Шість чоловіків змагаються за можливість керувати Національною суспільною телерадіокомпанією України наступні чотири роки. Вони допущені до конкурсу Наглядовою радою Суспільного мовника, яка тепер переходить до «вивчення й обговорення змісту поданих претендентами документів». Тим часом самі документи вже опубліковані на сайті Суспільного, тож «Детектор медіа» теж вирішив вивчити програми кандидатів.

На посаду претендують шість медіаменеджерів. Це Микола Чернотицький, який керує Суспільним зараз. Олександр Ткаченко, колишній керівник медіагрупи «1+1», колишній член фракції «Слуга народу» та голова Комітету ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики, потім — міністр культури та інформаційної політики (2020—2023). Володимир Горковенко, який двадцять років працював у медіа, а потім п’ять — у департаменті інформаційної політики в Адміністрації президента Порошенка (2014—2019). Олександр Харебін, який із 2015 по 2017 рік був першим заступником генерального директора Зураба Аласанії в Національній телерадіокомпанії України. Микола Фаєнгольд, що майже десять років очолював PayTV&Digital в StarLightMedia. Та Юрій Юрченко, керівник запорізького КП «Муніципальна телевізійна мережа».

Кожен із претендентів подав своє резюме, мотиваційний лист і програму розвитку Суспільного. Попри однакові типи документів, їхня форма суттєво відрізняється між кандидатами. 

Наприклад, резюме Ткаченка єдине не містить навіть фото чоловіка, це просто довідка про його професійну біографію. Резюме Фаєнгольда в той же час — дизайнерське, розбите на окремі розділи та чомусь містить посилання на пошук його імені у Google. Мотиваційний лист Чернотицького займає близько півтори сотні слів. Мотиваційний лист Ткаченка тягнеться на 1696 слів. Програма розвитку від Юрія Юрченка —  це дев’ять сторінок доволі загальної інформації. Програма розвитку від Фаєнгольда  — 74 сторінки бізнес-аналізу. Олександр Ткаченко єдиний подав свою програму у вигляді слайдів. 

Різниця у формі дорівнює різниці у змісті. Олександр Харебін у своїй програмі робить значний акцент на конвергенції редакцій і, зокрема, використанні технологій віртуальній реальності. Олександр Ткаченко фокусується на популярності новин. Володимир Горковенко говорить про соціальні мережі та звинувачує Суспільне в накрутках. У Миколи Чернотицького десять разів уживається слово «продовжу» у різних варіантах. 

Насправді жоден із шести кандидатів не пропонує руйнівних змін. Їх усіх чи більшість об’єднує декларування місії Суспільного, бажання розвивати цифрові платформи та регіональні хаби, робити контент для молодшої аудиторії, розвивати радіо та використовувати багатий архів Суспільного, зберігати незалежність. Понад те, кілька кандидатів пропонують створити те, що вже є і працює. Наприклад, конвергентний ньюзрум, який уже створений у 2021 році. Пропонують також «відновити розслідування», які робить і саме Суспільне, і партнери. 

Також усіх кандидатів об’єднують помилки в документах. Здебільшого це дрібниці, як, наприклад, «будь коли» замість «будь-коли» у Миколи Чернотицького. Але у програмі Харебіна є словосполучення «телевизийных станцій». Юрченко пише «промо кОмпанія» та, сподіваємося, помилково вживає слово «толерування»: «Толерування дотримання норм гендерної рівності та інклюзії у медіа». У Фаєнгольда є русизм: «включая матеріальні стимули». 

Хочеться вірити, що в разі перемоги кожен із претендентів поставиться до своєї роботи відповідальніше. А всі, хто обіцяє інновації та штучні інтелекти, теж будуть ними користуватися: перед тим, як подати документи на найважливішу роботу у своєму житті, закинуть їх в онлайн-редактор.

Але подивимося, чим відрізняються документи кандидатів.

Володимир Горковенко: головне — соцмережі 

Чинний депутат Київської облради від «Європейської солідарності» та помічник нардепки Ірини Геращенко, керівник відділу в департаменті інформаційної політики часів Адміністрації президента Порошенка, до цього працював журналістом на українських телеканалах, зокрема, «Інтері», ICTV, «Україні».

У 2019 році видання Kyiv Post повідомило, що отримало документи, нібито знайдені в кабінеті Горковенка, коли той працював у президентській Адміністрації: судячи з них, люди Порошенка платили медіа та блогерам за підтримку. Нагадаємо, що одним із критеріїв при виборі голови правління є «моральна доброчесність — високі етичні стандарти, громадський авторитет і відповідальність перед суспільством». 

У своєму резюме Горковенко єдиний згадує про благодійність під час великої війни: «Учасник ДФТГ "Скіф", котре під час окупації Київщини працювало на макарівському напрямку. Після деокупації області першими привезли гуманітарний вантаж в Іванків». 

