«Колапс»: нюанси й парадокси розвалу імперії зла

«Колапс»: нюанси й парадокси розвалу імперії зла

11:15,
30 Серпня 2021
4171

«Колапс»: нюанси й парадокси розвалу імперії зла

11:15,
30 Серпня 2021
4171
«Колапс»: нюанси й парадокси розвалу імперії зла
«Колапс»: нюанси й парадокси розвалу імперії зла
Журналістська, історична та мистецька якість серіалу «Колапс: як українці зруйнували імперію зла» у тому, що він спонукає до розмов, суперечок і аналізів.

«Детектор медіа» вже опублікував рецензію нашої постійної оглядачки Марії Спалек на серіал «Колапс. Як українці зруйнували імперію зла», який демонстрував канал «UA: Перший» у святкові дні та презентував 27 серпня в кінотеатрі «Жовтень». Сьогодні читайте погляд письменника та сценариста Андрія Кокотюхи.

Урочисто складаючи присягу Президента України, перший голова нашої держави Леонід Кравчук дав, серед іншого, слово дотримуватися Конституції. Справа лише в тому, що станом на грудень 1991 року в України не було свого Основного Закону. Кравчук пообіцяв дотримуватися положень Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР). Документ ухвалили 1978 року, після проголошення Незалежності внесли зо два десятки змін. Проте незалежна держава все одно до 1996 року жила за де-факто радянськими законами.

Це лише один із парадоксів, котрі не помітили або на яких свідомо не загострювали глядацьку увагу автори документального серіалу «Колапс. Як українці зруйнували імперію зла». Прем’єра семисерійної стрічки відбулася 23 серпня в ефірі Суспільного, і вже набула резонансу у глядачів.

Незабаром команда обіцяє викласти серіал у вільний доступ на ютубі (перша серія є онлайн, наступні з’являтимуться щоп’ятниці), а в планах — міжнародна дистрибуція. Щоправда, за словами автора ідеї та одного з продюсерів проєкту Ярослава Лодигіна, поки що співпраця буде з тими країнами, які розуміються на українському контексті. Це логічно, хоча й суттєво обмежує поле просування: на українському контексті знаються не всі навіть всередині України. Особливо багато таких, на жаль, серед громадян, народжених 1991 року і пізніше. Тому режисер Сергій Лисенко адресує свою роботу найперше ровесникам Незалежності.

Праві ті, хто відзначає вищу, ніж зазвичай для проєктів подібного змісту, якість серіалу. Робили його не на коліні й точно не «під дату», хоча вибір ювілейних днів для прем’єри цілком зрозумілий. Проте стандарти, за якими зроблено серіал, уже дозволяють йому жити довго та бути актуальним надалі. Сценарист Олександр Зінченко обмовився про бажання, аби дітище команди з часом стало навчальним посібником для шкіл. І справді в «Колапсі» в цілому закрили тему здобуття Незалежності, хоча чимало питань усе одно лишилося за кадром.

Тим не менше, від задуму до втілення збігло п’ять років, над проєктом працювала одна з найпрофесійніших — без перебільшення! — українських команд. Варто згадати хоча б режисера Сергія Лисенка, журналіста Юрія Макарова за кадром, Сергія Михальчука в операторській групі та Ольгу Бесхмельніцину й Сергія Недзельського — у продюсерській. При цьому візуальний ряд усіх семи серій підкреслено мінімалістичний. Історія побудована переважно на інтерв’ю — ті самі головомовці, якими часто дорікають авторам українського телевізійного документального кіно. Лайфових зйомок практично немає, картинка — хроніка, здебільшого українська, кадри середини 1980-х — початку 1990-х років. Але закадровий текст і монтаж двох перших та двох останніх епізодів перетворив «Колапс» на правдивий політичний трилер.

Авторам удалося з інтерв’ю та не аж такої вже й давньої хроніки зробити нібито знайому тим, хто в темі й контексті, історію напруженою й певною мірою непередбаченою. Особливо це видно в першому епізоді, події якого одна зі спікерок проєкту, письменниця Оксана Забужко, оцінила з погляду сьогодення як фільм жанру горор. Йдеться про 19 серпня 1991 року, коли зранку в Москві почався державний переворот, названий потім путчем, і про повне нерозуміння ситуації українцями в Києві. Втім, саме цей коментар пані Оксани виглядає ще одним із помічених мною парадоксів.

Відома інтелектуалка спершу вживає слово «горор», із наголосом чомусь на другому складі. Потім заперечує сама собі: ми, мовляв, не дуже-то й бачили тих самих горорів. Наступною фразою нагадує: фільми жахів таки крутили у відеосалонах (від себе додам — піратські копії). Але тут-таки робить черговий словесний кульбіт: але хто в ті відеосалони ходив… Тобто, якщо Оксана Забужко наприкінці 1980-х, у часи «перебудови» й часи так званих «кооперативів», не дивилася бойовики, горори та еротичні фільми у відеосалонах, цього не робив ніхто або майже ніхто.

Між тим саме відеосалони з піратським контентом — до речі, тогочасний бізнес і Юлії Тимошенко, — непрямо сприяли розвалу імперії зла. Познайомивши не лише дітей партноменклатури, а й пересічних громадян із зайвим карбованцем у кишені, з Рембо, Роккі, «Зоряними війнами», Джеймсом Бондом, Індіаною Джонсом, Термінатором та Еммануель. Звісно, це тема окремої розмови — як західна, передусім американська масова культура підточила основи СРСР. Проте скидати її з рахунків та снобістські ставити себе вище за неї, оперуючи при цьому її термінологією, досить недалекоглядно.

Згадано це в контексті сценарного вирішення «Колапсу». Бо Олександр Зінченко згадує в одному з інтерв’ю про конфлікти, точніше — дискусії із Сергієм Лисенком. Режисер любить поетичне кіно, автор сценарію спирається на західні продукти на кшталт ВВС чи Discovery. Зрештою, як показав фінальний результат, ставка саме на якісну, даруйте за термін, «попсу» спрацювала.

Я пережив події 19–24 серпня 1991 року у сформованому, двадцятирічному віці. Ще й працюючи журналістом у чернігівській, як тоді говорили, «опозиційній державній газеті». Й перші епізоди «Колапсу» повернули й занурили в режим реального часу, тут і тепер. Я знову перенісся до провінційного Чернігова на тридцять років назад. І знову нервово тремтів в очікуванні якщо не арешту, то принаймні виклику в КДБ. А мама 19 серпня подзвонила мені на роботу й серйозно радилася, чи треба закопувати підшивки «Огонька» на дачі в саду. А наступного дня я разом із усією прогресивною редакцією переймався чутками про танки десь під Полтавою та прогнозами появи танків під Черніговом, бо тут кордон ближчий.

Третій, четвертий та п’ятий епізоди дещо послабили напругу. Згодом я дізнався: так було задумано, аби брати ширше. Але розлога оповідь про те, як і чому деградувала Країна Рад, потрібна в контексті саме такої стрічки, як «Колапс», хіба справді ровесникам Незалежності. Мої ровесники та старші відчули брак усього та ідеологічну неспроможність авторитарної країни на власних шкурах. Окремо виділю коментарі Миколи Вересня, який кілька разів згадав про неможливість вільно купити суху ковбасу. Чомусь саме сухої ковбаси йому, тоді — співробітнику ВВС, бракувало для повного щастя.

Два крайні епізоди повернули серіалу темпоритм і напругу, помітні в перших серіях. І знову як глядач переживаю, тремчу й нервую: за кілька годин до проголошення Незалежності ще нікому нічого не ясно, з комуністами не домовилися, все ось-ось може зірватися. А визнання нас Америкою теж під питанням, бо розлучення України з Росією може, за версією американців, спричинити ядерну війну. Але й тут маємо парадокс. У сьомому епізоді не раз звучить втіха від мирного, безкровного розвалу СРСР. Натомість без крові все одно не обійшлося — вона ллється вже восьмий рік на українському Донбасі. Криваве розлучення просто відтермінували на два десятки років.

Тепер трошки про цікаві нюанси. Підзаголовок серіалу обіцяє розказати й показати, як українці зруйнували імперію зла. У сьомому епізоді це коментують майже всі запрошені спікери. Але участь українців у руйнації імперії направду виглядає не зовсім переконливо.

Так, без України подальше існування СРСР було неможливим. Так, розвал Союзу справді ініціювали два комуністи — Кравчук і Єльцин, причому з ініціативи новообраного українського президента. З огляду на це українці формально вбили цвях у кришку імперської труни. Проте так само очевидним і не раз підтвердженим у фільмі є інший факт. Радянська Україна була ледве не останньою із соцтабору (Середню Азію і Казахстан не згадую), хто почав наприкінці 1980-х активний політичний рух у напрямі геть від Москви. При тому — черговий парадокс! — що в період від 1945 до 1956 років саме українські в’язні стали рушійною силою знищення системи сталінських концтаборів ГУЛАГ. А в 1970–1980-х саме українців було найбільше серед політв’язнів «епохи застою». Отже, українці чинили активний опір системі — проте реально руйнувати імперію зла почали балтійські країни і почасти — Кавказ.

Очевидці в «Колапсі» озвучують свою непозбувну бентегу від того, що про з’їзд Народного Руху в тогочасному Києві містяни не мали уявлення. Натомість «Саюдіс», а раніше — «Солідарність» у своїх країнах були на слуху й політична активність громадян зашкалювала. Українці наприкінці існування СРСР показані такою собі інертною, байдужою, а часом — зі слів Віталія Портникова, — навіть відверто ворожою до зовнішніх проявів усього українського національного масою.

Нарешті, події 19–21 серпня 1991 року сприймалися навіть націонал-демократами не інакше як крізь призму російського, а конкретно — московського інформаційного поля. Пам’ятаю — і «Колапс» нагадав — виступ Леоніда Кравчука 20 серпня. На його заяву довго чекали, завмерли в очікуванні чогось радикального. Натомість почули обтічне, безбарвне звернення «за все хороше проти всього поганого». Багато разів різні спікери повторюють на різний манер одну тезу: «Українці просто скористалися нагодою».

Можна аналізувати серіал «Колапс» і далі. Проте його цінність, сказати б — журналістська, історична та мистецька якість у тому, що він спонукає до подібних розмов, суперечок і аналізів. Хроніка трьох днів, які змінили Україну, передана як ніколи детально. Чи справді українці змінилися й наскільки ровесники Незалежності розуміють значення подій тридцятирічної давнини — про це варто робити наступні проєкти.

Фото: пресслужби Суспільного мовника, на фото Оксана Забужко під час зйомок

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду