Сьогодні на Суспільному, крім журналістських розслідувань від Bihus.Info (програма «Наші гроші»), «Радіо Свобода» («Схеми: корупція в деталях») і «Слідства.Інфо» (фільми про корупцію в органах влади та гучні злочини), виходять фільми-розслідування власного виробництва. А в ефірі регіональних філій — розслідування, які виробляють сторонні компанії на замовлення Суспільного. Під час конференції журналістів-розслідувачів, організованої Інститутом розвитку регіональної преси, говорили про те, як на Суспільному працюють над фільмами про соціальні проблеми, та про якість і вплив регіональних розслідувань, що виходять у філіях.

Влітку 2019 року в Національній суспільній телерадіокомпанії України створили творче об’єднання журналістських розслідувань, шефредакторкою якого стала Інна Білецька. До того вона була продюсеркою Рівненської філії Суспільного. За два роки команда Суспільного зробила дев’ять фільмів-розслідувань, на підході десятий, який планують завершити до кінця року.

На початку 2021 року в НСТУ оголосили переможців конкурсу творчих проєктів «Створюй із Суспільним. Розслідування», серед яких було шість ідей, готових до втілення: «Лакмус» — «UA: Черкаси», «Червона лінія» — «UA: Волинь», «Четверта влада» — «UA: Миколаїв», «Під прицілом» — «UA: Суми», «#інсайд» — «UA: Львів» і «Четверта влада» — «UA: Рівне». У травні в ефірі філій стартували перші розслідування, вироблені незалежними продакшенами. Незабаром «Детектор медіа» опублікує рецензію на деякі матеріали регіональних розслідувачів. 

Звідки беруться ідеї?

Інна Білецька каже, що у фільмах вони показують реальність, у якій живуть прості українці. Наприклад, близько 70 тисяч людей мешкають у будинках, визнаних аварійними. У будь-яку мить ці будинки можуть обвалитися. Ще сотні тисяч живуть у будинках, які не є обстеженими. Будинок у Дрогобичі, про який робили розслідування «Дрогобич 101/1», не був визнаний аварійним, але він обвалився, забрав сім життів і квартири у двохсот людей.

У 2020 році 150 тисяч людей потрапили на лікування до психіатричних лікарень. Реформа медицини не змінила українську психіатричну систему. За словами Інни Білецької, маленька людина, яка потрапляє всередину кіл корупції та егоїзму, насправді нікому не потрібна. «Як і не потрібен буде кожен із нас, кожен із вас. Ми про цих людей. Ми приходимо до них, щоб цю проблему, яка здається зовсім маленькою, мізерною, підняти на вищий рівень, щоб про цю проблему почули», — розповіла вона, як з’явився фільм «Сто років ізоляції: що приховує українська психіатрія?»

В Україні понад мільйон онкохворих людей. Чимало з них приречені не лише померти, а й не отримати адекватного знеболення тоді, коли терпіти несила. Над цим медична система працює кострубато й повільно. Про це фільм «Особливо небезпечний. Медичний канабіс в Україні».

2 мільйони 700 тисяч людей станом на 2020 рік мають статус людей з інвалідністю. Як вони цей статус отримують, через які приниження проходять, чому до них ставляться, як до людей другого сорту, йдеться у фільмі «Помилка 83».

200 тисяч звернень про домашнє насильство надходить щороку до поліції. Це малесенька частка постраждалих — ті, які наважуються звернутися до поліції. Кривдники залишаються непокараними. З проблемою домашнього насильства в Україні допомагають, а фактично змушують боротися міжнародні організації. Втім в українській поліції, прокуратурі, судах працюють ті самі чоловіки й жінки, які не вважають, що те, що відбувається в родині, потрібно піддавати громадському осуду. Про це йдеться у фільмі «Зупини мене, якщо зможеш».

Лікарка Ольга Гліва стала героїнею розслідування «Хвиля». Вона загинула внаслідок того, що через рік після початку епідемії коронавірусної хвороби Україна не спромоглася налагодити безпечну роботу лікарів у реанімаціях. «Я не впевнена, що з її смерті і смерті трьох її пацієнтів зробили достатні висновки. Це дика історія прекрасної молодої лікарки. Хотілося б, щоб її смерть змінила щось у цій системі», — каже Інна Білецька.

Україна є Меккою сурогатного материнства, при тому не рахує, скільки дітей народжується в такий спосіб, скільки з них залишає Україну, скільки потрапляє в українські дитбудинки, в якому стані перебувають сурогатні матері. Як сказала одна з жінок, яка втретє була сурогатною мамою, це все великий контейнерний завод. Про це фільм «Торговці мріями: як працює сурогатне материнство в Україні?»

Журналістка Катерина Лихогляд приєдналася до Суспільного рік тому. Вона працювала над фільмом «Бити. Молитися. Тримати» про нарко- та алкозалежних людей і їхню реабілітацію.