Програма Горковенка займає 39 сторінок і починається з випаду в бік чинної влади: згадки, що Європарламент ухвалив резолюцію, «у якій закликав українську владу припинити тиск на медіа». Очевидно, що член «Європейської солідарності» має проти команди Зеленського особисті рахунки. Навіть у своєму резюме він згадує, що виграв судову справу щодо незаконного звільнення з посади члена Нацради, куди його призначив Порошенко та звільнив Зеленський.

Попри це, Горковенко обіцяє, що «не має наміру критикувати та шукати винних». І частково дотримується обіцянки. Його програма побудована на аналізі поточних числових показників Суспільного та глобальній цілі — зробити медіа популярнішим. Кандидат навіть стверджує, що «що більше глядачів споживатиме продукти Суспільного, то вищою буде довіра». 

У своїй програмі Горковенко згадує про всі вектори роботи Суспільного, він навіть один із двох кандидатів, хто пам’ятає про «радіо ансамблі» (другий — це Микола Чернотицький). Проте найглибшу та найбільшу увагу (13 із 39 сторінок) кандидат приділяє соціальним мережам мовника. Зокрема, звинувачуючи їх у купівлі підписників: «Імовірно, значна частина бюджетних ресурсів була витрачена для того, щоб у річному Звіті намалювати красивий графік і сказати: у нас, у Суспільного, 13 мільйонів підписників у соцмережах, і ми ой як впливаємо на інформаційне поле. Насправді впливають, але не суттєво». 

Це гучне звинувачення не підкріплене жодними доказами, Горковенко ілюструє його лише різницею між кількістю підписників і кількістю реакцій на сторінках Суспільного. Крім того, медіаменеджер записує в мінуси мовнику, що він не постить ні дуже ексклюзивну, ні дуже оперативну інформацію (знову голослівне твердження — «ДМ»), а отже програє конкурентам у соцмережах: «Суспільне, маючи понад 3600 працівників, не має контенту». Стверджує, що на регіональних сторінках обмаль регіонального контенту.

Серед змін, які пропонує кандидат, — взаємодія адміністраторів сторінок з аудиторією: «Коли основна новина може бути серйозною, то в коментах допустимо і бажано жартувати, на щось реагувати, якось комунікувати. А не просто "бути на роботі"». Горковенко — один із двох кандидатів (крім Ткаченка), хто допускає у програмі пасивну агресію. І єдиний, хто при цьому починає програму з обіцянки нікого не критикувати. 

Радіо Горковенко приділяє всього дві сторінки. Телебаченню — чотири. Щодо останнього, то кандидат виділяє проблеми: «Бракує щоденних дискусійних токшоу та дискусій у форматі хардток» або ж «в ефір Суспільного варто повернути програми розслідування». У Суспільного, звичайно ж, уже є розслідування. І, до речі, Горковенко неправильно називає телеканал: «UA:Перший» замість просто «Перший», ребрендинг якого відбувся ще у травні 2022 року. А також він декілька разів називає НСТУ якоюсь гібридною назвою НСТКУ. 

Крім цього, кандидат порушує питання: «Чому б не спробувати знімати ще й кіно та серіали?!» в міжнародній копродукції.

Регіональне мовлення Горковенко називає «найбільш болючою проблемою» та пропонує створити «повноцінний регіональний канал», щоб Суспільне змогло «підтримувати діалог на актуальну тему саме в цьому регіоні». Тут, здається, Горковенко забув, скільки каналів насправді входить до Суспільного, скільки регіональних філій працює і як побудоване НСТУ загалом.

Очевидно, що зміни потребують грошей. І Горковенко єдиний, хто прямо пропонує отримувати гроші з місцевих бюджетів. Також він єдиний, хто прямо вживає слово «пейвол» у контексті сайту Суспільного, але одразу уточнює: «Навіть серед нашої команди немає єдиного погляду щодо питання, чи суперечить така ініціатива відкритості та доступності інформації».  Цікаво, як цей кандидат у разі перемоги та реалізації своїх планів пояснить продаж контенту платникам податків, які вже сплатили за утримання Суспільного.

Чомусь для ілюстрації придатності «Суспільне Новини» для пейволу Горковенко використовує список сайтів за кількістю матеріалів. Імовірно, репрезентативнішою була би вибірка за популярністю та з указанням видань, що вже впровадили платний доступ. 

Програма Горковенка єдина, де є радіочастотна гра слів: «Специфіка роботи радійника і телевізійника відрізняється, тому кожен має бути на своїй хвилі». Але також єдина, де вдалося помітити невелике неатрибутоване визначення з мережі: «Операційний менеджмент у медіа — це діяльність з управління процесом придбання послуг, їх перетворення на готовий продукт і постачання цього продукту споживачу».

Серед його обіцянок за чотири роки: «Закріплення "UA:Перший" у [списку] 10 найкращих, а каналу "UA:Культура" у 20 найкращих телеканалів за часткою телевізійної аудиторії» та «виведення сайту Суспільного до 15 найпопулярніших онлайн-ресурсів».

 Олександр Ткаченко: головне — новини 

Генеральний директор «1+1», якого звинувачували у цензурі. Архітектор марафону «Єдині новини», де є цензура. Один із медійників, який пропонував узяти на поруки Ігоря Коломойського. Колишній міністр культури та інформаційної політики, який відбілював блокування каналів Порошенка та захищав пропагандистів Медведчука в марафоні. Відправлений у відставку після скандалу зі спрямуванням півмільярда гривень на кіно та серіали під час війни.

У 2021 році казав, що Олександр Дубінський (інформаційний кілер «1+1» часів Ткаченка) не є частиною російської мережі дезінформації. У 2023 році Дубінський отримав підозру в державній зраді, бо нібито «входив до складу злочинної організації російського генштабу». 

Фігурант журналістських розслідувань про незаконний маєток на Трухановому острові та спробу захоплення Одеської кіностудії.

Колишній народний депутат від партії «Слуга народу», команда якої вже зарейдерила канал «Рада», дискредитувала свого часу «Укрінформ» і створила кілька нових державних каналів.

Ще раз нагадаємо, що одним із критеріїв при виборі голови правління є «моральна доброчесність — високі етичні стандарти, громадський авторитет і відповідальність перед суспільством».

Програма Олександра Ткаченка складається з 77 слайдів і найбільш критична до Суспільного. Випад на адресу мовника проявляється навіть у підзаголовках презентації: «Яскрава звітність не може підмінити реальний стан речей», «Цифри, котрі нічого не пояснюють», «Професіонали ТБ добре розуміють реальний стан та беззмінно слабкі позиції Суспільного мовника».

У заявах Ткаченка є принаймні деякі маніпуляції. Наприклад, у якийсь момент він стверджує, що «Перший» «має меншу аудиторію, ніж середній новинний український канал довоєнного періоду». Звичайно, що порівняння телеканалів сьогодні з медіа довоєнного періоду некоректне.

Телеканалу «Культура» Ткаченко закидає, що там немає культури: лише «дубльовані українською російськомовні мелодраматичні серіали» та концерти «Лісапетного батальйону», які мають дискусійну культурну цінність. 

По-перше, Ткаченко судить про зміст каналу лише за його найпопулярнішими шоу за рік, хоча достатньо відкрити телепрограму, аби побачити культурні проєкти. По-друге, навіть у цьому списку є інші концерти, якщо керівник медіагрупи, де транслювали «Сватів» і шоу «Кварталу», раптом не вважає культурою «Лісапетний батальйон». По-третє, більшість серіалів у списку насправді не російськомовні. «Обручка з Рубіном» (перший у списку) — україномовний. «Дама під вуаллю» дійсно дубльована, але з італійської. «Центральна лікарня», варто визнати, дійсно перекладена з російської, але, що поробиш, його зробила специфічна студія — «1+1 продакшн» часів Ткаченка.

У другій половині презентації кандидат переходить до пропозицій. Його головний акцент — це популярність новин: «Ключовим є новинно-інформаційний сегмент, який має стати точкою прикладання зусиль для досягнення швидких і вражаючих результатів. Мій досвід розбудови інформаційного мовлення та новинних діджитал-ресурсів дозволяє масштабувати перевірені підходи на Суспільне, адаптувавши їх до його унікальної місії». 

Подібні заяви від Олександра Ткаченка звучать сумнівно, адже конкретно його «перевірені підходи» неможливо масштабувати на Суспільне — вони суперечать журналістиці: фейки про те, як Порошенко убив брата, цикли сюжетів про екстрасенсів, новини про чупакабру, сюжети про приховане сімейне життя жертв трагедій, лобіювання інтересів Коломойського, сексизм.  

Чи, цитуючи презентацію кандидата, «Суспільне не означає нудне. Підвищити залученість аудиторії через підсилиння емпатичності, небайдужість до подачі інформації в стилі ведення. Розвивати емоційний аспект подачі інформації, що не порушує журналістських стандартів, але підвищує загальний інтерес до контенту». У своєму огляді соцмереж Ткаченко порівнює сторінки в телеграмі НСТУ та, як він каже, «лідера сегмента» — «Трухи». 

Медіаменеджер стверджує, що «ТГ — найбільший канал для задоволення інформпотреб українців. Суспільне має з цим рахуватись, і посилити свій вплив в цій мережі». Також він пропонує робити ставку на YouTube. А всі інші мережі називає «непріоритетними, але важливими для промоції».

Кандидат ніде чітко не пояснює, на які компроміси повинно піти Суспільне заради популярності, крім емоційної подачі та залучення кількох ведучих-зірок. З іншого боку, він усе ж закликає говорити про важливі соціальні теми, наголошує на довірі до Суспільного, порушує питання інноваційності, повторює про важливість залучення ветеранів.

І пропонує кілька нових ідей: нагороду радіо «Промінь» чи створення власної стримінгової платформи за підтримки міжнародних партнерів.

Щодо фінансування всіх цих та інших ідей Ткаченко єдиний пропонує тимчасово змінити закон про Суспільне мовлення: «Враховуючи можливості держави по фінансуванню Суспільного на законодавчо визначеному рівні, переконуємо розширити рекламні квоти, запровадити надходження від підакцізної діяльності для розвитку спорту та дитячих проектів. Це тимчасово, допоки держава не зможе відновити фінансування до встановленого законодавчого рівня». Навряд це дуже чесний і безпечний шлях: покладатися на «тимчасову зміну законів», яку НСТУ не може гарантувати.

До речі, про гроші у своєму мотиваційному листі Ткаченко робить побічний закид: «…Передусім — перед суспільством, яке фінансує мовника, іноді в більших обсягах, ніж фінансуються провідні комерційні медіа». Можливо, справедливіше було би рахувати це в перерозподілі на кількість співробітників, теле- та радіоканалів, філій і напрямків роботи. 

Крім того, Ткаченко єдиний згадує про «бомбосховища з покращеними умовами» і  прямо пропонує компанії переїхати: «Майбутнє Суспільного — компактний, сучасний і ефективний виробничий комплекс на базі Укртелефільму». Враховуючи всі суди навколо «Укртелефільму», реалістичніше — на Одеську кіностудію. Хоча у Суспільного прекрасний ньюзрум у центрі Києва.

У цій великій презентації є ще кілька цікавих моментів. Наприклад, згадка «перерозподілу ресурсів із малоефективних напрямів на більш результативні», яка, з огляду на досвід медіаменеджера «1+1», насторожує. Речення «від глядачів, які виросли з дідом Панасом, до бебі-бумерів і пенсіонерів», яке смішить, бо, принаймні, бебі-бумери та пенсіонери — це точно одна категорія? 

І, звичайно, обіцянки. Ткаченко планує вивести сайт Суспільного на вершину сайтів «Білого списку», тобто випередити, наприклад, «Українську правду». Зробити так, щоб один із каналів Суспільного потрапив у п'ятірку. Дві радіостанції — у п'ятірку. YouTube-канал — у десятку.

У своїй біографічній довідці Ткаченко згадує, що потрапляв до «топ-100 найвпливовіших українців», і що у 2005 році був одним із авторів концепції Суспільного. Це правда. Напрацювання команди Ткаченка були не єдиними, законопроєкти про Суспільне існували з 1997 року, але він справді займався цим у 2005 році разом із командою створеної ним продакшн-студії “Нова мова”. У 2005 році “Нова студія” увійшла до Коаліції “Суспільне мовлення”. І розробила власну концепцію. Членом команди Ткаченка тоді був і знаний експерт та екскерівник інформаційного мовлення “Нового каналу” Ігор Куляс (звільнився в 2002 році через темники Медведчука). Тож дозволимо собі Куляса того періоду процитувати: «Чомусь можновладці переконані, що Громадським мовленням повинен керувати політик. [...] То чи не слід чекати, що Громадське мовлення буде частувати глядачів політично заангажованим телепродуктом, замість створювати якісний телевізійний продукт, що відповідає загальносвітовим стандартам? [...]  Призначення пана Кметика, яке мало не сталося, — це вже взагалі за межами здорового глузду. З огляду на "трудову біографію" пана і на його реноме в телевізійному світі».

 Микола Фаєнгольд: головне — розважальний контент 

Колишній керівник дистрибуції StarLightMedia, борець із піратством, а нині — засновник компаній із монетизації та просування телеканалів.

Програма Фаєнгольда займає 74 сторінки і вміщає найбільше аналізу, таблиць і менеджерських підходів. І принаймні одну помилку: «27 120 тис. грн у 2024 році (в середньому 2,26 тис. грн на місяць)». Має бути не 2,26 тисячі, а 2 260 тисяч. 

Кандидат використовує певну соціальну інженерію проти Наглядової ради: він чи не найбільше хвалить Суспільне і наприкінці документу обіцяє Наглядовій раді найкраще європейське фінансування: «Наглядова рада як гарант незалежності мовника отримає належні умови для діяльності та чітко визначене ресурсне забезпечення. Будуть урегульовані всі питання щодо фінансування роботи Наглядової ради відповідно до найкращих європейських практик». Про всяк випадок нагадаємо, що за нинішнім законом Наглядова рада виконує свої обов’язки безплатно.

