До команди Суспільного Олександр Такул долучився у 2017 році — його було обрано менеджером Сумської філії. До повномасштабного вторгнення він виконував адміністративно-господарські функції, забезпечував технічну складову роботи «Суспільне Суми». На початку великої війни займався виведенням з ладу техніки й обладнання, щоб у разі окупації міста ворог не міг нею скористатись, а паралельно волонтерив, організовував збори на потреби української армії. Рік тому, 2023-го, прийняв рішення мобілізуватися, став на захист країни у лавах 117-ї окремої бригади територіальної оборони. Олександр Такул жартує, що раніше збирав кошти на fpv-дрони, а тепер довелось і самому навчитися ними керувати. Зараз його робота — нищити ворога, захищаючи кордони Сумської області.

Під час інтерв’ю відповідає на питання стисло та по суті, ніби про що тут говорити, все і так зрозуміло. «На війні мало позитиву», — каже Олександр. І разом із тим він знаходить його в природі, публікуючи на своїй фейсбук-сторінці то перші квіти, то світанки на лінії фронту, незмінно додаючи до світлин жартівливі підписи, як-от: «Безплатні тури у донецькі степи. За путівками звертайтеся до ТЦК».

— Олександре, розкажіть, будь ласка, чим ви займалися до великої війни.

— До вторгнення я працював менеджером на «Суспільному. Суми». До моїх функціональних обов’язків входило забезпечення роботи телеканалу. Усе, що не стосується творчого компонента та роботи редакції (цим опікується продюсер філії), є роботою менеджера: це і технічна підтримка, і документи, і юридичні й адміністративні питання — все це було на мені.

— Як для вас розпочалося повномасштабне вторгнення? Чим опікувались у перші місяці великої війни?

— На початку повномасштабного нападу Росії ми очікували вторгнення й окупації Сум. Я займався вивезенням документів, бо потрібно було вивезти особові справи співробітників. Також займався тим, що виводив із ладу обладнання, щоб воно не дісталося ворогові. А потім трішки Суми дали відсіч, кацапи передумали заходити в Суми й ми продовжили працювати. В іншому режимі, але як телекомпанія.

— В інтерв’ю «Детектору медіа» Андрій Крамченков, який на той час був головним редактором «Суспільного. Суми», сказав, що він на початку повномасштабного вторгнення опинився в місці, яке стало світовим центром новин, і в нього навіть думки не виникало, щоб поїхати звідти. Які думки були у вас? Чи не виникало бажання поїхати? І які думки були в колективу?

— Думок про те, щоб поїхати, у мене не було. І я, і мої друзі, які не працюють на Суспільному, вирішили залишатися. Що стосується виїзду співробітників, то, власне, спочатку і можливості такої не було, місто опинилося в оточенні. Через деякий час, коли почали діяти «коридори» для цивільних, то лише кілька дівчат виїхало, всі інші залишились у місті та продовжували працювати.

• Читайте також: Андрій Крамченков: «Суспільне стало моїм підрозділом. Я опинився в потрібному місці в потрібний час»

— У місті працює фонд «Суми», свого часу ви були одним із його засновників. Як він працював на початку повномасштабного вторгнення? Яку участь ви брали в цьому волонтерському проєкті?

— Я почав займатися волонтерством з 2014 року, із самого початку війни. Мій перший виїзд на фронт був у травні 2014 року. І тоді ж був заснований цей фонд. З початком повномасштабного вторгнення він став центром, навколо якого збиралася й працювала команда волонтерів. Ми й так працювали в цьому напрямі, просто набагато більше роботи стало. Можливо, більше разів у сто.

 Олександр Такул на Донеччині

— Рік тому ви вирішили стати військовослужбовцем?

— Спочатку я був у добровольчому формуванні, поступово назріло рішення, що потрібно йти захищати Україну. Про це важко говорити, бо якщо потрібно пояснювати, чому люди йдуть у Збройні сили України — то, в принципі, не треба нічого пояснювати. Усі й так це розуміють. Це рішення дозріває в кожного, хто готовий — той мобілізується.

 «Готуюся писати твір на тему “Як я провів літо”. Ну що я вам скажу... Трохи одноманітно, але в цілому непогано», — Олександр Такул

— Що входить до ваших обов’язків зараз? Яких нових знань для цього вам потрібно було набути?

— Ми працюємо на межі Сумщини, захищаємо кордони області, яка є однією з гарячих точок на фронті. Я головний сержант взводу БпЛА. За цей рік на фронті я багато чого навчився. Причому вчився сам і разом зі своїми побратимами. Стабільного та системного навчання немає. Навчають пілотів, але ніхто не навчає старших груп. Але є багато навичок, яких ти набуваєш безпосередньо в роботі. Це поводження з боєприпасами, яких я раніше і не торкнувся б, а зараз збираю та розбираю їх. Це робота з системами управління, системами прийняття рішень. Дуже багато таких штук, які в цивільному житті мені не знадобляться.

 «До цього тільки збирав на FPV, а тепер прийшов час учитися літати самому», — Олександр Такул

— Розкажіть про своїх побратимів: хто разом із вами в роті?

— У моїй роті немає жодного кадрового військового. Є офіцери, які ними стали під час повномасштабки. Закінчили двомісячні курси та стали молодшими лейтенантами. Немає професійних військових, усі були цивільними людьми, які просто взяли до рук зброю. Є мебляр, є технік, є водій маршрутки. Усіх об’єднує одне — вони стали на захист України.

• Читайте також: Олександра Новосел: Я змінила піджаки й підбори на бронежилет і берці

— В інтерв’ю для «ТРО Медіа» ви сказали, що війна — це не позитив. Що найстрашніше на війні?

— Бачити, як помирають твої побратими. Це найстрашніше. Часто думаєш про те, що якщо з тобою щось станеться, то тобі буде все одно, а коли щось із близькими, друзями — то це інша історія.

Насправді не можна сказати, що немає позитиву. Все одно людина шукає позитив у якихось моментах, які тебе емоційно підтримують. Це насправді не смішно, але можу про такий приклад розповісти. Ми працюємо десь під кордоном із якихось позицій — а поряд люди копають картоплю. І це така ситуація — і смішна, і несмішна водночас. Люди звикають до всього. Ще, приміром, тобі потрібно злітати, а дрон дуже сильно жужжить, це небезпечний боєприпас насправді. Ти йдеш до людей і кажеш: «Ви б відійшли трохи далі, ми тут пожужжим трохи». Хтось відходить, а хтось каже: «Та ладно, ми вже звикли». Люди насправді настільки звикають до реалій війни, що навіть коли починається обстріл, продовжують копати картоплю і не йдуть в укриття. Коли вже щось падає за сто метрів від них, то тоді зберуться та підуть у погріб. Так, це не смішно, але такі історії війни.

 Олександр Такул залишається на зв’язку з колективом «Суспільного. Суми»

— Чи підтримує вас команда Суспільного? Чи є бажання повернутися в якійсь перспективі на «Суспільне. Суми»?

— Так, звичайно, ми постійно підтримуємо зв’язок. На жаль, не можу брати участь у якихось корпоративних заходах, але ми бачимося, я заїжджаю, коли в мене така можливість є. Кабінет мій порожній, ніхто не захотів його займати. Тому він мене чекає, і я маю надію після перемоги повернутися на роботу. Я кілька років віддав Суспільному, з 2017 року, якраз застав початок реформи, і це, зокрема, на моїх плечах було, — для мене це важлива історія.

 «Війна війною, а весна за розкладом!». Фото з фейсбук-сторінки Олександра Такула

— Передивлялася вашу фейсбук-сторінку і побачила, що ви полюбляєте викладати якісь життєствердні знімки, як-от фото з першими весняними квітами з підписом «Весну не зупинити». Що дає сили продовжувати боротьбу?

— Якщо сконцентруватися тільки на війні, то «кукуха» точно поїде. Ті квіточки, які розпускаються весною, або ті жучки, які вилазять, підіймають настрій, тому я й викладаю такі знімки на своїй фейсбук-сторінці. Викладати про війну, по-перше, не все можна, а по-друге, війна — це кров, бруд, смерть, нічого хорошого, а трохи гарного у стрічці — хай буде, десь колись згадається.

Фото: з особистого архіву Олександра Такула