Не відступати і не здаватися. Огляд журналістських розслідувань регіональних філій Суспільного

Не відступати і не здаватися. Огляд журналістських розслідувань регіональних філій Суспільного

11:45,
14 Грудня 2021
2048

Не відступати і не здаватися. Огляд журналістських розслідувань регіональних філій Суспільного

11:45,
14 Грудня 2021
2048
Не відступати і не здаватися. Огляд журналістських розслідувань регіональних філій Суспільного
Не відступати і не здаватися. Огляд журналістських розслідувань регіональних філій Суспільного
Цей продукт журналістам варто випускати і надалі. Але до того провести роботу над помилками.

«Створюй із Суспільним. Розслідування» — конкурс, у межах якого представники Національної суспільної телерадіокомпанії відібрали найкращі регіональні проєкти журналістських розслідувань. Переможцями стали «Лакмус» від «Суспільне: Черкаси», «Червона лінія»  від «Суспільне: Волинь», «Четверта влада» від «Суспільне: Миколаїв», «Під прицілом» від «Суспільне: Суми», «#інсайд» від «Суспільне: Львів» та «Четверта влада» від «Суспільне: Рівне». Цього року випуски проєктів вийшли на екрани.

«Детектор медіа» писав про те, як команда розслідувачів НСТУ створює фільми про соціальні проблеми, а журналісти з регіонів поділилися враженнями від співпраці з філіями.

Нагадаємо, конкурс проєктів «Створюй із Суспільним. Розслідування» стартував 1 грудня 2020 року. Переможців визначили 1 лютого цього року. Розслідування мало бути на одну із запропонованих тем: медицина, освіта, бюджети, цифрова безпека громадян, корупційні зв’язки посадовців, захист прав та свобод громадян, екологічна безпека.

У підсумку обрали шість ідей-переможців, які взялися втілювати журналісти Волинської, Львівської, Рівненської, Миколаївської, Сумської та Черкаської областей.

Відбір був надзвичайно конкурентним, обирати було важко, і це був вибір між сильними й дуже сильними проєктами, — говорила тоді членкиня журі, шефредакторка творчого об’єднання розслідувань Суспільного Інна Білецька.

Упродовж року розслідувачі опублікували свої матеріали. Переглянувши по одному, найбільш рейтинговому випуску розслідувань кожної регіональної філії-переможниці, розуміємо: це — продукт, який журналістам варто випускати і надалі. Але до того провести роботу над помилками.

«Під прицілом» — «Суспільне: Суми»

Найбільше переглядів серед опублікованих журналістських розслідувань набрали дві частини (перша, друга) матеріалу про виведення прибутків, незаконий продаж майна та боргів по зарплатні в акціонерному товаристві «Сумське НВО». Прем’єра матеріалу була у травні цього року.

В цілому така кількість переглядів (станом на третє грудня перша частина розслідування набрала майже 21 тисячу, а друга — понад 15 тисяч) відображає якість матеріалу сумської журналістки-розслідувачки Олени Адаменко. Адже відео виявилося збалансованим і за формою, і за змістом.

Телевізійна картинка відверто порадувала, якщо порівнювати з матеріалами філій Суспільного за часів, коли вони ще називалися обласними державними телерадіокомпаніями. Тут тобі і візуально привабливі титри, і гідна операторська робота, та й стендапи авторки змістовні та логічні. Те ж саме можна сказати і про зміст розслідування. У першій частині, де зайшлося про невтішне сьогодення акціонерного товариства «Сумське НВО», авторка розповіла і про історію підприємства, і про його нинішніх очільників, і як керівництво співпрацювало, а потім судилося з російським олігархом Костянтином Григоришиним, який раніше був співвласником. Нині ж завод, за словами авторів матеріалу, винен своїм працівникам купу грошей, при цьому виводячи прибутки через посередників.

Побудова матеріалу про актуальну як для працівників НВО, так і для решти небайдужих сумчан проблему виглядає логічною і доволі повною. Автори розслідування наводять пряму мову одного з працівників, який скаржиться на хронічну невиплату зарплатні, а ще дають синхрон колишнього акціонера підприємства, якому володіння акціями так і не принесло прибутку. Згадуючи протести працівників заводу, представники проєкту «Під прицілом» наводять слова адвоката, який представляє інтереси цих людей. Юрист говорить, що «Сумське НВО» — один із «лідерів» у країні за зарплатними боргами. Хоча на підтвердження слів правника хотілося б побачити документи або посилання.

Добре попрацювали автори розслідування з джерелами інформації. Тут і пряма мова учасників суперечки, і посилання на рішення судів, і цитати провідних українських ЗМІ. Дотриманий і баланс думок: слово мають як працівники заводу, які скаржаться на невиплату зарплатні, так і колишні та нинішні керівники. На завершення першої частини матеріалу автори розповідають, що колишньому керівникові заводу оголосили підозру щодо невиплати зарплатні.

У другій частині Олена Адаменко з колегами детально розповідає про інший «гріх» АТ «Сумське НВО» — продаж відомчого готелю, на який було накладено арешт, за зниженою ціною та ще й людині, пов’язаній з керівником підприємства Володимиром Лук’яненком. Автори розслідування і тут не мають проблем ані з хронологією викладення матеріалу, ані з балансом думок: право на коментар дали усім, так чи інакше причетним до оборудки.

Хоча не обійшлося і без дрібних недоліків. Наприклад, під час прямої мови першого заступника гендиректора НВО Андрія Грека кілька секунд на екрані помітні аж два види титрів, плашки яких накладені одна на одну. Втім, такі недоліки легко виправити. Назагал маємо доволі якісний продукт, який точно знайде свого глядача.

«Лакмус» — «Суспільне: Черкаси»

Другою за кількістю переглядів (5,5 тисяч станом на 3 грудня) стала програма черкаських розслідувачів Суспільного, присвячена земельним ділянкам, які тамтешній міський голова Анатолій Бондаренко придбав на березі Дніпра за вкрай низькою ціною. Відео опубліковане на ютубі 4 листопада цього року.

У роботі журналістів йдеться, як міський голова Черкас купив землю просто на березі Дніпра, у селі Сокирна, сплативши за ділянки 3,5 тисячі гривень за сотку, тоді як ринкова ціна — близько 1,5 тисячі доларів. Землею поруч володіє дружина Анатолія Бондаренка, а також її сестра. Кожному з цих людей автори матеріалу дали право на коментар, хоча скористалися ним не всі.

Крім прямої мови експертів (ріелторів, представників антикорупційних організацій та власне людей, згаданих у випуску), розібратися у темі глядачу допомагає інфографіка, що візуально виглядає досить гармонійно і за кольорами, і за шрифтами.

Дали у розслідуванні і бекграунд: нагадали про статтю Кримінального кодексу щодо незаконного збагачення посадовців, скасовану на початку 2019 року та повернуту наприкінці того ж року. У діях же Анатолія Бондаренка, за словами антикорупційних експертів, є ознаки приховування статків, аби не втрапити під відповідальність за цією статтею. В цілому розслідування авторки Ірини Малюкової та колег виглядає незаангажованим та збалансованим: це цікаво дивитися.

«Четверта влада» — «Суспільне: Миколаїв»

Замикає чільну трійку розслідувань регіональних філій за кількістю переглядів на ютубі робота журналістів Миколаївської філії Суспільного (понад 4 тисяч  станом на 3 грудня). Матеріал присвятили поборам у пологовому відділенні Первомайської центральної міської лікарні. Опублікували відео 18 листопада 2021 року. Хоча, судячи з зеленого листя та легкого одягу героїв, знімали його ще влітку чи на початку осені.

Матеріал, присвячений дражливій темі, вийшов занадто емоційним. У тому числі й завдяки авторам, які могли би дещо змістити акценти. Адже в цілому розслідування має баланс думок: є пряма мова породіль, з яких у лікарні брали гроші, представниці Національної служби здоров’я, матері породіллі, померлої під час пологів, а разом із тим і керівництва лікарні. Проте авторка матеріалу «Подвійна бухгалтерія» Римма Ламазян могла би зробити розслідування менш емоційним. Наприклад, збалансувавши пряму мову героїв. Бо якщо породіллі у відео кажуть про гроші, які з них начебто брали за пологи (не маючи цього робити), то синхрони матері жінки, померлої під час народження дитини, спрямовані радше на розбурхування у читача емоцій, аніж на тверезий аналіз ситуації.

У розслідувані подали аж п’ять синхронів жінки, яка втратила у стінах пологового доньку. У них героїня розслідування крізь сльози згадує, як донька промовляла: «Мамочко, я вмираю», як заповідала назвати дитя та інші деталі. Які не додали розуміння ситуації, натомість вразивши чутливого глядача надмірним трагізмом.

Крім того, подекуди словам журналістки бракувало документального підтвердження. Наприклад, коли Римма Ламазян каже «як свідчить обласна медична статистика», на екран можна було додати якісь документи на доказ цих слів. Ще були анонімні заяви окремих породіль про корупцію у пологовому відділенні Первомайської міськради та грубість тамтешніх медиків. Зрозуміти, чи це все правда, з анонімних свідчень складно.

Загалом, попри вказані недоліки, матеріал вийшов цілісним і об’ємним. Тож, відкинувши зайву емоційність відео, його також можна оцінити високо.

 «Четверта влада» — «Суспільне: Рівне»

Як і колеги з Миколаєва, рівненські журналісти провели розслідування про побори у лікарнях. Зупинилися на Рівненській обласній, в якій герой відео начебто заплатив 42 тисяч гривень за операцію, що мала бути профінансована Національною службою здоров’я. Відео опубліковане 11 жовтня і нині має понад 3,3 тисяч переглядів. Втім цей матеріал надалі був не раз «перепакований», і, наприклад, кепшн-відео на сайті агенції журналістських розслідувань «Четверта влада» набрало вже 35 тисяч переглядів.

Матеріал дозволяє глядачу не лише стежити за долею героя, але й розібратися у суті питання. Адже автори згадують суму, яку лікарня отримала від НСЗУ на надання медичних послуг, наводять інформацію, скільки держава платить за операцію, яку робили чоловікові. А ще порівнюють вартість медичного втручання у Рівненській обласній лікарні та у приватних клініках міста. Є і пряма мова представниці Нацслужби здоров’я, яка пояснює, як фінансуються лікарські установи та окремі медичні послуги, і синхрон представниці благодійного фонду «Пацієнти України», і коментарі юриста. Інфографіка виглядає візуально привабливою та доречною.

Єдиним недоліком відео стали поодинокі «збої» у роботі операторів. Наприклад, коли авторка матеріалу Анна Хіночик під час стендапу кілька секунд була у розфокусі. Втім, такий недолік аж ніяк не назвеш визначальним та таким, що суттєво впливає на сприйняття відео.

«Червона лінія»  — «Суспільне: Волинь»

Волинські розслідувачі Суспільного взяли на озброєння тему лісових насаджень, які окремі ділки подекуди використовують для власних потреб. У програмі йшлося про 32 гектари лісу між волинськими селами Лище і Гаража, які раптово опинилися за загорожею і стали недоступними для вільного відвідування. Дата публікації відео — 2 вересня, переглядів нині — трохи більше 1,2 тисячі.

Авторка відео Оксана Петрук, розбираючись у темі, з’ясувала, що відгородили, ймовірно, вольєр для місцевої громадської організації мисливців та рибалок. Хоча громадська організація офіційно не отримувала угідь у користування. Крім того, загорожа привела розслідувачів до нещодавно зведеної елітної конюшні, до якої причетні впливові місцеві бізнесмени.

Журналістам проєкту теж не відмовиш у прискіпливості: вони вивчали «матеріали лісовпорядкування» (правда, не уточнивши, які саме), дали змогу коментувати ситуацію всім учасникам події, присмачивши відеокадри корисною інфографікою та важливими статистичними даними. Чи вплине це на людей, які використовують ліси у власних цілях, сказати важко. Проте, за висвітлення суспільно важливої проблеми розслідувачам можна подякувати.

«#інсайд» — «Суспільне: Львів»

Найменше переглядів (і це — доволі дивно) на ютубі отримала робота Мар’яни Сич, яка провела розслідування «аномальної» роздачі земельних ділянок у Брюховичах під Львовом, за лічені дні до того, як село приєдналося до Львівської громади. Опубліковане відео 20 травня 2021 року, і станом на 3 грудня має трохи більше 1,1 тисячі переглядів.

Така кількість переглядів відверто не відповідає змісту програми. Адже досвідчена журналістка Мар’яна Сич (втім, як і її колеги-розслідувачі з інших філій Суспільного) провела ґрунтовну роботу перед тим, як видати матеріал в етер. Залишається сподіватися, що, власне, в етері його побачило більше, ніж тисяча глядачів.