Стратегія Фаєнгольда теж спрямована на популяризацію Суспільного, але не через новини, а розважальний контент: «Акцент на розважальному контенті: ток-шоу, серіали, розважальні шоу, мiж якими органічно інтегруються новини».

Ця теза лунає у програмі кілька разів, наприклад, кандидат закликає до «розважального прориву», масштабного спільного розважального проєкту з закордонними суспільними мовниками. Очевидно, крім «Євробачення»? Або ж робить висновок: «Втома від новин і політичного контенту очевидна. Це означає, що розважальний контент стає ще важливішим фактором утримання аудиторії». Враховуючи попередній досвід пана Фаєнгольда у StarLightMedia, хочеться сподіватися, що Суспільне не чекають місцеві «розваги»: екстрасенси, вагітні діти й інші обміни дружинами. 

Ще, з потенційних дзвіночків, — Фаєнгольд єдиний згадує про використання штучного інтелекту саме для «автоматизованого створення контенту»: «Використання ШІ-iнструментів для швидкого створення текстів…». Хоча далі уточнює, що використання повинне бути відповідальним, етичним і не замінювати людську експертизу.

Насправді у програмі Фаєнгольда є кілька натяків на загрози якості Суспільного. Як умовні формулювання про «покращення клікабельності» на YouTube. Такі зміни можна імплементувати по-різному, але Україні точно не потрібен другий ютуб 24 каналу. Узагалі Фаєнгольд пропонує перейти до збільшення частки довгих відео на YouTube. Та продовжити активно використовувати Telegram для «оперативного інформування та взаємодії з аудиторією (особливо в регіонах)». 

Крім цього, кандидат закликає розвивати журналістські розслідування, що «матимуть відчутний вплив на суспільні зміни, посилюючи позиції НСТУ». Фаєнгольд навіть пропонує скористатися тим, що чимало спеціалістів зараз опинилися на ринку праці без грошей від USAID (ніяких даних досліджень при цьому не наводячи). Також він пропонує НСТУ створення власного фактчекінгового центру.

Ще одна з його новацій — фактично поєднання регіонального та спортивного мовлення: «Необхідно поєднувати трансляції "Суспільне Спорт" із місцевим контентом, зокрема спортивними новинами, аналітикою та репортажами про регіональні події». 

Інколи конкурентні переваги від кандидата, попри свій позитив, звучать радше сумно через формулювання: «НСТУ вже сьогодні є єдиним національним мовником, який системно створює проєкти мовами національних спільнот. Необхідно зберігати і посилювати це лідерство». Навряд чи таку унікальність хочеться зберігати, радше Суспільне мало би надихати інших своїм прикладом.

З усіх програм кандидатів лише у Фаєнгольда та Ткаченка згадується слово «аудит». Проте Фаєнгольд окремо наголошує: «Оптимізація кадрової структури має відбуватися не через скорочення, а через перекваліфікацію та адаптацію співробітників до нових цифрових реалій».

Що ж до пошуку нових грошей, кандидат вважає найбільш пріоритетним адвокацію повного обіцяного фінансування. А після завершення війни та відновлення економіки, наприклад, спеціальний фонд бюджету, який наповнюватиме рента від користувачів радіочастот. Крім того, Фаєнгольд пропонує ввести платні послуги Суспільного: «Планується запуск проєктів, доступних за передплатою або разовою оплатою, а також ефективне використання онлайн-платформ (OTT-сервісів, YouTube, подкастів тощо) для отримання доходів від реклами та підписок без шкоди для загальнодоступності суспільно важливого контенту». Деталей щодо цього у стратегії немає.

Фаєнгольд — єдиний кандидат, який закінчує програму вигуком «Слава Україні!». 

Олександр Харебін: головне — VR 

Уявіть програму, у якій вісім разів лунає заклик «Уявіть!». Це концепція від Олександра Харебіна, колишнього президента компанії «Медіа Інвест Груп» олігарха Сергія Тарути. Колишнього операційного директора медіахолдингу проросійського, підсанкційного олігарха Сергія Курченка, коли звідти масово звільнялися журналісти через цензуру. 

Колишнього першого заступника гендиректора НТКУ (2015—2017). Та нібито колишнього експерта команди Володимира Зеленського перед виборами 2019 року. Принаймні, Харебін був в оприлюдненому списку експертів Зеленського та називав себе «третьою людиною» в ЗеКоманді, після самого Володимира Зеленського та його дружини». Але потім Зеленський сказав, що ні хвилини з ним не працював.

І знову нагадаємо, що одним із критеріїв при виборі голови правління є «моральна доброчесність — високі етичні стандарти, громадський авторитет та відповідальність перед суспільством». 

У своєму резюме Харебін єдиний вважає за потрібне згадати, що закінчив Інститут із відзнакою. У своєму мотиваційному листі кандидат розповідає, серед іншого, чим займався у 2022 році: «З початком війни у 2022 році через YouTube та інші медіа я аналізував стратегії та говорив про те, що хвилює кожного українця: як вистояти, як перемогти, як не втратити себе». 

