Моніторинг дотримання стандартів інформаційної журналістики у «Зворотному відліку» робиться за усталеною «Методологією моніторингів телевізійних і радійних програм» ГО «Детектор медіа». Крім того, в моніторингу оцінюються ті вади форми подачі інформації, які впливають на якість змісту або ж на можливість легкого сприйняття інформації глядачами. Моніторинг за вересень 2021 року читайте тут, за жовтень — тут, за листопад — тут, за грудень — тут.

Вибір тематики

Теми всіх січневих випусків «Зворотного відліку» були, безумовно, важливими для українського суспільства і щоразу найважливішими темами тижня.

Випуск 10 січня присвятили двом темам — заворушенням у Казахстані та інтервенції сил Організації договору колективної безпеки в цю країну, й темі російської загрози Україні з огляду на переговори Росії із Заходом.

17 січня у програмі заявили тему ймовірності політичної дестабілізації в Україні у зв’язку з кримінальною справою проти Порошенка. У момент ефіру програми Печерський райсуд Києва саме розглядав питання про запобіжний захід Петрові Порошенку й ведучі контролювали це. Саме під час ефіру вони повідомили, що суд відклав це рішення.

У випуску 24 січня заявленою темою програми були економічний та інформаційний вимір загрози російського вторгнення в Україну.

Фокусування тем

Зауважень до фокусування тем не було у випусках 10 і 24 січня.

А от в ефірі 17 січня був значний розфокус теми (ймовірна дестабілізація у зв’язку зі справою проти Порошенка). Щоправда, цей розфокус був заданий активними гостями. Але протягом першої півгодини випуску — підтриманий ведучими, які, мені здалося, включилися в обговорення хай і дотичної, але іншої теми. З легкої руки Віталія Шабуніна з теми політичного виміру справи Порошенка дискусія у студії перейшла на тему необхідності ліквідації Окружного адмінсуду Києва і проваленої судової реформи загалом, а далі — й на тему чергового зриву владою конкурсу на посаду керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. І все це з відсилками до помилок / перемог (за версіями гостей із різних політичних таборів) попередньої влади. У підсумку до тридцятої хвилини ефіру в студії зчинився такий ґвалт, що вже ніхто нікого не міг почути. Ведучий Павло Казарін тимчасово зумів це подолати реплікою: «Мені здається, що коли ми будемо переходити до обговорення долі ОАСК, це буде помилка. Тому що зараз у нас історія не про ОАСК і не про Павла Вовка, а про справу Петра Порошенка». Але й попри це, до 54-ї хвилини у випуску домінувала тема судової реформи, ОАСК і САП. Саме на цій хвилині ефіру ведуча Мирослава Барчук вперше сказала: «Я пропоную вже риску під судовою реформою підвести», але сама ж натомість необережно дала слово Наталі Соколенко і Бориславу Березі, які продовжили ту ж таки тему судової реформи. І лише після цього ведуча підсумувала: «І підводимо вже риску під судовою реформою, тому що Павло Казарін дуже сильно незадоволений, буде сваритися». А нардеп Денис Маслов сказав: «Я повернусь до теми Порошенка, бо це нібито предмет нашої сьогоднішньої дискусії». Це була 59-та хвилина півторагодинного токшоу.

Особисто я переконаний, що теми судової реформи загалом, ліквідації ОАСК і зриву конкурсу на очільника САП є, безумовно, суспільно важливими, але ж гарантовано неможливо їх усі плюс заявлену тему політичного виміру кримінальної справи проти Порошенка якісно розглянути протягом одного випуску програми. І це питання до модерації дискусії у студії.

Вибір гостей

У випуску 10 січня депутатський корпус у студії «Зворотного відліку» представляли Федір Веніславський від «Слуги народу», Микола Княжицький від «Європейської солідарності», Кіра Рудик від «Голосу» і Сергій Шахов від депутатської групи «Довіра». У мене виникли два питання, пов’язані з компетентністю. По-перше, навіщось при представленні Веніславського ведучі згадали, що він є представником президента в Конституційному Суді. Це не пояснювало його компетентності в темах щодо подій у Казахстані і щодо переговорів Росії із Заходом. Тобто це була зайва інформація. Компетентність же в обох цих темах нардепа Шахова була очевидно ніякою, що він і демонстрував протягом ефіру в усіх своїх виступах. І це вже не перше запрошення до студії «Зворотного відліку» цього депутата, коли він показує свою необізнаність в обговорюваних питаннях. Можливо, не варто його запрошувати обговорювати те, в чому він не є компетентним?

Експертами в цьому випуску були ексміністр закордонних справ Павло Клімкін, директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос, головред «РБК-Україна» Сергій Щербина і політтехнолог та «експерт з управління репутацією» (так його представили ведучі) Борис Тізенгаузен. Ведуча також сказала, що вони запрошували представників українського Міністерства закордонних справ, зокрема речника міністерства Олега Ніколенка, але отримали відмову. До повної коректності з точки зору стандартів тут не вистачило вказати причини цієї відмови. По відео у випуску вмикали казахстанську журналістку Жанару Ахметову, яка інформативно розповіла про подробиці подій у Казахстані.

17 січня в студії були народні депутати Марина Бардіна і Денис Маслов від «Слуги народу» і Андрій Осадчук від «Голосу». «Європейську солідарність» представляв депутат Київської міської ради Леонід Ємець. Мені здається, що тут була надана перевага, як мінімум чисельна, провладним політикам. А оскільки розглядалася тема кримінальної справи проти Порошенка, представництво «ЄС» у студії мало би бути паритетним.

Експертами в цьому випуску виступали нардеп восьмого скликання Борислав Береза, голова Центру протидії корупції Віталій Шабунін, політолог Ігор Петренко й ведуча «Українського радіо» Наталя Соколенко. На мою думку, ведучим варто було докладніше пояснити експертний досвід Петренка (не розкрученого медійно, малознайомого або й зовсім незнайомого телеаудиторії), і варто було відразу ж представляти Соколенко не просто як журналістку, а й як громадську активістку, яка була членкинею Громадської ради доброчесності. Для теми програми це було важливо.

У випуску 24 січня з депутатів у студії були знов-таки Федір Веніславський і Олег Дунда («СН»), Володимир В’ятрович («ЄС») і Роман Костенко («Голос»). Потужним цього разу був «експертний стіл»: колишній посол України в США Валерій Чалий, голова ГО «Центр спільних дій» Олег Рибачук, директор Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко, інвестбанкір Олег Фурса й офіцерка української армії в запасі Олена Білозерська.

Дотримання стандартів інформаційної журналістики

Стандарт балансу думок у січні порушувався ще кілька разів, крім уже згаданого дисбалансу на користь влади у випуску 17 січня.

У випуску 10 січня Кіра Рудик обвинувачує чинну владу й особисто Володимира Зеленського у спробі узурпації влади, у переслідуванні опозиції, у тиску на вільну пресу тощо. Логічно після цього було би передати слово для відповіді на ці звинувачення Веніславському як єдиному з представників чинної влади у студії, але ведуча чомусь передає слово Княжицькому, який прогнозовано продовжує подібні ж обвинувачення на адресу чинної влади та особисто Зеленського.

У цьому ж випуску нардеп Шахов говорить, як завжди, не за темою, але головний меседж, який він кілька разів повторює, — що «зрадники в Кабміні». Це звинувачення, по перше, потребувало уточнень (що саме нардеп Шахов мав на увазі), а по-друге, слова у відповідь від представника влади, якого той не отримав.

У випуску 17 січня «сюжет» про звинувачення Порошенка був вкрай незбалансований. Усе, що в ньому прозвучало, було винятково версією слідства. Як цілісний відеоматеріал «сюжет» мав би містити позицію обвинуваченої сторони, тобто Порошенка. Самі звинувачення на адресу Порошенка в «сюжеті» було безапеляційно озвучені в два голоси — авторки сюжету в тексті за кадром і синхронами радниці з комунікацій Державного бюро розслідувань Тетяни Сапьян.

Крім того, сам «сюжет» Павло Казарін анонсував так: «Ми вирішили розібратися, в чому саме звинувачують п’ятого президента країни». Поза тим, «сюжет» починається з того, як слідчі ДБР намагалися вручити Порошенку повістку, й розповіді про відліт Порошенка за кордон. Епізоди, які не мають жодного стосунку до того, «в чому саме звинувачують» Порошенка. І де тоді, наприклад, інформація, що за законом підозру народному депутату мала би підписати генпрокурорка Ірина Венедіктова, натомість вона і два її заступники на день підписання підозри взяли одноденні відпустки? Або що в підозрі все, що стосується нібито злочинних дій Порошенка, відбувалося «у невстановлений час і невстановлений спосіб». У сюжеті — жодного слова про позицію самого Порошенка щодо підозри, а також позицію його захисту щодо грубих порушень процесуальних норм під час оголошення підозри. У підсумку весь цей «сюжет» звучить однобічною констатацією позиції ДРБ і Офісу генпрокурора. З урахуванням оцінкової лексики авторки «сюжет» змальовує Порошенка однозначно негативно. І слабким, як на мене, виправданням є те, що нібито у студії є «адвокати» Порошенка.

І ще один момент, який стосується стандарту балансу думок і виникає час від часу в багатьох випусках «Зворотного відліку». Дуже поганий, як на мене, спосіб модерації, коли ведучі ставлять суперечливе запитання, дають слово одній зі сторін, а потім передають слово опоненту, ставлячи тому зовсім інше запитання. Це трапляється у програмі доволі часто, отже цю помилку я вважаю системною, якої слід було би ведучим позбутись. Бо логічно ж, щоб опонент дав відповідь на початкове запитання, а не на нове, зовсім інше, і при цьому паралельно намагався рефлексувати на слова опонента. Це стає дуже важливим у тих випадках, коли звучать конкретні звинувачення, на які присутній у студії гість повинен мати повноцінне слово у відповідь.

Стандарт достовірності подачі інформації у випусках токшоу в січні майже не порушувався. Крім того, що соціологічні опитування в програмі подають без належного для достовірності й повноти переліку даних. На що, до речі, звернув увагу ведучих і гість («слуга» Веніславський) у випуску 24 січня. Коли ведучі презентували опитування Київського міжнародного інституту соціології, чи вважають українці, що Володимир Зеленський здатен ефективно працювати як Верховний головнокомандувач. Веніславський сказав: «Коментувати соціологічні дослідження можна тоді, коли ми розуміємо, як було поставлено запитання конкретно, в якому аспекті і яка цільова група».

Стандарт відокремлення фактів від думок найбільше порушувався чомусь у випуску 10 січня. Ведучі час від часу давали неавторизовані оцінки й висновки:

Ведуча: «Будемо говорити про Казахстан, про масові протести в Казахстані, які почалися 2 січня, тривали дуже коротко».

Фактчекер Максим Скубенко: «2 січня в Казахстані почалися масові протести, які влада жорстко придушила, а потім ввела ці самі війська ОДКБ... І, звісно ж, ключову роль там відіграє саме Росія, її голос вирішальний». (Останнє — це теж неавторизована оцінка, бо за статутом ОДКБ всі держави-учасниці є формально рівноправними.)

Ведуча: «І тут треба сказати цікаве, що статут ОДКБ він фактично калькує статтю 5 НАТО... Цікаво, що сьогодні Володимир Путін після наради, під час сесії ради ОДКБ сказав дуже цікаву фразу. Він каже, що, мовляв, у телефонних розмовах казахстанський лідер говорив, що люди дзвонили йому та просили захистити їх від нападу бандитів та терористів. Знайома риторика з Майдану, чи не так»?

Ведуча: «Солженіцин пише шовіністичну статтю “Как нам обустроить Россию”. Отже, ідея існувала давно. І побоювання казахів, що російська влада знайде привід ввести свої війська в Казахстан були особливо гострими після 14 року. Тим більше національна свідомість зростала, значення казахської мови зростало, мова перейшла на латинку, і всі цього очікували, але ніхто не очікував, що саме керівництво Казахстану закличе фактично російські війська».

Ведуча: «Я хочу показати заяву МЗС України, яка з’явилася лише сьогодні. Це, треба сказати, дуже обережна заява щодо подій в Казахстані, де говориться переважно про необхідність деескалації, про уникнення насильства і дуже-дуже акуратно говориться про військову інтервенцію».

Ведуча: «Ентоні Блінкен зробив абсолютно безпрецедентну заяву. ... Це, як для дипломатів, дуже гостра заява, і дуже однозначна».

І ще гірше — оцінки в «сюжетах»:

«Соціальний протест швидко переріс у політичний. ... Протести спалахнули у різних містах країни. Найактивніша фаза припала у ніч з 4 на 5 січня» (10 січня).

«17 грудня 2021 року слідчі Державного бюро розслідувань намагалися вручити Петру Порошенку повістку про виклик в ДБР для проведення слідчих та процесуальних дій, однак він це проігнорував. І того ж дня полетів у дипломатичне турне. А вже 20 грудня 2021 року п’ятому президенту України було повідомлено про підозру у вчиненні державної зради та сприянні терористичним організаціям» (17 січня).

З позитивного: авторство «сюжетів» у програмі нарешті почали титрувати. Це правильно, але навіть це не дає їхнім авторам підстав висловлювати власні оцінки і висновки. Тим більше, що призначення цих «сюжетів» — давати бекґраунд. Де-де, а в бекграундах журналістському суб’єктивізму точно не місце.

Стандарт точності у випусках у січні порушувався кілька разів.

10 січня в «сюжеті» стверджували: «Силовики стягнули майже 50 одиниць військової техніки в епіцентр протестів — Алмати». Протести відбувалися у багатьох містах країни і не мали виражених лідерів, а отже і якогось центру (який журналісти завжди помилково називають чомусь «епіцентром»).

10 січня ведуча двічі представляє по відео Жанару Ахметову, як «незалежну казахську журналістку». З контексту зрозуміло, що малася на увазі «казахстанська». Прикметник «казахський» означає приналежність до етнічних казахів (тобто позначає казахську національність, а не казахстанське громадянство).

17 січня фактчекер Скубенко коментує дані соцопитування Центру Разумкова і каже: «У другому турі Петро Порошенко виграЄ з відривом у 0,2%». Це критична неточність, оскільки різниця між 49,9% Зеленського і 50,1% Порошенка — в межах статистичної похибки, тобто тут стверджувати, що хтось із двох політиків виграє чи програє, нема жодних підстав. При цьому при подачі цього соцопитування ведучі традиційно не згадали про заявлений соціологами розмір статистичної похибки, яка саме в цьому випадку грала ключову роль — 2,3%.

У випуску 17 січня Береза сказав, що «14 липня 2021 року пан Зеленський був офіційно об’явлений як людина, яка порушила закон, це Верховний Суд України, як людина, яка порушила Конституцію України, як людина, яка перевищила свої повноваження і порушила шість статей. Більше того, це визнав суд. Але щось я не бачу, щоб людина, яку визнали злочинцем, відповідала би». Насправді Верховний Суд  у липні 2021 року прийшов до висновку, що президент України не мав повноважень приймати рішення про звільнення суддів Конституційного Суду. Тобто Береза тут неправильно представив факти (або ж подав замість фактів власну їх інтерпретацію). Це мав би заперечити фактчекер, але цього не зробив.

У різних випусках стабільно повторюються дві типових «математичних» помилки. Ведучі традиційно продовжують називати числа «цифрами». А при обговоренні різних даних (соціологічних, статистичних тощо) традиційно неправильно називають числа з десятими, наприклад: 24,2 — як «двадцять чотири і два», а не «двадцять чотири цілих і дві десятих». Здається, що це дрібниця. Але ж, даруйте, «двадцять чотири і два» — це насправді двадцять шість!

Порушень стандарту повноти подачі інформації у січні було небагато.

Крім уже згаданих неповних представлень гостей, 17 січня при представленні нардепа Маслова не досить було сказати, що він нардеп від «Слуги народу». Контекстуально (до теми випуску) важливим було те, що він член комітету ВР із питань правової політики. Про це згодом за ведучих сказав інший гість — Віталій Шабунін.

24 січня ведуча поставила таке запитання: «А якщо б Захід взяв і прийняв політичне рішення терміново прийняти Україну до НАТО за скороченою процедурою, Росія би відповзла, чи потрібно тут нову Сребреніцу зробити, щоб колективний Захід перестав казати, що ви наші друзі, ми вас любимо і мали би катастрофу на нашій території»? Навряд чи більшість глядачів зрозуміли це запитання, бо навряд чи знають / пам’ятають, що таке різанина в Сребреніці.

І ще одне. 24 січня в програмі подали бліцопитування, яке Павло Казарін представив так: «Ми вирішили зробити таке невеличке опитування харків’ян, як вони готуються до можливого вторгнення, про яке і перша особа держави зокрема і згадував в інтерв’ю». Сама форма бліцопитування щодо принципових питань є маніпулятивною, оскільки імітує «соціологію», ще й в емоційній формі. Бліцопитування як такі є запрограмованими на порушення одразу кількох стандартів і, зрозуміло, не є і не можуть бути репрезентативними. У цьому ж опитуванні умовні «голоси» розподілилися так: «тікати» — три людини, «чинити спротив» — чотири людини, «працювати далі» — одна людина, «війни не буде» — дві людини. Яким є справжній розподіл думок харків’ян — невідомо. І, як на мій погляд, погіршила цю маніпуляцію спроба «підкріпити» це бліцопитування справжньою соціологією, яка була зовсім про інше (про спроможність Зеленського як Верховного головнокомандувача). Мені здається, що суспільному мовнику не слід такого робити. А якщо вже ілюструвати справжню соціологію бліцами, то просто давати весь спектр думок, не надаючи будь-якої переваги окремим із них.

Про форму

Інфографіки в січні було небагато. І часом вона була більш-менш прийнятною. Як, наприклад, 17 січня:

Тут, звісно, є деякі зайві елементи, але в цілому більш-менш коректно. Або 24 січня:

А от така інфографіка за 24 січня не витримує жодної критики:

Тут знову — дрібні шрифти, велика кількість чисел, тонкі лінії тощо. Переконаний, що розібратися в цій діаграмі телеглядачам було вкрай важко. Крім того, цей слайд був виведений не зовсім доречно, коли у студії йшлося зовсім не про курс гривні. Такі моменти стовідсотково заплутують глядача, він перестає чути думку спікера, бо намагається осягнути, що йому показують, та ще й таке складне для сприйняття.

З інших зауважень до форми. Режисери продовжують «брудно» перекадровуватися на жестикуляцію гостей. Мені здається, якщо нема можливості робити це в дві камери і в якісну розкадровку, то краще цього не робити взагалі, щоб в ефірі не було відвертого браку.

У рекламній перерві 10 січня один із гостей (Сергій Щербина) пішов з ефіру. В таких випадках ведучим варто пояснювати це аудиторії, а то у студії за експертним столом з’явився порожній стілець, а чому — незрозуміло.

Про різне

10 січня запитання до глядачів у вайберчаті було таке: «Чи відведе Путін війська від українських кордонів через тиск Заходу. Чи має Захід інструмент натиснути на Путіна, щоби Путін відвів війська»? Ці два запитання, по-моєму, були явно не за адресою, бо перше з них — хіба що до екстрасенсів, а друге — до кваліфікованих експертів-міжнародників.

У випуску 10 січня ведуча запитувала в казахстанської журналістки, коли з її країни підуть російські війська (в сенсі — «миротворці» ОДКБ). Теж, по-моєму, зовсім не за адресою запитання.

І в тому ж випуску фактчекер Максим Скубенко виступив із геть незрозумілим мені спічем: «Я відразу хотів би сказати і Кірі Рудик, і Миколі Княжицькому, що кожного разу, як я буду чути в ефірі про “диктатуру”, “встановлення”, я буду казати: ви — представники політичних партій і вам вірити в цьому питанні не те що не можна, а й не потрібно». Це дуже дивна як для фактчекера заява. Гості-політики мають повне право на висловлення власних політичних оцінок. Я вже писав про це, але повторюся ще раз. З гостями-політиками з приводу таких їхніх оцінок повинні сперечатися інші гості-політики, а не ведучі програми, і вже точно не фактчекер. Оскільки оцінка не є фактом, точність яких перевіряє фактчекер. Ну і, чесно кажучи, ця категорична заява Скубенка явно потребувала слова у відповідь. Але ведуча слова Княжицькому і Рудик не дала. Княжицький коли це йому таки вдалося (і як воно буває зазвичай, це сталося в найменш придатний для цього момент, коли до кінця ефіру залишалися секунди і треба було говорити про підсумки) усе ж похапцем відповів на цю репліку.

У випуску 17 січня була дуже погана, як на мій погляд, ідея — в рекламній паузі доручити Максиму Скубенку розповісти бекґраунди про експрезидентів, які зазнали кримінального переслідування. Цей фрагмент ефіру бачать лише глядачі ютуб-трансляції, але не бачать глядачі «UA: Першого». Крім того, це невідворотно веде до ситуації, коли спікери у студії в подальшій розмові побіжно посилаються на ці бекґраунди, яких телеглядачі програми не чули. Тому я би не радив давати будь-які бекґраунди під час рекламних пауз.

Фото: Володимир Шевчук, Суспільне