Моніторинг дотримання стандартів інформаційної журналістики у «Зворотному відліку» робиться за усталеною «Методологією моніторингів телевізійних і радійних програм» ГО «Детектор медіа». Крім того, в моніторингу оцінюються ті вади форми подачі інформації, які впливають на якість змісту або ж на можливість легкого сприйняття інформації глядачами. Моніторинг за вересень 2021 року читайте тут, за жовтень — тут.

Вибір тематики

Випуск 1 листопада був присвячений «вічнозеленій» темі, яка не мала протягом тижня значущої інформаційної прив’язки, — дієвості російської пропаганди в Україні та в країнах Євросоюзу і питання протидії цій пропаганді. Тема, вважаю, безумовно важлива, але протягом того тижня насправді домінувала  тема коронавірусної епідемії. Україна била сумні рекорди за кількістю нових хворих, у переддень ефіру стала другою у світі за добовою смертністю від хвороби, в «червоній» зоні була вже третина областей країни, а майже всі решта до неї наблизилися впритул.

8 листопада редакція вирішила обговорити українську кліматичну й екологічну ситуацію за підсумками саміту в Глазго. На мою думку, дуже важлива для суспільства тема. Тим більше, що навряд чи її так кваліфіковано обговорювали (якщо взагалі обговорювали) інші «великі» канали у своїх тижневиках і токшоу (зазвичай поточна політика подібну тематику відсуває далеко на другий план, а того тижня саме сталися чергові кадрові перестановки в уряді).

15 листопада також питань до вибору теми не було — у студії «Зворотного відліку» обговорювали міграційну кризу в Білорусі та скупчення російських військ довкола України. Єдине, як мені здалося, забагато уваги було приділено другорядному питанню — чи варто Україні запроваджувати візовий режим із Росією. У випуску також була заявлена оперативна тема — саме в день ефіру парламентська тимчасова слідча комісія оприлюднила проміжний звіт щодо зриву спецоперації української розвідки із затримання «вагнерівців». Саме цій темі цілком очікувано й логічно був повністю присвячений наступний випуск програми 22 листопада. У студії обговорювалися можливі суспільно-політичні наслідки «вагнергейту».

29 грудня у «Зворотному відліку» глибоко і якісно, як на мене, обговорювалася тема впливу Голодомору 1932-33 років, і навіть ширше — російської політики винищення української нації в ХХ столітті, — на сьогодення і майбутнє українського суспільства й України як держави.

Фокусування тем

У випуску 1 листопада долучений до розмови по відеозв’язку народний депутат Нестор Шуфрич («Опозиційна платформа — За життя») взагалі не захотів говорити на заявлену тему програми (протидія російській пропаганді), а майстерно перевів розмову на тему закриття медведчуківських телеканалів. Зрештою майже 20 хвилин програми було втрачено на обговорення подій, які сталися більш як пів року тому. Я все чекав, коли ведучі повернуть розмову до заявленої теми, натомість згодом показали ще й рейтинги «ОПЗЖ» після закриття телеканалів. Яким чином медійний вплив на рейтинги партій стосувався протидії пропаганді, я, чесно, так і не зрозумів. У підсумку обговорення теми, заявленої з початку випуску, реально почалося майже на тридцятій його хвилині.

У випуску 15 листопада в середині програми підключили до обговорення теми (загроза російського вторгнення) головреда видання «Цензор.нет» Юрія Бутусова, ведучий Павло Казарін своїм запитанням до нього перемкнув обговорення на тему звіту парламентської ТСК щодо «вагнергейту». Це, як я вже згадував, була надзвичайно важлива «оперативка», яка з’явилася в день ефіру. На мою думку, в подібних випадках ведучим варто сам цей момент оперативності чітко акцентувати, відділяти від основної теми обговорення, а потім так само чітко повертатися до основної теми. Бо глядачі можуть легко заплутатися — говорили про одне, раптом говорять про інше. І не розуміти, чому важливу тему так до ладу й не обговорили, ніби кинули на пів дорозі.

У випуску 22 листопада ведучим загалом вдавалося утримувати розмову в студії в межах заявленої теми «вагнергейту», навіть попри наполегливі спроби окремих гостей із «зеленого» політичного табору переводити її на улюблені «антипорошенківські» теми (як наприклад, активні спроби шефредактора каналу «Дом» Олексія Мацуки перевести обговорення в студії на тему помилок попередньої влади на початку війни навесні 2014 року).

Випуск 29 листопада (присвячений темам Голодомору) був повністю сфокусованим.

І ще про одне правильне, на мою думку, рішення редакції. Починаючи з випуску 15 листопада редакція відмовилася від доволі сумнівної рубрики «Про що говорять», яка раніше ламала логіку програми і майже завжди призводила до розфокусування теми.

Вибір гостей

1 листопада тему дієвості і протидії російській пропаганді у студії обговорювали народні депутати Микола Княжицький (фракція «Європейська солідарність»), Сергій Рахманін («Голос») і Ольга Василевська-Смаглюк («Слуга народу»). У мене виникли питання щодо компетентності в темі останньої (попри те, що вона колишня журналістка, було очевидно, що в темі протидії ворожій пропаганді вона, м’яко скажу, «плаває»). Але, пригадуючи події попереднього тижня, я припускаю, що не в силах команди «Зворотного відліку» вибирати представників від «Слуги народу» за компетентністю. Схоже, пресслужба партії (чи то Офіс президента?) продовжують самі вирішувати, кого зі своїх «бійців» делегувати на ефіри. До розмови скайпом долучався Шуфрич (за словами ведучого, його запрошували до студії, але він не зміг прийти). Його запрошення було цілком логічним як голови парламентського Комітету з питань свободи слова, хоча говорити на заявлену тему він в ефірі й не побажав. Експертами були двоє представників профільного Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. У ході програми скайпом зв’язувалися з кореспонденткою видання «Український тиждень» у Франції Аллою Лазарєвою, яка цілком кваліфіковано розповіла, як діє російська пропаганда у Франції.

У випуску 8 листопада (тема кліматичних викликів) у студії були народні депутати Марина Бардіна («СН»), Іванна Климпуш-Цинцадзе («ЄС»), Інна Совсун («Голос») і Юлія Клименко (депоб’єднання «Справедливість»). Як експерти виступали колишній керівник Державної екологічної інспекції Єгор Фірсов і колишній міністр екології та природних ресурсів Остап Семерак. Попри безумовну компетентність Семерака у темі, він у студії показав себе занадто «заполітизованим», більшість його спічів стосувалася не так суті кліматичних та екологічних проблем України, як протиставленню «нинішня влада — попередня влада». А ще він виявився дуже говірким: у мене склалося враження, що сумарно він говорив мало не стільки ж, скільки всі решта гостей разом узятих (та ще й ображався наприкінці програми, що йому не дають поза чергою ще щось сказати). Так що тут я міг лише поспівчувати ведучим.

Крім того, по відео до розмови підключали віцепрем’єрку Ольгу Стефанишину, яка саме й була у Глазго на саміті, маріупольського екоактивіста Максима Бородіна і його київського колеги Романа Ратушного. Всі ці відеоввімкнення були інформативними й допомагали якісному розкриттю теми.

Випуск 15 листопада, присвячений темам міграційної кризи в Білорусі й скупчення російських військ біля українських кордонів, у студії разом із ведучими обговорювали народні депутати Федір Веніславський («СН»), Володимир Ар’єв («ЄС»), Роман Костенко («Голос») і Сергій Шахов (депгрупа «Довіра»). Експертами виступали правозахисник Максим Буткевич і директор Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко. По відео залучали до розмови громадського активіста Сергія Стерненка і головреда видання «Цензор.нет» Юрія Бутусова.

22 листопада обговорювалася тема «вагнергейту». Зрозуміло, що до студії не завітали ні президент Володимир Зеленський, ні голова його офісу Андрій Єрмак (ведуча Мирослава Барчук сказала на початку програми, що запрошували на ефір і президента, і представників його Офісу, але вони «не знайшли можливості прийти»). Тож основними «відповідачами» від влади у студії виявилися далекі від теми народні депутати «Слуги народу» Євгенія Кравчук (яку присутні у студії журналісти, по-моєму, небезпідставно звинувачували в тому, що вона навіть не читала звіту «слугівської» ТСК щодо «вагнергейту») і Микита Потураєв (який взагалі займав сюрреалістичну позицію: «Якщо ми припустимо, що ця операція була, а я, як відповідальний український політик, стверджую: ні, її не було»). На мій погляд, набагато логічнішим було запрошувати найбільш компетентну в цій темі парламентську «слугу» — голову ТСК Мар’яну Безуглу. Тим більше, що протягом цього ефіру постійно виникали питання щодо роботи і висновків ТСК, на які її голова була компетентною відповісти. Але чомусь її в студії не було. Якщо причиною саме такого вибору «слуг» на програму стала вже згадана практика визначення спікерів на ефір умовною «пресслужбою», то ведучим «Зворотного відліку» обов’язково треба було про це говорити, щоби пояснити глядачам (і критикам) дивний вибір гостей — представників «Слуги народу». Але нічого схожого ведучі в ефірі не сказали. Тож вибір саме цих двох гостей я вважаю відверто хибним.

