Інтерв’ю опубліковане на корпоративному сайті Суспільного.  

З початку повномасштабної війни команда регіонального мовлення Суспільного працює спільно над міжрегіональним прямоефірним щоденним марафоном «Суспільне. Спротив». Його виготовляють і транслюють усі регіональні телеканали Суспільного щобудня увечері. Один із трійки ведучих студії проєкту — Олександр Єльцов. Він поділився, як це — проживати найболісніші події країни у прямому ефірі, розповів, яка історія за час війни його вразила найбільше та що найперше зробить після нашої перемоги. 

一  Міжрегіональний марафон «Суспільне. Спротив» — це щоденна кропітка робота у кількагодинному прямому ефірі великої команди. Який вигляд має проєкт зсередини? 

一 Це формат інформаційної програми з дотриманням усіх стандартів журналістики: повноти, точності, достовірності, неупередженості та оперативності. Дотримання стандартів журналістики на Суспільному не змінила навіть війна. Міжрегіональний марафон «Суспільне. Спротив» — це актуальні новини з України та світу щогодини, а також огляд життя у всіх регіонах. Багато часу ми приділяємо областям та містам, де нині найскладніша ситуація. Особливістю нашого марафону є те, що ми намагаємося допомогти українцям практичними порадами під час війни: що робити, якщо людина втратила свою домівку, яка небезпека може чатувати на звільнених від окупації територіях, які види мін є і який вигляд вони мають, як відбуватиметься вступ до шкіл та вищих навчальних закладів в умовах війни, як відбуватимуться випускні іспити, як знайти роботу під час війни. У нас також є блок культури й огляд міжнародних реакцій на війну, яку розпочала росія в Україні. Цей міжнародний блок готую я, стежачи за іноземними ЗМІ та заявами світових лідерів. Особисто мене вразило, наскільки сильно світ об’єднався, підтримуючи Україну та наших громадян.    

一  До війни ви були ведучим «Ранку на Суспільному» — зараз цей проєкт тимчасово не виходить. Як далася зміна формату роботи? 

一  Це однозначно дуже сюрреалістичний досвід. І перші ефіри після початку війни у мене було враження, що я вчуся подавати інформацію по-новому. Адже одного дня ти у легкій формі розповідаєш новини і як найкраще почати свій день, а кілька днів по тому повідомляєш, де і як точаться бойові дії в рідній країні та як вижити під час війни. Але змінився не лише формат роботи. З ніг на голову перевернулося все життя. Частина колег була змушена переїхати зі своїми родинами до безпечних місць, частина колег захищає нашу країну у складі Збройних сил України, медиків, тероборони, волонтерів. Тому міжрегіональний марафон «Суспільне. Спротив» створює команда, яку зібрали з різних проєктів, департаментів і регіональних філій. З багатьма своїми нинішніми колегами я познайомився саме під час війни. Коли ми почали спільну роботу, кожний шукав себе в тому, що може робити найкраще. Врешті ми разом розробили формат, в якому і працюємо нині.

一  Яка історія з марафону вразила вас найбільше?

一 Кожна історія вражає і потрібен певний час, щоб її переосмислити. Коли росія повномасштабно напала на Україну, багато моїх колишніх іноземних колег питали мене, як я себе почуваю саме емоційно і наскільки складно працювати в умовах війни. Тоді я їм навів один приклад. Впевнений, що багато хто пам'ятає теракт в американському місті Нью-Йорк 11 вересня 2001 року. І багато людей пам'ятає, наскільки всі були вражені тим, що сталося. Так от, подібні терористичні акти нині в Україні відбуваються по кілька разів на тиждень. І кожний з них вражає своєю жорстокістю та несправедливістю. Але найбільше мене вразила історія мами прикордонника з острова Зміїний — автора легендарної вже на весь світ фрази про російський військовий корабель. Жінка отримала жахливу непідтверджену звістку про те, що її син загинув. Утім, вона відмовилася вірити у це, оббивала пороги різних відомств, аби її сина знайшли. Вона створила куточок у квартирі з нагородами й фотографією сина, подумки розмовляла з ним. І врешті, одного дня отримала телефонний дзвінок від свого сина, який сказав, що живий і здоровий. Суспільне записало інтерв’ю з жінкою вже після зустрічі з сином. Я ледве стримував сльози у студії через її емоційну розповідь про переживання довжиною в місяць і про те, що найбільша її мрія нині, аби якомога більше військових повернулося живими й здоровими до своїх рідних.   

一  Поділіться, що найперше зробите після нашої Перемоги?

 一  Перше, що я хотів би зробити після перемоги, — це побачитися зі знайомими військовими, які нині боронять нашу країну і подякувати їм за їхній подвиг. А потім провести святковий випуск програми «Ранок на Суспільному» в одному зі звільнених українських міст-героїв, які нині борються за право існувати.

Джерело: корпоративний сайт Суспільного