Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter —
ми виправимo
Євробачення: суперечливий фінал
Конкурс Євробачення виграла шведка Лорін. Це був історичний момент: Швеція зрівнялася з Ірландією за кількістю перемог — тепер у неї їх сім. А Лорін стала другою в історії конкурсів дворазовою переможницею Євробачення слідом за ірландцем Джонні Логаном, який перемагав 1980 та 1987 років. Уперше вона святкувала перемогу 2012 року в Баку. Ірландія ж останнього разу перемагала далекого вже 1996 року, тоді як Швеція зараз — на підйомі. Лорін виграла голосування національних журі, набравши захмарних 340 балів, і здобула друге місце від глядачів, здобувши 243 бали — загалом 583.
- Читайте також: На «Євробаченні-2023» перемогла Швеція
Другим став репер і співак із Фінляндії Кяарія (четверте місце в журі й перше місце в глядачів), третьою — ізраїльтянка Ноа Кірель (друге місце в журі й п’яте місце в глядачів). Й отут починається велика суперечність. Її можна було відчути ще під час оголошення балів від журі: кожного разу, коли оголошували про чергову дванадцятку для Лорін, зала скандувала: «Ча-ча-ча! Ча-ча-ча!» (так називалася пісня фіна). Коли оголошення оцінок журі завершилося, у глядацькій залі був шторм: «Ча-ча-ча!!». Й от результат: від національних журі Лорін отримала 15 найвищих оцінок, Кяарія — лише дві. Натомість від глядачів шведка не дістала жодного (!) найвищого балу, тоді як фін — аж цілих 18.
Кяарія виграв і перший півфінал (177 балів), Лорін була другою (135 балів), ізраїльтянка Ноа Кірель — третьою (127 балів); другий півфінал виграли австралійці «Вояджер» (149 балів), за ними були австрійки Тея та Салена (137 балів), а за ними — полька Бланка (124 бали).
Загальні результати (джерело: eurovisionworld.com)
Суперхітом була одна пісня, а перемогла інша. Такого на моїй пам'яті ще не було ніколи. 2007 року, коли перемогла Марія Шерифович із «Молитвою», а Вєрка Сердючка з легендарною Dancing Lasha Tumbai стала другою, «Молитва» була теж цілком хітовою, «откутюрною» піснею. Що ж до Tattoo, яку співала Лорін... Так, не відмовиш: красива пісня, навіть вишукана й витончена. Й виконала її Лорін гіпнотично, з котячою пластикою, з великим діапазоном голосу. От тільки претензії до неї ті ж, що були до пісні «Творчих» на нацвідборі: монотонна вона, не має ані розвитку, ані яскравого приспіву. От ніяк вона не лягала до пам'яті — зараз трохи вертиться на язиці, але чи надовго? А от «Ча-ча-ча» як приклеїлася, так не відклеюється.
Пісня Лорін нагадує мені тонкий ювелірний витвір, що лежить у музеї за склом: руками не чіпати! А пісня Кяярії — беріть, користуйтеся, всім дістанеться.
Та й узагалі чимало фаворитів журі стали аутсайдерами в голосуванні глядачів і навпаки. Чому так? Напрошуються два ймовірних пояснення: або національні журі голосують, виходячи з якихось абстрактно-теоретичних міркувань і намагаються перевірити гармонію навіть не алгеброю, а арифметикою, або ж вони просто копіпейстять прогнози букмекерів.
А в наших соцмережах та ЗМІ довкола Лорін уже вирують пристрасті: «Після фіналу у Ліверпулі навколо переможниці Євробачення-2023 року Лорін спалахнув скандал». Звинувачують співачку в тому, що її переможна пісня — плагіат композиції гурту «АББА» та… Міки Ньютон (пам'ятаєте ще таку?). Якщо з «АББА» ще є певні перегукування — не настільки, щоби вести мову про плагіат, то... от сидить Лорін і списує пісню в Міки Ньютон — і тепер уся Європа з Ізраїлем та Австралією разом тільки про це й балакають. Ви уявляєте? Я не можу. А от на приховану рекламу Міки Ньютон схоже більше — може, повернутися вирішила?
Українці «Творчі» посіли шосте місце, набравши 243 бали — четверте місце за голосуванням глядачів (189 балів) та лише 15-е місце за голосуванням журі (54 бали). За голосуванням журі Україна отримала 12 балів лише від Чехії, а от за голосуванням глядачів — від Молдови, Польщі, Португалії та Чехії. От скільки балів отримали вони від національних журі: 12 — від Чехії, 10 — від Італії, 7 балів — від Естонії та Ізраїлю, 6 балів — від Молдови, 4 бали — від Латвії, 3 бали — від Вірменії, 2 бали — від Азербайджану та Литви, 1 бал — від Франції, більше ніхто балів не дав.
І порівняйте з телеглядачами: від них «Творчі» отримали 12 балів — від Молдови, Польщі, Португалії та Чехії, 10 балів — від Грузії, Іспанії, Кіпру та Литви, 8 балів — від Естонії, Ізраїлю та Італії, 7 балів — від Азербайджану, Данії, Ірландії, Латвії та Німеччини, 6 балів — від Сан-Марино, 5 балів — від Австрії, Мальти та решти світу, 4 бали — від Великої Британії, Румунії, Франції та Швеції, 2 бали — від Ісландії, 1 бал — від Бельгії, Вірменії та Норвегії, не дали балів Україні Австралія, Албанія, Греція, Нідерланди, Сербія, Словенія, Фінляндія, Хорватія та Швейцарія.
Українські результати (джерело: eurovisionworld.com)
І вже принагідно про те, як спрацювали українські журі й глядачі. Журі дало 12 балів Швеції, 10 — Литві, 8 — Австралії, 7 — Чехії, 6 — Польщі, 5 — Естонії, 4 — Великій Британії, 3 — Словенії, 2 — Італії, 1 — Ізраїлю. Фінляндії наше журі не дало жодного балу — мабуть, із погляду високої духовності вважало виступ Кяарії за треш. А тепер порівняйте з голосуванням українських глядачів: 12 балів — Польщі, 10 — Фінляндії, 8 — Хорватії, 7 — Норвегії, 6 — Молдові, 5 — Великій Британії, 4 — Литві, 3 — Швеції, 2 — Чехії, 1 — Ізраїлю. Погодьтеся, нічого спільного. Принагідно, як наші глядачі голосували у другому півфіналі: 12 балів — Польщі, 10 — Литві, 8 — Естонії, 7 — Австралії, 6 — Словенії, 5 — Австрії, 4 — Кіпру, 3 — Вірменії, 2 — Грузії, 1 — Бельгії.
Щороку після конкурсу постає проблема журі. От скажіть: чи пісня литовки Моніки Лінкіте, якій воно дало 10 балів, тепер не зникатиме з радіо й телевізорів? Боюся, що однаково не сходитиме з екранів Оля Полякова, а це все голосування було для протоколу: де Європа — а де ми, й в ефірах це саме так?
А як призначали журі? Загальним голосуванням — от як. Що це було, як не популізм? Бо голосували за популярних та авторитетних виконавців (підкреслю це слово), а потрібні були арбітри — люди, які вміють об'єктивно оцінити чужі виступи й чужі пісні, й оцінити не у стилі «о, крутий рок — фі, галіма попса». От я не впевнений, що всі члени нашого журі були саме такими. Хто там у нас здобув авторитет у журі талант-шоу — агов, де вони? Де Ігор Кондратюк, зокрема?
Та повернімося до «Творчих». Букмекери передбачали для них третє місце, й що ближче до фіналу, то з більшим відривом від переслідувачів. Протягом усієї підготовки до конкурсу вони не опускалися нижче п'ятого. Й от — шосте. Це — вельми хороший результат, але чому не вище?