Крім депутатів від монобільшості на цьому ж ефірі були також представниця «ЄС» Іванна Климпуш-Цинцадзе і представник «ОПЗЖ» Олександр Лукашов. І був надзвичайно потужний «медійний стіл» (за визначенням ведучого Павла Казаріна): головред «Цензор.нет» Юрій Бутусов, головред «РБК-Україна» Сергій Щербина, журналіст «Бігус.інфо» Данило Мокрик і політкоментатор Михайло Басараб. Був також за цим «медійним столом» шефредактор каналу «Дом» (за тиждень до того він оголосив, що йде з каналу, але на той час ще виконував обов’язки) Олексій Мацука. В мене склалося враження, що протягом програми він виступав скоріше не як журналіст чи експерт у темі, а як адвокат влади. По відео до розмови долучали речника Тристоронньої контактної групи Олексія Арестовича і журналістку Яніну Соколову, яка оприлюднила документи розвідки щодо спецоперації з затримання «вагнерівців».

У випуску 29 грудня для обговорення теми сучасного виміру Голодомору запросили потужний, на мою думку, склад гостей. У студії були глава Української греко-католицької церкви Блаженніший Святослав (Шевчук), речник Київської митрополії Православної церкви України Євстратій (Зоря), керівник Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович, письменниця Оксана Забужко, журналіст Віталій Портников і аналітик Євген Глібовицький.

Дотримання стандартів інформаційної журналістики

Стандарт балансу думок у листопаді було дуже грубо порушено у двох випусках програми.

8 листопада протягом ефіру гості студії озвучували чимало різноманітної критики та звинувачень на адресу чинної влади. Вже ближче до кінця програми слово надали єдиній у студії представниці цієї влади — народній депутатці від «Слуги народу» Марині Бардіній. І от протягом приблизно десяти хвилин ефіру вона намагалася відповідати на різні критичні запитання. Намагалася, бо її постійно перебивали й перекрикували не лише гості (головно колишній міністр Семерак, нардепи Клименко і Совсун), але й ведуча Мирослава Барчук. Павло Казарін двічі намагався дати Бардіній слово, натомість Барчук передавала слово іншим гостям. І далі слово ведучі давали критикам влади — і Клименку, і Совсун, і знову ж таки тому ж Семераку. І ввімкнули по відео захисника Протасового Яру в Києві Романа Ратушного. І всі вони без винятку знову щось закидали владі. А от єдиній представниці цієї влади у студії слова до кінця програми реально так і не дали. Тобто значна кількість звинувачень і критики на адресу влади залишилася в цьому випуску без жодного шансу на слово у відповідь. Звісно, можна не любити владу або її окремих представників, але ж саме у студії Суспільного має бути чесне змагання думок, а не «гра в одні ворота», як на пропагандистських телеканалах. Я прикро вражений подібним у студії «Зворотного відліку».

У випуску 22 листопада і гості (Юрій Бутусов та Михайло Басараб), і ведуча звинувачували заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони Руслана Демченка у державній зраді й називали «зрадником». Я вважаю, це надзвичайно серйозне персональне звинувачення, воно точно потребувало слова у відповідь. Виходячи зі слів ведучої, ця розмова саме про Демченка планувалася заздалегідь. А це означає, що редакція була зобов’язана запрошувати самого Демченка на ефір, хай навіть у форматі відеоввімкнення. Натомість жодного слова у програмі про таке запрошення чи про відмову Демченка від такого запрошення не було. Більше того, навіть якби подібні звинувачення пролунали в ефірі спонтанно, редакція мала би спробувати зв’язатися зі звинуваченим протягом ефіру, а якби це не вдалося, ведучі мали б озвучити можливість дати йому слово у відповідь у наступних випусках. Нічого з цього зроблено не було.

Стандарт достовірності подачі інформації у випусках токшоу в листопаді порушувався кілька разів. Часом журналісти програми давали непевні посилання на джерело фактів або на авторство суб’єктивних думок. Так у випуску 1 листопада фактчекер Максим Скубенко казав: «Дехто вважає, що Разумков, який з’явився в соцопитуваннях, спричинив перетік голосів» (і, до речі, залишилось незрозумілим, перетік голосів від кого й до кого?). У тому ж випуску він же узагальнював: «Якщо подивитися на рейтинги «ОПЗЖ» по різних опитуваннях за грудень 20-го року, тобто перед закриттям (телеканалів соратників Медведчука), ці рейтинги становили 20 %». 8 листопада ведуча робила занадто узагальнене посилання: «Наші політики українські заявляють про те, що вони готові відмовитися від викопного палива». «Наші політики» — це які саме? Наприклад, хоча би, ті, що при владі, чи ті, що в опозиції. А насправді в контексті обговорення теми було дуже важливо конкретизувати, хто саме таке заявляв. У тому ж випуску ведуча казала: «Ми знаємо, що за останні 10 років кількість катастроф, повеней, пожеж природніх збільшилася удвічі» (звідки це раптом ми «знаємо», чиї це підрахунки?). У «сюжеті» 8 листопада сказано: «Науковці попереджають: найближчими десятиліттями екстремальні погодні явища, спричинені змінами клімату, загрожують перетворити значну частину суходолу на випалену пустелю». Ох уже ці загадкові «науковці», які весь час «попереджають». І що ще характерно: різні науковці можуть одночасно попереджати про дуже різне.

Було ще одне неочевидне узагальнення у випуску 8 листопада, коли Павло Казарін казав про кліматичний саміт таке: «Я багато читав матеріалів про цей саміт. Наприклад, Бі-бі-сі, вони були налаштовані дуже обережно, казали, що це все може не досягти жодних результатів. Вони були дуже песимістичними в оцінках». Джерело, на яке посилався ведучий, є, поза сумнівом, серйозним. Але слід мати на увазі, що Бі-бі-сі — це медіакорпорація-монстр із величезною кількістю різних платформ (десятки ефірних, кабельних та супутникових телеканалів, із десяток радіостанцій, велика кількість сторінок в інтернеті, не кажучи вже про численні сторінки в соцмережах і ютуб-канали). І от уявіть собі, що на будь-якій із цих платформ хтось (наприклад, журналіст Бі-бі-сі в авторській програмі) висловлює якусь оцінку. З подібним узагальненим посиланням ця оцінка звучатиме як офіційна думка всієї корпорації. Зрозуміло, це не відповідатиме дійсності. Бо майже точно якісь інші автори-журналісти Бі-бі-сі можуть озвучувати й відмінні від цього, аж до протилежного, думки. Тому в подібному випадку, мені здається, слід посилатися хоча би на конкретний канал / сторінку / профіль, де така думка прозвучала, а ще краще — все ж на конкретного автора (чи кількох авторів) цієї думки.

Два порушення стандарту достовірності були пов’язані з представленням соціологічних даних. 1 листопада другий слайд із соціології («як би ви оцінили нинішню владу порівняно з минулою») подали без зазначення будь-яких даних, в тому числі хто проводив соцопитування (ймовірно, як і перший слайд, теж Центр Разумкова, але ж про це треба було обов’язково сказати ведучим).

А у випуску 29 листопада подали результати соціологічного дослідження щодо ставлення українців до Голодомору як до геноциду. Ведучі не називали службу, яка провела це дослідження. Щоправда, на слайді було вказано «Джерело: Соціологічна група Рейтинг», але таким дрібним шрифтом, що прочитати це з телеекрана навряд чи могла більшість глядачів.

Стандарт відокремлення фактів від думок ведучі «Зворотного відліку» в жовтні майже не порушували — було лише кілька неавторизованих суб’єктивних думок:

«До речі, все одно цікавить, чому саме така електоральна популярність у Разумкова, тому що ця людина була на широкий загал невідома країні ще 2,5 роки тому» (ведучий 1 листопада);

«Іноді є таке враження, що українська держава, в неї майже не залишилося саме інституційних механізмів впливу, тому що майданчики, які, на думку РНБО, відпрацьовували російські тези, вони є забаненими, а з інтернетом, соціальними мережами українська держава нічого зробити не може» (він же у тому ж випуску);

«Тобто насправді падіння  (рейтингів «ОПЗЖ» після закриття телеканалів) відбулося, і достатньо велике» (Максим Скубенко 1 листопада);

«Отже, увесь наш північно-східний кордон вже не перший день — зона підвищеної небезпеки, і фактично, ми бачимо, що ця небезпека лише підвищується все більше. Саме звідти надходять загрози прямого і гібридного вторгнення з боку Росії і Білорусі. Водночас вони залишаються відкритими, прозорими...» (ведуча 15 листопада).

Натомість у текстах «сюжетів» програми — суцільні суб’єктивні оцінки і висновки (нагадаю, що ці думки є повністю анонімними, бо авторство «сюжетів» у програмі не озвучується):

«У своїй війні проти України Росія використовує не лише війська та озброєння, але й дезинформацію та пропаганду. На відміну від реальних бойових дій, інформаційні атаки не вщухають. <...> Насправді Росія дискредитує українські газотранспортні потужності, аби виправдати свій вплив на газову кризу в Європі. До речі, в Росії лише тільки за минулий рік було 7 великих аварій. <...> Російські пропагандисти не вперше говорять про подібні домовленості, кожного разу це брехня. <...> Розповсюджувався сюжет з виступом євродепутата Максиміліана Кра, який розповідає про «західне управління» та політичні переслідування опозиції. Це політична реклама Віктора Медведчука. Мета таких сюжетів і публікацій — створити ефект, немов Європа об’єдналася, щоб підтримувати Медведчука. Але насправді це роблять депутати від ультраправих партій, які підтримує Росія» (1 листопада);

«Але основною темою саміту є ініційована Великою Британією поступова відмова від викопного палива». (Мені видалось цікавим, що експерт у студії Єгор Фірсов оцінив цю ініціативу просто як «декларацію про наміри»). «На цю угоду вже пристали понад 40 країн, серед яких і Україна. Хоча деякі з найбільших економік світу, що залежать від вугілля, зокрема Австралія, Китай, Індія та США, до угоди так і не долучились. <...> Хоча точку неповернення, коли більшість кліматичних змін, що відбулися, стануть незворотними, ми можемо минути ще до 2030 року. <...> А може й зовсім зробити нашу планету непридатною до життя. Тому вибору, зменшувати чи не зменшувати викиди, у людства немає. Питання лише у тому, як швидко вдасться це зробити». Попередня угода, спрямована на боротьбу з глобальним потеплінням, була прийнята у грудні 2015 року в Парижі, але так і не запрацювала у повну силу. <...> Але вжиті країнами заходи були недостатніми для приборкання змін клімату. Зокрема, Сполучені Штати за керівництва Дональда Трампа взагалі припинили дію цієї угоди на деякий час» (8 листопада);

«Речник президента Росії Дмитро Пєсков у відповідь заявив: якість цієї публікації навіть не варто коментувати. Незвичайні переміщення техніки та військових були зафіксовані у західному регіоні Росії і 1 листопада американське видання «Політіко» оприлюднило знімки з комерційного супутника. <...> Він запевнив: іде свідома дезинформація всього суспільства. <...> Кремль же запевняє, що це не агресія, а їхня внутрішня справа» (15 листопада).

Стандарт точності у випусках листопада порушувався не часто. У випуску 1 листопада згадувалася тема карантину і протести. Мені здається, що є неправильним використання ведучими програми жаргонізму «антивакцинатори». Це визначення є, як мінімум, неточним, бо узагальнює різних людей із різними протестними темами і з різною аргументацією: і противників вакцинації як такої, і противників конкретних вакцин, і противників самих підходів держави до вакцинування або до обмежень для невакцинованих. І ще тому, що сам по собі цей жаргонізм порушує і стандарт відокремлення фактів від думок, бо швидко набув негативного оцінного значення.

8 листопада Павло Казарін помилково сказав, що народна депутатка Климпуш-Цинцадзе була на кліматичному саміті в Глазго; вона сама його виправила, сказавши, що там не була. Я б не звертав на цей момент уваги, але ж він свідчить про недопрацювання редакції при підготовці до ефіру. Подібні помилки щодо бекґраундів гостей студії траплялися і раніше, але я їх, на жаль, не фіксував, бо вважав, що їх було виправлено хоч і самими гостями. А якби не було?

У випуску 22 листопада «слуга народу» Потураєв, виправдовуючи перенесення операції з затримання «вагнерівців» нібито через побоювання зриву «перемир’я», підкреслено кілька разів сказав, що «за час “перемир’я” ми втратили чотирьох людей». І навіть більше: «Чотири втрачених за час “перемир’я” життя — це краще, ніж 150». Насправді тут Потураєв відверто брехав, і ні ведучі, ні фактчекер не впіймали його на брехні. За 16 місяців «перемир’я» Україна втратила 66 бійців, ще 275 було поранено — це офіційні дані, наведені місією України в ОБСЄ.

29 листопада при обговоренні теми кількості загиблих від Голодомору всі у студії — і гості, й ведучі — називали числа (бо йшлося про мільйони) «цифрами». А цифри є однозначними і їх усього десять (від нуля до дев’яти). Гостям цю типову «помилку гуманітарія» цілком можна пробачити, але ведучим її припускатися не варто. Хай гуманітаріям це видасться дрібною помилкою, але насправді це є грубою «математичною» помилкою.

Натомість у випуску 1 листопада фактчекер Скубенко виправив цілий список маніпуляцій фактами у виконанні пана Шуфрича.

Стандарт повноти інформації в цілому був дотриманий, було лише два порушення, і обидва були пов’язані з представленням соціологічних даних. У випуску 1 листопада критично неповною була подача даних соцдослідження Центру Разумкова. Не був вказаний замовник опитування (а це видання «Обозреватель» Михайла Бродського), метод опитування (а це було телефонне інтерв’ю) і період проведення опитування (23–27 жовтня), кількість опитаних (1200 людей) і вибірка, статистична похибка (а вона становила 2,9 %, що насправді було принциповим, оскільки показники Юрія Бойка, Дмитра Разумкова і Юлії Тимошенко в цьому опитуванні відрізнялися на меншу за похибку величину, а в студії ж результати подавалися як те, що «Разумков обійшов Тимошенко»). Принагідно, той же Центр Разумкова з 14 по 20 жовтня проводив значно більш ґрунтовне опитування — з більшою вибіркою і зроблене надійнішим методом «обличчя до обличчя». Там результати були інакшими. Я б на місці авторів «Зворотного відліку» брав би саме це опитування, але, гадаю, їхній вибір пояснюється тим, що їх чомусь (я чесно, не розумію чому!) вразило, що в опитуванні для «Обозревателя» Дмитро Разумков нібито випередив Юлію Тимошенко. Насправді — не випередив, якщо враховувати похибку. Саме цей «факт» про Разумкова ведучі й намагалися обговорювати з гостями студії. І ще одне грубе порушення стандарту повноти інформації: представляючи це соцдослідження, ведучі не уточнили, про кого насправді йдеться — про всіх опитаних, чи про тих опитаних, хто має намір взяти участь у виборах, чи про тих, хто має такий намір і вже визначився зі своїм вибором. А це насправді — принципово різні показники.

29 листопада було подано соціологію про ставлення українців до Голодомору без жодних (жодних!) належних даних. Взагалі, я вважаю, що саме «Зворотний відлік» повинен набагато відповідальніше ставитися до оприлюднення будь-яких даних соціологічних опитувань. Тому що досі, з того, що я бачу, це ставлення є недбалим.

З позитивних моментів: у випуску 8 листопада Мирослава Барчук навела дуже вчасний і якісний бекґраунд до слів Климпуш-Цинцадзе, що Зеленський в Глазго взяв на Україну зобов’язання до 2035 року відмовитися від видобування вугілля, проте це стосується лише державних шахт, а приватні власники кажуть про інші цілі і строки. Барчук сказала, що концерн Ахметова «ДТЕК» контролює близько 90 % видобутку вугілля в Україні, і заявив власний дедлайн — 2040 рік.

Про форму

Інфографіка в «Зворотному відліку» залишається слабким місцем. У випуску 1 листопада поява слайдів з інфографікою відбувалася за принципом «генератора випадкових чисел». Режисери виводили ті чи інші картинки в ті моменти, коли у студії говорили про щось зовсім інше, аніж на виведених слайдах. Я розумію, що в прямому ефірі помилки бувають, але мені важко уявити, як це може відбуватися так багато разів протягом цілого ефіру. До самих картинок інфографіки теж можна висловити більшість моїх традиційних зауважень.

Тут є зайві нулі в числах (не кажучи вже, що в десяткових дробах такі нулі взагалі не треба писати), є повністю зайві (до того ж, вони й не читаються) елементи — це шкала 5–10–15 % і напис «ТОП 5 кандидатів». До речі, топ (top) — це не абревіатура, а запозичене з англійської слово, й писати його великими літерами — помилка. Різні кольори, за задумом автора слайда, певно, відтворюють «партійні» кольори кандидатів, але мені геть не зрозуміло, чому тоді Разумков раптом виявився «помаранчевим»? Цей колір має в історії української політики зовсім інші конотації. Крім того, «завдяки» цим різним кольорам числа одного виміру теж виявилися різнокольоровими (чорними і білими), а це ускладнює сприйняття інформації глядачем.

Цей слайд режисери вирішили вивести в той момент, коли Сергій Рахманін коментував слайд попередній. Незрозуміле рішення. Як гадаєте, що робить у цей момент глядач — слухає Рахманіна чи намагається дати собі раду з картинкою на екрані? До самого слайда теж є кілька зауважень: занадто дрібні літери основних позицій (прочитати їх складно), до того ж у них забагато зайвих слів (можна було спростити, залишивши слова «гірша», «краща» і «не відрізняється»), ускладнює сприйняття і різний колір чисел, досить уже було різних кольорів на діаграмі.

А цей слайд режисери показували в той момент, коли фактчекер Максим Скубенко спростовував маніпуляції Шуфрича. Тобто знов-таки у студії йшлося про зовсім інше. У самому ж слайді занадто дрібні літери місяців і років (на межі видимості), їх важко порівнювати глядачу (там три показники, тут п’ять — що і з чим порівнювати?). Крім того, й досі авторам інфографіки ніхто не підказав, що в кадрі є сурдоперекладачка.

А загалом, я так і не зрозумів, що цей останній слайд мав «красномовно» засвідчити. І золоті слова Скубенка: «Звичайно, ці цифри мало про що кажуть». Бо, схоже, взяли зовсім не ті дані, які слід було брати, щоб щось порівняти (адже закриття каналів Медведчука відбулося в лютому 2021 року, а дані починаються з березня і з травня).

Так само зовсім недоречно був виведений і наступний слайд:

А на ньому повний вінегрет — змішали докупи як російські, так і українські канали і вебресурси. Незбагненною на ньому є й «математика»: логотипи чотирьох російських каналів плюс дрібненькими літерами «та інші загалом — 76 каналів». Навіть ведучий не зміг до ладу сформулювати, про що саме цей слайд.

І наостанок 1 листопада був ще й такий слайд:

Тут уже незрозуміло все. Починаючи зі складності самого поняття «стійкість до дезінформації» (очевидно, це потребує серйозних пояснень) і продовжуючи абстракціями (для звичайного глядача) типу «суспільна стійкість», «стійкість правових систем та державних інституцій» тощо. Нормальна людина не мислить категоріями «інституцій», це треба або перекладати на звичну для цієї людини мову, або пояснювати. Далі. Охопити оком і зрозуміти всю цю «веселку» на екрані за лічені секунди, гадаю, навряд чи можливо. Тим більше, що в цей момент у студії знову-таки говорили про зовсім інше — про межу, яка відділяє боротьбу з ворожою пропагандою від боротьби з політичною опозицією.

У випуску 8 листопада був лише один слайд інфографіки, проте який! Ось такий собі списочок «для кращого розуміння»:

Тут навіть тих 45 екранних секунд, які у глядача були, гадаю, не вистачило, щоб лише це прочитати, бо крім великої кількості тексту загалом, тут була й велика кількість абревіатур, які вкрай важко розібрати і зрозуміти. Ускладнювало сприйняття і те, що в цей момент фактчекер Скубенко коментував цей список у зовсім іншому порядку — за областями.

Принагідно цей слайд розкритикував і гість студії, колишній міністр Семерак. За його словами, це були дані за 2019 рік (тобто цілком уже могли застаріти). Крім того, неправильно було вказане джерело (хоча не всі глядачі могли його й прочитати такими дрібнюсінькими літерами) — не «Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів», а «Міністерство екології та природних ресурсів». Остання критика Семерака може здатися дрібницею, але мені здається, що для Суспільного є дуже важливим не втрачати довіру своїх глядачів. А ця довіра часто втрачається навіть на таких дрібницях.

«Сюжети» теж залишаються слабким місцем програми, причому як за формою, так і за змістом. За формою це просто газетні тексти, перекриті «шпалерами», тобто картинками, які умовно мають стосунок до теми, «ілюструють» тему. Інколи ці тексти перекриваються навіть і реальними картинками, але вони теж сприймаються абстрактно без необхідних пояснень, як кадри затримання «вагнерівців» білоруськими спецслужбами у «сюжеті» 22 листопада.

Часто ще однією вадою «сюжетів» є дуже важка для сприйняття канцелярська мова, щедро пересипана термінологією або ж поняттями, які звучать абстрактно для звичайного глядача. Приклад за 8 листопада: «Від 1 листопада у шотландському Глазго триває світовий кліматичний саміт країн — учасниць рамкової конвенції ООН про зміну клімату. Світові лідери та їхні делегації обговорюють питання охорони та відновлення екосистем, відмову від вугілля та перехід до відновлюваних джерел енергії, перехід до електричного транспорту, а також зобов’язання розвинутих країн щорічно виділяти країнам, що розвиваються, 100 мільярдів доларів на природоохоронні заходи. <...> Україна зобов’язується поступово відмовитися від будівництва нових вугільних електростанцій, а також від інвестування цієї галузі як на міжнародному, так і на внутрішньому ринках». Спробуйте-но пояснити самим собі, що таке «рамкова конвенція», в чому полягає «охорона та відновлення екосистем», які саме «джерела енергії» є «відновлювальними» і якими можуть бути «природоохоронні заходи». Я — чесно! — уявляю собі все це, м’яко кажучи, дуже приблизно.

За змістом же, крім великої кількості суб’єктивних думок невідомої авторки (про що вже сказано вище), часом буває, що для не втаємниченого в тему глядача «сюжет», який нібито мав би все пояснити, не надто виконує це завдання. Ну ось, наприклад, уявіть, що ви не читаєте інформаційні стрічки, у вашому фейсбуку нема політиків і журналістів (це я про більшість телеглядачів), і тема «вагнергейту» для вас нова. Чи змогли б ви зрозуміти, що відбувається, якби 22 листопада подивилися такий «сюжет» (нагадаю, з незрозумілими й не поясненими картинками — частково документальними, частково «ілюстративними»): «17 листопада цього року розслідувачі Bellingcat оприлюднили матеріали щодо зриву спецоперації українських спецслужб. До літа 2020 року розвідникам вдалося зібрати великий обсяг інформації про участь бойовиків угруповання Вагнера у воєнних діях на Донбасі . Щоб затримати їх, була створена віртуальна приватна військова компанія. У відрядження до Венесуели вдалося виманити 33 російських найманців. План був такий: бойовики до Стамбула мали вилетіти з Мінська, бо російські аеропорти були закриті через локдаун. Літак мав здійснити аварійну посадку на території України, де українські силовики і затримали б "вагнерівців". Перша частина операції відбулася, бойовики прибули у Мінськ, але далі все пішло не за планом. Політична ситуація перед виборами в Білорусі загострювалася. 29 липня 2020 "вагнерівців" заарештували. Звинуватили в тероризмі, а згодом видали Росії. Тогочасний очільник розвідки стверджує, що голова Офісу президента Андрій Єрмак попросив відкласти операцію, певно, щоб не зірвати перемир’я на Донбасі. Але радник голови Офісу президента Михайло Подоляк у коментарі виданню "Ліга.нет" запевнив, що Андрій Єрмак не має повноважень віддавати накази відтерміновувати такі операції. Голова тимчасової слідчої комісії Мар’яна Безугла теж зазначає, що жодної документальної вказівки оформлено не було».

Мені здається, розібратися в цьому може лише той, хто все це знав і без цього «сюжету». Тому справжній сенс «сюжету» мені не зрозумілий. Людині, яка знає бекґраунд, буде хіба що очевидно, що цей бекґраунд описаний дуже заплутано і неповно. А людині, яка цього бекґраунду не знала, навіть зрозуміти, в чому саме полягає «скандал», про який далі говоритимуть у студії, неможливо.

Про різне

Вайберчат у програмі продовжує жити своїм життям — і це неправильно. Або ведучим до нього треба звертатися протягом програми, або відмовитися взагалі. Тому що майже ніколи фідбеку від ведучих вайберчат не отримує, лише окремі дописи глядачів виводяться на плашці (що, як я вже не раз писав, ламає логіку, бо може сприйматися глядачами як думка спікера, якого в цей момент показують крупним планом). Показовий момент був 22 листопада, коли Яніна Соколова, яку підключали по відео, сама видивилась у титрі вайберчату конкретне (і важливе для розкриття теми) запитання глядача до себе, і сама ж дала на нього відповідь. До слова, коли я дивився програму, побачивши це запитання в титрі, я встиг подумати: «Чому б ведучим його не озвучити для Яніни?»

І останнє — таке трошки «естетське». Режисери програми час від часу дають крупні плани рук тих гостей, які жестикулюють, а потім переходять на крупний план обличчя гостя панорамою. Хороше рішення — дати крупно промовисту жестикуляцію. І погане — робити це панорамою («бруд», «ріжеться» обличчя людини рамкою кадру). Якісним рішенням була би проста склейка двох таких статичних крупних планів, але для цього «по гостю» повинні працювати в цей момент дві студійні камери. Це, звісно, більше роботи, але ж значно кращий результат, якісна картинка.

Фото: Суспільне, Володимир Шевчук