Полегшила сприйняття матеріалу, зокрема, образність, якою користується авторка. Наприклад, згадуючи, що у Брюховичах роздали близько 11 га землі, журналістка говорить, що це за площею — «як 800 площ Ринок у Львові». У селі Рясна-Руська, де роздавали землі природного заказника, їх роздали площею «4,5 тисячі площ Ринок». Така аналогія, вочевидь, є зрозумілою не лише для львів’ян, але і для глядачів з інших регіонів, які бували у місті або принаймні цікавилися його сьогоденням.

Чимало у розслідуванні і прямої мови: посадовців місцевих рад попереднього скликання, які блискавично роздавали землю на сесіях, людей, причетних до місцевої влади, які ту землю безоплатно отримали, та мешканців, які натомість, десятиліттями стояли у черзі на землю, так її і не отримавши. Згадали і про недобудовану школу у Брюховичах, будівлю якої спочатку хотіли перетворити на реабілітаційний центр для учасників бойових дій, змінивши призначення землі на ту, що використовується для громадської забудови. Та нині, як з’ясували журналісти, там планують звести торгово-розважальний центр, лише невелику площу у якому займатиме установа для ветеранів.

Доповнювала матеріал якісна інфографіка, статистичні дані (наприклад, вартість розданих земель, кількість ділянок тощо), продумані стендапи Мар’яни Сич. Ще для порівняння згадали про аграрного мільярдера Юрія Косюка, який, отримавши землі у Хотинському городищі біля парку Феофанія, збудував там величезний маєток. Загалом — цікаво та злободенно.

Не варто зупинятися

Перегляд проєктів-переможців пітчингу Суспільного залишає по собі позитивні враження. Журналісти регіональних філій все далі відходять від колись звичного для ОДТРК «паркетного» формату відео, натомість пропонуючи глядачеві доволі якісний продукт. Тим більше, що конкуренції на цьому полі майже немає, адже всеукраїнські видання здебільшого розслідують проблеми державного значення. Тоді як сумнівні оборудки на місцях часто залишаються непоміченими. А місцеві телеканали, залежні від влади та бізнесу, якщо й займаються розслідуваннями, то їхній продукт часто не має нічого спільного з журналістськими стандартами.

Що розслідування варто продовжувати, свідчать і відгуки глядачів: у коментарях ті часто дякують авторам за підняття тієї чи іншої проблеми. Авторам матеріалів залишається лишень поправити дрібні недоліки: операторам — стежити за фокусом та стабілізацією кадру, монтажерам — за якістю склейок та титрів, а журналістам — намагатися уникати зайвої емоційності прямої мови та закадрового тексту.

Що ж до проблем із поширенням — ніде правди діти, більшість розслідувань не мають великого глядацького успіху принаймні на ютубі філій Суспільного. Однак тут у Суспільного є природні союзники — громадські організації та спільноти, які займаються порушеннями у сферах, яких торкаються розслідування. У різних форматах — не тільки класичних телесюжетів, а й кепшн-відео чи текстів — розслідування мають шанс охопити достатньо велику аудиторію. Ну, а журналістам самих філій варто час від часу повертатись до тем, піднятих колегами-розслідувачами, й повідомляти аудиторії, чи покарані винні й чи змінилося щось на краще.

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Яна
15:07 / 14.12.2021
Не смішіть. З яких це пір стирчання під табличкою будівлі та оця пошесть, яка скосила всі канали — бездумнне ходіння в кадрі туди-сюди є продуманим стенапом? Стендап це взагалі крайня міра, коли без нього не можна обійтися. Якщо все сказане у стендапі можна сказати за кадром без втрати сенсів, то цей стендап гівно. А ходіння, якщо воно вже є, має бути вмотивованим: від чогось до чогось. І насправді ситуацій де це можна використат дуже мало. Наприклад, якщо ви біля воронки від бомби, можна пройтись від краю до краю, щоб глядач побачив її діатметр. "Досвідченій журналістці Сич" варто було б попрацювати з логопедом, бо одна справа говорити з западенським акцентом на базарі, а інша видавати це в ефір. Є ФОНЕТИЧНІ ітературні стандарти української мови, і діалектний говір туди не входить. В ЗМІ має потрапляти тільки літературна мова, це стандарт якості. Коротше, з ва такий критик як з мене солістка театру опери і балету. Тому і перегляді мало, бо відоси — колхох. Люди таке не хавають вже, не зрозумло?
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду