На конкурсі «Євробачення» в італійському Турині тріумфально переміг український гурт «Калуш Оркестра» з феноменальним результатом — 631 бал. Тож Україна має три перемоги на конкурсі, й за цим показником вона приєдналася до Данії, Італії та Норвегії. Непогана компанія, а дві країни з «великої пятірки» — Іспанія та Німеччина — мають лише по дві перемоги у своїй незрівнянно тривалішій історії участі в конкурсі. Україна — єдина країна, чиїм артистам вдалося здобути три перемоги протягом ХХІ століття. Так само Україна — єдина країна з-поміж тих, що почали брати участь у конкурсі вже у ХХІ столітті, яка має більше, ніж одну перемогу.

Дещо засмутило, що приз лідерові «Калуш Оркестра» вручав не фронтмен гурту «Монескін», як заведено, а головний супервайзер конкурсу Мартін Естердаль. Втім під час виступу минулорічних переможців було видно, що Даміано Давід мав якісь серйозні проблеми з ногою.

Перемога «Калуш Оркестра» стала за умов війни не просто радісною — вона стала променем надії й натхнення для всієї країни. Ці почуття важко висловити адекватно. От тільки миттєво у ЗМІ й соцмережах з'явилися матеріали, які тлумачать віддані за «Калуш Оркестра» голоси як не свідчення чеснот артистів та пісні, а виключно як підтримку України. Так, напевно, чимало голосувальників хотіли висловити саме її — але чи стали би вони аж так це робити, щоб українські виконавці затьмарили всіх інших, якби пісня не була дуже гідною? Букмекери давали українцям перше місце заздалегідь, причому після початку репетицій у Турині їхній рейтинг різко стрибнув іще вгору — якби йшлося лише про підтримку України, репетиції не мали би значення. Щодо голосування глядачів: далеко не в усіх країнах є помітна кількість українських біженців — точніше, в меншості є. Зрештою національні журі віддало українцям четверте місце — минулого року в Роттердамі саме четверте місце журі відвели гурту «Монескін». Зрештою, тепер у соцмережах вистачає й хейтерства та просто несприйняття перемоги українських конкурсантів — то невже люди, байдужі до України, тактовно утрималися від голосування? Чи не виходить класичний взірець амбівалентності: з одного боку, ми мідносимо «Калуш Оркестра» як тріумфаторів і мало не героїв, а з іншого — тут само кажемо, що голосували за Україну із солідарності, а отже зовсім не за чесноти пісні та виступу гурту?

Тим часом можу сперечатися на що завгодно: російська пропаганда саме так і казатиме: мовляв, насправді це не пісня й не виступ перемогли, а політика та «русофобія». Саме так та пропаганда казала після перемоги Джамали 2016 року. Гадаю, не варто їй підспівувати — адже цим ми знецінюємо здобуток «Калуш Оркестра», стверджуємо, буцімто сам виступ не був гідним перемоги, а вирішили все сторонні чинники. Підтримка була, й велика, але у Європі заведено, що дружба дружбою, а служба службою, непотизм і фаворитизм європейцям не притаманні. То саме в російському світі заведено, щоби конкурентні змагання вигравали не найкращі, а «свої».

Зрештою, почитайте коментарі. Є неприйняття, але переважна більшість — про заслужену перемогу: сподобалися неочікуване поєднання етніки та репу, українська мова, спів, енергія, і багатьом — партія флейти, як усі називають сопілку. Почитайте ще тут.

Попри висловлений українським гуртом зі сцени заклик допомогти Маріуполю та «Азовсталі» «Калуш Оркестра» не дискваліфікували, як і тих учасників, які висловлювали підтримку Україні. Європейська спілка мовників визнала й заклик, і підтримку не політичними, а гуманітарними. І з однієї причини: після всього, що накоїли росіяни, всім зрозуміло: це не політика, це злочин, масові вбивства й масовий бандитизм. Для сучасної Європи агресивна війна — це не політика, а кримінал; то лише росіяни вважають війну за «засіб політики». Крім усього іншого, агресивна війна — це замах на свободу, зокрема свободу індивідуальності, рівність і терпимість. Ті самі ідеали, на яких і було засновано «Євробачення» далекого 1956 року. Власне, саме через війну Росію й викинули з «Євробачення» на смітник — із підкреслено неполітичного конкурсу.

Ну, й одразу виник скандал — як же в нас без нього? Члени журі почали виправдовуватися за низький бал Польщі. А в соцмережах їх щосили за це таврують. А тепер уявімо ситуацію. Чемпіонат світу з футболу. Так склалося, що матч за участі збірної Польщі судить український арбітр. Він що, теж муситиме тягнути поляків за вуха, зневаживши всі правила, а в іншому разі зрада? Це — конкурс, і тільки росіяни вірять, що «голосують не за пісні, а за країни та їхню велич». Мені, до речі, різонуло вухо, коли під час трансляції після того, як українське журі віддало найвищий бал Великій Британії, Тімур Мірошниченко вигукнув: «Спасибі, Борисе!» — маючи на увазі, вочевидь, Джонсона.

Нам конче потрібно відходити від російського сприйняття світу, від російських ідеологічних парадигм! Від того, що все на світі робиться «по блату» й за принципом «ти мені — я тобі». А ЗМІ, надто ж Суспільному, не варто цей принцип пропагувати. У блогосфері поширений аргумент: а чому ж тоді під час голосування називають країни, а не виконавців? То зустрічне запитання: а скільки імен ви запамятали? А от хто від якої країни, запам'ятати досить легко.

А ще в мене відвисла щелепа, коли Тімур Мірошниченко оголосив склад українського журі. Так, Ірина Федишин — безумовно, співачка. Андрій Капраль, соліст «Піккардійської терції», теж. А Андрій Яцків, керівник «Високого замку» — скажіть мені, який стосунок має ансамбль «Високий замок» до попмузики? Лук'ян Галкін — кінокритик (не музичний критик) та виконавчий продюсер телеканалу «UA: Культура». Жодного з них досі не бувало в журі нацвідборів. То, може, наступного разу призначмо оперну приму, «крутого» рокера, який через слово твердить про «голіму попсу», солістку народного хору, барда й театрального режисера або кутюр'є? Якісного арбітражу, звісно, не вийде й близько, але ж як оригінально буде! І головне — з формального боку буде все гаразд!

Так, складна ситуація, важко всіх зібрати в одному місці. Але ж це не означає, що треба збирати будь-кого — натомість означає, що все ж таки всі ці люди були в попередньому списку, їх пропонували від початку! Та й не дуже зрозуміло, чому журі не могло працювати в бомбосховищі у Києві — так само, як команда, що робила трансляцію?

От я собі уявляю в журі Андрія Данилка: судячи з нацвідборів, він має одну чудову й рідкісну якість — судить не за формальними критеріями, а на рівні «подобається — не подобається», «захоплює — не захоплює». А чому не Олександр Пономарьов, найперший представник України на «Євробаченні», який має за плечима й досвід продюсерства? Чому б не згадати про Анжеліку Рудницьку з її «Територією А», яка колись започаткувала потужну хвилю української попмузики 1990-х? Власне, маю гіпотезу: торік Go_A отримав лише 9-те місце від журі саме через те, що чимало високочолих арбітрів в усіх країнах судили за формальними критеріями: в Катерини Павленко вокал «неправильний», стояла на сцені нерухомо... Неподобство! Й дарма, що хай би самі спробували стрибати по сцені, співаючи в такому божевільному темпі.

... А підтримка й висловлювання солідарності до України були величезними. Під час трансляції першого півфіналу Тімур Мірошниченко зауважив: артистам не дозволили виголошувати підтримку України зі сцени, бо конкурс, і це буде агітацією голосувати за Україну. Втім, під час фіналу ісландки «Сюстур» усе ж сказали «Peace to Ukraine», а у грінрумі литовка Моніка Лю, ісландки — й, здається, не лише вони, тримали прапорці України. Коли ж голосування завершилося... Під час оголошення оцінок від національних журі довгу промову «Ми завжди стояли поруч із Україною» виголосила речниця від Польщі Іда Новаковська, завершивши оголошення балів вигуком «Слава Україні!»; виголосив підтримку Україні речник від Литви Вайдоас Валюкявічюс. В декого з речників поруч у кадрі раптом виявлялося щось синьо-жовте — скажімо, в естонця Танела Падара.   

Цього року перед і після трансляцій не було програм про «Євробачення» «для розігріву». Але коли стало відомо про перемогу «Калуш Оркестра», по завершенні конкурсної програми трансляцію не вимкнули, а Тімур Мірошниченко разом із речницею від України Катериною Павленко дочекалися пресконференції переможців. Наприкінці її Мартін Естердаль вручив голові української делегації течку з правилами організації конкурсу, тим самим передавши Україні право на проведення його наступного року, й сказав: «“Євробачення” завжди поруч із вами, поруч з Україною». Було щемко.

Сам конкурс був без очевидних фаворитів, із більшістю пісень приблизно однаково високого рівня. Важко було навіть приблизно уявити розподіл місць. Мабуть, ще й тому стільки розбіжностей вийшло між голосуванням журі та глядачів: сербка Констракта отримала 87 балів від журі та 225 від глядачів, молдовани «Здоб ші Здуб» —14 від журі та 239 від глядачів, посівши за голосуванням глядачів відповідно четверте та друге місця. Були й зворотні приклади.

Я б не дав британцеві Сему Райдеру та шведці Корнеллі Якобс таких високих місць:  красиві пісні, добре виконані, але стандартні, без родзинки. Натомість румуна Урса, бельгійця Жеремі Макєзе та французів Альвана та «Аез» із загадковим звучанням бретонської мови, як на мене, явно недооцінили. До речі, здається, чи не вперше зі сцени великого «Євробачення» пролунала одна з кельтських мов: якщо на юніорському «Євробаченні» представники Ірландії співають ірландською, то на великому — англійською, навіть до 1999 року, коли обов'язково було співати офіційною мовою держави, яку артист представляє: в Ірландії їх дві.

Цього року був дещо менший розбіг найвищих балів — дванадцяток. У фіналі їх отримали від національних журі: вісім іспанка Чанель (3-тє місце від журі, 3-тє загальне) — від Австралії, Вірменії, Ісландії, Мальти, Північної Македонії, Португалії, Сан-Марино та Швеції; вісім британець Сем Райдер (відповідно, 1-ше та 2-ге) — від Австрії, Азербайджану, Бельгії, Грузії, Німеччини, України, Франції та Чехії; 6 Аманда Георгіаді Тенфйорд із Греції (6-те та 8-ме) — від Болгарії, Данії, Кіпру, Нідерландів, Норвегії та Швейцарії. Тут уже дещо сумнівно: Болгарія — поруч, а в Норвегії співачка народилася й тривалий час мешкала. 5 дванадцяток від журі отримали «Калуш Оркестра» (4-те та 1-ше) — від Латвії, Литви, Молдови, Польщі та Румунії; стільки ж — шведка Корнелія Якобс (2-ге та 4-те) — від Великої Британії, Естонії, Ізраїлю, Ісландії та Фінляндії. Ісландія та Фінляндія — підозрілі. Три дванадцятки отримав азербайджанець Надір Рустамлі (10-те та 16-те) — від Греції, Іспанії та Сербії. Дві дванадцятки отримали італійці Мамуд та Бланко (7-ме та 6-те) — від Албанії та Словенії. Це теж може бути слизькувато: обидві країни мають з Італією тісні історичні звязки, а у Словенії ще й багато етнічних італійців. Також дві найвищі оцінки отримала сербка Констракта (11-те та 5-те) — від Хорватії та Чорногорії. Тут усе зрозуміло за одним винятком: між Сербією та Хорватією зовсім не дружні відносини. Одну дванадцятку отримала нідерландка СІО (8-ме та 11-те) — від Італії.

Рекорд, і навряд чи досяжний, найвищих балів від глядачів установили «Калуш Оркестра» (перше місце й від глядачів, і загальне): 28 дванадцяток — від Австралії, Австрії, Азербайджану, Бельгії, Болгарії, Великої Британії, Грузії, Данії, Естонії, Ізраїлю, Ірландії, Ісландії, Іспанії, Італії, Кіпру, Латвії, Литви, Молдови, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Португалії, Сан-Марино, Фінляндії, Франції, Чехії та Швеції. Пять найвищих оцінок отримала сербка Констракта (4-те місце від глядачів та 5-те загальне) — від Північної Македонії, Словенії, Хорватії, Чорногорії та примкнулої до них Швейцарії. Вуаля. Молдовани «Здоб ші Здуб» (2-ге та 7-ме) отримали два топбали — від Румунії та Сербії. Естонець Стефан (10-те та 13-те) зловив дванадцятку від Вірменії. Врахуймо, що повне імя співака — Стефан Хайрапетян, і промовчімо. Грекиня Констракта (12-те та 8-ме) ну зовсім неочікувано отримала лаври з Албанії. А от поляк Охман (9-те та 12-те) отримав дванадцятку здогадайтеся, від кого? Спойлер: від України. А він що, справді так усім сподобався — ну просто найбільше за всіх? «Голосують не за пісні, а за країни», так? То, може, не шукаймо собі «нову Росію»? Іспанка Чанель (3-тє та 3-тє) була винагороджена Грецією. Британець Сем Райдер (5-те та 2-ге) здобув найвищий бал від Мальти.

У півфіналах було цікавіше. Перший півфінал виграли «Калуш Оркестра» — третє місце від журі та перше від глядачів, журі на перше місце поставили Грецію. 4 дванадцятки від журі отримала СІО з Нідерландів (2-ге місце від журі й 2-ге загальне) — від Вірменії, Данії, України та Швейцарії. Стільки ж — 4 — отримали їх українці (3-тє та 1-ше) — від Албанії, Латвії, Литви та Молдови. І стільки ж отримала грекиня (1-ше та 3-тє) — від Італії, Нідерландів, Норвегії та Франції. А далі — по одній. Албанка Ронела Хаяті (14-те місце від журі та 12-те загальне, до фіналу не пройшла) отримала дванадцятку від Греції. Вірменка Роза Лінн (6-те та 5-те) — від Австрії. Латвійці «Ціті Зені» (11-те та 14-те, до фіналу не пройшли) — від Португалії. Литовка Моніка Лю (9-те та 7-ме) — від Словенії. Норвежці «Сабвулфер» (7-ме та 6-те) — від Ісландії, о-ля-ля. Португалка Мару (4-те та 4-те) — від Хорватії. Швейцарець Маріус Бер (5-те та 9-те) — від Болгарії.

У голосуванні глядачів у першому півфіналі Україна (1-ше місце від глядачів та 1-ше загальне) отримала 12 дванадцяток — від Австрії, Болгарії, Вірменії, Данії, Ісландії, Італії, Латвії, Литви, Молдови, Нідерландів, Португалії та Хорватії. Албанка Ронела Хаяті (9-те та 12-те, до фіналу не пройшла) — знову від Греції. Вірменка Роза Лінн (3-тє та 5-те) — від Франції. Болгари «Інтелліджент Мюзік Проджект» (14-те та 16-те, до фіналу не пройшли) — від Албанії. Хорватка Міа Дімшич (12-те та 11-те), до фіналу не пройшли) — від Словенії. Грекиня Аманда Георгіаді Тенфйорд (8-ме та 3-тє) — від Норвегії, Тенфйорд. Литовка Моніка Лю (5-те та 7-ме) — від України. Португалка Мару (6-те та 4-те) — від Швейцарії. До речі, якби голосували лише національні журі, до фіналу пройшла би Хорватія замість Молдови, якби тільки глядачі — Албанія замість Швейцарії.

Другий півфінал, голосування журі. Аж цілих шістнадцять найвищих балів здобула шведка Корнелія Якобс (перше місце від журі та перше загальне) — від Австралії, Азербайджану, Великої Британії, Грузії, Естонії, Ізраїлю, Ірландії, Кіпру, Мальти, Польщі, Румунії, Сан-Марино, Сербії, Фінляндії, Чехії та Чорногорії. Одну дванадцятку здобув Шелдон Райлі з Австралії (2-ге та 2-ге) — від Швеції. Так само азербайджанець Надір Рустамлі (6-те та 10-те) — від Іспанії. А ще Андреа з Північної Македонії (10-те та 11-те, до фіналу не вийшла) — від Німеччини. Так само санмаринець Акілле Лауро (13-те та 14-те, до фіналу не вийшов) — від Бельгії. Нарешті сербка Констракта (8-ме та 3-тє) — від Північної Македонії.

У голосуванні глядачів вісім найвищих балів отримала сербка Констракта (перше місце від глядачів та 3-тє загальне) — від Австралії, Грузії, Кіпру, Сан-Марино, Мальти, Північної Македонії, Чехії та Чорногорії. Три отримав Охман із Польщі (4-те та 6-те) — від Бельгії, Ірландії та Німеччини. Стільки ж — Корнелія Якобс зі Швеції (2-ге та 1-ше) — від Ізраїлю, Польщі та Румунії. Два в активі гурту «Расмус» із Фінляндії (6-те та 7-ме) — від Естонії та Швеції, щось локально так. Одна дванадцятка — в Андромахе з Кіпру (9-те та 12-те, до фіналу не вийшла) — від Азербайджану. Така сама дісталася Стефанові з Естонії (7-ме та 5-те) — від, не повірите, Фінляндії. Ще більше не повірите, що інша дісталася Брук з Ірландії (11-те та 15-те, до фіналу не вийшла) — від Великої Британії. Владана з Чорногорії (14-те та 17-те, до фіналу й близько не вийшла) отримала дванадцятку від Сербії. А Урс із Румунії (5-те та 9-те) — від Іспанії. Якби голосували лише нацжурі, у фіналі ми побачили би Північну Македонію замість Румунії; якби голосували лише глядачі — Кіпр замість Азербайджану.

Як бачимо, сусідських голосувань чимало. Але домінують не вони. Окрім того, можуть бути різні підстави. У балканських, особливо пост'югославських країн дуже близька пісенна культура, відмінна від решти Європи. Ці країни живуть у власному пісенному світі. Саме він їм і найближчий. Спільні попмузичні традиції у скандинавських країн, у Великої Британії з Ірландією, артисти розкручені по всіх цих регіонах, а шоубізнес сильно інтегрований.

І зовсім інша ситуація була на пострадянському просторі. Культури, зокрема й пісенні, пострадянських країн відмінні, в Білорусі вони зовсім не ті, що у Вірменії. Росія не знала попмузики, та й узагалі культури інших пострадянських країн, вона зверхньо не цікавилася ними. В інших країнах знали лише російських артистів і пісні, між іншими країнами такого знання не було. Не було об'єктивних чинників постійного голосування одне за одного. Погляньте, як змінилося голосування пострадянських країн тепер, коли Росія та Білорусь зникли з обріїв. Тож у цьому разі голосування було саме політичним — за країни, а не за пісні.          

І ще трохи про трансляцію. На жаль, цього разу рекламна пауза не дала побачити виступ Джільйоли Чінкуетті — найпершої переможниці «Євробачення» від Італії, яка перемогла аж 1964 (!) року — ми побачили лише оголошення її виступу. А під час трансляції другого півфіналу, анонсуючи гостей фіналу, Тімур Мірошниченко назвав її просто «учасницею “Євробачення” від Італії». До речі, другим італійським переможцем 1990 року став Тото Кутуньйо — чи не єдиний за всю історію артист, який зміг перемогти на конкурсі, вже перебуваючи у статусі суперзірки. Зазвичай зірки зазнають невдачі, й 21-ше місце фінів «Расмус» у Турині стало черговим прикладом. Можливо, Україні та НСТУ все ж варто приєднатися до тих країн, які уникають рекламних пауз замість виступів зірок в антракті? Бо навіть у трансляції конкурсу в Києві 2017 року реклама залишила поза трансляцією виступ «Онуки».  

Під час ведення трансляції Тімур Мірошниченко згадав, що «десь із десять років тому» повернули журі, щоби зменшити вплив голосування за дружні країни, а не за виступи. Шкода, що він не згадав точно: журі повернули на конкурсі 2009 року в Москві, й саме через те, що попереднього року в Белграді перемога росіянина Діми Білана багатьом видалася сумнівною. 

Наголосив Мірошниченко на принципі «Євробачення»: «Всі за всіх!». Згодом на ще одному: «Рівність, повага, різноманітність, любов». Він не раз нагадував ці основи «Євробачення» й підводив до загального «духу Європи». І протягом трьох трансляцій конкурсантів з інших країн він називав товаришами українців, цього року не було ані найменшого натяку на агресивність. Навіть у цьому «русский мир», який у будь-якому змаганні бачить непримиренність, залишився на смітнику. Ні, росіянам, що самі собі ціни не складуть, цього не зрозуміти. 

Ну, а далі було би добре, щоб у ЗМІ з'являлася інформація, наскільки популярною стане пісня Stefania далі. Адже «Євробачення» — це, власне, не про протокол із балами та місцями, а про подальшу популярність пісень та артистів. Цей конкурс проходив під девізом Sound of Beauty — «Звук краси». Дуже по-італійськи. Наступного року, вірю, він буде «Звук свободи». Або, щоб не мавпувати, Be freе — «Будьте вільними».

Фото: EBU, Corinne Cumming