Скетч Майкла Щура про єнотів свого часу збирав мільйони переглядів в інтернеті. «Нам в хату Путін запустив єнотів, ми їх вигнали. Як почали робити ремонт, він їх знову запустив. Ми спробували їх вигнати, а Путін підняв крик: "Дивіться, в яких умовах живуть у них єноти!"»

«То не наші єноти!» – звучало звідусіль, доки образ Майкла Щура ставав популярнішим в мережі. «Телебачення Торонто» дивилися більше, ніж звичні новини, а згодом Майкл Щур і сам переїхав на ТБ. Сміятися з того, про що говорять із показним занепокоєнням чи недоречною патетикою – проект «Утеодин з Майклом Щуром» виходив щосуботи в ефірі телеканалу «UА:Перший», а щонеділі Щур робив огляд економічних подій за тиждень у програмі «Перша шпальта». #АЄОА – але є одне «але». У липні ведучого мобілізували.

Довго не вагаючись, про будні військових навчань він почав писати на Facebook. А про перші думки з повісткою в руках, будні військових розвідників та «файні новини» про повернення на телеекрани Майкл Щур розповів в інтерв’ю. І, цитуючи класика: "»Вйо до читання!».

Майкле, розкажіть, якими були Ваші перші думки, коли отримали повістку з військкомату?

Якщо би я сказав, що не було найменшої думки «відмазатись», то це була б неправда. Звісно, з’являлися думки: може знайти якийсь спосіб, щоб це не виглядало, ніби я «відмазався», і не піти до армії. Але я прокрутив усе це в голові, зрозумів, що це буде неправильно, і вирішив іти.

Як цю звістку сприйняла родина, друзі, колеги?

Із дружиною ми говорили ще до отримання повістки: якщо вона прийде, то я не шукатиму способів «відкосити». Ми поговорили, і вона мене підтримала, бо це правильно. А колеги підтримали, бо іншого виходу у них не було. Не будуть же вони мене вмовляти «відмазуватись» (сміється). Звісно, і родина і друзі дуже хочуть, щоб я скоріше повернувся.

І які Ваші враження від перших місяців перебування в армії?

Мої враження про те, куди я потрапив, дуже хороші. Особливо про рівень нашої підготовки. Інструктори та військові, які нами займаються, пройшли перші місяці АТО, коли все було найважче, коли не було фінансування, ресурсів. А вони це пройшли. Вони були там. Пережили першу хвилю мобілізації, всі найскладніші моменти. І зараз ці люди у нас викладають, допомагають, інструктують, розказують. І це круто. Розумію, що багато хто в Збройних силах України не має такої посиленої підготовки, як у нас. Я поспілкувався з танкістами, ще з багатьма людьми, і вони нам заздрять. Коли я про це пишу у Facebook, то багато хто говорить, що це спеціально під Майкла Щура все зробили (сміється).

А Ви самі обирали військову спеціалізацію?

Так. Насправді мені з цим пощастило. Спочатку я був 4-5 днів у Рівному. Там нас готували як піхоту. Тобто давали стріляти, проходити смуги перешкод. А потім перевели всією ротою в навчальний центр «Десна». Поділили за віком: до 35 років і після 35-ти. Я потрапив до першої групи. Потім нас спитали: хто хоче бути снайпером? Оскільки у мене поганий зір і я ношу окуляри, то не пішов. З нашої групи більшість пішла у снайпери. В усіх, хто лишився, питали, хто хоче піти до розвідки. І я вирішив піти туди, бо ж не хочеться бути танкістом. Отак я потрапив до навчальної роти розвідки. А після кількох тижнів перебування в навчальному центрі до мене підійшов один прапорщик і спитав, чи не хочу я спробувати перейти в іншу групу розвідників, де більше фізичного навантаження. Мені хотілося довести себе до межі, щоб б я сказав:»Все, більше не можу». Тому погодився. І через деякий час, о третій годині ранку, будить мене цей прапорщик і каже: «Пішли заповнювати анкету». Я здивувався, звісно, чому анкету потрібно заповнювати о третій годині, але пішов. Ми прийшли, а там така величезна анкета – багато запитань маленьким шрифтом... Заповнив, хоча очі злипалися, і пішов. А через деякий час виявилося, що це був тест: хто встав і пішов заповнювати – того взяли, хто сказав: «Я завтра заповню» – того не взяли. Це був один із моментів відбору до цієї групи.

Якими є будні майбутніх українських розвідників?

