«Дотримання стандартів журналістики на Суспільному не змінила навіть війна», — Олександр Єльцов

«Дотримання стандартів журналістики на Суспільному не змінила навіть війна», — Олександр Єльцов

14:08,
15 Квітня 2022
1899

«Дотримання стандартів журналістики на Суспільному не змінила навіть війна», — Олександр Єльцов

14:08,
15 Квітня 2022
1899
«Дотримання стандартів журналістики на Суспільному не змінила навіть війна», — Олександр Єльцов
«Дотримання стандартів журналістики на Суспільному не змінила навіть війна», — Олександр Єльцов
Один із ведучих марафону «Суспільне. Спротив» поділився, як це — проживати найболісніші події країни у прямому ефірі, розповів, яка історія за час війни його вразила найбільше та що найперше зробить після нашої перемоги.

Інтерв’ю опубліковане на корпоративному сайті Суспільного.  

З початку повномасштабної війни команда регіонального мовлення Суспільного працює спільно над міжрегіональним прямоефірним щоденним марафоном «Суспільне. Спротив». Його виготовляють і транслюють усі регіональні телеканали Суспільного щобудня увечері. Один із трійки ведучих студії проєкту — Олександр Єльцов. Він поділився, як це — проживати найболісніші події країни у прямому ефірі, розповів, яка історія за час війни його вразила найбільше та що найперше зробить після нашої перемоги. 

  Міжрегіональний марафон «Суспільне. Спротив» — це щоденна кропітка робота у кількагодинному прямому ефірі великої команди. Який вигляд має проєкт зсередини? 

一 Це формат інформаційної програми з дотриманням усіх стандартів журналістики: повноти, точності, достовірності, неупередженості та оперативності. Дотримання стандартів журналістики на Суспільному не змінила навіть війна. Міжрегіональний марафон «Суспільне. Спротив» — це актуальні новини з України та світу щогодини, а також огляд життя у всіх регіонах. Багато часу ми приділяємо областям та містам, де нині найскладніша ситуація. Особливістю нашого марафону є те, що ми намагаємося допомогти українцям практичними порадами під час війни: що робити, якщо людина втратила свою домівку, яка небезпека може чатувати на звільнених від окупації територіях, які види мін є і який вигляд вони мають, як відбуватиметься вступ до шкіл та вищих навчальних закладів в умовах війни, як відбуватимуться випускні іспити, як знайти роботу під час війни. У нас також є блок культури й огляд міжнародних реакцій на війну, яку розпочала росія в Україні. Цей міжнародний блок готую я, стежачи за іноземними ЗМІ та заявами світових лідерів. Особисто мене вразило, наскільки сильно світ об’єднався, підтримуючи Україну та наших громадян.    

  До війни ви були ведучим «Ранку на Суспільному» — зараз цей проєкт тимчасово не виходить. Як далася зміна формату роботи? 

一  Це однозначно дуже сюрреалістичний досвід. І перші ефіри після початку війни у мене було враження, що я вчуся подавати інформацію по-новому. Адже одного дня ти у легкій формі розповідаєш новини і як найкраще почати свій день, а кілька днів по тому повідомляєш, де і як точаться бойові дії в рідній країні та як вижити під час війни. Але змінився не лише формат роботи. З ніг на голову перевернулося все життя. Частина колег була змушена переїхати зі своїми родинами до безпечних місць, частина колег захищає нашу країну у складі Збройних сил України, медиків, тероборони, волонтерів. Тому міжрегіональний марафон «Суспільне. Спротив» створює команда, яку зібрали з різних проєктів, департаментів і регіональних філій. З багатьма своїми нинішніми колегами я познайомився саме під час війни. Коли ми почали спільну роботу, кожний шукав себе в тому, що може робити найкраще. Врешті ми разом розробили формат, в якому і працюємо нині.

  Яка історія з марафону вразила вас найбільше?

一 Кожна історія вражає і потрібен певний час, щоб її переосмислити. Коли росія повномасштабно напала на Україну, багато моїх колишніх іноземних колег питали мене, як я себе почуваю саме емоційно і наскільки складно працювати в умовах війни. Тоді я їм навів один приклад. Впевнений, що багато хто пам'ятає теракт в американському місті Нью-Йорк 11 вересня 2001 року. І багато людей пам'ятає, наскільки всі були вражені тим, що сталося. Так от, подібні терористичні акти нині в Україні відбуваються по кілька разів на тиждень. І кожний з них вражає своєю жорстокістю та несправедливістю. Але найбільше мене вразила історія мами прикордонника з острова Зміїний — автора легендарної вже на весь світ фрази про російський військовий корабель. Жінка отримала жахливу непідтверджену звістку про те, що її син загинув. Утім, вона відмовилася вірити у це, оббивала пороги різних відомств, аби її сина знайшли. Вона створила куточок у квартирі з нагородами й фотографією сина, подумки розмовляла з ним. І врешті, одного дня отримала телефонний дзвінок від свого сина, який сказав, що живий і здоровий. Суспільне записало інтерв’ю з жінкою вже після зустрічі з сином. Я ледве стримував сльози у студії через її емоційну розповідь про переживання довжиною в місяць і про те, що найбільша її мрія нині, аби якомога більше військових повернулося живими й здоровими до своїх рідних.   

  Поділіться, що найперше зробите після нашої Перемоги?

 一  Перше, що я хотів би зробити після перемоги, — це побачитися зі знайомими військовими, які нині боронять нашу країну і подякувати їм за їхній подвиг. А потім провести святковий випуск програми «Ранок на Суспільному» в одному зі звільнених українських міст-героїв, які нині борються за право існувати.

Джерело: корпоративний сайт Суспільного

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду