На юніорському конкурсі «Євробачення» у Єревані перемогу святкував Ліссандро з Франції. Друге місце дісталося Наре з Вірменії, третє — Маріам Бігваві з Грузії. Українка Злата Дзюнька посіла дев’яте місце. Ми сподівалися на більше, але, власне, цей результат сам по собі непоганий. З іншого боку, він зайвий разу доводить: Kalush Orchestra на «великому» «Євробаченні» в Турині перемогли не лише завдяки європейській підтримці України, а заслужено.

Голосування глядачів поставило Злату Дзюньку на сьоме місце. А серед журі вона отримала 10 балів від Казахстану, 8 балів від Португалії, 7 балів від Польщі, 6 балів від Грузії та Ірландії, 3 бали від Албанії та Мальти, 2 бали від Великої Британії та Сербії. Не дали жодного балу Вірменія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Північна Македонія та Франція.

Українське журі дало 12 балів Великій Британії — загалом 5-те місце, 10 балів Грузії — 3-тє місце, 8 балів Вірменії — 2-ге місце, 7 балів Ірландії — 4-те місце, 6 балів Польщі — 10-те місце, 5 балів Франції — 1-ше місце, 4 бали Іспанії — 6 місце, 3 бали Нідерландам — 7-ме місце, 2 бали Північній Македонії — 14-те місце, 1 бал Мальті — 16-те місце.

Щоби зрозуміти, чому лише дев’яте місце, треба дещо сказати про сам конкурс. Передусім про місце проведення. Протягом останніх років і ведення його, й оформлення є цілком «дорослими» — задіяні не такі технічні засоби і сцена оформлена не зовсім на тому рівні, як на «великому» «Євробаченні», але «дорослі» конкурси років десять тому вони цілком нагадують. Пішли в минуле й простеньке оформлення, немов у радянському палаці піонерів, і ведення, коли на сцені дорослий ведучий у ролі вихователя і дитина в ролі вихованця. На останніх конкурсах — дорослі молоді ведучі, вже знані в себе на батьківщині.

Дорослі також якщо не пісні, то їхня музика й манера виконання. Цього року було помітно більше учасників, яким було ближче до десяти років, ніж до п’ятнадцяти, зокрема й переможець Ліссандро, але манера співу в них була доросла. Це були професійні артисти, а не «ой, які діточки».

Поки тривало голосування глядачів, переможці деяких попередніх конкурсів співали фрагменти своїх переможних пісень. Серед них був уже дорослий Ральф Маккенбах із Нідерландів, переможець 2009 року — його пісня відтоді запам’яталася. І його виконання тоді теж було дорослим, не було в цьому жодної ностальгічної іронії й жодного стильового дисонансу. Тільки тоді він був винятком, а тепер такі винятки стали правилом. Шкода, до речі, що Тімур Мірошниченко нікого з попередніх переможців не називав.

А ще, ведучи мову про вірменську співачку, Тімур Мірошниченко сказав: «Із зовсім маленького містечка Ванадзор». Дуже сподіваюся, що цього не чули вірмени: Ванадзор — третє за кількістю населення місто цієї країни. Зайве нагадування ведучим: не заводити мову про те, чого не знаєш, і не казати нічого «просто від балди».

Пішли в минуле підкреслено дитячі костюми — недолугі й анекдотичні, ніби на майже дорослих юнаків і дівчат чіпляли одяг для дитсадка. Тепер костюми навіть наймолодших учасників — це типове молодіжне вбрання, яке носять і старші люди.

Пішли з конкурсів «Євробачення» Росія та Білорусь, які свого часу й принесли на юніорські конкурси офіційні радянські традиції дитячого співу — аж до того, що в тих конкурсах протягом низки років залишалися тільки конкурсанти з пострадянських і балканських країн плюс вірні юніорським конкурсам Нідерланди — єдина країна, чиї представники брали участь у кожному конкурсі від найпершого. Тепер західноєвропейські країни повернулися.

Нагадаю: офіційний радянський дискурс не відрізняв підлітків і прирівнював їх до малих дітей — діти були не суб’єктами, а об’єктами турботи і виховання. Діти не живуть, це дорослі їх «готують до життя» — таким був той дискурс, який і перекочував був до юніорських конкурсів. Минулося. 

Власне, тоді й самі конкурси у пострадянських країнах стали називати дитячими. Тоді як англійською вони — junior. Жодні спортивні змагання, які junior, не називають дитячими — вони юніорські. То, мабуть, настав час і нам відмовитися від визначення цих конкурсів як дитячих.

Погляньмо на українську конкурсантку. На національному відборі виступ Злати Дзюньки — то було дуже проникливе, щире й мелодійне виконання мелодійної пісні. Не знаю, що сталося тут: чи то співачку збила з пантелику велика сцена (нагадаю, на національному відборі сцени як такої не було, її навіть не показували), чи то вкотре вже «допомогли» постановники, але співачка страждала на сцені, мов від тортур. Ну надто натурально зображувала вона незламність, відповідно до назви пісні «Незламна». Враження було вже не те.

І взагалі: не пригадую, щоб українці виступали на юніорських конкурсах із веселими, запальними піснями. Із ритмічними, танцювальними. Із легкими. Натомість вони на сцені завжди серйозні й зосереджені, ніби юність в Україні геть безрадісна. А пісні — або патріотичні, або дидактичні. Впадає в око той самий радянський дискурс: «діти лише готуються до життя». А ще в піснях майже завжди — пафос.

Так, зараз війна. Але ж пісня Kalush Orchestra на «великому» «Євробаченні» була, власне, не про війну — й анітрохи не пафосна, а танцювальна. Результат ми бачили. То, може, як то кажуть, «треба міняти систему», тобто загальну концепцію відбору на юніорські конкурси?

Фото: сайт junioreurovision.tv, Corinne Cumming

Читайте також:

То все ж таки — дитяче чи юніорське «Євробачення»? Різниця принципова

Свято пісні під час пандемії