«Ми очікували, що ця тема не буде цікавою, що може бути провал аудиторії. З’ясувалося, що ми потрапили у больову точку аудиторії, бо дуже багато людей стикаються з цією проблемою», — каже журналістка. Після виходу фільму вона отримала чимало листів і коментарів, які підштовхнули  її до роботи над фільмом про людей, які живуть за межею бідності.

За словами Катерини Лихогляд, розслідувачі на Суспільному намагаються будь-яку проблему вивести на масштабний рівень, показати, як так сталося, скількох людей вона зачепила, і запропонувати конструктив. «У темі, над якою я зараз працюю, важко запропонувати конструктив. Це історія про те, як ти можеш опинитися на повному дні й не мати шляхів для порятунку, виходу із ситуації, тільки тому, що тобі не пощастило в якийсь момент — комусь із народження, комусь не з тими людьми познайомитися, комусь звернутися зі своєю проблемою не до тих людей. Це історія, як легко ошукати людину, коли вона у вразливому стані, коли потребує допомоги», — каже вона.

Як шукають героїв? «Деколи трапляється фантастична історія, коли ти дзвониш у двері, їх відкриває жінка, яка стає твоєю героїнею», — каже Інна Білецька. Так було під зйомок фільму про сурогатне материнство. Журналісти знали, де мешкають сурогатні матері. Вони поїхали туди, двері відчинила Марина й одразу почала говорити.

«Вона з тобою стає відвертою, ти фактично всю її вагітність живеш із нею, стаєш частиною її життя, їй немає до кого піти, вона комунікує з тобою. Коли їй погрожують абортом, ми кажемо, щоб не переживала, ми поруч», — додає вона.

Хто в команді?

Спершу в команді творчого об’єднання журналістських розслідувань було четверо людей. За два роки стало семеро. «Це ті люди, які зняли дев’ять фільмів і готують десятий. Всі мультифункціональні, повністю закриваємо весь цикл виробництва, нам ніхто не допомагає. Не були б ми такими, людей потрібно було б набагато більше», — каже Інна Білецька. Інна Білецька сподівається, що команда зростатиме, бо в такому складі важко працювати. Зараз Суспільне потребує людей, які би хотіли займатися виробництвом документальних фільмів-розслідувань хронометражем до 50 хвилин.

На виробництво кожного фільму йде від 60 до 90 днів. Рекорд швидкості — фільм «Хвиля», на який команда Суспільного втратила 35 днів. Над «Хвилею» працювали всі члени команди.

Робота розслідувачів психологічно важка. За словами Інни Білецької, частина команди вимушена звертатися до психотерапевта. «Якби нам виставили КРІ (показник ефективності. — "ДМ") за кількістю сліз, ми би точно його перевиконали, — каже вона. — Але нас міряють показниками телеперегляду. Маємо надію, що сльози конвертуються у суспільний запит, якого потребує держава, щоб почати формувати серйозні політики». Із телепереглядами є ще одна проблема: Суспільне не має бюджету на зовнішню рекламу, тому привертати увагу потенційних глядачів навіть до найпотужніших розслідувань важко.

Голова наглядової ради Суспільного Світлана Остапа пояснює, що зараз є можливість через ProZorro використовувати гроші на промоцію. «Навесні планується ребрендинг. Тоді, коли можна буде використовувати новий бренд каналу, рекламувати будуть більше», — додала вона. Світлана Остапа зазначила, що серед показників успішності Суспільного — рівень довіри, який можна перевірити тільки за допомогою опитування. Такі всеукраїнські опитування проводилися двічі, 2017 і 2020 року. Виявилось, що довіра до Суспільного росте.

Що ж до фінансування, то на 2022 рік Суспільне профінансоване на 76 %, але жодної копійки не закладено на капітальні видатки. «Дякуючи допомозі донорів, закриваємо деякі питання з технікою. Та донори не в силі допомогти, приміром, з ремонтом даху на Хрещатику, 26 чи у філіях», — зазначила Світлана Остапа. На її думку, безкомпромісність журналістських розслідувань, які виходять на Суспільному, може бути однією з причин небажання влади фінансувати компанію повністю, як вимагає закон.

Для команди розслідувачів Суспільного недофінансування означає неможливість оновити техніку, необхідну для зйомок. Директорка Інституту розвитку регіональної преси Людмила Панкратова пообіцяла допомогти: «Бачу, що для вас недостатньо тільки юридичної підтримки (вона консультує журналістів під час роботи над кожним фільмом. — "ДМ"), це може бути і суто інформаційна підтримка. Що ж до техніки, знайдемо, хто допоможе». ІРРП також готовий навчати розслідувачів, які допомагатимуть Суспільному.

Катерина Лихогляд наголосила на ще одній проблемі: влада не хоче відповідати на запити журналістів. «Суспільне ставить питання і дає висловитися всім. Нинішня влада, Офіс президента дозволяє собі не відповідати на запити журналістів, ігнорувати журналістів, ніби їх не існує», — каже вона. На думку журналістки Суспільного, єдиний спосіб розв’язання цієї проблеми — цехова солідарність, коли представники різних медіа ставлять владі одні й ті самі запитання, на які врешті доводиться-таки відповісти.

Не рейтингові, але потрібні

«В Україні багато прекрасних розслідувань, які розкривають теми топпосадовців, корупції на державному рівні. Ми би не могли робити те, що робимо ми, якби наші колеги не робили те, що роблять вони. Те, що роблять вони, надзвичайно важливо, воно визначає наше життя, але коли Савік Шустер святкує день народження, десь помирає маленький українець. Про святкування ми почуємо — це дуже важливо, але і це важливо», — розповіла Інна Білецька. За її словами, соціальні токшоу належать до найбільш рейтингових продуктів українського телебачення. І це свідчить про запит на соціальну проблематику. Втім єдина програма, яку з натяжкою можна вважати розслідуваннями, яка входить у топ, — «Слідство ведуть екстрасенси». Навряд чи вона є відповіддю на запит суспільства.

Розслідування, каже Інна Білецька, має привести до викриття. «Ми запитуємо одна одну, в чому наше викриття. Ми піднімаємо проблему, досліджуємо галузь, систему і ставимо питання. Щоби змінити систему, має бути суспільний запит», — пояснює вона.

Людмила Панкратова додала, що проблеми, які порушує команда розслідувачів Суспільного, — не з тих, які можна розв’язати однією заявою чи листом. Їхнє розв’язання — тривалий процес. «Це треба робити системно, — коментує керівниця ІРРП. — Мені здається, що фільми Суспільного мають вплив. До процесу долучатимуться громадські організації, активісти. Крок за кроком система буде мінятися».

Регіональні розслідування

Цього року НСТУ вперше оголосила конкурс «Створюй із Суспільним. Розслідування». До того власні розслідування виходили на телеканалі «UA: Суми», пізніше їхня авторка та ведуча виробляла їх на аутсорсі для Сумської філії. Були спроби створити програму розслідувань в Одесі, але після першого випуску виникли внутрішні проблеми в команді і все припинилося. Уже понад пів року в шести регіонах виробляють розслідування на аутсорсі, які виходять в ефірі на всіх регіональних телеканалах.

Не склалося лише в Миколаєві. Ярослав Чепурний з Миколаївського центру журналістських розслідувань каже, що під час співпраці з Суспільним виникли проблеми. «Нам важко працювалося. У нас суміш почуттів. Перше бажання — більше нічого не створювати з Суспільним. Ми дізналися, що на місце нашої виконувачки обов’язків продюсера філії прийшла інша людина, яку ми знаємо. Може, ми і продовжимо співпрацювати. Наш конфлікт вийшов за межі Миколаєва і дійшов до Києва», —  розповів Ярослав Чепурний. За його словами, він погоджувався із зауваженнями  професійного плану, «але іноді висувалися вимоги і претензії, з якими неможливо погодитися».

Інна Білецька, крім основної роботи над фільмами, дивиться сценарії розслідувань із регіонів і дає рекомендації. За це ні їй, ні її команді не платять. «Це наше бажання, щоб продакшни могли робити контент для Суспільного. Комунікація з розслідувачами з регіонів забирає багато часу, часом це дуже успішні кейси, часом — ні», — каже вона. Що ж до миколаївського конфлікту, то Інна Білецька порадила Ярославу Чепурному «шукати причини не лише в партнерах, з якими працюєте, але і в собі, і не узагальнювати випадків, які у вас були у філії, до всього Суспільного». 

Антоніна Торбіч із рівненської агенції журналістських розслідувань «Четверта влада», навпаки, задоволена співпрацею з Суспільним і можливістю змінювати систему через свої розслідування.

За її словами, розслідування не завжди мають вплив на зміни у суспільстві: зазвичай журналісти показують, що є проблема, а далі підключаються інституції.

«Маємо невеличкі перемоги на етапі виходу розслідувань. Після того, як зробили перший випуск про лікування інсультів у рівненських лікарнях і порушення прав пацієнтів, ми не змогли зіскочити з цієї тематики: люди почали писали про проблеми в цій же сфері в інших закладах. Ми досліджували, як працює реформа системи охорони  здоров’я у вторинній та третинній ланках медицини. З’ясували, що з квітня 2020 року люди, які звертаються з онкологією, мали б отримувати комп’ютерну томографію безкоштовно. Минуло більше року, а заклад не організував  такого обстеження. Після нашого розслідування коштом закладу 134 людини змогли пройти обстеження. Ці люди, які є за межею бідності, зекономили сумарно понад 400 тисяч гривень», — розповіла Антоніна Торбіч.

Людмила Панкратова обіцяє разом із колегами проаналізувати досвід проєкту «Створюй з Суспільним. Розслідування» і вважає, що цей проект треба продовжувати. 2022 року Суспільне оголосить другий конкурс, і всіх розслідувачів у регіонах закликають готуватись та подавати на нього заявки.

Фото: сайт corp.suspilne.media