Пригадую: коли «Творчі» перемогли на нацвідборі, гадалося: тільки б на великому Євробаченні не зіпсували постановники! Що ж — зіпсували! Ще з 2000-х років у шоубізнесових колах існує хибне переконання: Євробачення — то не конкурс пісень, а конкурс шоу. Відповідно, головне — це зробити шоу, кордебалетик із ніжками. І це шоу буває таким, що не допомагає пісні, не підкреслює її, а затуляє її та зводить до акомпанементу для шоу, не даючи глядачам саме на пісні сконцентрувати увагу.
Принаймні починаючи від 2010 року основний засіб шоу — це сценічне світло, яке творить дива, буквально нові світи. У виступі «Творчих» його практично не використовували — ніяких світлових ефектів я не пам'ятаю. Світло було рівним, мов у сільському клубі.
У такого роду піснях інший потужний засіб шоу — це крупні плани артистів, їхні міміка, погляд, вираз обличчя. Тут же кілька крупних планів Джеффрі Кенні з'являлися на мить, навіть не на секунду кожен — і саме тут камера з'їжджала. Крупних планів Андрія Гуцуляка не помітив узагалі — він рідко потрапляв у кадр і завжди був з краєчку, збоку — зрозуміти, що він теж є членом «Творчих», було важко. Основне, що показувала камера, — це зображення на заднику сцени, ніби воно й представляло Україну на конкурсі. Що там була за постать чи то космонавта, чи то аквалангіста — в мене не питайте, не знаю. Можливо, Фантомас, а може, давньоєгипетська мумія. Ще улюбленці камери — нескінченні загальні плани зали зі сценою чи то згори, чи то з галерки. Фігурки на сцені були мікроскопічними. Що це означало — знову ж, не питайте, не знаю. Лише одне: в жодному іншому випуску я таких загальних планів зали не бачив, тим паче неодноразових. Додайте, що камера стрибала довільно, ніяк не в ритм пісні.
Але й це ще не все — шоу, то шоу. І десь посеред номера на сцені з'явилися... танцюристи. Серйозна за змістом пісня, не танцювальна; «Творчі» навіть у кліпах майже не використовують кордебалет — і на тобі, танцюльки, гоп-ця-ця! То під кінець пісні, якраз до кульмінації, танцюристи ще й виперлися, даруйте за слово, на передній план, на авансцену, геть затуливши собою всіх «Творчих», яких телеглядачі й побачити до пуття так і не встигли, не кажучи, щоби запам'ятати. Виникає навіть божевільне припущення: з якоїсь причини автори постановки соромилися зовнішності артистів і воліли не привертати до них увагу глядачів.
Усе це геть розмивало сприйняття пісні та співу, перемикаючи увагу глядачів на різні супутні обставини. Нагадаю: й постановка, й робота камери, як саме знімати — все це диктує команда країни. Тож мартиролог зіпсованих виступів українців на Євробаченні, що бере початок аж від Олександра Пономарьова, поповнився новим рядком. Пісню Heart of Steel було скабаретизовано.
А ще під час усіх своїх появ на екрані — і у грінрумі в фіналі, й під час представлення їхньої пісні у другому півфіналі — були беземоційними, без тіні посмішок.
Деякі конкурсні виступи прямо натякали на російську війну. Про чеський гурт «Весна» вже написано чимало, тепер він заявив, що пісня — не про Україну. Але сприйнято пісню з приспівом українською було саме так. Що ж до росіянки в їхньому складі, то зверніть увагу на те, як пишеться ім'я Олесі Очеповської латинкою: Olesya, тоді як у Росії її згадують як Алєсю. І її справжнє ім'я — що починається з О, і її прізвище вказують на те, що, радше за все, вона є етнічною українкою, предків якої волею обставин закинуло до ведмедів, а тепер вона звідти втекла.
Антивоєнний текст має пісня Watergun швейцарця Ремо Форрера зі словами: «Я не хочу бути солдатом» у приспіві. На жаль, чудово виконана мелодійна пісня залишилася недооціненою — 20-е місце.
А в пісні хорватського гурту «Лет 3», учасники якої вийшли у фрикових костюмах — кітелях від мундирів, військових кашкетах і спідницях, а на сцені гралися іграшковими ракетами, чітко чутно слова: «Малі подлі психопат» та «Крокоділскі психопат» — явний натяк на Путіна. Самі ж учасники гурту кажуть, що також добре зрозумілі слова «Мама купила трактора» натякають на Лукашенка.
- Читайте також: Євробачення босоноге: другий півфінал — 2023
Трансляції, як і завжди, передувало «ПреЄвробачення». Цього разу вразила фраза: «Євробачення — для виконавців і для держави». Не «для країни», а саме «для держави». Державне Євробачення, тобто.
Розповідали, яка була начебто нецікава «блакитна доріжка» під час відкриття: «Грошей не вистачило — всі пішли на коронацію». Дотепно ж як!
Як істину було заявлено: на Євробаченні — голосування за прапори, а не за пісні та артистів. Насправді за відсутності Росії сусідського голосування другий рік помітно меншає. Та й далеко не завжди сусідське голосування — винятково політичне: скажімо, балканські та скандинавські країни мають подібні між собою музичні культури, а ринки шоу-бізнесу тісно взаємодіють.
Ну, і ще одне: за категоричними словами одного з гостей, перемога «Калуш Оркестра» — це була перемога України, а не гурту. От чого не було в жодному випуску «ПреЄвробачення», то це аргументів. Узагалі ж, склалося сильне враження, що це була прихована реклама гостей.
Саме Євробачення почалося зі «Стефанії» «Калуш Оркестра» — спочатку в київському метро, на двох різних станціях, потім у залі. І понеслося без упину: принцеса Кетрін грала на роялі, уривки своїх євробаченнєвих пісень співали «Гоу-Ей», Джамала, Тіна Кароль і Вєрка Сердючка, яка підкреслювала: “Russia, Goodbye!».
Наприкінці, перед оголошенням результатів, була нарізка «пісень, народжених у Ліверпулі», які співали колишні учасники Євробачення італієць Махмуд, ізраїльтянка Нетта, ісландець Даді Фрейр, шведка Корнелія Якобс, британка Соня та нідерландець Данкан Лоренс, до якого з Києва приєдналася Руслана. І — кольори українського прапора скрізь. Традиційна емблема Євробачення цьогоріч теж містила український, а не британський прапорець.
Тімур Мірошниченко знову з'явився в залі, Юлія Саніна протягом вечора чимало фраз вимовляла українською. Під кінець була щемлива сцена: у залі з'явилися українські прапори, Юлія Саніна підійшла до сектору, де були глядачі — біженці з України, називала українські міста — й хтось неодмінно відгукувався. Це бачила вся Європа.
Цей конкурс реально був проведений від імені України, й дуже добре проведений, із душею та натхненням.
- Читайте також: Євробачення, перший півфінал: зіпсоване свято
А «Суспільне Культура» так і не перепросило за перший півфінал. Принаймні, я не зустрічав такої інформації. Цілком за радянськими державно-бюрократичними канонами: «Й так переб'єтеся». Це не дрібничка, це — ставлення Суспільного до суспільства всього лише. Але ж Євробачення — найрейтинговіший продукт «Суспільне Культура». Мабуть, йому не потрібні глядачі й не потрібна репутація…
Нагадаємо, 67-й Пісенний конкурс «Євробачення-2023» відбувся в Ліверпулі від імені України. У травні 2022 року втретє за історію конкурсу переможцем стала Україна. Перше місце здобув гурт Kalush Orchestra з піснею «Stefania». За правилами, країна-переможець має приймати наступний конкурс. Але через повномасштабну агресію з боку Росії Європейська мовна спілка вирішила, що «Євробачення-2023» відбудеться у британському Ліверпулі від імені України.
Головне фото: Getty Images
