях роботи мені було некомфортно в плані незалежності. Були дискусії й суперечки, але такого трешу, як зараз бачу на деяких каналах, тоді не було. На той час на каналах, де я працював, ситуація була доволі комфортною, сприятливою. Я вирішив піти через корпоративні питання всередині керівництва, але це не було тиском на свободу журналістики.

Ньюзрум від новин на «UA: Першому» до новин на всіх платформах компанії

– Як ньюзрум Суспільного змінився з 2017 року: збільшилася кількість журналістів, покращилася техніка, зробили ремонт, перестала протікати стеля?

– Змінилася філософія. Понад три роки тому я відповідав тільки за новини на «UA: Першому». Згодом інформаційний напрям почав обростати іншими завданнями й викликами, сюди переїхав ньюзрум «Українського радіо» й радіо «Промінь», який був на Хрещатику, 26. Паралельно зародився диджитал-напрям, який стартував із соцмереж. Люди, які цим займалися, теж працювали в ньюзрумі. Згодом на Суспільному дирекція цифрових платформ запустила сайт «Суспільне Новини», шефредактором якого є Оксана Денисова. У неї є команда диджитал-новин. Влітку 2020 року редакція диджитал-новин переїхала у ньюзрум. Сьогодні ми всі намагаємося працювати максимально дистанційно, тому ви не побачите весь колектив ньюзруму на робочих місцях.

– Як працює ньюзрум радіо? Ведучі з телецентру виходять в ефір радіо?

– Начитка матеріалів для ефіру відбувається звідси, сам прямий ефір — із Хрещатика, 26. Ведучі працюють на Хрещатику разом з інженерами «Українського радіо» і радіо «Промінь».

– Колишні кореспонденти Першого національного згадують про стелю у ньюзрумі, з якої під час дощів постійно капало. Чи далі протікає стеля?

– Востаннє протікала, наскільки пам’ятаю, навесні, це факт, було таке. З ремонтом є певні труднощі. Хоча цієї осені були дощі, але стеля наче не протікала.

– Чи покращилася ситуація з технікою?

– У жовтні ми закупили нові комп’ютери. Це перший етап, і я вірю, що це не остання техніка, яку ньюзрум отримав у 2020 році.

– Новини — найбільш рейтинговий контент на Суспільному. Про вас мали б максимально піклуватися.

– Нами опікуються. Зокрема, карантині часи це вкотре довели. Дезінфекція приміщень, допомога із тестуванням співробітників. Водночас стеля, яка протікає, не впливає на контент (Сміється.) Так, у компанії залишилося дуже багато застарілого, не кажу тільки про техніку, а про підходи до роботи в деяких людей, які тут працювали ще за царя Панька. Швидко це викорінити не можна, це потребує більше часу.

– Ваша зона відповідальності сьогодні досить широка — новини на «UA: Першому», на «Українському радіо», у філіях, на сайті «Суспільне. Новини». Це все входить у ньюзрум чи ділиться на підрозділи, відділи?

– Ми офіційно запустили систему ньюзгезерінг (newsgathering — процес збору та підготовки новин для різних платформ. — Ред.), яка є частиною проєкту «Ньюзхаус». Якщо ми говоримо про новини в цілому, то ньюзгезерінг — це люди, які відповідають за новини на всіх платформах. Кожен напрям (на Суспільному це диджитал, радіо й телевізійна платформи) має своїх шефредакторів, які визначають, у якій формі та якому форматі виходитиме матеріал на їхніх платформах. Це одна з головних змін, яка впроваджується разом із філософією newsgathering: кореспондент не належить одній платформі, він працює на ньюзрум, на аудиторію. Уже на етапі планування визначають, що саме він робить, для якої аудиторії та на яку платформу.

– Чи маєте заступників?

– Ні, заступників як таких немає. Є директорка департаменту новин і шефредакторка, яка відповідає за контент, — Ангеліна Карякіна. Директорка департаменту виробництва — Таїсія Турчин, на ній організація контенту, всі графіки, камери, машини, продюсування, закупівля одягу. Шефредакторка новин зі стратегічного планування — Наталя Гуменюк, її зона відповідальності — все, що ми можемо згенерувати, спрогнозувати, не події. Із 20 жовтня впродовж трьох тижнів Наталя Гуменюк була у відрядженні в США, висвітлювала вибори на всіх платформах Суспільного. Для неї це не перші вибори, вона розуміється на цій темі, має там контакти.

– Окрім США, маєте ще закордонні відрядження?

– От з найостанніших — Вірменія та Азербайджан. Через події в Нагірному Карабасі.

Загалом, у план на 2020 рік я закладав 12 закордонних відряджень, декілька з них термінові, які не можна передбачити. Частину відряджень провалили через заблоковані рахунки компанії у зв’язку з боргом держави перед «Євроньюзом» і через карантинні обмеження в інших країнах.

– Скільки людей у ньюзрумі в Києві й по філіях?

– У штатному розписі київського офісу понад 200 людей. Більше 20 кореспондентів, які закривають усе. Понад 10 людей на диджитал-платформі, 8 випускових і 10 ведучих на «Українському радіо» й радіо «Промінь», які виходять із новинами в ефір щогодини з 06:00 до 01:00, а наразі у вихідні збільшилася кількість випусків на «Промені». Випускові й ведучі на телебаченні, оператори, регіональні продюсери, які намагаються працювати на всіх платформах. Режисери монтажу, дизайнери оперативної графіки, інженери різних напрямів, у тому числі які зараз працюють у рамках «Суспільної студії» та в ІТ-підтримці.

У кожній філії над новинами працює понад 30 людей: кореспонденти, оператори, диджитал-відділ, шефредактор, продюсер, два випускових.

– Чи торкнулася ньюзруму оптимізація, яка відбувалася останні два роки?

– У київському офісі в дирекції інформаційного мовлення оптимізації не було. У філіях були певні адміністративні реформи, але новини від неї тільки виграли, посилилися. Проте відтоді в них збільшилося навантаження, зросла кількість завдань і викликів. Поки наче справляємося.

«Журналісти не можуть належати одній платформі»

– У команду ньюзруму прийшло кілька людей із «Громадського телебачення», які більш заточені під інтернет-мовлення. Чи змінилася робота ньюзруму з розширенням команди?

– У цьому є певна перевага: люди, які прийшли, більше працювали в мережі, а ті, хто тут давніше, більше працювали у класичних новинах на телебаченні й радіо. Новини — це не телебачення, не інтернет і не радіо. Новини — це новини, а все інше — це виключно шляхи доставки новин до аудиторії. Молодші люди читають їх в інтернеті, старші дивляться по телебаченню, водій, який весь час за кермом, отримує новини з радіо.

Досі в нас є певні розбіжності в поглядах усередині ньюзруму, й це абсолютно нормально, що в когось є більший досвід на одній платформі, в когось — на іншій. Головне, щоб журналісти зрозуміли, що вони працюють не тільки на телебаченні. Є певне непорозуміння з боку телевізійної команди, випускових груп, чого журналісти мають працювати ще на інші платформи. Телебачення — складніший процес виробництва, туди треба більше ресурсу.

Журналісти не можуть належати платформі, вони висвітлюють новини, розробляють теми, генерують ідеї. А те, в якому вигляді, форматі, коли саме воно буде й на якій саме платформі, вирішують профільні шефредактори. Водночас кореспонденти не можуть приносити тільки синхрон і роби з ним, що хочеш. Це комунікації випускових платформ із кореспондентом, під час яких радяться, як краще виписати, кого краще записати. Ці етапи виробництва ми налагодимо обов’язково. Вже зараз проглядається розуміння, як це має бути.

У режимі системи ньюзгезерінг ми працюємо понад три місяці. До цього так само була мультиплатформність: телебачення, радіо, диджитал. Але я не впевнений, чи було рівноцінно розподілено ресурси з огляду на потреби платформ. Наразі наше завдання — щоб аудиторія кожної платформи отримала повний обсяг необхідної інформації, яку доставляли б одні й ті самі люди. Про класичні новини на якійсь платформі ми вже не можемо говорити. Хоча редактори більш заточені під свої платформи.

Я не погоджуюся із заявами, що телебачення помирає. Воно просто не посилює, а утримує свої позиції. Є певна аудиторія, яка весь час дивиться тільки телевізор і не хоче чи не має змоги читати щось в інтернеті. Я сумніваюся, що ця аудиторія буде сильно скорочуватися. Це якщо говорити про класичний телевізор. Але ж телебачення зараз активно лізе і в інтернет. Цифра розвивається, туди треба кидати більше сил. Це нелегкий виклик, як зробити так, щоб аудиторія на будь-якій платформі не залишилася без інформації.

– Ньюзрум Суспільного можна назвати кузнею кадрів. Раніше сюди приходили вчитися, а коли ставали професіоналами, йшли в інші компанії. Яка на сьогодні ситуація, чи досі в колективі переважає молодь?

– Наші випускові редактори, редактори радіо, шефредакторка на диджиталі Оксана Денисова — це дорослі люди, які мають великий досвід роботи не тільки тут, а й у комерційних компаніях. Кореспонденти, оператори — це молоді перспективні хлопці й дівчата, студенти чи випускники вишів, які приходять сюди повчитися. Частина з них іде. Передусім через те, що в нас невисокі зарплати, але вже з листопада кільком кореспондентам ми підвищили оклади за рахунок наявного бюджету дирекції. На жаль, ми не можемо робити це великими стрибками й часто, але іноді ми це робимо. Те саме й з операторами, які отримують мінімальні зарплати, на такі гроші ніхто з досвідчених не хоче йти. Хоча є випадки, коли оператори хочуть знімати для Суспільного, їх не влаштовує деінде знімати матеріали з ознаками замовності, джинсу. Операторів це теж бентежить.

Найприємніший момент у тому, що люди сюди повертаються. Один із наших нових ведучих (Євгеній Агарков. — Ред.) починав свою кар’єру з «Олівця», тоді це ще не було Суспільного. Тепер знову приєднався до нас. І це не тільки ведучі, повернулися й оператори, й редактори. Простежується тенденція, що люди розуміють ситуацію на ринку, їм не дуже комфортно працювати в тих умовах, які є на деяких комерційних каналах, вони йдуть на Суспільне за чистотою.

– Як проходив відбір нових ведучих? Мали багато претендентів?

– Я отримав дуже багато резюме, з них відібирали більше 20 кваліфікованих людей із досвідом у новинах та з незаплямованою в надсумнівних медіа репутацією. Ми шукали одну людину замість Олексія Гомона, який від нас пішов. Він працював на п’ятиденці, а ринок диктує зовсім інші умови, тож у дирекції ми створили ще одну ставку на денний слот. Понад п’ять людей нас задовольнили зовнішнім виглядом, подачею, роботою в кадрі, досвідом у журналістиці, в новинах. Потім із дирекцією телебачення ми проговорили кандидатури. Врешті ми домовилися із двома людьми, які будуть працювати на Суспільному. Нові ведучі вестимуть новини в денному слоті, працюватимуть тиждень через тиждень, як це заведено на ринку. Наразі всередині редакції тривають дискусії, де закінчується денний слот і починається вечірній. Можливо, їм додадуть іще один випуск. Наразі ми говоримо з дирекцією телебачення про збільшення кількості випусків новин у вихідні.

Наші ведучі — повноцінні гравці випускової редакторської групи, це не диктори, які читають із суфлера. Врешті ці люди можуть зірватися й поїхати на зйомки.

– До речі, нещодавно на «Українській правді. Життя» вийшло інтерв’ю з Андрієм Куликовим, у якому він розповідав про досвід роботи зіркових ведучих у Британії, які після своєї зміни у прямому ефірі їдуть на зйомки, щоб не втрачати навичок, відчувати роботу кореспондентів у полі. Ви на Суспільному це теж практикуєте?

– У нас є така практика чи не в усіх філіях, де на цьому тижні людина працює випусковим-ведучим, на наступному — в полі. У філіях менша насиченість, сітка з новинами простіша, у вихідні в них немає випусків, тож це вдається. У Києві, я думаю, ми дійдемо до цього.

– Був час, коли ваша колишня кореспондентка Олена Блізнякова вела й новини, і працювала в полі.

– Так само й Олексій Гомон. Але вони були кореспондентами, яким запропонували вийти ще й в ефір. Коли це навпаки, до цього треба прийти. Анна Чередниченко, коли відбувалося підписання Томосу, на вільному від ефірів тижні їздила у відрядження у Стамбул і відпрацювала на 100 %. Там були включення впродовж дня, матеріали, сюжети.

Міжнародні новини, новини культури і новини для молоді – що з цього чекати в ефірі Суспільного?

– Із запуском «Суспільної студії» новини виходять під плашкою «Суспільна студія». Дехто з наших читачів сприйняв це негативно, що новини стали підрозділом студії, хоча вони автономні.

– Новини залишаються максимально незалежними, в цьому можу переконати будь-кого. Ми підпорядковуємося напряму голові правління. Поява плашки «Суспільна студія» була дискусійним питанням, ми дискутували, варто це робити чи ні. Врешті дійшли згоди, що «Суспільна студія» — це явище в рамках Суспільного мовлення, перспективний, іміджевий проєкт, єдиний майданчик для всіх. «Новини», «Спорт», марафон «Суспільна студія», «Ранок на Суспільному» (на мій погляд, успішний проєкт) — усе це виходить із «Суспільної студії». Це аргумент! Саме тому і на «Новинах» висить плашка «Суспільна студія».

– Восени 2017 року на «UA: Першому» запустили п’ять ранкових випусків новин, згодом від двох відмовилися — о 06:30 і 09:25. Це пов’язано з тим, що закрилася програма «Доброго ранку, країно»?

– Це сталося, коли ще «Ера» виробляла для «UA: Першого» «Доброго ранку, країно», і ми з ними про це домовлялися. Це була моя пропозиція, ми мали чотири ранкових випуски по 5 хвилин і один випуск на 4 хвилини. У цей хронометраж важко вкласти телевізійні випуски, де хочеться історії, розлогої за картинкою. Якщо ми телебачення, маємо візуалізувати інформацію, 5 хвилин замало.

Ми дійшли згоди із Григорієм Тичиною (генпродюсером дирекції телебачення — Ред.), що краще буде три випуски по 7 хвилин. Тобто ми забезпечили ту саму 21 хвилину на ранок, при тому у випускових груп з’явилося більше можливостей презентувати аудиторії новини красивіше.

– Раніше на «UA: Першому» та «UA: Культурі» виходили по 15 хвилин міжнародні новини й новини культури. Згодом їх влили в загальні випуски новин. Відтоді новин культури на Суспільному значно поменшало. Теперішня модель новин залишиться без змін чи, можливо, розглядаєте повернення окремих блоків?

– На жаль, ми втратили майже всю редакцію новин культури, яка тут працювала до того, як скоротилися ці новини. Одна з причин — невелика зацікавленість аудиторії в новинах культури. Потрібно було концептуально змінити підхід вироблення цього контенту. Впевнений, що та команда, яка була, впоралася би з таким викликом, можливо зі збільшенням позицій у себе в редакції. Те саме стосується міжнародних новин. Я хотів би повернути окремі випуски новин культури й міжнародки, певна аудиторія в них усе-таки є. Над цим можна працювати, але не в тому складі, який маємо зараз.

Мені хочеться сподіватися, що ми ще повернемося до цього питання. Вважаю, що окремий випуск новин культурного напряму потрібний аудиторії. Якщо аудиторія не сприймає його в тому вигляді, який ми пропонуємо, це означає, що нам треба зробити його таким, який буде до вподоби аудиторії, і при цьому не перетнути межу цінностей Суспільного.

У концепції дитячого та молодіжного мовлення, яку наглядова рада прийняла за основу, автори згадують про успішні проєкти в суспільних мовників закордонних країн, і серед них є новини для молоді. Чи хотіли б ви робити новини для підлітків?

– Я обома руками за те, щоб робити новини для молодшої аудиторії, навіть для зовсім маленьких. Дитячий підлітковий напрям мені здається дуже перспективним. Поки не з позиції рейтингів, а з позиції місії Суспільного. Як батько я бачу, що наразі не вистачає медіаграмотності й медіагігієни серед дітей та підлітків. Зараз є дитячі соцмережі, але в них зовсім інший напрям. Діти не мають споживати токсичний контент, що ллється з телеграм-каналів, які неможливо контролювати. Діти мають розуміти, що треба знайти першоджерело, а ті самі телеграм-канали дуже часто крадуть інформацію.

На жаль, тими силами, які маємо, не можемо зробити ані культурних новин, ані міжнародних, ані молодіжних. У голові багато таких ідей, я б навіть закладав їх у плани компанії за умови достатнього фінансування і покращення технічного ресурсу.

Сайт «Суспільне. Новини»: цифрова платформа чи ньюзрум?

– Помітила, що журналісти філій, які працюють у полі, знімають сюжети, також наповняють стрічку новин на сайті «Суспільне. Новини». Щодня бачу їхні прізвища. Чи пишуть новини для сайта кореспонденти в Києві?

– Усі кореспонденти по можливості пишуть матеріали для сайта. Іноді їхні прізвища можуть бути поруч із прізвищем, приміром, Оксани Денисової, яка редагує текст. У філіях працює менше людей на диджиталі, через це більше навантаження на кореспондентів. У центральній дирекції трішки більше працює на диджиталі, тож кореспондент підганяє конкретну частину матеріалу, а редактор уже збирає.

– З одного боку, сайт «Суспільне. Новини» — це цифрова платформа, якою опікується генеральна продюсерка Тетяна Кисельчук, з іншого — все наповнення на сайті — це ваша зона відповідальності. Як ви співпрацюєте?

– Тетяна Кисельчук запускала сайт «Суспільне. Новини». Новини — це постійне завантаження, потрібно вирішувати багато питань: то грошей не вистачає, то людей бракує. Окремо займатися сайтом не було часу й сил. Тому було ухвалено рішення, що група на базі диджитал створює сайт, накатує систему, відпрацьовує схему. Із серпня сайт «Суспільне. Новини» інтегрований у ньюзрум, адміністративно в дирекції інформаційного мовлення. Раніше ми працювали на різних поверхах, були в різних дирекціях, і це розмежовувало. Тепер стало простіше, маємо спільне планування.

Філії Суспільного: шлях від «важких» ньюзрумів до новин, якими можна гордитися

– У липні 2018 року Владислав Грузинський, який тоді очолював новини, сказав, що новинарі філій накульгують в оперативності. На вашу думку, ця ситуація змінилася?

– Станом на літо 2018 року я би погодився із Владом, але сьогодні, сподіваюся, він би погодився зі мною, що так казати вже не можна. Наприкінці 2017 року — на початку 2018 року у великій кількості філій змінилися шефредактори новин. Частково це були люди, які не працювали до цього на Суспільному. Коли вони зайшли, то трошки заклякли від того, що там відбувалося. До створення Суспільного це були обласні телерадіокомпанії, які працювали за власними правилами, традиціями. Не всі змогли швидко переключитися на нові правила гри.

Хоча маємо приклад у Черкасах, де Ніна Волощук була шефредакторкою новин до того, як змінилися підходи. Вона моментально переключилася. Коли ми з тренінгами з ВВС приїжджали в Черкаси, то побачили ідеально налагоджену роботу молодої команди. Черкаси одними з перших почали включатися з телефонів у загальнонаціональний ефір, не було остраху щось зламати.

Сьогодні ми маємо помилки, але їх у тисячі разів менше, ніж це було раніше. Без новин у філіях не було б інформаційного суспільного мовлення взагалі. Неможливо обмежитися стрингерами, корпунктами на дві людини, мають бути повноцінні ньюзруми в кожному окремому регіоні. Журналісти філій працюють на всі платформи, роблять новини для «UA: Першого» та для локальної аудиторії з локальним менталітетом, із місцевим баченням життя.

– Ви зі всіма ньюзрумами філій знайомі? Всюди були?

– З більшістю колективів. Це були й онлайн-зустрічі, і відрядження. Перше таке знайомство мене дуже вразило. Поїхав до Дніпра, де був важкий ньюзрум. Зараз Валерія Мальченко сильно змінила ситуацію на «UA: Дніпро». Важкий ньюзрум був у Вінниці, Вероніка Бондар за пів року все перевернула, якість новин покращилася в рази.

– Що означає «важкий» ньюзрум?

– Люди не мали бажання змінюватися, розвиватися, відмовлялися переходити на новий формат роботи. Перш за все ми маємо думати про аудиторію. Ми не можемо сидіти й жалітися, що в нас може не бути для зйомок машини. Аудиторії все одно, є в нас машина або камери, чи ні, вона хоче побачити, почитати, почути якісні, повноцінні, збалансовані новини. Наше завдання — донести це.

У Дніпрі, приміром, була яскрава історія. У якомусь районі текла вода з труби. У сюжеті використали аматорське відео. Я переглянув їхній випуск новин і звернувся до режисера монтажу, чи нічого у відео не збентежило. Він відповів, що ні. «У тебе з труби вода тече горизонтально зліва направо. Всупереч законам фізики. Ти навіть не перевернув відео», — кажу йому. Це було ставлення до роботи, до аудиторії. Валерії, здається, вдалося це зламати, можливо, не повністю, але зламати. Подібне відбувалось у Вінниці. Я три дні поспіль пояснював людям, чому і як нам треба це зробити, а частина колективу пояснювала, чому вони не можуть цього робити.

– Років п’ять тому журналісти в Києві, які працювали із сюжетами з регіонів, мусили все переробляти.

– Якість новин у філіях суттєво покращилася, збільшилася кількість сюжетів зі стендапами місцевих кореспондентів із філій. Дещо потребує начитки, подекуди є технічні проблеми. Ми посилили регіональний відділ, нещодавно до нього приєдналися редакторки, зокрема, Анастасія Федченко. Вони прийшли на телебачення, але були попереджені, що в нас запускається ньюзхаус. Вони вичитують тексти новин із філій, і якщо є необхідність, то переписують. Якщо ми подаємо якусь людську історію з області, то це одне, а якщо через конкретну історію виходимо на загальнонаціональний рівень, тоді доводиться дописувати, переписувати, звучить централізована начитка.

– Чи не розглядаєте можливість запуску міжрегіональних програм на основі сюжетів із регіонів?

– Колись, ще до мого приходу сюди, зранку були новини з регіонів. Тоді це був фактично дайджест. Наскільки мені відомо, він виходив у запису. Гадаю, це один із наступних етапів — разом із новинами культури й міжнародними новинами.

Григорій Тичина вимагає запустити великий повноцінний підсумковий аналітичний випуск у вихідні, який має виробляти команда новин. Я сам бачу, що не вистачає аналітики, але ми поки обмежені людськими силами. Попередньо ми можемо собі передбачити це всередині наступного року.

Наше першочергове завдання — перелаштувати команду на повноцінну роботу на всі платформи, а потім говорити про гілки кожної платформи. Для цього згодом потрібні будуть окремі люди. І вони мають працювати на всі платформи. Скільки в нас людей на ринку здатні працювати на всі платформи? Одиниці. А скільки вони коштують?

– Берете молодь і всього навчаєте? Як ви працюєте з новачками?

Академія суспільного мовлення регулярно проводить тренінги. Ми зазвичай співпрацюємо з ВВС. Нещодавно були тренінги для ведучих, наші кореспонденти навчалися роботи з даними (статистикою, інфографікою), в соцмережах, мобільної журналістики, журналістських розслідувань. Наразі маємо попередні домовленості щодо тренінгів на наступний рік. Хотілося б до них долучити всіх журналістів з усієї України, але тоді треба працювати з тренерами кілька місяців. А ще треба організувати тренінги таким чином, щоб не зупинити новини.

Ньюзхаус: що це й коли чекати запуску

– У 2021 році, ймовірно, ви переїдете на Хрещатик, 26 у новий ньюзхаус. Кажуть, що такого в Україні ще не було.

– Я не знаю такого досвіду в українських медіа, щоб в одному приміщенні одні й ті самі люди працювали на три платформи одночасно. Це насправді нова філософія для українського ринку. Це те, до чого ми прагнемо й наближаємося дуже швидко.

– Ви були у приміщенні майбутнього ньюзхаусу?

– Так, це доволі велике приміщення на Хрещатику, яке займає два поверхи. Колись там був основний павільйон тодішніх телевізійних шоу. Наразі там усе міняють, ведуться будівельні роботи. Цим займається Тетяна Кисельчук.

– Вона, як і сайт «Суспільне. Новини», має здати ньюзхаус під ключ?

– Майже так. Це величезний шмат роботи, який вимагає величезної кількості часу. Одна людина не може потягнути і запуск проєкту, і виробництво новин. Тому було ухвалено рішення, що запуском будівлі, проведенням тендерів, ремонту, технічним облаштуванням займається Тетяна Кисельчук. Я у проєкті запуску маю більш консультативні функції: як це має працювати, як працює зараз, як працюватиме на тому етапі, коли ньюзгезерінг буде частиною ньюзхаусу.

– Наразі в телецентрі «Олівець» є ньюзрум із людьми й технікою. Все, що я бачу тут, переїде не Хрещатик?

– Люди — так. Техніку сподіваємося побачити там нову.

– Де працюватимуть ведучі після вашого переїзду на Хрещатик? Залишиться плашка «Суспільна студія»?

– До цього питання повернемось у наступному році.

– Коли плануєте переїхати?

– Очікуємо переїзд до кінця першого півріччя 2021 року.

– Що нового, чого досі не було в Україні, має отримати глядач, слухач і користувач інтернету завдяки запуску ньюзхаусу?

– Повну картину дня. За умови того, що всі будуть у єдиному приміщенні, ми матимемо величезну можливість для генерації ідей, спільного планування. Хтось щось помітив, а інші не помітили, він одразу може дати про це знати. Буде більше різноманіття, більші повнота, оперативність і якість. Це має бути цікаво для кожної платформи.

– Чи набиратимете нових людей для ньюзхаусу?

– Люди, які зараз працюють у ньюзрумі, для нас дуже цінні, перш за все маємо їх зберегти. Якщо після переїзду зрозуміємо, що не впораємося, змушені будемо добирати людей, шукати для них гроші, робочі місця. Незважаючи на те, що ньюзхаус за площею великий, більший за цей ньюзрум, чи вистачить робочих місць для такої кількості людей? Купу всього треба проаналізувати, й більшу частину цього можна зробити, коли вже освоїмося на новому місці.

Репутація компанії та звільнення

– На Суспільному були випадки, коли люди звільнялися чи їх відправляли на місяць у відпустку через допущені помилки під час роботи. Чи не здається вам, що це жорстке покарання?

– Відпочинок — не покарання, це спроба вийти із ситуації для всіх.

– Отар Довженко написав колонку «Навіщо Суспільне піарить московську церкву?», після чого було звільнення.

– Тоді звільнився шефредактор. Мені здається, це було правильне рішення. Ми — не комерційний канал, ми — Суспільне зі своїм іміджем і репутацією. Не можна робити так, коли вся компанія «розбиває» голову, руки й ноги у кров для того, щоби збільшити аудиторію, збільшити впізнаваність Суспільного, доносити якісний і незалежний контент, показати аудиторії, що ми не ідеальні, але єдині, кому ви можете довіряти, й ми не збрешемо, не будемо вам дурити голови, але сюжет про нового намісника церкви Московського патріархату, який стоїть на першому місці у випуску, подається як топновина, і немає розповіді, що передувало цьому, що попередник приєднався до новоствореної автокефальної Православної церкви України. Це недбалість.

– Це був єдиний випадок недбалості?

– Ми всі самі переглядаємо власну роботу. Київські групи переглядають матеріали колег із регіонів. Вони — київські. І так далі. Були проблеми, коли в одній області вийшов матеріал, де подали кандидата в народні депутати чи депутата, який говорив не в тему. Це була помилка, я впевнений, що ніхто не взяв гроші. Це не вийшло на загал, але тоді ми теж застосували санкції. Ще один ньюзрум недавно зробив сюжет про приїзд київського чиновника, там не було повноти, акцію протесту поруч не помітили.

Це внутрішні професійні речі, й добре, що вони не виходять на загал і що ми їх бачимо, незважаючи на те, що маємо понад 20 представництв, у яких працює багато людей і кожен може несвідомо помилитися.

– Ви маєте великий досвід на комерційних каналах. Як там реагували на помилки?

– Чув про штрафи і навіть звільнення І, можливо, це теж має сенс, якщо людина часто помиляється.

Ми в цьому плані не жорсткі. Зараз у нас теж помиляються, але не критично. Коли я прийшов, у Харкові була ситуація, коли сталася аварія, приміром, о 08:20 п’яний правоохоронець врізався у стовп, загинув його пасажир. Я знаю, що до цієї локації від приміщення філії їхати на машині максимум 10 хвилин, а місцевий ньюзрум дізнається про цю подію, яка в них під носом і вже несеться стрічками місцевих новин, від київського редактора о 10:00. Із приходом В’ячеслава Мавричева (шефредактор новин філії. — Ред.) це змінилось одразу. Адже так не може бути. Нині філії перестали дізнаватися новини з Києва. У цілому суттєво покращилася робота, у новинах Суспільного по всій Україні працюють люди, на яких можна покластися.

Я комунікую із шефредакторами новин у філіях і довіряю їм, а вони довіряють кореспондентам. Шефредактори не погоджують зі мною випускових редакторів, їм із цими людьми працювати. Але якщо кореспондент наробить дурниць, то я буду говорити і з ним теж.

– «Детектор медіа» регулярно проводить моніторинги новин Суспільного майже на всіх платформах. Чи корисні вони вам?

– Звісно, в першу чергу для мене. Ми стежимо за ними, читаємо, аналізуємо. З чимось ми не згодні, іноді дуже гучно не згодні. Десь щось не догледіли, десь не запланували. У моніторингах ми не бачимо жодної помилки, яка показує величезні проблеми ньюзруму.

Мене дуже неприємно вразили останні моніторинги, де йшлося про матеріали з ознаками замовності. Ми розуміємо, що Суспільне не бере грошей. Це не замовні матеріали, просто пропустили паркетні новини: у гонитві за оперативністю подали сюжет, умовно, про підписання міжнародної угоди на 2 млрд доларів. У моніторингах часто згадується, що зазвичай недотримання одного стандарту є результатом недотримання іншого. Ми хотіли подати швидше інформацію про 2 млрд, а треба було зупинитися, звернутися по коментарі, чи ці гроші нам потрібні й на що саме, до експертів, до профільного комітету Верховної Ради, написати, що новина доповнюється. Тоді питання про ознаки замовності відваляться самі по собі.

– Про вашого попередника говорили, він і сам про себе так казав, що «Грузинський свариться матом», інакше ніхто не буде працювати. Як ви би охарактеризували свій стиль менеджменту?

– Владу просто більше доводилося ламати систему всередині новин, яка залишилась у спадок від УТ. Звісно, це викликало емоції. Мені простіше зараз. Адже в людей вже є розуміння. Я намагаюся спокійно говорити з людьми, пояснювати, підтримувати. Шеф-редактори філій і всі, хто виробляє новини, знають, що можуть до мене звертатися завжди, в будь-який час. Мій номер є в довіднику. Не буду дуже щасливий, якщо мене розбудять уночі із простим питанням, але якщо щось термінове, готовий говорити.

Не завжди вдається зберігати спокій. У Вінниці, де три дні пояснював про підхід до роботи, на третій день я вже волав матом. Мені було дуже соромно, але нерви не витримали. Водночас, я вже згадував про матеріал із ознаками замовності через те, що в сюжеті не вистачило повноти. Я поговорив із шефредактором і попросив номер телефону кореспондента. Мені здається, що я був дуже коректним і спокійним. Дуже сподіваюся, що люди бачать їхню місію в цій компанії, їхній напрям роботи, і мають перш за все думати про аудиторію.

Фото: Суспільного мовлення, фотограф Артем Галкін

comments powered by Disqus