Підйом о восьмій ранку. Потім ідемо години на чотири у спортзал. І там виконуємо різні вправи. Нас вчили як правильно впасти, щоб не травмуватися – на спину, наперед, на коліна. Виявилося, що найважче – у найпростіших вправах. Наприклад, треба впасти на спину, перевернутися на 180 градусів обличчям, потім в інший бік. І коли ти це робиш 20-30 разів, то болять абсолютно всі м’язи, включно із бровами. І так чотири години – з 9-ої до 13-ої. Потім ми ледве волокли ноги до казарми. Потім обід, а після обіду – на турніки. І там на турніках так само дві години займаємось. І ввечері ти вже нічого не хочеш. Ти просто чекаєш, коли можна повечеряти і впасти в ліжко. А тиждень тому ми переїхали на полігон і живемо там. Тепер, окрім фізичних вправ, ми ще й багато стріляємо.

Коли Ви знаходите час, щоб писати у Facebook?

Увечері, коли вже всі лягають спати і в мене самого очі злипаються. Хоча інколи я пишу, щоб вибачали: не можу нічого написати, бо дуже втомився і хочу спати.

А коли взагалі з’явилася ця ідея – писати про своє перебування в армії?

Як тільки прийшла повістка, я подумав, що це буде прикольно, якщо кожного дня описуватиму, що відбувається. Я просто не можу не писати. Це мене трохи рятує, від того, щоб не збожеволіти. Я ж до того не пристосований. Наприклад, полігон розташований за 16 кілометрів від наших казарм. І після цілого дня відпрацювання на полігоні – з 9-ої до 17-ої – нам прапорщик каже: "Ну що, хлопці, йдемо назад пішки". І ми очі повипучуємо, бо усі з автоматами, рюкзаками, хтось у броніках, і 16 км по колії мусимо йти до казарми без відпочинку.

Ви змінили свою думку про українську армію, коли відчули усі її принади на власному досвіді?

Я стовідсотково по-іншому почав сприймати армію. По-іншому почав ставитися до військових. Багато кажуть, що вони тупі. Але це не так. Вони просто змушені виконувати будь-які завдання мінімальними ресурсами, які є в наявності. Це умови, в яких фактично існують всі, з ким я перетинався. Тобто є завдання зробити щось, і нікого не хвилює, як ти це зробиш. Немає грошей, немає умов, майже нічого немає, але все одно знаходяться люди, які це роблять. Наприклад, там де я був, немає елементарного паперу формату А4, ручок, лінійок. І стоїть завдання – організувати стрільби. А щоб організувати стрільби, треба надрукувати стос паперів і різної документації. Де ти візьмеш цей папір – невідомо. І вони мусять викручуватися. Там, де я зараз проходжу навчання, все трохи по-іншому, бо у нас є люди, які мають нове бачення, як має виглядати армія. І вони інакше ставляться до солдатів, викручуються, знаходять волонтерів, допомагають. Але однозначно у мене з’явилася повага до військових. Ясно, що не до всіх, але глобально я побачив, що армія – це не збіговисько бомжів, які висмоктують гроші з бюджету. І зрозумів, що все не так вже й погано.

Як Вам вдається впоратися зі психологічним навантаженням? Адже Ви фактично з телеекрану потрапили на полігон? Як звикали до зміни обстановки?

Психологічно неважко. Просто відключаєш голову. Там не треба думати, як би смішно це не звучало. Тобі говорять, що робити, і ти це робиш. І все. Фактично головою я зараз відпочиваю. Тому що повністю змінив вид діяльності. І тут справді спрацьовує цей момент: щоб відпочити, треба змінити рід занять. Голова у мене зараз відпочиває капітально. Тому що мені достатньо працювати фізично, робити, що говорять, і не задумуватися, що до чого. Немає оцієї глобальної відповідальності – за проект чи щось інше.

А про нові якісь проекти думаєте?

У мене нема часу на те, щоб думати. Як тільки з’являється час, щоб думати – одразу лягаю спати. А якщо я не сплю, є лише одна можливість подумати – під час чищення зброї. Якщо добре чистити, то треба десь годину витратити. І от стоїш, чистиш, і цей процес навіть трохи схожий на медитацію. Поки робиш певні рухи, з’являється час подумати. Але я там взагалі намагаюсь не згадувати про роботу. Воно мене тоді повертає сюди, а мені звідти вся ця історія, здається якимось іншим, паралельним, життям.

І наприкінці запитання, яке хвилює усіх Ваших шанувальників, відколи Ви отримали повістку – що буде далі з програмою «Утеодин» з Майклом Щуром?

Повернуся з армії – все буде добре. Як тільки буде можливість, наша програма знову з’явиться на телеекранах.

Джерело - «UА:Перший»