osvita.mediasapiens.ua

Ау, ПЕРШИЙ!

Чому ця реформа може стати справжньою?

Насправді реформа українського телебачення та радіо, яка активізувалася цього року, не перша, яку переживають Мельникова, 42 та Хрещатик, 26. Реформа змінює обличчя каналів з усіма наслідками — звільненнями (не вперше), збільшеннями зарплат (вперше — з озвученими публічно сумами), істериками профспілок (далеко не вперше) та новими програмами.

Щось змінюється помітніше, щось менше, щось просто загортається в нову, модну обгортку. Наприклад, колись була мода на програми «відомств», тепер — на програми представників громадських організацій.

Якщо порівняти з попередніми, то нових, системних змін, дві: одна дуже позитивна, з приводу іншої ми хотіли би поговорити. Або почати розмову.

Безперечно позитивна зміна — незалежність від уряду. Цей момент ми всі наближали як могли — історія творення суспільного мовлення має довгий перелік проектів, дій, рішень, зрад та перемог. Той факт, що «UA: Перший» вимагає, а не просить, не можна переоцінити. Всі, хто працював у системі державного телебачення, знають, що це означає. На папері контроль був формальним — «творчих планів» ніхто не чіпав. Усіх цікавили новини й політичні програми, і з приводу них телефон у керівників завжди був червоний. Більше з побажаннями та вимогами ніхто не має права дзвонити. Це системна зміна. Втрата контролю з боку уряду відкриває можливості існування справжнього незалежного якісного некомерційного медіа.

Незалежний чи неконтрольований?

Контролю уряду, слава Богу, немає, але чи є «громадський» контроль? Проблема, яку ми бачимо в роботі каналу, може проілюструвати оця табличка (див. фото). Такі розвішані по всьому каналу, на них написано «пріоритет оптимізму».

У нас є підстави вважати, що пріоритет надмірного оптимізму — найбільша загроза в розвитку суспільного мовлення сьогодні, й саме вона ставить під загрозу нещодавно здобуту незалежність від уряду. «Факти свідчать про те, що оптимізм усюди, його не викоренити, й він дуже затратний», — пише Даніель Канеман у модній тепер у Києві книжці. Модних письменників треба слухати й читати, правда ж? За Канеманом, «упередження оптиміста» — це відчуття, що тобі вдасться те, що не вдавалося нікому.

Ми бачимо надмірний оптимізм Наглядової ради, якій подобаються будь-які косметичні зміни (біда соцмереж, звісно). Ми бачимо надмірний оптимізм «медіаспільноти», яка ведеться на відверту софістику про «нас зрозуміють через десять років». Ми бачимо надмірний оптимізм нового менеджменту, який вірить в «альтернативні рейтингам» вимірювання без найменшої спроби цю альтернативу накреслити. І ми бачимо відверту маргіналізацію критики. Всіх, хто готовий поставити запитання з приводу стану реформи, легко маргіналізувати.

Критики чи критикани? Так хочеться їх змішати…

Критику можна списати на заздрість «провладних ботів». Бо такі справді є, й від ідей поставити суспільне «к ногє» ніхто не відмовлявся. Або ж на «істеричні профспілки». Бо такі справді є, при звільненнях без цього не обійтися. Що більше звільнень, то більше крику. Можна також приліпити на критику тег «жирні коти олігархів». Бо при напливі каналів за гроші олігархів для таких хаос — і справді живильна речовина. Ну і хто залишається, ті — «злісні заздрісники». Критикани.

Проблема в тому, що «медіавійна» з критиканами проста і приємна. Ти або «за», або «проти», а в такій парадигмі дискусії не потрібно. Потрібні гасла. Це нагадує стилістику «суперечок» у соцмережах та серед політичних «спікерів», але зовсім не нагадує дискусії експертів. Публічні заходи перетворилися на спробу ще раз донести сказане раніше, а не отримати зворотний зв'язок. Критика сприймається як відмашка для емоційних звинувачень.

Натомість справжня і професійна розмова про те, «чи вдається створити Суспільне», вкрай важлива. Досвід інших реформ показує, що критичне мислення в оцінці завдань і їх досягнення — неоціненна річ.

Це не нова концепція, необхідність системи контролю та зовнішньої оцінки відома давно. Про неї писали навіть у першому відомому нам плані реформ НТКУ (датується 2005 роком, готувався експертами EBU для команди Тараса Стецьківа).

Знову за старе?

Чому ми це пишемо? Бо нам здається, що медійним організаціям, медіаспільноті, які так палко просували ухвалення та здійснення реформи, саме час так само професійно й активно продовжувати вести дискусію про досягнення результату реформи. Створити майданчик, на якому фахівці могли би обговорити речі, що справді заслуговують обговорення:

  • Чи співвідносяться нові статті витрат і результати?
  • Чи наблизили ми зміни в медіасередовищі?
  • Чи запровадження стандартів якості якось впливає на комерційні канали?
  • Які результати має концепція, що реалізовується?
  • Про що нам каже падіння рейтингів і частки каналу?
  • Що відбувається в регіонах?

Ми пишемо це саме тепер, коли є час підготуватися до річного звіту команди Суспільного Наглядовій раді. На минулому Media Talk стало очевидно, що можливостей побудувати таку систему оцінки в самої Наглядової немає. Її представники запекло борються: хто — з упередженням оптимізму, хто — з політичними впливами, хто — з браком часу й ресурсів для повноцінного аналізу. Відсутність бек-офісу ж не дає можливості побачити картину. Його мали би забезпечити ті, кому небайдужа реформа.

Тому що люди, які на цьому знаються і які вболівають за створення Суспільного, в країні є, й вони не обмежуються 16-м поверхом «олівця». Навпаки, тамтешні менеджери мали би відчувати, що отримують зворотний зв’язок від професійних середовищ. Це піде на користь усім. У першу чергу збільшить шанси, що реформа колись таки здійсниться.

Ми готові попрацювати таким бек-офісом для Наглядової ради й зібрати думки різних фахівців про поступ реформи. Телевізійників, рекламістів, експертів, активістів — усіх, хто має що сказати. Ми беремося підготувати і провести низку фахових обговорень, де можна буде а) почути різні думки і б) сформулювати питання, на які хотілося би почути відповіді.

Чекайте запрошення від нас (або напишіть, якщо маєте що сказати). Зустрічі будуть не для камер та піару. Для суспільно важливої справи.

Роман Вибрановський, Андрій Богданович, Сергій Мамаєв, Ігор Солдатенко, Руслан Ткаченко, Вадим Пелех для «Суспільного мовлення»

Фото з Facebook-сторінки Романа Вибрановського

comments powered by Disqus