По-хорошому, розгляд програми Харебіна варто закінчити на цій цитаті: «Wikipedia довела, що люди цінують правду й прозорість — її стиль забороняє пропаганду й вимагає джерел. НСТУ може запозичити це, публікуючи джерела для всіх новин на Suspilne.online». Вказання джерел, тобто стандарт достовірності — це одна з фундаментальних основ журналістики, тож джерела вже вказані в кожній новині Суспільного. Майбутній керівник НСТУ не може цього не знати. 

З іншого боку, у стратегії кандидата є ще забагато цікавих моментів. По суті, документ Харебіна — це 27 сторінок ітерацій на тему медіаконвергенції: «Уявіть репортаж із деокупованого Херсона: прямий ефір на "Першому" показує, як відбудовують три мости й школи, 60-секундний ролик у TikTok із хештегом #ХерсонЖиве віруситься серед молоді, а подкаст на “Промені” занурює слухачів у розповіді місцевих жителів про повернення до життя. Це не фантазія, а реальність, яку НСТУ може втілити». НСТУ дійсно може це втілити, бо, як і більшість медіа, уже втілює подібне.

Наприклад, Харебін кілька разів пропонує Суспільному розвивати свій тікток, двічі пише, що сторінка Суспільного у тіктоці має 10 тисяч підписників. Але у Суспільного кілька сторінок у тіктоці, і тільки "Суспільне Івано-Франківськ" має понад 24 тисяч підписників. А дві найпопулярніші сторінки — «Євробачення» і  «До речі»  мають понад 320 тисяч і понад 200 тисяч відповідно.

Але, варто визнати, що те, що пропонує Харебін, втілено не зовсім у тому масштабі. Адже кандидат також 34 рази протягом тексту згадує про використання віртуальної реальності. Наприклад, про «VR-казки “Казки на виріст”, де герої, як козаки чи лісові духи, вчать стійкості й надії». І навіть про створення метавсесвіту: «НСТУ створить "Суспільний метавсесвіт" — віртуальний простір для концертів і турів». У програмі немає пояснення, звідки Суспільне візьме на це гроші (Meta втрачає на подібній технології мільярди), і звідки в українців, особливо на прифронтових територіях, візьметься VR-гарнітура.

З іншого боку, художні перебільшення в цій стратегії лунають від початку: «Цей документ — не сухий план із цифрами й термінами, а жива розповідь [...] Ця стратегія занурить вас у кожен аспект [...] Це подорож через можливості».

Загалом Харебін продає Наглядовій раді мрію: аудіомедитації на Suspilne.online як «підтримка для мільйонів», «додатки з доповненою реальністю», «НСТУ до 2027 року має замінити 50% застарілої техніки». Але не дуже пояснює, як її фізично та фінансово можливо втілити. Натомість у презентації є вже втілені Суспільним ідеї: «Уявіть ефіри з сурдоперекладом для ветеранів із вадами слуху». Уявили і навіть бачили.

Деякі з ідей кандидата можуть бути потенційно небезпечними для якісної журналістики: «AI аналізуватиме соцмережі й пошукові запити, щоб знати, що хочуть українці — наприклад, більше новин про відбудову (70% інтересу) чи культуру (50%)». Такі пропозиції можуть призвести до того, що Суспільне вироблятиме популярні новини, а не важливі. 

Інші ідеї Харебіна, ймовірно, або недостатні, або вже втілені, як способи боротьби з політичним тиском: «Прозорість (звіти онлайн), міжнародний нагляд від EBU, кампанія "Суспільне — незалежне"». А ще він пропонує створити онлайн-форум й очікує мати там мільйон користувачів до 2027 року.

П’ять сторінок презентації займає розділ «Сучасні тенденції та прогнози», де є чіткі обіцянки-прогнози від потенційного голови правління, як, наприклад: «Охоплення: 15 млн (50% українців), із них 5 млн — молодь». Але також є розділи на кшталт «Ролі й відповідальність»: «Чіткі ролі прискорюють прогрес». Це весь зміст розділу. Чи обіцянка перемогти на «Євробаченні»: «Eurovision: Участь і перемога». Це навіть крутіше, ніж вплив Ткаченка на ухвалення законів.

Розділ про фінансування у Харебіна найбільш оптимістичний серед усіх кандидатів. Він планує державне фінансування: «2,5 млрд грн на рік (зростання на 10% з 2026 за підтримки Ради)». У два з половиною рази більші гранти від партнерів: «Від 500 млн грн від міжнародних партнерів (документалістика, технології)». Спонсорство від бізнесу: «50 млн грн на рік від бізнесу («Нова Пошта», «ПриватБанк»», «Епіцентр»)». І монетизацію сайту на мільйон(!) користувачів: «50 млн грн на рік від підписки на Suspilne.online (1 млн підписників по 50 грн/рік)». У NV торік було 15 тисяч передплатників.

Найбільш позитивний прогноз у стратегії Харебіна — тотальна перемога України до 2029 року зі звільненням усіх окупованих територій: «Для НСТУ це означає, що до 2029 року, коли 5G почне активно впроваджуватися в Україні (за прогнозами Міністерства цифрової трансформації, покриття сягне 60% території), можна буде вести прямі ефіри з Луганщини, Криму чи Донецька».

Микола Чернотицький: головне — стабільність

Нинішній голова правління Суспільного. До цього був директором філії Національної телекомпанії України «Сумська регіональна дирекція». Подав найкоротший мотиваційний лист і найбільш лаконічне резюме. Єдиний указав, що володіє російською мовою. 

Програма Чернотицького найбільш ціннісно-ідеологічна серед кандидатів. Якщо Ткаченко розповідає про новини, Фаєнгольд — про розважальні формати, а Горковенко — про соціальні мережі, то нинішній голова правління обирає говорити про місію та завдання Суспільного: «Контентна політика Суспільного має не лише реагувати на запити суспільства, а й проактивно працювати над розширенням доступу до якісного контенту, щоб кожний мав можливість отримувати знання, критично мислити та брати участь у створенні майбутнього». 

Крім того, оскільки Чернотицький планує переобратися на другий термін, він часто вживає слово «продовжить» у своїй стратегії: «Продовжить імплементацію концепції дитячого і підліткового мовлення», «продовжить інвестувати в закупівлю прав на великі спортивні події», «продовжить інвестувати в якісні новини», «Радіо Культура продовжить висвітлення культурного…». Деякі з цих оцінок різняться з конкурентами, наприклад, на думку Ткаченка, «Радіо Культура» повинне радше «почати» висвітлення культури.

Також програми інших кандидатів відверто ставлять під сумнів позицію Чернотицького, що три телеканали Суспільного «рівномірно рознесені по цільових авдиторіях» — вони навпаки відзначають превалювання старшої аудиторії. І, насправді, навіть числа у документі нинішнього керівника найбільш оптимістичні: 

Чернотицький: «Утім, довіра до новин Суспільного має стабільно високий показник — 81%»

Горковенко: «58%. Такий показник помітно відстає від заявлених раніше рівнів довіри». 

Ткаченко: «На сьогодні Суспільному довіряють 31% опитаних». 

Тут варто зазначити, що у Чернотицького наведені дані по довірі до новин, а у інших — різні показники по довірі до Суспільного без зазначення джерел цих даних. 

Програма Чернотицького — єдина, де у SWOT-аналізі немає слабких сторін, за які відповідальний голова правління. Харебін згадує, наприклад, відсутність моделі монетизації контенту. Фаєнгольд говорить, серед іншого, про проблеми маркетингу. Ткаченко вказує на занедбаність регіональної мережі. Більшість факторів Чернотицького (зарплати, горизонт планування, зарегульованість, інфраструктура) залежать від державної політики. 

З іншого боку, Чернотицький єдиний робить акцент на контенті для українців за кордоном. Згадує про розвиток міжнародної журналістики в ефірі Суспільного. І, як й інші, вказує серед пріоритетів регіональне мовлення та «підтримку гіперлокальних кореспондентів». 

Говорить кандидат і про розважальні формати, наприклад, кіно: «Істотним викликом для Суспільного буде здобуття досвіду в ігровому кіно. Департамент стратегічного аналізу та розвитку соціально впливового контенту формуватиме тематики для виробництва відповідно до трендів суспільного запиту та викликів для суспільства».

У розділі про очікування Чернотицький знову повертається до компліментів: «Суспільне має залишатися взірцем якості інформаційного контенту», «Суспільне мовлення стало великим гравцем в українському медійному просторі», «Суспільний мовник отримав визнання колег і партнерів в Україні та світі».

Радикальних змін, інновацій чи перетворень у стратегії не передбачено. 

Юрій Юрченко: головне — музика 

Керівник запорізького комунального підприємства «Муніципальна телевізійна мережа», яке піарить місцеву владу.

Учергове нагадаємо, що одним із критеріїв при виборі голови правління є «моральна доброчесність — високі етичні стандарти, громадський авторитет та відповідальність перед суспільством».

Резюме Юрченка насичене найменш релевантними даними серед усіх кандидатів. Він розповідає про успіхи свого каналу: «За час моєї роботи телеканал став кращим регіональним телеканалом України на ОТТ-платформах…». Але також додає, що є рекордсменом «Книги рекордів України» за найдовший прямий ефір. Що має медаль за особистий внесок у розвиток Запоріжжя. Що проводить міські свята. І сам називає свій музичний гурт легендарним: «Вже багато років я фронтмен та автор у легендарному для запоріжців гурті "#KHORTA"». 

