«У росіян немає ані віри, ані бога, ані чеснот, ані правил»

«У росіян немає ані віри, ані бога, ані чеснот, ані правил»

09:00,
25 Березня 2023
2973

«У росіян немає ані віри, ані бога, ані чеснот, ані правил»

09:00,
25 Березня 2023
2973
«У росіян немає ані віри, ані бога, ані чеснот, ані правил»
«У росіян немає ані віри, ані бога, ані чеснот, ані правил»
Новий фільм Суспільного про історію полону українських капеланів показав, проти кого та за що ми воюємо.

17 березня в ефірі національного марафону «Єдині новини» відбулася прем’єра документального фільму «Капелани. Віра на війні». Його створив Координаційний центр мовлення національних меншин Суспільного. Авторкою та режисеркою проєкту є креативна продюсерка центру Олена Кривенко.

Фільм розповідає про трьох капеланів з Одеси, які на початку війни потрапили до російського полону біля острова Зміїний. Стрічка триває лише пів години, але за цей час творці встигли розкрити навіть не одну, а декілька важливих тем.

Про одеських капеланів багато писали та знімали. Василь Вирозуб, Леонід Болгаров та Олександр Чоков потрапили у полон за два дні після початку великої війни — 26 лютого 2022 року. Вони були у складі гуманітарної місії, що вирушила на українському пошуково-рятувальному судні «Сапфір» до острова Зміїний, щоб забрати тіла, як вважалося, загиблих прикордонників. Неподалік від острова окупанти заарештували «Сапфір», а екіпаж і пасажирів (окрім капеланів, у місії ще брав участь дитячий лікар Іван Тарасенко) взяли у полон.

Василь Вирозуб, Леонід Болгаров, Олександр Чоков та Іван Тарасенко напередодні полону.

Автори фільму не мали на меті відтворювати історію полону в подробицях ще раз. У «Капеланах» вона подана за допомогою винятково цитат із розповідей героїв. Але цього цілком достатньо, щоб зрозуміти, що відбувалося з самими капеланами, уявити, в яких умовах взагалі утримують українських полонених і ще раз жахнутися, проти кого ми воюємо.

«Було таке питання: чи знаєш ти або володієш якоюсь інформацією про місцеперебування Бандери? І я розумію, що він не жартує. Він читає це з допитного листа! Ну я й кажу, що весь світ знає. У Мюнхені. А він мені: що, втік?» — розповів Василь Вирозуб.

 

Василь Вирозуб

Через «невідповідну» відповідь капелана відправили до карцеру, де він провів понад три доби без сну та їжі. Потім ще декілька разів опинявся в одиночній камері та не потрапив разом із друзями на перший обмін полоненими. Леоніда Болгарова та Олександра Чокова звільнили за 43 дні, а Василь Вирозуб опинився вдома лише за 70 днів.

Спершу капеланів утримували у Криму в маленькій камері розміром 3 на 4 метри із зачиненими вікнами. «Жили, спали та їли в туалеті, бо дірка в підлозі там була», — поділився спогадами Олександр Чоков.

 

Олександр Чоков

Потім капеланів перевезли в Росію, де замість імен полонені отримали номери. «Як худоба. Або, скоріше, як полонені у німецькому концтаборі», —  додав Вирозуб.

Умови утримання також нагадували концтабір часів Другої світової. Полонені 24 години поспіль були під наглядом, з них знущалися: штовхали, змушували бігати на плацу, нацьковували собак на прогулянці або, навпаки, не випускали на вулицю та залишали в задусі в камері, робили якісь невідомі аналізи, зокрема ДНК, змушували співати російський гімн, били та катували під час допитів.

Таке поводження з полоненими є грубим порушенням Женевських конвенцій, тобто воєнним злочином. Але річ ще й у тім, що ані капелани, ані екіпаж «Сапфіра» взагалі не мали опинитися у полоні, адже були цивільними. «Нас не повинні були навіть зупиняти», — додав Василь Вирозуб. 

Питання про статус капеланів — це друга тема, про яку йдеться в проєкті, точніше навіть перша, бо з ролі духовенства на війні та обговорення нового закону України «Про Службу військового капеланства» починається фільм. «Капелан — це була цивільна посада, а зараз, після ухвалення закону, через військкомат можна піти як капелан на службу до війська на контрактну основу», — розповів Олександр Чоков.

Закон прийняли в листопаді 2021 року із запланованим набуттям чинності 1 липня 2022 року. Через початок повномасштабного вторгнення процедуру було прискорено: закон запрацював уже в другій половині березня 2022 року, але все одно це відбулося пізніше, ніж капелани вирушили до Зміїного. Отже, екіпаж і пасажири «Сапфіра» потрапили не в полон, а стали заручниками. Ще один злочин з нескінченної низки злочинів росіян.

Після початку війни у 2014 році до української армії долучилися сотні духовних осіб. Вони опікуються психологічним станом військових, допомагають пораненим і дбають про загиблих: забирають тіла, передають їх рідним, відспівують.

«Коли солдат повертається з тяжким пораненням, робота капелана — довести цій дитині, що він не є пропащим. Він потрібний родині, соціуму, церкві. Він є таким самим цінним, яким був, коли стояв зі зброєю. Втрачати найважче. Воля повинна бути окроплена кров’ю героїв. Але як тяжко бачити, коли привозиш тіло дитини до мами, дружини… І його донька років 7-8 дивиться на тебе, а в очах питання: “А чого тато так?”… З цим одним солдатом не стало цілого світу. Яка це непомірна ціна!» — заплакав Василь Вирозуб.

Василь Вирозуб у шпиталі з пораненим

На війні працюють представники різних конфесій. Герої фільму «Капелани. Віра на війні» теж представляють різні церкви: дві протестантські та українську православну. На думку росіян, капелани повинні були сваритися між собою та радо писати один на одного доноси. Звісно, все відбувалося навпаки.

«Я їм кажу, а чому нам сваритися? У нас є один Бог, одна Україна, і ми капелани, у нас одна армія. Що нам ділити?» — згадав Василь Вирозуб.

Попри відсутність будь-яких новин і гарячу впевненість росіян у швидкому закінченні «спеціальної воєнної операції», капелани розуміли: якщо їх досі утримують у полоні, Україна чинить шалений опір. Тож треба триматися та вірити. «Страх перед рашистами я втратив»,  — поділився Леонід Болгаров.

 

Леонід Болгаров

Після полону капелани повернулися в зовсім іншу країну, де «вишиванка не на фасаді, а в серці». І врешті-решт фільм — саме про це. Про єднання нації, братерство, приклади величезної особистої мужності, безкорисливу допомогу та сутність цієї війни, де зіткнулися «тоталітарний московський режим, де немає ані віри, ані бога, ані чеснот, ані правил, — та цивілізований світ».  А Україна стала майданчиком цієї боротьби.

 

Капелани рік потому

Фото: скриншоти з фільму

Коли «Детектор медіа» тільки розпочинав роботу, найпопулярніші українські медіа ще дослухалися до темників. Але завдяки спільній боротьбі журналістів та суспільства це змінилося. Найпоказовіше: Україна пройшла шлях від державного телебачення до Суспільного.

Тепер наша команда прагне розширювати аудиторію та впливовість Суспільного мовлення заради ідей та ідеалів, які воно продовжує ілюструвати.

Запрошуємо приєднатися до нас у цьому завданні, ставши частиною Спільноти «Детектора медіа».
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду