Директор Інституту Медіа Права Тарас Шевченко – автор і співавтор низки законів, що стосуються  телебачення і радіомовлення, Національної ради, свободи слова, реклами тощо; член Міжнародної асоціації медіа-юристів. На його думку, головний телевізійний канал Суспільного мовлення повинен мати частку не менше 20-30%, і стати такою телерадіоорганізацією, на якій редакційну політику формують журналісти, а не представники олігархів, чи партійні радники. «Часто поширене хибне враження, що суспільне має зайняти нішу лише культури та освіти. Чи що суспільне – це для того, щоб громадські організації поширювали свої програми. Це не так, суспільний мовник має покривати весь комплекс програм, але суспільно-політичний блок традиційно є найбільш впливовим», – зазначає Тарас Шевченко.

За словами медіаюриста, Інститут Медіа Права бере активну участь над вирішенням важливих на сьогодні питань, які лежать у площині суспільного, але не є прямою компетенцією наглядової ради, – це ухвалення Кабінетом Міністрів статуту юридичної особи ПАТ НСТУ та відпрацювання моделі фінансування з бюджету суспільного. Також він вважає, що ухвалювати такий важливий документ, як редакційний статут, який визначає принципи редакційної роботи, без самої редакції було би неправильно.

На думку Тараса Шевченка, було б ідеально, коли б суспільне мовлення не мало реклами. «Це було би, по-перше, більш чесна конкуренція з приватними каналами, які не мають державного фінансування. А, по-друге, це було би значною перевагою суспільного для глядача, однією з ключових особливостей. Разом з цим, я розумію, що відмовитися від реклами в сучасних умовах неможливо – розвивати мовлення лише з бюджетним фінансуванням не вдасться», – зауважує він.

Також Тарас Шевченко застерігає, що важливо, щоб члени НР не сприймали свою роль, як представників тих, хто їх делегував з метою впливу на редакційну політику Суспільного. Незалежно від того, яка група організацій делегувала члена НР, він має діяти в інтересах всієї України.

Нагадаємо, у жовтні було обрано кілька представників Наглядової ради НСТУ від громадських організацій. Наразі вже обрано вісім членів наглядової ради від парламентських фракцій і груп: Світлана Остапа («Самопоміч»), Лаврентій Малазонія («Опозиційний блок»), Віталій Портников («Народний фронт»), Сергій Таран («Блок Петра Порошенка»), Тарас Аврахов («Воля народу»), Ігор Хохич («Відродження»), Микола Давидюк («Радикальна партія Олега Ляшка»), Володимир Яворівський («Батьківщина»).

Сайт «Суспільне мовлення» вже оприлюднив інтрев’ю з членом Наглядової ради від ГО освітян і науковців Олексієм Паничем (ГО «Науково-видавниче об’єднання «Дух і Літера» в Шевченківському районі м. Києва), Лаврентієм Малазонією (від парламентської фракції «Опозиційний блок»), Тарасом Авраховим (від депутатської групи «Воля народу»). Також опубліковані інтерв’ю з членами Наглядової ради від сфери фізичного виховання та спорту, віце-президентом Національного олімпійського комітету, президентом Федерації біатлону Володимиром Бринзаком, творчої сфери – партнером агентства Pro.mova, представником ГО «Форум видавців» Євгеном Глібовицьким, Сергієм Тараном (від парламентської фракції БПП «Солідарність»), Ігорем Хохичем (від парламентської групи «Партії «Відродження»), Миколою Давидюком (від парламентської фракції «Радикальна партія Олега Ляшка») та Володимиром Яворівським (від парламентської фракції політичної партії «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).

- Яким має бути суспільне мовлення. Чим воно відрізняється від державного і комерційного?

– Суспільне мовлення має бути сильною телерадіоорганізацією, головний телевізійний канал якої має частку не менше 20-30%, телерадіоорганізацією, на якій редакційну політику формують журналісти, а не представники олігархів, чи партійні радники. Часто поширене хибне враження, що суспільне має зайняти нішу лише культури та освіти. Чи що суспільне – це для того, щоб громадські організації поширювали свої програми. Це не так, суспільний мовник має покривати весь комплекс програм, але суспільно-політичний блок традиційно є найбільш впливовим.

Таким чином відмінності від державного в тому, що коли обирають нового президента чи прем’єра, він не може змістити керівника суспільного і поставити свою людину. Відмінності від комерційного, що жоден олігарх, який володіє приватними каналами, теж не здатен цього зробити. 

Концепція суспільного мовлення базується на тому, що це мовлення в інтересах суспільства, а не політичних сил чи олігархів. Правильніше було б перекладати як публічне мовлення. Але у 90-х роках, коли документи Ради Європи перекладалися українською мовою, термін «публічне» практично не використовувався. Зараз ми говоримо про публічну інформацію, публічну адміністрацію, юридичні особи публічного права. Це все слова зі спільним походженням. Якось я опублікував статтю «Public Service Broadcasting проблеми перекладу».

- Чому ви вирішили стати членом НР, яка основна мотивація?

– Тому що я вірю в суспільне мовлення і готовий витратити свій час на справу, яка принесе користь країні. Особливо, на початку важливо закласти правильний фундамент. Я маю досвід побудови суспільного мовлення не лише в Україні. Концепція, напрацьована командою Інституту Медіа Права у 2005 році, для України була успішно реалізована за нашою участю як іноземних консультантів у Киргизстані у 2007-2008 роках.

Мене найбільше мотивує робота на результат, який принесе користь країні, змінить її на краще. Не сприймаю роботу у Наглядовій раді як посаду. Для мене – це в першу чергу готовність взяти відповідальність за розвиток чесного і об’єктивного телебачення і радіо в Україні. Без олігархів та політиків.

- На який саме питаннях ви хотіли б зосередитися в Наглядовій раді?

– Не можу поділити, що є якісь «мої» питання і не «мої». Всі без винятку питання, які є у повноваженнях наглядової ради, є важливими. Питання швидше у пріоритетності. Першому складу НР доведеться дуже швидко напрацьовувати і ухвалювати проекти рішень. 

До ключових пріоритетних питань, які мають бути вирішені першочергово, я відношу проведення конкурсу на обрання голови правління, підготовку і ухвалення положення про наглядову раду, підготовку і ухвалення редакційного статуту. 

На сьогодні найважливішими питаннями, які лежать у площині суспільного, але не є прямою компетенцією НР, є ухвалення Кабінетом Міністрів Статуту юридичної особи ПАТ НСТУ та відпрацювання моделі фінансування з бюджету суспільного. Над цими питаннями ми теж працюємо.

Багато документів мають напрацьовуватися спільно з менеджментом і журналістами суспільного. Це, зокрема, стосується редакційного статуту - ухвалювати такий важливий документ, який визначає принципи редакційної роботи без самої редакції було би не правильно. Або штатний розпис і зарплати - це має запропонувати менеджмент суспільного.

- Склад наглядової ради вже майже сформований. З ким з її членів ви знайомі? Як ви вважаєте що потрібно що НР працювала ефективно?

– Знайомий з переважною більшістю членів НР. Багато членів НР з громадянського суспільства, з якими працюємо фактично у щоденному режимі Віктор Таран, Світлана Остапа, Вадим Міський, Тетяна Лебедєва, Євген Глібовицький. На мою думку, НР вже має все для того, щоб працювати ефективно. Сформований склад, на мою думку, дуже хороший і професійний. Не вистачає лише формального схвалення складу Нацрадою та рішення уряду щодо створення акціонерного товариства.

Єдине застереження – важливо, щоб члени НР не сприймали свою роль, як представників тих, хто їх делегував з метою впливу на редакційну політику Суспільного. Незалежно від того, яка група організацій делегувала члена НР, він має діяти в інтересах всієї України.

Хочу відмітити, що Національна рада з питань телебачення і радіомовлення дуже якісно спрацювала при формуванні наглядової ради. Хоч я часом критикую цей орган за окремі рішення, однак щодо суспільного мовлення робота членів Нацради була практично бездоганною.

- Чи знайомі ви з процесом, труднощами реформування державного мовлення в суспільне? Яким чином члени НР можуть допомогти якнайшвидше пройти цей період?

– Безперечно знайомий, наша команда займається реформуванням державного мовлення у суспільне з першого дня свого створення на початку 2005 року. У квітні 2005-го перший законопроект, який ми підготували був саме проект закону про суспільне мовлення. Після ухвалення закону навесні 2014 ми одразу почали працювати над імплементацією тісно співпрацюючи і з Нацрадою, і Держкомтелерадіо, і з профільним комітетом у парламенті, і з новою командою на НТКУ. Ігор Розкладай з Інституту Медіа Права був головним розробником змін до закону, які необхідно було ухвалити, щоб розблокувати реформу. Від громадянського суспільства ми двічі зустрічалися з прем’єром Арсенієм Яценюком, щоб прискорити імплементацію. До речі, на першій зустрічі, коли ми підняли питання організаційно-правової форми і недопустимості того, щоб це була бюджетна установа, саме Яценюк запропонував формат акціонерного товариства.

- Одним з перших завдань наглядової ради буде затвердження редакційного статуту та обрання на конкурсних засадах на чотири роки голови правління і членів правління. На вашу думку, хто має підготувати положення про обрання на конкурсних засадах керівника НСТУ та проект (редакційного) статуту НСТУ?

– На мою думку, формат, в якому готуватися попередні документи щодо суспільного є оптимальним. Провідну роль з підготовки проектів документів взяла на себе Рада Європи, авторитет якої незаперечний. Обговорення відбувалося за широкої участі громадськості. Вважаю, що підготовку положення про обрання на конкурсних засадах керівника НСТУ можна зробити так само.

З редакційним статутом ситуація дещо інша. Редакційний статут – це правила внутрішньої редакційної роботи. І готувати його без журналістів і редакторів суспільного – неправильно. Колектив суспільного має розуміти, що це їхній текст, тоді є більше шансів що, ним користуватимуться. На жаль, на переважній більшості телеканалів редакційні статути це «мертві» документи, якими ніхто не користується. Вони схвалені тільки тому, що цього вимагає закон.

Між іншим сучасний редакційний статут НТКУ майже повністю базується на Типовому Редакційному Статуті, підготовленому фахівцями Інститут Медіа Права 2006 року.

- Чи має на суспільному мовнику бути реклама? Як, на вашу думку, має фінансуватися НСТУ: з бюджету, абонплата тощо?

– Фінансування суспільного – одне з найскладніших питань. За міжнародними стандартами держава несе обов’язок забезпечити суспільне достатніми фінансами, при цьому у такий спосіб, який не підриває його незалежності. На сьогодні у законі прописана ініційована нами формула: фінансування має складати не менше «0,2 відсотка видатків загального фонду Державного бюджету України за попередній рік». Ця сума була порахована, відштовхуючись від відсотка на поточне фінансування держаного телебачення і радіо. Важливо також, щоб це фінансування не відбувалося у форматі державного замовлення. Якщо держава замовляє суспільному виробляти певні програми – це вже постійно суперечить редакційній свободі. Як відбувається зараз: наприклад, між НТКУ та Держкомтелерадіо укладена угода, згідно з якою чітко прописано хронометрах усіх програм, які виготовляються за бюджетні кошти. Для того щоб змінити хоча б одну програму, потрібно вносити зміни до угоди. Такий формат не прийнятний для суспільного мовлення. НСТУ повинно мати можливість самостійно розпоряджатися отриманими від держави грошима.

Щодо реклами. В ідеалі, звичайно, щоб телеканал не мав реклами. Це було би, по-перше, більш чесна конкуренція з приватними каналами, які не мають державного фінансування. А, по-друге, це було би значною перевагою суспільного для глядача, однією з ключових особливостей. Разом з цим, я розумію, що відмовитися від реклами в сучасних умовах неможливо – розвивати мовлення лише з бюджетним фінансуванням не вдасться.

Ідеї запровадити абонентську плату за стандартом ВВС є утопічними. Більше того, європейські дослідники прямо вказують, що запроваджувати загальну абонентську плату з усіх громадян для суспільного мовника, в якого аудиторія декілька відсотків, несправедливо. Тому можна шукати інші шляхи фінансування. Наприклад, суспільне могло би фінансуватися з ліцензійного збору, який сплачують приватні телерадіокомпанії. Однак для запровадження такої моделі було б бажано перейти на сплату ліцензійного збору щорічно, а не на весь строк дії ліцензії.

- Як ви оцінюєте сьогоднішній стан НТКУ та НРКУ? Чи помітили зміни контенту, порівняно з тим, який був ще півтора роки тому?

– Зміни, безперечно, є, у першу чергу це стосується новин на НТКУ, якість і дотримання журналістських стандартів зросли дуже сильно.  

Особливо хочеться  відмітити дебати, які організовувалися і на президентських, і на парламентських виборах. Інститут Медіа Права виступав юридичним радником, тому ми добре обізнані з усіма деталями. 

На НРКУ напевно найбільша зміна – це програми «Громадського радіо». До речі, включення до ефіру програм незалежних виробників, це дуже правильно. На суспільному потрібно це розвивати ще більше. При чому суспільне має виступати замовником таких програм і пропонувати справедливу ціну за  виробництво. В деяких країнах навіть встановлюється відсоток програм в ефірі суспільного, які мають бути виготовлені на замовлення незалежними виробниками.

Разом з цим, багато системних змін зробити у існуючому форматі державного телеканалу просто неможливо. Тому багато роботи ще попереду.

- Як убезпечити наглядову раду від впливу політичних сил і влади?

– Убезпечити наглядову раду від впливу політичних сил неможливо, адже у наглядовій раді є представники від кожної парламентської фракції. Тому, звичайно, деякий вплив буде завжди, питання більше у забезпеченні балансу такого впливу і відсутності домінування однієї політичної сили. Наглядова рада – це колегіальний орган, а робота будь якого колегіального органу – це мистецтво домовлятися і знаходити компроміси у спірних питаннях. Представники громадянського суспільства робитимуть все, щоб ці домовленості у першу чергу слугували інтересам українського суспільства, а не окремих політичних партій.

- Деякі експерти вважають, що членами наглядової ради мають бути лише медійники та юристи, які знаються на телевиробнициві. Чи погоджуєтеся ви з такою думкою?

– Ні, не погоджуюся. Членом наглядової ради може бути будь-яка свідома людина з активною громадянською позицією. Проекти рішень має готувати у першу чергу менеджмент. А члени наглядової ради повинні об’єктивно їх розглядати і приймати рішення. Частка юристів і медійників безперечно потрібна. Їх повна відсутність ускладнила би роботу. Однак замикання лише на цих категоріях було би несправедливим обмеженням і звуженням. Важливо, щоб бути представлені різні категорії.

- Відповідно до закону, члени наглядової ради мають працювати на громадських засадах, ви погоджуєтеся з цією правовою нормою чи вважаєте, що вони мають працювати за винагороду?

– Я погоджуюся з цією нормою. Більше того, ми активно просували це положення при лобіюванні законопроекту. Відповідальні громадяни мають бути готові витрачати частину свого часу на участь у суспільно важливих справах. Членство у наглядовій раді є саме такою справою.  Це також міжнародний стандарт характерний для неприбуткового сектору. Наприклад, після організаційних змін, які Інститут Медіа Права зробив, отримавши рекомендації SIDA,  наш статут також передбачає, що члени наглядової ради організації не можуть отримувати жодної винагороди від організації. Серед іншого – це ще й питання можливого конфлікту інтересів, який може виникнути, коли представник керівного органу отримує винагороду від призначеного ним директора. Тому позиція щодо роботи на громадських засадах правильна. Натомість керівники та журналісти мають отримувати гідну конкурентну винагороду за свою роботу, а не той мізер, який є зараз.