Хороше токшоу працює як сімейний психолог для суспільства. Воно не може виправити проблеми, але допомагає їх проговорити. Врешті «визнати» — це перший крок до «розв’язати». І після цілого року повномасштабної війни в Україні накопичилося чимало тем, про які варто обережно, але чесно поговорити.

На жаль, «Новому відліку» на Суспільному — ідейному продовжувачу «Зворотнього відліку» та першому токшоу на телебаченні з 24 лютого 2022 року — поки не вдається якісна розмова. Інколи причини цього парадоксально позитивні: проблеми не існує й усі згодні між собою. Інколи, на жаль, навпаки: проблема настільки реальна, що її не готові повноцінно визнати.

Новий відлік, класичний формат

Після двох випусків (10 та 17 березня, тоушоу виходить в ефірах місцевих телеканалів Суспільного і «Українського радіо» та на ютуб-каналі Першого) «Новий відлік» виглядає як українське токшоу пакета «Базовий». Воно триває 1 годину 45 хвилин, ділить ефір на два блоки, запрошує до чотирьох гостей на одну тему. Модерує дискусію журналіст Андрій Діхтяренко. Нагадаємо, що один із модераторів «Зворотного відліку» Павло Казарін та фактчекер Максим Скубенко нині перебувають у лавах Збройних сил.

Читайте також:

• Павло Казарін: «Війна привчає жити в моменті»
• Олексій Братущак і Максим Скубенко: У Конституції прописано безліч прав — і лише кілька обов’язків. Один із них — захищати країну

«Новий відлік», як типове нове токшоу на українському телебаченні, навіть містить зайві рубрики, що зазвичай зникають з ефіру десь після десятого випуску. Цього разу йдеться про «Бульбашки з кремлівських боліт», де глядачам навіщось розповідають про брехню Росії за останній тиждень. Чи стосується озвучене теми програми, чи впливає це якось на подальшу дискусію? Частково.

Також токшоу Суспільного демонструє опитування людей на вулицях — хороший спосіб додати програмі динамізму, поганий спосіб, враховуючи вибірку та географію, отримати реальне уявлення про думки суспільства. Ще тут є голосування глядачів під час ефіру, та його вибірка невелика. Бачить Бог, ведучий розповів в ефірі про результати голосування 57 людей.

Попри деякі «дитячі хвороби», загалом формат «Нового відліку» — це радше запорука потенційного успіху для програми. До повномасштабної війни українські токшоу мали тенденцію тривати по п’ять годин чи запрошувати на ефір по дванадцять гостей, що торпедувало будь-яку якісну дискусію. Із чотирма людьми та годиною сорок екранного часу в Суспільного значно більші шанси справді розкрити якусь тему. Але поки цього не сталося.

Один проти всіх і всі за одного

За кілька років моніторингу українських токшоу мені ще не траплялася ситуація, як із першим випуском «Нового відліку». Усі гості з першої хвилини були згодні між собою й десь на половині ефіру ведучий уже просто не знав, що робити.

Суспільне вирішило поговорити про заборону балотуватися для колишніх членів проросійських партій. Автори запросили до дискусії народних депутатів Ростислава Павленка («Європейська солідарність»), Віталія Безгіна («Слуга народу»), Ярослава Железняка («Голос»), а також ексзаступника голови Центральної виборчої комісії Андрія Магеру.

Безгін подав до парламенту альтернативний законопроєкт до законопроєкту Железняка. Члени «Європейської солідарності» та «Слуги народу» востаннє мирно поводилися на токшоу ще до заснування цих партій. Але в ефірі Суспільного Не було. Жодної. Суперечки.

Часом ситуація виглядала комічно. Ярослав Железняк, наприклад, подякував колезі за альтернативний законопроєкт: «Вони пропонують ще заборонити не тільки в депутати балотуватися, але й у президенти. Не маю жодного заперечення». Ведучий намагався зачепитися за заборону балотуватися саме на десять років, гості погодилися, що можна й на тисячу. Модератор запитав, чого так довго чекали з подібним законом? Усе просто — тепер є рішення судів про заборону проросійських партій. Урешті Андрій Діхтяренко розбив скло з написом «У разі відсутності дискусії» та вклав прямо в рота представнику «Європейської солідарності» центральну партійну тезу: чи не стане законопроєкт інструментом авторитаризму й тиску на опозицію? Ростислав Павленко у відповідь навів два аргументи, чому ні.

Ця ситуація демонструє одразу дві приємні речі. По-перше, в українському суспільстві нарешті є консенсус про покарання колаборантів. По-друге, політики, всупереч власній природі, поки що відчувають відповідальність перед суспільством. До повномасштабної війни народні депутати на токшоу виконували загалом два завдання: ділили та мобілізували електорат. Вони не вели дискусії про ринок землі, а кричали про взаємну корупцію, некомпетентність, геноцид селян і смак чорнозему. Якщо почати робити таке зараз, це стане термінальним ударом по єдності українців і, можливо, помітно підкосить наші шанси на перемогу. На щастя, здається, поки що всі це розуміють і поводяться адекватно.

• Читайте також: Підсумки «Зворотного відліку». Як розвивалося токшоу протягом року

Але, як не переставав нагадувати Андрій Діхтяренко, коли всі згодні, це погано для токшоу. Тож ведучий намагався висмоктати з пальця хоч якийсь привід для суперечки та, здається, трохи бісив цим гостей. Наприклад, коли запитав, чи не виникне через позбавлення мандатів вакууму влади в «російськомовних регіонах». На фоні даних останніх соціологічних досліджень та російської пропаганди я би не вживав цього словосполучення. Також ведучий намагався вчепитися за вуличне опитування, де один чоловік виступив за «плюралізм думок». Або за те, що «знаючи нашу країну», закон може не спрацювати. На 46-й хвилині модератор визнав, що повторює одні й ті ж побоювання.

Також в ефірі був маніпулятивний сюжет про заборону партій у світі: там були зібрані негативні приклади, хоча пізніше ведучий визнав, що є й інші. Закінчилося «обговорення» тим, що Андрій Діхтяренко заявив, немов його не переконали, що законопроєкти унеможливлять проросійський реванш. На що йому майже хором відповіли, що й не обіцяли подібного, адже не можуть заборонити абсолютно все. Іронічно, що в ефірі таки пролунала одна реальна проблема: Андрій Магера сказав, що законопроєкти суперечать Конституції. Але якраз цю тему й не розвинули.

• Читайте також: «Експерти щодо України» — колаборанти на службі російської пропаганди

Не всім новачкам щастить, і Андрій Діхтяренко у прямому ефірі пережив страшний сон кожного ведучого токшоу. Можливо, Суспільному варто було виділити на цю тему менше часу: дві наступні — протести у Грузії та депортація українських дітей — були значно коротшими. Можливо, варто було покликати в ефір когось, кому, власне, заборонять балотуватися. Це правильний із точки зору балансу, але дуже ризикований для недосвідченого ведучого варіант. У будь-якому разі спроби вимучити дискусію, коли всі гості очевидно згодні між собою, мали поганий вигляд.

Рано говорити, пізно мовчати

Початок другого випуску — співпраця Китаю з Росією — виявився антитезою прем’єрному епізоду. На Суспільне не прийшли представники влади, бо начебто займаються «тихою дипломатією» з цієї теми. Але й без них думки у студії швидко та, головне, аргументовано розділилися. Ексміністр закордонних справ Павло Клімкін доводив, що Китай діє обережно. Артур Харитонов, президент ГО «Ліберально-демократична ліга України», доводив, що Пекін очолює Лігу зла. Модератору залишалося тільки передавати слово. Що Андрій Діхтяренко й робив, більше ставлячи власні запитання, ніж зводячи учасників із протилежними думками. Тож гострої дискусії на Суспільному все одно не було, але за 50 хвилин глядачі отримали вичерпну палітру позицій.

А потім «Новий відлік» вирішив поговорити про проблеми мобілізації.

Для обговорення цієї теми Суспільне запросило Івана Тимочка, голову Ради резервістів Сухопутних військ ЗСУ; Даніеля Салема, телеведучого та учасника бойових дій; Андрія Приходька, адвоката. Як бачите, Суспільне не планувало розгорнуто аналізувати цю тему.

І це логічно. У країні, яка воює за виживання, просто неможливо дискутувати про мобілізацію. Так, це дуже актуальна тема, але в ній багато табу, які некомфортно писати навіть у цьому тексті. Ви не заведете на токшоу розмову в дусі «права людини проти обов’язків громадянина». Українське суспільство навряд чи готове до розмови про розширення мобілізації, наприклад, на в’язнів. Суспільне навіть не порушувало тему закритого кордону.

Троє гостей «Нового відліку» були в усьому згодні й агітували глядачів вступати у Збройні сили. Адвокат згадав про численні проблеми з роздачею повісток, але в цій темі та її законодавчих аспектах токшоу не затрималося. Голова Ради резервістів жалівся, що на боці ухилянтів адвокати, хайпожери, криміналітет і російська пропаганда. І сподівався, що проблеми розв’яже Єдиний реєстр призовників, який існує, але його треба заповнити.

Суспільне згадувало про повістки загиблим, повістки й переведення на фронт як покарання. Гості відповідали, що окремі випадки потрібно розв’язувати. Але ніхто з них, наприклад, не бачив проблеми в роздаванні повісток порушникам комендантської години. Коротко про цей блок говорить цитата Івана Тимочка: «Повістка має бути шансом виправити помилку в житті».

Як наслідок «Новий відлік» дуже мало що проаналізував чи повноцінно проговорив у цій темі. Що загалом можна зрозуміти. Але навіщо тоді збиралися?

Відлік розпочався

Під час прем’єри ведучий Андрій Діхтяренко запитував у глядачів, чи потрібні зараз Україні токшоу. Мабуть, так. Можливо, більше, ніж коли-небудь раніше.

Україна перебуває в парадоксальному становищі. Ми одна з небагатьох країн світу, де воєнний стан поєднується з настільки відкритим суспільством. Де люди не можуть вийти на вулицю у певний час доби, але можуть своїм обуренням змінювати міністрів, голів ОВА та радників Офісу президента. Без виборів, які неможливі в умовах воєнного стану, українцям потрібні всі інші важелі, щоби впливати на державу. Цю функцію частково виконують медіа. Цю функцію як інструмент публічної дискусії частково виконують токшоу.

• Читайте також: Весна на телевізійному фронті

Звісно, запитання «Чи потрібні?» існує через ризики, пов’язані з таким впливом. Якщо в ефір раптом повернуться нереформовані «Право на владу» та «Ехо України», це наблизить нашу державу зовсім не до перемоги. Але в «Нового відліку» наразі радше позитивний потенціал.

Токшоу Суспільного далеко не ідеальне, але в нього правильні принципи: лаконічність, конструктивність, певна технократичність. Навряд чи «Новий відлік» перетвориться на епіцентр української політики. Але він цілком може бути тим токшоу, яке люди вмикають, щоби про щось дізнатися більше, ніж із практично «одноголосного», без натяку на плюралізм, телемарафону «Єдині новини».