Уся програма розвитку Суспільного від Юрченка має такий самий розмір, як мотиваційний лист Ткаченка й поміщається на дев’яти сторінках. Але, насправді, перші шість сторінок займає загальний опис «за все хороше», який можна звести до його висновку: «Розвиток суспільно важливого контенту, підтримка регіонального мовлення, впровадження програм із медіаграмотності та захист національного медіапростору — це ключові кроки для посилення ролі медіа у формуванні демократичного суспільства».

Потім Юрченко переходить до KPI. Пояснює, що це таке. І дає перелік прикладів, але не своє бачення KPI для Суспільного, а просто прикладів. Зокрема, вказує, що збільшення аудиторії можна вимірювати через «кількість унікальних глядачів програм».

Після переліку KPI Юрченко дає ще перелік «додаткових якісних KPI», які… частково повторюють попередні.

Фактично всього три сторінки кандидат виділяє на слабкості Суспільного (які називає «тонкими місцями») та пропозиції змін. Але не всі з них конкретні, тут теж інколи згадується загальне: «Спільна робота над соціальними та культурними проєктами».

Чіткіші пропозиції кандидата зосереджені навколо регіонального мовлення: Юрченко пропонує дати регіональним дирекціям нові функції (без указання які), фокусуватися на локальному контенті, створювати спільні регіональні матеріали, проводити телемости між містами: «По черзі, два міста приймають у себе у форматі фестивалю митців, музикантів, істориків, культурологів, де разом на різних локаціях змагаються та створюють спільний продукт. Це допомагає розкрити історію та особливості різних регіонів».

Крім того, Юрченко пропонує зробити обличчями документальних фільмів Суспільного відомих людей, мовляв, це допоможе їх популяризувати. Та наводить як приклад фіналістку «Холостяка» Раміну Есхакзай.

І вважає, що популяризувати Суспільне допоможуть міжнародні нагороди: «Слабке промо отриманих міжнародних нагород. Необхідна побудова додаткового промо результату, як високої оцінки міжнародних фахівців. Мала кількість аудиторії знає про це, розуміє це, пишається цим». 

У програмі немає розділу про дослідження аудиторії, але дуже цікаво подивитися на уявного глядача Юрченка: який досі дивиться телемости, цікавиться продуктами через міжнародні нагороди, але при цьому вмикає документальний фільм, бо його веде фіналістка «Холостяка». 

Також кандидат вважає, що Суспільне недостатньо промотує радіодиктант, але надмірно промотує дитяче «Євробачення». Закликає канал знімати «культові сучасні події, які можуть із часом стати "живою класикою"». І створити програму на кшталт проєкту «Шанс»: «Створення нового музичного/культурного проєкту як майданчику для нової хвилі українських музикантів». 

Його фінальне бачення: «Побудова мережі гіперлокальних медіа — саме ти ГЛЯДАЧ, у будь якому куточку країни, сам ТИ і є СУСПІЛЬНЕ». Нагадаємо, що Суспільне і так будує мережу гіперлокальних журналістів.

Насправді, кому як не українцям знати, що програми кандидатів нічого не означають. У документах можна написати будь-які красиві слова (що, до речі, не всі змогли зробити). І всі обіцянки створити метавсесвіт Суспільного чи перетворити його новини на «емоційні» ще повинні пройти Наглядову раду, колектив, реальність і в окремих випадках — навіть Верхову Раду. 

Але у програмах можна побачити кілька трендів. Наприклад, усі кандидати виступають за розбудову регіональних мереж. Чи пропонують здебільшого просто не чіпати успішне радіо. Більшість кандидатів під розвитком Суспільного бачить, насамперед, його популяризацію. Що, звичайно, добре, але виникає запитання до способу. Більшість підкреслює, що Суспільне робить гарні продукти, але погано запаковує їх для аудиторії. 

Оцінки нинішнього становища НСТУ радикально відрізняються, що теж зрозуміло. Ткаченко змальовує плачевний стан, щоб «урятувати» канал. Чернотицький говорить про успіхи, щоб продовжити каденцію.

Кожен кандидат декларує вірність принципам незалежності Суспільного. Але це саме та галузь, де ми (наразі) можемо оцінювати не їхні слова, а конкретні дії. Серед шести кандидатів один, імовірно, платив журналістам за джинсу. Інший працював на проросійського олігарха. Третій керує джинсовим медіа. А Ткаченко чого тільки не робив: від керівництва Новим каналом у часи темників Медведчука, цензури в 2010 році на «1+1» до фактичної цензури в марафоні «Єдині новини».

Наостанок ще раз нагадаємо, що одним із критеріїв при виборі голови правління є «моральна доброчесність — високі етичні стандарти, громадський авторитет та відповідальність перед суспільством».