То все ж таки — дитяче чи юніорське «Євробачення»? Різниця принципова

То все ж таки — дитяче чи юніорське «Євробачення»? Різниця принципова

11:33,
21 Грудня 2021
2327

То все ж таки — дитяче чи юніорське «Євробачення»? Різниця принципова

11:33,
21 Грудня 2021
2327
То все ж таки — дитяче чи юніорське «Євробачення»? Різниця принципова
То все ж таки — дитяче чи юніорське «Євробачення»? Різниця принципова
Наше сприйняття цього конкурсу та голосування на ньому залежить від того, чи вважаємо ми конкурсантів повноцінними молодими артистами, чи «діточками», з якими треба сюсюкати.

Юніорський конкурс «Євробачення» в Парижі приніс перемогу співачці з Вірменії Малені, друге місце посіла представниця Польщі Сара Джеймс, третє — представник Франції Анзо (чи Енцо, якщо його ім'я читається на італійський лад). Українка Олена Усенко фінішувала шостою.

Під час перегляду я визначив для себе четвірку лідерів: Францію, Італію, Польщу, Вірменію. Не вгадав лише з Італією — Елізабетта Ліцца посіла десяте місце. Тож підсумкова таблиця майже не викликала ані подиву, ані заперечень. Лідери конкурсу з оцими самими своїми виступами могли би взяти участь і у великому «Євробаченні» — і вийшли б там до фіналу, та й у ньому, найімовірніше, не загубилися б. Власне, те саме відзначив і ведучий Віктор  Дяченко під час уже переможного виступу Малени в кінці трансляції: цей номер пасує й до «дорослого» шоубізнесу.

Цього разу вперше після другого юніорського конкурсу 2003 року не було представників Білорусі. Державного білоруського мовника на три роки позбавили права не лише брати участь у будь-яких конкурсах «Євробачення», а й транслювати їх. Утім без скандалу на пострадянському просторі не обійшлося: після перемоги конкурсантки з Вірменії азербайджанські коментатори в національному ефірі глузували з організаторів, а потім своїми теревенями заглушували переможний виступ Малени.

Юніорський конкурс загалом продовжив тенденцію «геть від пострадянської концепції». Очевидним наслідком стало подальше розширення кількості країн, що взяли участь «Дитячому Євробаченні». Проте представники Росії, а також Болгарії, Північної Македонії та Сербії залишилися вірними стилістиці «ансамблю пісні та пляски імені юних піонерів». Виступ росіянки в цьому плані був квінтесенцією: практично доросла дівчина з цілком дорослими піснею та співом — і в недолугому вбранні, що пасувало б дівчинці п'яти років, та з поведінкою на сцені, яку постановники номеру, мабуть, підгледіли в найближчій пісочниці. Додаймо до цього, що на російському каналі «Карусель» конкурс коментували Антон Зоркін та... Хрюша, персонаж телепрограм для малят. До виступу більшості конкурсантів це пасувало так само, як тому Хрюші сідло.

Окремий шок — виступ казахського дуету Алінур Хамзін та Бекнур Жанібекули. Так, фізичні вади не мусять бути перешкодою. Але коли камера крупним планом показувала коротенькі ручки та ніжки учасника в інвалідному візку, його обличчя, як у маляти (а як показувати виступ — це вирішує сама команда конкурсанта), а сам він лише зовсім дитячим голоском мимо нот прокричав коротенький репчик  і більше ніякої участі не брав... Для людей із фізичними вадами конче потрібен такт, а тут його межу далеко перейшли, виставивши хлопчину на всезагальний огляд із його вадами, немов двісті років тому в цирку.

Бекнур Жанібекули з Казахстану. Фото Андрес Путтінг, ЄМС

Зрештою, залишається без відповіді запитання: чи доречно змішувати в одному конкурсі конкурсантів від 9 до 15 років? Адже між цими межами — величезна різниця! Був в історії великого «Євробачення» гучний скандал: 1986 року перемогла бельгійка Сандра Кім, яку було заявлено як п’ятнадцятирічну, а потім з'ясувалося, що їй лише тринадцять. От саме відтоді на «дорослих» конкурсах установили нижню вікову межу — але, менше з тим, Сандра Кім цілком заслужено виграла «дорослий» конкурс, і під час її виступу нікому й на думку не спало, що на сцені — дитина. А ось дев’ятирічні — справді діти. Участь в одному змаганні дітей та майже дорослих юнаків розмиває критерії оцінювання, та й умови для самих конкурсантів є нерівними.

Що до самого конкурсу, то він заслуговує на найвищі оцінки. Привернули до себе увагу ведучі на сцені: цілком дорослі, один навіть немолодий — але вони не демонстрували навіть натяків на зверхнє ставлення до конкурсантів, на прагнення гладити їх по голівці й тицяти до ротів цукерочки. Синдром Хрюші — винятково пострадянський синдром, а точніше, типовий для «русского мира».

