У кінці лютого, коли російські війська наближались до Києва, Суспільне перевезло більшість своєї київської команди до резервної студії у Львові. Зараз компанія має резервні майданчики в Ужгороді та Львові, але основа команди повернулась до Києва — зокрема зі студії на Хрещатику виходять новини. Частина працівників досі у простої, але Суспільне поступово відновлює свої проєкти. Зокрема днями в ефір національного марафону вийшло журналістське розслідування про пошук російських військових — убивць родини з Бучі. Триває марафон «Суспільне. Спротив». Трансляцію спільного марафону «Єдині новини» припинив канал «Суспільне Культура», який тепер має власний ефір у цифрі у форматі HD. Також Національна суспільна телерадіокомпанія оголосила конкурс серед продакшн-компаній на виробництво документального кіно.

Про зміни й нові виклики, що стоять перед Суспільним під час війни, «Детектору медіа» розповів голова правління НСТУ Микола Чернотицький.

— Миколо, після початку великої війни Суспільне перенесло головний офіс із Києва до Львова та запустило там резервну студію. Як зараз побудована робота компанії? Яка частина колективу задіяна в роботі і звідки зараз ви мовите?

— Зараз ми мовимо з Хрещатика, 26. Тут у нас Newshouse і ми обладнали студію у бомбосховищі. У Києві працює одна зміна марафону та новини. Друга зміна марафону працює зі Львова. Також у Львові та Ужгороді працюють зміни регіонального марафону. У всіх цих містах є студії з бункерами: у разі повітряної тривоги вони можуть вести безпечне мовлення. Натомість у нас постало питання, що зараз робити з «Олівцем». Його дорого утримувати й у мирний чс, а зараз я не уявляю, скільки коштуватиме його опалювати…

— Дорого — це скільки?

— Він нам коштував під 100 мільйонів гривень на рік: комунальні витрати, податок на землю і обслуговування. Тому ми почали переносити виробничу студію на Хрещатик; думаю, що на початку осені завершимо цей процес. І тепер треба зрозуміти, що далі робити з «Олівцем»: здати в оренду, повернути державі? Поки що ми хочемо його законсервувати на рік до ухвалення рішення.

— Тобто виходить «Олівець» вам не потрібний не лише на час марафону, а взагалі?

— Ми змушені оптимізовувати свої ресурси. І зараз намагаємось максимальну кількість людей розмістити на Хрещатику. У законі є обмеження — майно Суспільного не можна відчужувати. Вчора ми спілкувались із міністром культури та інформаційної політики, і я йому казав, що хотів би гроші, вивільнені від утримання «Олівця», спрямувати на виробництво контенту. Ми маємо створювати контент, а не утримувати приміщення. Або, як варіант, ми можемо далі користуватись виробничими приміщеннями, а «башту» здавати як офісний центр — але це достатньо компромісне рішення.

У більшості міст ми користуємось власними приміщеннями. Оренду ми мали у Сєверодонецьку, Краматорську, Харкові, Вінниці, Кропивницькому, Хмельницькому та Івано-Франківську.

— Чи багато ви втратили техніки у тих містах, де були бойові дії та які були окуповані?

— Повністю все розграбоване у Херсоні. У перші дні окупанти повиносили всю апаратуру і знімали пропагандистські репортажі про те, яке буцімто погане було у нас обладнання. З Краматорська ми встигли евакуювати техніку.

— А що з людьми?

— Частина працівників херсонської філії залишилась на окупованих територіях. Уже третій місяць немає зв’язку з кореспонденткою з Маріуполя. Оператор Миколаївської філії Василь Філімон пішов в армію і зараз у полоні. Інші, слава Богу, на вільній території.

— Яка частина працівників НСТУ задіяна у марафоні, і чим займаються інші?

— Половина наших людей у простої. Це і сервісна, і технічна підтримка. У повному складі працює команда новин, «Суспільна студія», поновили роботу команда журналістських розслідувань та відділ документалістики. 22 червня в ефір вийшло розслідування «Буча 22» про події, які відбулись у час окупації. Люди, які перебувають у простої, також працюють. Наприклад, наш відділ міжнародки. Також відновили роботу ті, хто займається зовнішніми замовленнями. У нас були грантові гроші і ми оголосили конкурс на документалку «Cancel russia, або чому російський балет вбиває». Ми отримали 13 заявок від різних продакшнів і зараз працюємо над відбором. Також у нас працює діджитал, потроху відновлює роботу команда «Українського радіо», працює «Промінь». Також частково хоче повернутись до роботи наш оркестр. Будуть готувати записи — про концерти ще рано говорити.

— Розслідування про Бучу вийшло в межах спільного телемарафону?

— Ми його показали під час марафону, навіть попри те, що це був не наш слот, а слот іншої медіагрупи («Інтера» – ДМ»). Зараз ми готуємо й інші проєкти. Розслідування робить команда Інни Білецької. Вони зараз фокусуються на розслідуваннях воєнних злочинів.

— Який вигляд матиме аутсорс під час війни?

— Мені самому цікаво на це подивитись. Аутсорс дозволяє нам знімати такі проєкти, як «Колапс», за рік. А якби робили лише власними силами, то нам би знадобилось зо три роки. Зараз є запит від продакшнів: вони хочуть працювати. І зараз час, коли Суспільне може стати помітним замовником контенту. Це дуже виграшна історія: з одного боку ми отримуємо якісний контент, а з іншого боку підтримуємо ринок.

— Які гроші з бюджету Суспільного ви можете використовувати на власне виробництво і на аутсорс?

— Ми зараз не замовляємо продукт у сторонніх продакшнів за бюджетні гроші, бо ми не маємо певності, що ці зобов’язання будуть виконані. Також зараз нам удалось зекономити певні гроші, і ми б могли на них замовляти виробництво. Але є загроза, що держава не зможе зробити ці виплати. І мені б не хотілось на початку наступного року бути винним. Тому я це питання також поставив Мінкульту, щоб виробники могли отримувати кошти через державне казначейство.

— Як змінилась вартість години власного виробництва? І які бюджети ви плануєте для проєктів на аутсорсі?

— Важко сказати, бо «Cancel russia, або чому російський балет убиває» — це наш перший проєкт у цьому році.

Продюсерська команда Суспільного зібрала список ідей проєктів, які б хотіла втілити. Ми шукаємо для них грантової підтримки. Більшість із них про війну в тому чи іншому вимірі – про наших героїв, як змінилося життя кожного з нас, як ми тримаємося, про історію нашої боротьби, але й про майбутнє також: наприклад, як відбудовуватимуть наші міста. Також дуже потрібен дитячий контент: маємо сім ідей проєктів для дітей різного віку від діджитал-команди. Дуже сподіваюся, що зможемо все це втілити.

— Через бойові дії трансляція каналів НСТУ припинилась у частині міст та сіл. Чи дозволило це зекономити гроші на трансляцію?

— Усі заощаджені гроші ми перерозподілили, щоб збільшити покриття: аналогове мовлення, середні хвилі на радіо — ми маємо забезпечити всі можливі варіанти отримання інформації від нас на противагу пропаганді, що поширюють на нашій території окупанти. Трансляція наших телеканалів у HD — також частина боротьби за глядача.

— Із квітня частина каналів вийшла з марафону. Розкажіть, як із марафону вийшла «Культура». Як ви змінили її сітку мовлення? Як адаптували контент до нових умов? Чи відмовились від частини проєктів? Чи ревізію бібліотечного контенту?

— Ми розуміли, що другий місяць перебувати у постійному потоці новин, у напруженні не всім під силу. Особливо дітям, які опинилися без звичної мирної рутини, садочків і шкіл. Тому канал «Суспільне Культура» зараз відрізняється від «довоєнного», має шість годин мультфільмів щодня. Ми зібрали наші фонди, українську класику, наші документальні і пізнавальні проєкти, що були виготовлені на останні роки різними командами. Мультфільми, освітні програми та українська кінокласика — хребет програмування.

— Яка зараз ситуація з кадрами? Чи плануєте реструктуризацію? Також зараз суспільне шукає нові кадри (наприклад, у Чернівцях). Яких спеціалістів вам зараз не вистачає?

— Частина людей виїхала. Хтось із них далі співпрацює з НСТУ, хтось припинив зв’язки з компанією. При цьому мережа філій функціонує. Пошук людей у Чернівцях — це точкове рішення, не пов’язане з війною. Вакансію відкрили через перехід співробітників у центральний офіс. Проблем із кадрами ми не маємо.

— Які основні виклики для Суспільного ви бачите в умовах війни?

— По-перше, це трансформації та переїзди. Ми маємо реструктурувати всі наші процеси всередині. По-друге, ми хочемо стати помітним замовником на ринку. І по-третє, зберегти Суспільне як інституцію під час і після війни.

Фото: пресслужби Суспільного