Отут і розгляньмо виступ українки Олени Усенко. Так, шосте місце — це дуже непогано. От тільки порівнювати її виступ із виступами лідерів було просто неможливо. Поза сумнівом, вона вичавила з пісні максимум можливого. От тільки пісня... Адже під час спільного виступу всіх конкурсантів наприкінці трансляції виявилося: в Олени Усенко — потужний джазово-роковий голос! Її ж конкурсна пісня не давала жодної змоги це продемонструвати.

Так, це була її авторська пісня. Але авторська — в межах заданого дискурсу. Й тут треба визнати: на юніорських конкурсах пісні від України — за дуже й дуже рідкісними винятками, — одноманітні, однотипні, мов інкубаторські. Не темпові, не запальні, не емоційні, натомість «із глибоким змістом» у текстах. Пісні, де текст превалює над мелодією — текст мовою, якої переважна більшість аудиторії однаково не розуміє. Зміст той — або «виховний», або «ми за мир», або ж душевно-страждальницький і «самовиховний», як цього разу.

Вбрання, зачіска — чи не звернули ви увагу, що імідж Олени Усенко один до одного нагадував імідж Барбари Праві, французької співачки, яка посіла друге місце на цьогорічному великому «Євробаченні» й виступала нині як гостя? Вони навіть зовні були схожими — Усенко та Праві. Жінка за тридцять, що зневірилася в усьому — такою виглядала Олена Усенко. А точніше, дівчиною, що наслідує дорослу жінку й не знає в тому міри.

Барбара Праві

Офіційно цей конкурс зветься Junior Eurovision Song Contest — юніорський. На пострадянському просторі прижилася інша назва: «дитячий», такою вона й зберігається в Україні. «Юніорський» та «дитячий» — чи немає між цими поняттями змістового зсуву, чи тотожні вони є? Переможці демонстрували ставлення до конкурсу як до юніорського, українські представники — як і зазвичай, як до дитячого. Адже слово «дитячий» має значення «несправжній, іграшковий». Дитяче — те, що заслуговує на співчуття й замилування, але не серйозне ставлення. Саме таке трактування поширюють в Україні на юніорське «Євробачення». Власне, коли трансляції вів Тімур Мірошниченко, в його коментарях завжди лунало слово «дітки». До честі нового ведучого Віктора Дяченка, він цього не робив. Можливо, крига скресла? Якщо ми не пропагуємо «цінності» патерналістської держави, нашим медіа варто повністю перезавантажити ставлення до юніорського «Євробачення», до процедури й методики національного відбору на конкурс.

Візьмімо оцінки українського журі на нинішньому конкурсі. Чи справді їм найбільше сподобався виступ азербайджанців? Чи справді ті десять виступів, що вони відзначили, вони вважали за найкращі? А чи вони голосували за діточковість, а чи просто за «братні» країни?

Голосування взагалі... Ні, я не можу зрозуміти правила, що можна голосувати за своїх, та й іще до конкурсу. Цікаво, яку похибку вони дають?

Ось хто здобув найвищі бали від національних журі: Франція — від Грузії, Нідерландів та Сербії; Грузія — від Вірменії, Франції (ти мені, я тобі) та Мальти; Росія — від Азербайджану (хто б міг сумніватися), Казахстану (тим паче) та Північної Македонії (побачивши, що Сербія отримала менше, був упевнений, що 12 піде Росії, так і виявилося); Вірменія — від Польщі та Португалії; Азербайджан — від Італії та України (свій, пострадянський, але не проросійський?); Польща — від Ірландії та Німеччини; Україна — від Болгарії та Іспанії; Казахстан — від Росії (хто би сумнівався); Північна Македонія — від Албанії (у Північній Македонії багато етнічних албанців — свої). Національні журі Азербайджану та Вірменії, як і годиться, обмінялися нулями балів. Журі України та Росії — теж так само.

Додам, що Олена Усенко за кількістю балів від глядачів стала п'ятою.

Насамкінець — про дебют Віктора Дяченка в ролі ведучого. Мені сподобалося. Так, він строчив по десять тисяч слів на секунду, але чітко, розбірливо й інформативно. Він вигадав цікавий новий хід — називав локації заставок перед виступами.

Були деякі прикрі деталі: скажімо, концертну залу в Парижі, де відбувався конкурс, Дяченко кілька разів назвав помпезною, хоча це слово має негативний змістовий відтінок і означає «претензійно велична», а претензійності не було аж ніяк. Мальта — це не острів, а кілька островів; так, найбільший з них теж зветься Мальтою, але ж мова тут була не про острів, а про країну! Сказав пан Дяченко, що заставку до виступу представника Португалії знімали у славетному паризькому вар'єте, а в якому — не сказав. Проривалася в Дяченка й загальна медійна хвороба — англізування французьких імен. Але це не зіпсувало загального враження — просто до уваги на майбутнє. Тож привітаймо з дебютом!

Фото Андрес Путтінг, ЄМС

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду